У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідома діяльність — це довільна діяльність.Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам’ятовування, довільна увага тощо — це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети. Отже, воля є однією з найваж-ливіших умов людської діяльності.
Воля людини виробилась у процесі її суспільно-історичного розвит-ку, у трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчи-лися ставити перед собою певні цілі й свідомо добиватися їх реалізації. У боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи сили чи стримуючись, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важ-ливішими були цілі, які ставили люди в житті, чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації.
Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони, задоволь-няючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, три-валий час впливають на навколишню природу, але це відбувається без будь-якого наміру з їхнього боку.
Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напру-женні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.
Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджується фізіологічними дослідженнями І. Сєченова та І. Пав-лова. І. Сєченов вказував, що вольові дії причинно зумовлені зовнішніми подразниками [10]. Усі довільні рухи є відображувальними, тобто рефлекторними. І. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху — це умовний, асоціативний процес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нервової діяльності. Він показав,
що довільні дії, які виникають унаслідок внутрішнього зусилля, зу-мовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо. Сліди, зали-шені в руховій ділянці кори головного мозку попередніми подразни-ками, активізуючись, можуть стати умовними подразниками для вольових рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від кори великих півкуль головного мозку. Кінестетичні клітини кори зв’язуються з усіма клітинами кори, вони є виразниками як зовнішніх впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для довільних рухів. Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, але оскільки вони викликаються слідами в корі головного мозку від попе-редніх подразнень, то іноді здається, немовби вони виникають самі по собі, без будь-якої причини.
Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є водночас сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регуляції вольових дій. П. Анохін вказував, що у процесі вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про характер дій (зворотна аферентація),де вона порівнюється з обра-зом запланованої дії, випереджаючи її результати. Це порівняння ви-конуваної дії з її образом, яке П. Анохін назвав акцепторомдії, сприяє уточненню рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне лю-дина.
Довільні дії та їх особливості
У вольовій діяльності розрізняють дії довільні та мимовільні.
Мимовільними діяминазиваються неусвідомлювані дії та рухи. Це насамперед безумовно-рефлекторні рухи, які викликаються без-умовними подразниками і здійснюються підкорковими відділами центральної нервової системи. Вони пов’язані із захистом організму від ушкоджень або із задоволенням його органічних потреб. Ми-мовільні рухи можуть бути не тільки безумовно-, а й умовно-рефлек-торними. Мимовільні рухи не усвідомлюються, а отже, не контролюються. Найчастіше це буває тоді, коли подразники діють раптово, несподівано.
Довільні дії та рухизавжди свідомі. Вони характеризуються ціле-спрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються, стають довільними. Навіть мимовільні безумовно-рефлекторні рухи, наприклад кліпання
очима, кашель, дихання та інші, можна довільно регулювати. У житті людина користується переважно не окремими довільними рухами, а довільними діями, що складаються з рухів, об’єднаних у певну сис-тему. Навчаючись читати, писати, грати на музичному інструменті, лю-дина здійснює безліч довільних рухів і дій.
Довільні рухи складніші, ніж мимовільні. Проте, як показали І. Сєченов та І. Павлов, принципової відмінності в механізмі їх здій-снення немає. Довільні рухи, як і мимовільні, мають рефлекторний характер. Довільні дії людини виникають умовно-рефлекторним шля-хом з мимовільних рухів. У маленьких дітей усі рухи мимовільні. Але в результаті навчання та виховання діти поступово оволодівають ни-ми, навчаються свідомо спрямовувати свої рухи й керувати ними.
Кожний мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється ціле-спрямовано, стає довільним. Такі рухи, як постукування пальцями по столу, можуть бути мимовільними, неусвідомленими, але вони можуть стати й довільними, якщо це робиться навмисно, з певною метою, наприклад щоб відбивати такт при співах або навчанні музики. Водночас кожний довільний рух у результаті багаторазового повторення стає настільки звичним, що людина виконує його автоматично, спеціально не зосереджуючи на ньому уваги. Наприклад, при навчанні письма чи музики кожний рух руки виконується свідомо, а навчившись писати чи грати на музичному інструменті, людина виконує ці ру-хи вже автоматично, мимовільно.
