Біхевіоризм

Філософія прагматизму спричинила появу в американській пси­хології біхевіоризму, або науки про поведінку (Уотсон). Якщо пред­метом свого дослідження інтроспективна психологія мала свідомість, то поведінкова психологія — поведінку. Біхевіоризм заперечує свідо­мість як предмет психології.

Предметом біхевіоризму є вивчення поведінки як зовнішніх ре­акцій організму на стимули, що впливають на нього. Поведінка, на думку біхевіористів, формується в результаті неусвідомлюваного до­бирання фізичних рухів як реакцій на стимули.

Цей вид активності людини описувався поняттями: стимул-ре-акція, утворення навичок, інтеграція навичок, проміжна змінна, потенціал збудження і гальмування, намір, очікування, знання тощо, а розв'язання завдань здійснюється єдиним способом — ме­тодом «проб і помилок», «сліпим» добиранням виконаних нав­мання рухів.

Головне в поведінці — це навички. Мислення зводить їх до мови та мовних навичок. Провідний метод навчання — дресиру­вання, в процесі якого набуваються потрібні навички. Необхід-

ність усвідомлення мети, змісту та процесу навчання вони недо­оцінюють.

Закони поведінки лише фіксують відношення між тим, що від­бувається на «вході» людини (стимул) і «виході» її (реакції), а те, що відбувається всередині, на думку біхевіоріальної психології, не під­дається науковому аналізу, оскільки лежить за межами можливостей прямого спостереження.

Закони дій і поведінки були сформульовані за результатами дос­лідів з тваринами (переважно білими пацюками) і переносилися на людину.