Доведіть, що здібності як властивість особистості є продукт суспільного розвитку.
2. Чому не можна розглядати високий рівень розвитку знань, умінь і на-вичок особистості як найважливіший показник її здібностей?
3. Які психічні якості особистості є обов’язковою умовою успішного розвит-ку здібностей? Розкрийте та обгрунтуйте їх.
4. Чи можна фактичний успіх у певній діяльності розглядати як виявлення здібностей до неї? Чому?
5. Доведіть неправомірність твердження про уроджену природу здібностей.
6. Чим можна пояснити помилки в оцінюванні здібностей до певних різно-видів діяльності на ранніх етапах розвитку особистості, як, наприклад, у А. Ейнштейна та А. Клеро — до математики, у В. Сурікова — до живо-пису?
7. Життя має багато прецедентів, коли люди, що мали добрі задатки до розвитку певних здібностей, не реалізували їх. Які причини найчастіше постають як перешкоди на шляху їх розвитку?
8. Що дає змогу людині з гіршими здібностями до певної діяльності вико-нувати її краще, ніж людині з кращими здібностями? Які психічні якості особистості роблять це можливим?
9. Чи можливий високий рівень розвитку спеціальних здібностей в інтелек-туальній сфері на тлі низького рівня розвитку загальних здібностей? Який зв’язок існує між спеціальними та загальними здібностями?
і^ Список використаної та рекомендованої літератури
1. Айзенк Г. Проверьте свои способности. — М.: Мир, 1972.
2. Богеен Г. И. Уровни и компоненти речевой способности человека: Учеб. пособие. — Калинин, 1975.
3. Венгер Л. А. Педагогика способностей. — М., 1973.
4. Голубева 3. А. Комплексное исследование способностей // Вопр. психоло-гии. — 1986. — №5.
5. Лейтес Н. С. Умственньїе способности и возраст. — М.: Педагогика, 1971.
6. Матюшкин А. М. Одаренньїе и талантливьіе дети // Вопр. психологии. — 1988. —№4.
7. Мерлин В. С. Структура личности: Характер, способности, самосозна-ние: Учеб. пособие к спецкурсу. — Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 1990.
8. Небьілицьін В. Д. Психофизиологические исследования индивидуальньїх различий. — М.: Наука, 1976.
9. Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.
10. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.
11. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. — К.:Рад. шк., 1968.
12. Чудновский В. 3. Воспитание способностей и формирование личности. — М., 1986.
13. Якиманская М. С. Развивающее обучение. — М., 1979.
Розділ 19
ХАРАКТЕР
Поняття про характер
Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в тем-пераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дис-ципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших — лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ціриси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнен-ня цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.
Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.
Термін “характер"(від грецьк. спагакіег - “риса", “прикмета", “відбиток"). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля Теофрастом, який у “Характеристиках" описав з по-зицій мораліста 31 тип людських характерів — людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін. Пізніше філософи та психологи засадовими стосовно пояснень і класифікації людських характерів робили або особливості будови та функцій тіла, або мораль-но-етичні особливості суспільних стосунків людей, або їхні розумові властивості та досвід.
Характер найбільше пов’язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.
Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.
Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.
Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передба-чати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдя-ки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарак-терні спричинили його занепад.
Структура характеру
Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особис-тості є цілісним утворенням, що характеризує людське “Я” як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокрем-лення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сут-ності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював не-обхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, писав він, — ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв’язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси вису-ваються на перший план, а які — ледве виявляються, затираються.
Визначити структуру характеруозначає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.
У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеруособистості визначається суспільними умовами життя та ви-ховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формоюнаміри, прагнення реалізують-ся по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.
У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:
• спрямованість;
• переконання;
• розумові риси;
• емоції;
• волю;
• темперамент;
• повноту;
• цілісність;
• визначеність;
• силу.
Спрямованістьє провідною в структурі характеру особистості. Во-на виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.
Переконання— знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досяг-нення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар’єристам ці риси характеру не влас-тиві.
Розумові рисихарактеру виявляються в розсудливості, спостереж-ливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапають-ся за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.
Емоціїстають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, “товстошкірість”, нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть ви-являтись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.
Воляв структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого харак-теру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохит-ним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди — слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні на-полягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.
