Відтворення та його різновиди

Відтворення— один із головних процесів пам'яті. Воно є показни­ком міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Засадовою для відтворення є активізація раніше утворених тим­часових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення — впізнавання. Впізнавання — це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, міс­це та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнан­ня має місце, наприклад, при зустрічі з добре знайомою людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.

Неповне впізнання характеризується невизначеністю, трудноща­ми співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що вже мав міс­це в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може пе­реживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожни­ти її з конкретним музичним твором.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість зга­дування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється акту­альною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, при­гадати правило при написанні слова або речення, відповісти на за­питання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Таке явище називається персеверацією. Під персеверацією розумі­ють уявлення, які мають нав'язливий характер. З'являються образні персеверації після багаторазового сприймання певних предметів або явищ, або коли має місце сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або «виринання» у свідомості того, що неможливо було згадати відразу піс-

ля його запам'ятовування. Ремінісценція — наслідок зняття втоми нер­вових клітин, яке настає після виконання складного мнемічного зав­дання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого ма­теріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситу­ації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій.

Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка включає в себе поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувається процес запам'ятовування предмета або явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання на­бутих знань, розвиток пам'яті як психічного процесу взагалі. К,Д. Ушинський одну з головних причин «поганої пам'яті» вбачав Саме в лінощах пригадувати.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними ІКщіями, з важливими в особистому житті датами. Специфічним зміс­том цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так або інакше була Ііричетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різнома­нітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

Забування та його причини

Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. За­бування — процес, зворотний запам 'ятовуванню. Забування виявляєть­ся в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується йо­го обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування — функція часу. Забування — це згасання тимчасових Нервових зв'язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Другою причи­ною забування є недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запо­бігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, яка погіршує запам'ятовування, Може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування.

Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на засвоєн­ня нового характеризується як проактивна {така, що діє наперед) ін­терференція. З погляду психології недоцільно після математики ви­вчати фізику або хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, має назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути силь­ний імпульс — бажання пригадати, яке індукує гальмування. Прик­ладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається від­разу пригадати відповіді на запитання в білеті й через хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається шляхом переведен­ня думки на інші об'єкти.

Забування - процес поступовий, засадовим для нього є послаб­лення і порушення раніше утворених умовних зв'язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають і забуваються.

Як показують дослідження пам'яті (П.І. Зінченко, A.A. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утримується інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження.

Найвищі темпи забування мають місце відразу після заучування матеріалу.

Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо від само­го початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплення шля­хом повторення в перші дні після того, як вона була отримана.

Важлива умова продуктивного запам'ятовування - осмисленість, розуміння того, що є його предметом.

Індивідуальні особливості пам'яті

Кожна особистість має індивідуальні відмінності пам'яті, які ви­являються в різних сферах її мнемічної діяльності.

У процесах пам'яті індивідуальні відмінності виявляються в швидкос­ті, точності, лщності запам 'ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам'ятовування нового матеріалу.

Точність запам'ятовування характеризується »ідоовідністю від­твореного тому, що запам'ятовувалося, та .кількістю допущених ло-милок.

Міцність запам'ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування).

Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати потрібні їй відомості.

Індивідуальні щвмівдюсті нам'яті можуть бути зумовлені тда-о.м вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нерво-

вих зв'язків пов'язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування.

При сильному, але не досить рухливому гальмуванні диференціа­ція вражень відбувається повільно, що може позначатися на точнос­ті запам'ятовування. Якщо в людини сформовані раціональні спосо­би мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички - акуратність, точність, відповідальність, - то негативні прояви, зумовлені типоло­гічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися.

Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються і в тому, який ма­теріал краще запам'ятовується — образний, словесний чи в однако­вій мірі продуктивно той і той.

У зв'язку з цим у психології розрізняють наочно-образний, сло­весно-абстрактний, змішаний, або проміжний, типи пам'яті. Ці ти­пи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигналь­них систем у вищій нервовій діяльності людини, але головним чи­ном - умовами життя та вимогами професійної діяльності.

Так, наочно-образний тип пам'яті частіше зустрічається в худож­ників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний - у вчених, філософів. Змішаний тип пам'яті має місце в людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного або сло­весно-абстрактного типу.

Враховувати індивідуальні відмінності пам'яті важливо в навчаль­ній роботі, щоб максимально продуктивно використовувати потен­ційні можливості кожного учня та всебічно розвивати його пам'ять.