Рухи і дії зумовлюються зовнішніми подразниками. Унаслідок дій з предметами в корі великих півкуль головного мозку людини виникають уявлення не лише про предмети зовнішнього світу, а й про дії з цими предметами, про рухи власного тіла. Активізація слідів, які є засадовими стосовно цих рухових уявлень, неминуче ве-де до рухів тих чи інших органів тіла. Отже, рухи і дії цих органів спричинюються не тільки зовнішніми подразниками, що діють безпосередньо на нас, а й центрально, тобто збудженими в корі великих півкуль головного мозку слідами, утвореними попередніми зовнішніми подразненнями, які є засадовими стосовно уявлень, думок, переконань тощо.
У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти,а й довільно затримуватисвої дії. Засадовою стосовно цього є виробле-на в людини у процесі навчання та виховання здатність до гальму-вання. Довільно діючи й довільно затримуючи свої дії, людина цим самим регулює власну діяльність і поведінку.
Важливу роль у здійсненні вольових актів відіграє мова. І. Павлов вказував, що слова нашої мови пов’язані з усіма зовнішніми подразнен-нями, які надходять до кори великих півкуль головного мозку. Через це мова може спричинювати всі ті дії організму, що їх викликають ці подразнення. Слово, замінюючи конкретні подразники, відіграє таку саму роль, як і перші сигнали, викликаючи потрібні рухи та дії. Отже, вольові рухи та дії грунтуються на взаємодії першої та другої сигналь-них систем.
Друга сигнальна система — мова — у складній вольовій діяльності відіграє провідну роль. Вона є засадовою стосовно свідомого керівництва людиною своєю діяльністю.
Але мовні сигнали стають засобом довільної діяльності не тоді, коли слово просто замінює собою зовнішній подразник, а тоді, коли воно стає засобом внутрішнього аналізу цього подразника. У цьому разі аналіз стає предметом внутрішньої мови. Унаслідок такого аналізу подразника внутрішня мова, або, за виразом І. Павлова, мова “на-одинці із самим собою”, відіграє роль внутрішнього, центрального “пускового сигналу” для вольових дій, тобто дій, “що виходять з кори великих півкуль головного мозку”. Мова як сигнал викликає ціле-спрямовані дії: одні з них затримуються, гальмуються, а інші — спря-мовуються на досягнення поставленої мети.
Мова відіграє важливу роль у розвитку довільних рухів і дій.
Аналіз складної вольової дії
Вольові дії людини визначаються свідомо поставленою метою. Діючи, людина ставить перед собою завдання, планує їх виконання, до-бирає засоби, за допомогою яких вони здійснюються. Щоб успішно на-вчатися, учень повинен усвідомлювати мету навчання, свої шкільні завдання, вміти організовувати їх виконання, бути наполегливішим.
Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив— це рушійна си-ла, яка спонукає людину до дії, до боротьби за досягнення поставле-ної мети. Мотивами дій є людські потреби, почуття, інтереси, усвідом-лення необхідності діяти.
Чіткість мети, розуміння справи, усвідомлення завдання, його важ-ливість завжди породжують силу, енергію і рішучість дій. Чим більшо-го суспільного значення набуває завдання, тим більшої енергії та за-взяття люди докладуть у боротьбі за його здійснення. Пристрасна любов до своєї справи спонукає людей до творчої праці.
Вольові дії бувають прості та складні.
Простою вольовоює така дія,яка не потребує особливого напру-ження сил і спеціальної організації дії. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення та у здійснення цього рішен-ня. Наприклад, захотівши пити, людина одразу наливає води у склянку і п’є; якщо їй холодно, вона вдягає пальто тощо. Ці дії не потребують складних засобів для їх виконання.
Складна вольова діяпотребує значного напруження сил, терпля-чості, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії. Так, учень, розв’язуючи математичні завдання, щоб досягти бажаного успіху, повинен здійснювати низку вольових дій. Складність вольової дії залежить від складності завдання, на виконання якого вона спрямо-вана.
Воля людини виявляється в переборенні не тільки зовнішніх труд-нощів, що характерні для різних видів діяльності, а й внутрішніх, породжуваних, наприклад, бажаннями, які суперечать поставленим завданням, утомою тощо. Переборення внутрішніх труднощів потребує усвідомлення необхідності виконати те чи інше завдання та самовладання.
