Зоровий аналізатор виокремлює світлову енергію, або коливання електромагнітних хвиль; слуховий — звуки, тобто коливання повітря; смаковий, нюховий - хімічні властивості речовин; шкірні аналізатори — теплові, механічні властивості предметів і явиш, що спричиняють ті або ті відчуття.
У кожному аналізаторі є його периферійна, аналізуюча частина, або рецептор, тобто орган чуття, призначення якого — виокремлювати з навколишньої дійсності світло, звук, запах та інші властивості. Інша його частина — шлях від рецептора до центральної частини аналізатора, розмішеної в мозку. В центральній частині аналізатора розрізняють його ядро, тобто скупчення чутливих клітин, і розсіяні поза ним клітини.
Ядро аналізатора, як зазначав І.П. Павлов, здійснює тонкий аналіз і синтез збуджень, що надходять від рецептора. За його допомогою подразники диференціюються за їх особливостями, якістю та інтенсивністю. Розсіяні клітини здійснюють більш грубий аналіз, наприклад, відрізняють лише музичні звуки від шумів, виконують нечітке розрізнення кольорів, запахів.
Органічні порушення будь-якої частини аналізатора — периферійної, провідної або центральної — спричиняють сліпоту або глухоту, втрату нюху, смаку тощо, залежно від того, який аналізатор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналізатора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла або звуку існує.
Простіші відчуття і чутливість на перших етапах життя людини своїм фізіологічним підґрунтям мають природжену безумовно-рефлекторну діяльність нервової системи. Складніші відчуття зумовлюються умовно-рефлекторною аналітико-синтетичною діяльністю, в якій підкріплені життєвими умовами властивості виділяються, а не підкріплені - гальмуються.