Сенситивні періоди життя і їхні коди — числа Фібоначчі

У психології визначені граничні моменти, кризи, докорінні змі­ни життєвого шляху людини, що свідчать про перетворення струк­тури і функцій її душі. Якщо людина успішно впоралась із такими кризами, то вона здатна вирішувати завдання іншого ступеня склад­ності, про що раніше навіть не здогадувалась.

Наявність докорінних змін дає підстави розглядати час життя як вирішальний чинник душевного розвитку. Адже природа обмежує час життя: не «скільки буде, стільки і буде», а нам надається саме стільки часу, щоб розвиток уможливлювався:

а) у структурах душі і тіла;

б) у почуттях, мисленні і психомоториці — доки вони не перебу­
ватимуть у гармонії, яка необхідна для того, щоб утворився і почав
функціонувати механізм творчості;

в) у структурі енергопотенціалу.

Розвиток тіла не зупинити: дитина стає дорослою людиною. Ін­ша річ — механізм творчості. Його розвиток можна загальмувати і змінити його напрям.

А чи має кожен «потерпший» змогу наздогнати час? Безумовно. Але для цього він мусить здійснити величезну роботу над собою. Те, що розвивається вільно, природно, не вимагає спеціальних зусиль: дитина вільно розвивається і не помічає цієї величезної роботи — природа на­городжує її за цю роботу задоволенням і натхненням, оскільки процес вільного (без форсування) розвитку відбувається без насильства над собою.

Ось чому не потрібно забувати про час, адже робота над собою — своєю душею і тілом — тривалий, багаторічний процес. Не встигнеш оглянутися, зупинишся — позаду незроблене. Робота не рухається, а час витрачено марно. І повернутись уже не має сили. Що ж робити?

Як тлумачить сенс життя буденна свідомість? Обиватель бачить йо­го таким: спочатку — народження, згодом — розквіт сил, а врешті — все іде «під гірку».

Мудрець скаже: все набагато складніше! Сходження він ділить на етапи: дитинство, підлітковий вік, юнацтво... Чому так? Мало хто здатен відповісти, хоча кожен упевнений, що це замкнуті, цілісні етапи життя.

Щоб з'ясувати, як розвивається механізм творчості, В. В. Кли­менко (1991, 1996) скористався математикою — законами чисел Фі­боначчі і пропорцією «золотого перетину», законами природи. Інак­ше кажучи — законами природи і життя людини.

Якщо записати в рядок числа Фібоначчі, то отримаємо: 1, 1, 2, З, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89 і т. д. Відношення між числами Фібоначчі становить 0,618. Пропорційність встановили ще давні єгиптяни, а застосував до математики Піфагор. Це результат поділу цілого на дві нерівні, але пропорційні частини. Свого часу число дістало назву «божественної пропорції», «золотого ділення», а пізніше геніальний Леонардо да Вінчі вжив уперше для позначення цієї пропорції по­ширений тепер термін — «золотий перетин».

Відтоді ця пропорція була встановлена в багатьох природних яви­щах (в будові нашого з вами тіла, в ботаніці, у квантово-механічних процесах). У наш час золотий перетин як закон природи застосову­ється до практичної діяльності людини, він знайшов широке науко­ве застосування в математиці, техніці, музиці, естетиці тощо.

Розвиток людини теж відбувається відповідно до божественної пропорції, підпорядковується закону її чисел, згідно з якими наше життя поділяється на етапи з тими або тими домінантами в механіз­мі творчості.

Далі йтиметься про прогресивні зміни в людині, що нормально народилася і нормально, природно розвивається, яка не має спадкових хвороб і травм мозку.

Числа Фібоначчі поділяють наше життя на етапи за кількістю прожитих років:

0 (початок відліку — дитина народилася, але вона зовсім не по­
рожнє місце, не «табула раза», на якій природа і люди «писатимуть»
життєвий шлях. Народилася Людина. У неї ще не розвинулися не
лише психомоторика, мислення, почуття, уява, а й оперативний
енергопотенціал. Відокремившись від матерії, вона — початок жит­
тя з новою гармонією;

1 — дитина опановує ходу і вивчає найближче оточення;

2 — розуміє мову і діє за словесними вказівками;

3 — діє, використовуючи слова, ставить запитання;