Прагнення людини, що є засадовими стосовно її дії, іноді виявляється у формі потягів.Як правило, потяги бувають невиразними, малоусвідомлюваними. Людина кудись поривається, але чого саме їй забажалося, вона виразно не усвідомлює. Прагнення, що виявляють-ся лише у формі потягів, не ведуть до цілеспрямованої вольової дії.
Усвідомлюючи свої потяги, людина тим самим перетворює їх на бажання.Бажаючи чогось, людина вже більш-менш виразно бачить мету свого прагнення, напрямок своєї діяльності.
Проте, усвідомивши мету своєї діяльності, людина може ще й не ба-чити шляху, яким треба йти, щоб успішно її здійснити, не мати в руках засобів для її досягнення. Добираючи потрібні шляхи та засоби, лю-дина в цьому процесі глибше усвідомлює свої прагнення. Глибоко усвідомлене прагнення, при якому в людини виразно вимальовуються не тільки мета діяльності, а й шляхи та засоби її здійснення, зумовлює воління,активне бажання.
За болінням часто-густо йде сама дія, якою завершується вольовий акт. Однак це буває не завжди. Іноді людина вагається: чи то діяти, чи то ні. У цьому разі спостерігається той особливий, проміжний стан у розвитку вольового акту, який називається боротьбою мотивів.Це трапляється тоді, коли у людини є суперечливі бажання, з яких одні
спонукають її до певної дії, а інші відвертають від неї. Наприклад, в уч-ня може відбуватися боротьба між бажанням взятися за виконання домашнього завдання та бажанням піти в кінотеатр з приятелями. У ре-зультаті цієї боротьби мотивів людина приймає певне рішення.Воно виявляється як намір діяти або як намір відмовитися від дії.
Рішення, як глибоко усвідомлене, переходить у дію. Спочатку дія планується, вибираються необхідні для цього засоби, потім виконується завдання і, нарешті, завершується. Так, учень, вирішивши сконструювати радіоприймач, ознайомлюється із системами радіоприймачів, креслить схему, дістає потрібні для радіоприймача деталі й, нарешті, монтує його. Так закінчується прийняте рішення.
Успішність вольового акту залежить від вольових якостей людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, а також від знань, умінь і на-вичок діяти, без яких успішне досягнення мети неможливе. Вміння, звичні дії роблять вольові дії чіткішими та організованішими, сприя-ють швидкому та успішному їх виконанню.
Будь-яка дія відбувається успішніше, якщо стає звичною. Навички та звички сприяють легшому подоланню труднощів та успішному за-вершенню дії.
Основні якості волі
Однією з найважливіших вольових якостей особистості є цілеспрямованість.Вона визначається принциповістю та переконанням лю-дини і виявляється у глибокому усвідомленні нею своїх завдань і не-обхідності їх здійснювати. Цілеспрямованість виявляється в умінні людини керуватись у своїх діях не випадковими прагненнями, а стійки-ми переконаннями, принципами. Цілеспрямованість і принциповість особистості — підґрунтя її сильної волі.
Люди без чіткої цілеспрямованості, твердих переконань, принципів, якими б вони керувалися у своїй діяльності, часто перебувають під впливом випадкових бажань, підпадають під вплив інших. Поведінка нецілеспрямованих і безпринципних людей характеризується слабкою волею. Без твердого переконання та принципової спрямованості поведінки у людини не може бути й сильної волі.
Важлива вольова якість людини — ініціативність,тобто здатність самостійно ставити перед собою завдання й без нагадувань і спону-кань інших виконувати їх.
Ініціативність людини характеризується дієвою активністю.Ма-ло, виявши ініціативу, поставити перед собою завдання, треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише за належної активності в діях.
Істотними якостями волі людини є також рішучість, витриманістьі наполегливість. Ціякості виявляються в умінні своєчасно та обдума-но приймати рішення, особливо у складних обставинах, у гальму-ванні негативних прагнень і дій, у здатності людини долати труднощі, що виникають на шляху до досягнення мети. Ці якості людини допомагають їй доводити до кінця кожну розпочату справу, долаючи всі пе-решкоди, які зустрічаються на шляху до її виконання. Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за наявності цих якостей.