Темпераменту структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер — це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують
різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка ре-акцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі пере-конання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.
Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер — це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру — спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент — інтегративно виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері зага-лом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.
Повнота характеру — це всебічний розвиток основних його струк-турних компонентів — розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.
Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність.Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У без-характерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості.
Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і не-залежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за до-сягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб’єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості дору-чення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи — вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невиз-наченим характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.
Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх дола-ти. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.
Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста — характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеруне виключає того, що в різних си-туаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазна-чені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступли-вою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру за-лишається і саме у цьому виявляється.
Основні риси типового характеру
Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні — в сім’ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою.
Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викли-кає заперечення, осуд.
Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, пред-метів та явищ дійсності.
Ставлення до праціє однією з найістотніших рис характеру люди-ни. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці — аку-ратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.
Ставлення до іншихлюдей виникають у міжособистісних контак-тах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються історично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелекту-альне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характе-ру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до лю-дей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесли-во, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.
Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру. Позитивними рисами характерукультурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принци-повість. Засадові стосовно них — гуманістичні моральні якості лю-дей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.
До негативних рис характеруналежать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схиль-ність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб’яз-ковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитив-ному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.
Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні ри-си характеру за аналогією чи протиставленням. Ставлення до самої себе— позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку са-мосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колекти-ву, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості осо-бистості.
Разом з тим деяким людям властиві негативні риси — нескромність, хвалькуватість, кар’єризм, гординя, самовпевненість тощо.
Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього харак-теру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтен-сивність певних рис людини називають їх акцентуацією.Хоча акцен-туація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акценту-ацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невро-тичні, істеричні та інші патологічні реакції.
Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.
Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов жит-тя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки кон-
тактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.
Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації.
Застряванняв стані збудження на впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди ви-являють відповідальність і розсудливість при розгляді справ.
Педантизмвиявляється в крайньому, нічим не виправданому фор-малізмі при вирішенні справи, в дотриманні “букви”, хоча це й шкодить справі, у міркуванні типу “коли б чого не трапилося”.
Демонстративні характеривиявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони заперечують оче-видне: “це неможливо”, “я цього не розумію”. За звичайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.
Екзальтовані особистостінадмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших людей є загостре-но емоційними, афективними.
Тривожні характерив усьому чекають небезпеку, виявляють підви-щену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні сховатися від не-безпечного, поступитися навіть слабшому, втікти від нього, якщо він чимось погрожує.
Інтровертовані особистостізамкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають кон-тактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизмпідлітків більше властивий інтровертованим особистостям.
Екстравертовані особистостіпрагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються пе-реважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.
Природа характеру
Психічні властивості людини — це особливий прояв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової сис-теми, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляються в типах темпераменту. Але слід пам’ятати, що природже-ний тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом
суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на їх функціонування.
У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи,тобто система нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких под-разнень спричиняють утворення міцних нервових зв’язків, які потім ви-являються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів пот-ребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.
Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповіда-ти певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, “є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем”.
У вченні про характер були спроби пов’язати характер людини з бу-довою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали кра-ху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.
Люди народжуються з різними особливостями функціювання головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім’ї за схожих умов вироста-ють діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природже-ності рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не бу-ває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та ви-ховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними риса-ми характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.
Формування характеру
Формування характеру— це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об’єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її по-ведінки.
Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у ви-хованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис ха-рактеру.
Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.
Серед чинників, які мають для людини життєве значення і вплива-ють на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажа-них звичок і рис її поведінки.
На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлен-ня характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, ус-тановки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і су-спільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до са-мовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визна-чати в ньому своє місце.
Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільно-го віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, до-сить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, лас-кавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис ха-рактеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.
Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дій-сності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчи-ти підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює нега-тивізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці і це відіграє значну роль у фор-муванні їхнього характеру.
Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізич-ної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.
Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьо-витість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.
Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних за-ходів сім’ї, школи та соціального середовища, громадськості.
=(Л^= Ключові поняття теми
Характер, структура характеру, тип характеру, акцентуація, акцентуація застрявання, акцентуація педантизму, акцентуація демонстрування, акценту-ація тривожності, риси характеру, моральні риси характеру, вольові риси характеру.