5 — вік «грації» — гармонія психомоторики, пам'яті, уяви і почут­тів, що вже дасть можливість дитині охопити світ як цілісність;

8 — панування почуттів, яким слугує уява, а мислення силами своєї критичності спрямоване на підтримування внутрішньої і зов­нішньої гармонії життя;

13 — починає працювати механізм таланту на перетворення ма­теріалу, набутого в процесі опанування доробку визнаних талантів і геніїв, розвиваючи свій власний талант;

21 - механізм творчості наблизився до стану гармонії і людина робить спроби виконувати талановиту роботу, що дає можливість надавати роботі цього механізму природної сили;

34 — вік Ісуса Христа — гармонія мислення, почуттів, уяви і пси­хомоторики з енергопотенціалом — виникає здатність до геніальної роботи;

55 — у цьому віці, за умови збереженої гармонії душі і тіла, лю­дина готова стати творцем.

І так далі...

До 8 років - дитинство, до 13 - підлітковий вік (вік заперечень), 21 - юнацтво. Отже, мудрець знав не все. Як бачимо, дитинство, наприклад, за гармонійною шкалою — це 5 переворотів, що пережи­ває дитина, набуваючи нових знань, вмінь і здатностей.

А що ж таке насічки «чисел Фібоначчі»? їх можна порівняти з «греблями» на життєвому шляху. Ці «греблі» очікують кожного з нас. Значить, потрібно подолати кожну, а потім терпляче підвищувати і підвищувати свій рівень розвитку, доки одного чудового дня ця за­гата на шляху не зникне, відкриваючи шлях до наступного розвитку.

Тепер, коли ми з'ясували сенс цих граничних точок вікового роз­витку, розшифруємо, як це відбувається.

В 1 рік дитина опановує ходу. До цього часу вона пізнавала світ передньою частиною голови (як тварина — мордою). Тепер же вона пізнає світ руками — привілей винятково людський. Тварина пере­сувається в просторі, а дитина — пізнаючи — опановує простір і ви­вчає територію, на якій живе.

2 роки — розуміє і діє за словом. Це означає, що:

1) дитина опановує мінімальну кількість слів — значень і образів дій;

2) поки ще не відділяє себе від довкілля і поєднана з усім, що її

оточує;

3) тому діє за сторонньою вказівкою. У цьому віці дитина най-
слухняніша і найприємніша для батьків.

3 людини чуттєвої дитина перетворюється на людину, що пізнає.

З роки — діє, користуючись словом як регулятором активності. Ад­же вже відбулося відокремлення цієї людини від довкілля — і вона навчається бути істотою, здатною діяти самостійно. Тому дитина:

1) свідомо протистоїть середовищу і батькам, вихователям у ди­
тячому садку і таке ін.;

2) усвідомлює власний суверенітет і прагне самостійності;

3) намагається підкоряти своїй волі близьких і добре знайомих

людей.

Тепер для дитини слово — це дія. З цього починається діюча людина.

5 років — «вік грації». Чудовий віковий етап. Людина, яка діє са­мостійно, постійно перебуває в стані польоту. Вона — уособлення гармонії, її життєвий еталон — повна гармонія світу: природи і того, що створила людина, - все відкрите для використання. Книги, іг­ри, танці, спритні рухи — все насичене гармонією, якою ця малень­ка людинка намагається опанувати власноруч. Гармонійна психомо­торика сприяє появі нового стану. Тому дитина спрямована на пси­хомоторну активність і прагне до безупинної діяльності.

Матеріалізація продуктів роботи чутливості можлива через здат­ність людини до:

1) відображення навколишнього середовища і себе самої як части­
ни світу (ми чуємо, бачимо, користуємося дотиком, нюхом тощо —
всі органи чуттів задіяні у відображенні);

2) проектування зовнішнього світу і самої себе (створення другої
природи, гіпотез — зробити завтра те й те, побудувати нову машину,
вирішити проблему, розв'язати задачу квадратури круга), вдаючись
до критичного мислення, почуттів і уяви;

3) створення другої, рукотворної природи, продуктів діяльності
(реалізація запланованого, конкретні розумові або психомоторні дії
з конкретними предметами і процесами).

