Такт- категорія етики, що за змістом відбиває правила пристойності, почуття міри у взаємовідносинах підлеглого і керівника, їх взаємної ввічливості.
Такт керівника багато в чому залежить від стилю керівництва процесом виробництва. Це одночасно і поводження керівника, що будується на основі правильно засвоєних соціальних сподівань щодо нього як вихователя фахівців нової генерації.
Психологічним підґрунтям такту треба вважати:
а) соціальні установки керівника - готовність певним чином
сприймати, оцінювати факти в процесі співпраці з підлеглими і ді
яти щодо них, оптимізуючи цей процес;
б) сукупність стереотипів усталеного уявлення про норми взає
модії керівника і підлеглого, що дає йому змогу вчасно реагувати за
певних обставин і приймати правильні рішення.
Важливою є наявність постійно діючої установки на вивчення і адекватне сприймання співпрацівників: їх характеру, здібностей, темпераменту і спрямованості особистості, що формується. Чим краще керівник знає своїх підлеглих, тим більше в нього можли-
востей бути тактовним у роботі з ними, ефективніше керувати їх діяльністю.
Установка керівника на постійне дотримання принципу доцільності матиме бажаний резонанс лише тоді, коли такою самою установкою керуються і підлеглі. Це запорука взаєморозуміння і взаємного сприяння щодо сформульованих керівником завдань, які вирішують підлеглі.
Через потребу в спілкуванні підлеглих із керівником формується установка на постійний діалог у діяльності. У діалозі керівник має змогу виявляти процеси, що відбуваються в свідомості підлеглого, в групі або колективі, відповідно впливати на них. Взяті керівником на озброєння стереотипи мають велике значення.
Серед стереотипів виділимо такі: а) чемність з підлеглим; б) поєднання принципового підходу до особистості підлеглого з впевненістю в тому, що кожний з підлеглих не може бути поганим, безнадійним; в) висока вимогливість як міра поваги до особистості підлеглого. Це економить енергію керівника і надає його роботі емоційного забарвлення.
Стиль роботи керівника характеризується усталеними способами духовної і практичної діяльності, що перетворюються на нормативні образи його фахової свідомості.
У деяких керівників зустрічаємо низку негативних стереотипів, що ускладнюють їх діяльність, зокрема у них можливе переконання, що з підлеглими слід поводитись особливо, щоб не втратити власного авторитету. Проте це приводить до відчуженості підлеглих від керівника.
Існує ще одна небажана тенденція: давати оцінку підлеглому раз і назавжди, не враховуючи того, що він сам швидко змінюється, часом стає зовсім іншою людиною. Він, сприйнявши оцінку керівника (позитивну або негативну), погоджується з нею і таким чином самостійно вдається до певних обмежень: один починає «почивати на лаврах», тому що керівник сказав йому, що він талановитий, а другий — після негативної оцінки махне на себе рукою і втрачає перспективу свого розвитку.
Тактовність передбачає, що в підлеглого будь-якого віку є внутрішня незавершеність, можливість для розвитку і вдосконалення в багатьох відношеннях. «Ненормальності» поведінки з часом часто зникають самі собою, без втручання керівника, без його пильної опіки і «підганяння» під дорослі стандарти.