Наполегливість людини слід відрізняти від такої її якості, як упер-тість. Упертість— це необдуманий, нічим не виправданий прояв волі, який полягає в тому, що людина наполягає на своєму недоцільному ба-жанні, незважаючи на обставини. Упертість є проявом не сили, а рад-ше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси і своїми діями часто завдає їм шкоди. Упертість — негативна якість у людини, тому треба намагатися її позбутися.
Важливою вольовою якістю людини є самостійність.Самостій-ність волі виявляється у здатності людини критично ставитись як до власних вчинків і дій, так і до вчинків інших людей, не піддаватися негативним впливам інших. Самостійність — це результат високої принциповості людини, її ідейності та моральної витримки.
Протилежною до самостійності якістю людини є навіюваність.Навіюваність виявляється в тому, що людина легко піддається впли-ву інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань, твердих принципів, які некритично наслідують інших, вагаються між протилежними поглядами, не маючи власної думки. Перша-ліпша думка, яку почує така людина, стає її думкою, але згодом цю саму думку вона замінює на іншу.
Люди, які легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, — це люди з нестійкою волею.
Важливою вольовою якістю людини є самовладання.Воно виявляється у здатності людини володіти собою, керувати власною пове-дінкою та діяльністю. Самовладання — важливий компонент такої якості особистості, як мужність.Володіючи собою, людина сміливо бе-реться за відповідальне завдання, хоча й знає, що його виконання пов’язане з небезпекою для неї, навіть загрожує її життю. Самовладан-ня — одна з умов дисциплінованоїлюдини.
Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною.Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливу почуттів, часто порушують дисципліну, відступають перед трудноща-ми, впадають у розпач.
Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність.Суть її виявляється в тому, що людина, хоча і має свою думку, але піддається впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не обстоює свої позиції. Як показали дослідження, конформним особам властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здат-ність володіти собою, поверхове уявлення про себе, не вистачає віри в себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших.
Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її силу волі.Як позитивні, так і негативні якості волі не є природжени-ми. Вони розвиваються у процесі життя та діяльності.
Безвілля, його причини і переборення
Безвіллябільшою чи меншою мірою виявляється в різних фізичних і розумових діях. Характерними його особливостями є зниження за-гальної активності, психічна млявість, вагання там, де необхідність дій очевидна. Безвільні люди не доводять розпочатої справи до кінця, нездатні переборювати навіть незначні труднощі, відкладають спра-ву на потім. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, беруться за маловажливе, дрібне, непотрібне. їм не властиві стійкі, ці-леспрямовані інтереси, самостійність і критичне ставлення до себе та до інших.
Слабохарактерні люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, унаслідок чого невпевнені у своїх діях. Вони малоініціативні, хоча і знають справу, нездатні стримувати свої бажання, долати в собі ті чи інші емоційні стани — гнів, страх, афекти. В екстремальних ситуаціях вони розгублюються, стають безпорадними. їм властиве мрійницт-во, вони часом подають цікаві пропозиції, але не реалізовують їх.
Безвілля властиве конформним особам, які схильні уникати са-мостійних рішень, пасивно приймають погляди інших, пристосову-ються до готових стандартів поведінки. Випадки хворобливого безвілля називаються абулією.
Безвілля зумовлюється багатьма причинами. Іноді його спричи-нюють органічні або функціональні розлади в діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо чолових його ділянок, дисоціація, роз’єднаність образів дії та рухів, пасивність ідей, уявлень. До цього спричинюють різні хвороби, особливо вживання алкоголю, наркотиків, які викликають пасивність розумової діяльності, розладнують гальмівну функцію кори великих півкуль головного мозку, у резуль-таті чого активізуються підкоркові процеси, зокрема емоції.
Але безвілля типу “обломовщини”, “маніловщини” зумовлюється здебільшого вихованням. Обмежування рухів і дій дітей, прагнення в усьому допомагати їм виховують у них пасивність, яка стає звич-кою, що важко перевиховується у старшому віці. Формування у дітей працьовитості, залучення їх до цілеспрямованих трудових дій, спонукання доводити розпочату справу до кінця є найважливішими захо-дами переборення безвілля. Фізичне виховання, спорт, різні види зма-гань великою мірою сприяють розвитку активності, самовладання, сильної волі.