Після 5 років механізм уяви домінує над всіма іншими. Дитина виконує величезну роботу, створюючи фантастичні образи, і живе в світі казок і міфів. Гіпертрофована уява дитини викликає в дорос­лих подив, а інколи і тривогу за стан здоров'я малюка, бо уява поз­бавлена будь-якого грунту, а її витвори не відповідають дійсності.

8 років — панування почуттів і формування власного виміру по­чуттів (пізнавальних, моральних, естетичних). Де ці виміри знахо­дяться? У самій дитині. В її маленькій душі.

\

У формі почуттів. А що це за виміри? Психічний стан душі: гар­монійна душа, коли дитина безпомилково:

1) оцінює відоме і невідоме;

2) відрізняє моральне від аморального, моральне від безпутного;

3) прекрасне від того, що становить загрозу для життя, гармонію
від хаосу.

У цьому віці виникає вундеркінд. Досвід переконливо свідчить, що вундеркінди рідко досягають вершин творчості. До певного ча­су дитина копіювала, але одного разу усвідомила — цього замало. А підбадьорювання дорослих, їхнє бажання будь-що виховати люди­ну, здатну до творчості, остаточно виснажує дитячі сили. Той самий гіркий досвід свідчить про іронічне ставлення до дітей, що достро­ково подолали перші вікові греблі і нібито відрізняються від одно­літків. Тому поняття «вундеркінд» є проблемою. Але це проблема творчості — справа нелегка.

Коли процес розвитку душі відповідає ряду чисел Фібоначчі - це норма. А діти, що досягли вікової греблі і не подолали її, перебува­ють довгі роки, а то й усе життя на попередньому рівні розвитку.

13 років — починає працювати механізм творчості. Але це не оз­начає, що він працює на повну потужність. Тут працює лише який-небудь один з елементів механізму, а всі інші сприяють його робо­ті. Якщо і на цій сходинці вікового розвитку зберігається гармонія, що майже весь час змінює свою структуру, то підліток безболісно здолає наступну греблю і досягне віку революціонера.

Підкреслимо: механізм творчості залучається до роботи самостій­но. І відбувається це тільки в тому випадку, коли кожна складова оп­тимально розвинута і всі вони разом гармонійно узгоджені та врів­новажені. Тоді завдання, з якими стикається людина, вона змушена розв'язувати до кінця. Складність завдання викликає почуття дис­комфорту (всім подобається, всім зручно, а вам - тісно, гидко, ко­ле). Зрозуміти, чому щось усіх влаштовує, а вам не подобається, — це зрозуміти завдання.

Ознака вирішеного завдання: дискомфорт, асимільований у ком­форт.

У віці революціонера підліток має зробити новий крок уперед. Ви­окремитися з найближчого оточення, свого соціуму — жити і діяти в ньому гармонійно. Не кожний може вирішити власні завдання.

21 рік. Якщо революціонер успішно подолав цю греблю вікового розвитку - першу гармонійну вершину життя, його механізм твор­чості здатний виконувати талановиту роботу. Ніде правди діти, по­чуття (пізнавальні, моральні або естетичні) інколи затьмарюють мис­лення, але спільно всі елементи працюють злагоджено: почуття від­криті всьому світу, а логічне мислення набуває здатності формулю­вати і віднаходити міру речей.

Механізм творчості, розвиваючись нормально, досягає стану, що дозволяє сподіватися на появу перших результатів. Він починає пра­цювати.

У цьому віці спостерігається другий вигин - передує механізм почуттів. Уява та її витвори оцінюються почуттями і мисленням, між ними виникає антагонізм. Перемагають почуття. Ця здатність по­ступово набирає потужності, і підліток починає нею користуватися. Що ж нове тут з'являється?

34 роки — врівноваженість і гармонійність — продуктивна дієвість механізму творчості. Гармонія мислення, почуттів і уяви, психомо­торики, що живиться оптимальним енергопотенціалом, і механізм у цілому - виникає здатність до геніальної роботи.

55років — людина може стати творцем. Третя гармонійна верши­на життя: мислення підпорядкує собі почуття — умова створення но­вого світу, відкриття того, що люди почували, але були неспромож­ні означити і користуватися силами природи.

Нагадаємо: числа Фібоначчі визначають головні етапи розвитку людської душі. А чи здолає людина цей шлях без зупинок, залежить від батьків і вчителів — системи освіти, а згодом — лише від самої людини, від того, як людина буде пізнавати і змінювати сама себе.

Аби механізм творчості розвивався повноцінно — щоб людина стала талантом, генієм, творцем, — він повинен розвиватися при­родно і вільно. Але це не означає, що цей розвиток - в ідеалі -пряма лінія. Нічого подібного! Тому що будь-який графік, прямо­лінійний графік створює уявлення про процес повторення, копію­вання (нехай з нагромаджуванням — зростанням чогось) початко­вого стану.

Ряд чисел Фібоначчі має ще одну дивну властивість: кожний ві­ковий період може бути розкладений на більш дрібні гармонійні і про­порційні відрізки часу, протягом яких відбувалися певні зміни в меха­нізмі творчості.

Розвиток гармонійної цілісності (якщо її розглядати в координа­тах часу) на кожному віковому етапі (дитинство, отроцтво, юність, зрілість) в свою чергу поділяється на окремі мікроперіоди. Поділив­ши етап на частини, отримаємо чотири вузлові точки — золоті точ­ки «золотого перетину» - 0, 0,382, 0,618 \ 1.

Що природа приховує за цими точками?

О — початок відліку, початок життя нового, включеного кодом пропорції в активність чергового елемента механізму творчості, но­вого стану гармонії. Тут 0 - верхній край фундаменту, на якому поч­не будуватися нова, більш досконала і з новими властивостями гар­монія людини.

Точка 0,382 — стан гармонії, що зароджується, частина часу ві­кового періоду, в якому гармонія стану душі і тіла неврівноваже-

Формалізована структура змісту теми

на, чутлива до перевантажень, але сприйнятлива до розвитку то­го, що домінує в механізмі таланту після подолання попередньої вікової межі.

Точка 0,618 — гармонія тіла і душі набуває рівноваги, може ком­пенсувати руйнівні впливи і зберігати свою цілісність, а домінуючий механізм таланту починає працювати з видимими продуктами своєї роботи і розвивається в напрямі досконалості.

Точка на рівні 1 — завершення попереднього — досконала ці­лісність — і початок нового вікового періоду. Гармонія початку руйнується, але одночасно засновує в собі ще більш досконалу гармонію. Ще один крок — і попередня цілісність піддається ме­таморфозі, перетворюється на «О» (з якого теж починається новий етап розвитку або руйнування попередньої гармонії механізму творчості).

На життєвому шляху людина відкриває 7 предметів відношень:

1. Від дня народження до 2-х років - відкриття фізичного і пред­
метного світу найближчого оточення (ліжко, кімната, будинок).

2. Від 2-х до 3-х років — відкриття себе: «Я — Сам».

3. Від 3-х до 5-ти років — мова, дієвий світ слів, краси і гармонії
і системи «Я - Ти».

4. Від 5-ти до 8-ми років — відкриття світу чужих думок, почут­
тів і образів системи «Я — Ми».

5. Від 8 до 13 років - відкриття світу задач і проблем, розв'яза­
них геніями і талантами людства системи «Я — Духовність».

6. Від 13 до 21 року — відкриття хисту оригінальна розв'язувати
всім відомі задачі, коли думки, почуття і уява починають активно
працювати, створюється система «Я — Ноосфера».

7. Від 21 до 34 років - відкриття спроможності створювати новий
світ або його фрагменти - усвідомлення самоконцепції «Я - Творець».

Життєвий шлях має просторово-часову структуру. Він складаєть­ся з вікових і індивідуальних фаз, що визначаються за багатьма па­раметрами життя. Сукупність таких «вимірів» складає просторову структуру життєвого шляху.

Людина опановує (певною мірою) обставини свого життя, стає творцем своєї історії і творцем історії суспільства. Справжнє, твор­че ставлення до життя, однак, з'являється далеко не відразу і навіть не в будь-якої людини (життя деяких людей справедливо оцінюєть­ся як бездарно прожите).

Між фазами життєвого шляху існують генетичні зв'язки, і це зу­мовлює закономірний його характер. Звідси випливає, що в прин­ципі можна завбачувати майбутній розвиток на основі знання про ранні його фази. Звичайно, це прогнозування буде ймовірним, ос­кільки життєвий шлях людини відзначений багатьма випадковостя­ми, непередбачуваними жодним прогнозом.