Фізіологічні механізми мовної діяльності

Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяль­ність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, "сигнали сигналів" (І. Павлов), що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте; слово побачене; слово вимовлене.Функціонування слова пов'язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та централь­но-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з трьох частин:

легенів, бронхів, трахеї;

гортані;

глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язи­
ка, зубів і губ.

Кожний з цих органів відіграє певну роль в утворенні звуків мови.

Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі ве­ликих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якого вона є. Ця функція властива лише людському мозку. Мовні зо­ни кори становлять собою кілька аналізаторів, які взаємодіють і ко­ординаційне пов'язані з усією діяльністю нервової системи.

Мовлення як рефлекторний за природою процес здійснюється за участю другої сигнальної системи в тісному взаємозв'язку з першою сигнальною системою.

Слово завдяки попередньому психічному досвіду людини пов'яза­не з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять до кори великих півкуль, і може сигналізувати про них, змінювати їх чи викликати певні реакції на них. У результаті в корі утворюються від­повідні системи тимчасових нервових зв'язків.

В утворенні цих зв'язків беруть участь зоровий, слуховий і руховий аналізатори.

Кора великих півкуль двобічно-еферентними та аферентними шля­хами пов'язана з різними частинами периферійного мовного апарату.

Хоча процес мовлення залежить від роботи всієї кори великих пів­куль, окремі її ділянки відіграють специфічну роль, яка полягає в ло­калізації в них мозкових закінчень аналізаторів, що регулюють процес слухання та говоріння. Встановлено, що центри мовлення розташовані у скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов'язана з різними мовно-руховими механізмами мовлення.

Понад сто років тому П. Брока помітив, що пошкодження певної ділянки кори, а саме задньої частини третьої чолової закрутки лівої півкулі, призводить до порушення мовної артикуляції — так званої моторної афазії.Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкод-женим. П. Брока дійшов висновку, що ця ділянка є центром "мотор­них образів слів". Дещо пізніше К. Верніке встановив, що внаслідок ураження верхньої скроневої закрутки лівої півкулі у хворого пору­шується розуміння мови. Він зробив висновок, що у цій частині лівої півкулі локалізуються "сенсорні образи слова". У разі ушкодження цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія,яка поля­гає в порушенні здатності розуміти мову інших. Чуючи мову, хвора лю­дина не може пов'язати звучання з певним значенням.

Ці та інші ділянки кори, пов'язані з окремими аспектами мовної функції, не є самостійними й суворо ізольованими центрами мовного процесу, а лише окремими ланками складного нервового процесу мовної діяльності. Дослідження П. Брока та К. Верніке породили цілу низку аналогічних тверджень, в яких усі психічні функції, пов'язані з мовленням, "розподілялися" між певними ділянками кори.

Проте численними дослідженнями фізіологів і психологів доведе­но, що таке розуміння фізіологічного підґрунтя мовної діяльності не­достатнє для її інтерпретації.

Так, дослідженнями М. Жинкіна [3], присвяченими з'ясуванню механізму мовлення, доведено існування кількох таких механізмів. Перш ніж будувати мовний акт, зазначає М. Жинкін, людина будує його смисловий кістяк (за допомогою предметно-зображувального ко­ла уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування вислов­лювання.

Далі включається група механізмів, пов'язаних з переходом від плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речення. До цієї групи належать механізм граматичного прогнозування син­таксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам'ятовування, зберігання та реалізацію граматичних характерних слів, механізм пе­реходу від одного типу конструкцій до іншого (трансформація), ме­ханізм розгортання елементів програми у граматичні конструкції та ін. Окрім названих М. Жинкін виокремлює ще механізми, які забезпечу­ють пошуки потрібного слова за смисловими та звуковими ознака­ми, механізм вибору необхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення.

Таким чином, можна констатувати, що фізіологічне підґрунтя про­цесу мовлення досить складне, воно розгортається в певній послідо­вності та в часі. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі ве­ликих півкуль головного мозку всіх боків мовного акту недоцільно.

Сприймання мовлення забезпечується тими самими механізмами, що й говоріння. Сприймання мовлення— це також поетапне переве­дення сприйнятого на смисловий (предметно-зображувальний) код, ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз із мовним досвідом. Розуміння мовленняє завершальною стадією про­цесу переведення, коли людина співвідносить зміст сприйнятого (звернену мову, прочитаний текст тощо) із змістом свідомості та різни­ми чинниками діяльності.

Такі уявлення про фізіологічне підґрунтя та механізми мовлення підтверджуються сучасними дослідженнями мовної діяльності, афазій,що виникають при пораненнях, пухлинах та інших порушеннях діяль­ності тих чи інших ділянок кори великих півкуль. Істотний внесок в їх характеристику на рівні різних механізмів зробив психолог О. Лурія [6]. Він виокремив динамічну афазію, пов'язану з порушенням здатності го­ворити фразами, хоча хворий не відчуває труднощів ні в повторенні слів, ні в називанні предметів, ні в розумінні мови. Це є наслідком по­рушення або механізму програмування висловлювання, або механізму граматично-семантичної організації.

 

Сенсорна афазія виявляється у втраті фонематичного слуху, тобто в порушенні зв'язку між звуковим складом і значенням слова, що є наслідком порушення звукового аналізу слова.

Семантична афазія — це порушення, що виявляється у труднощах знаходити слово та в розумінні семантичних відношень між словами. Наприклад, хворий розуміє слова "батько", "сестра", але не може зрозуміти, що означає сполучення "сестра батька".

Еферентна моторна афазія характеризується руйнуванням струк­тури висловлювання при збереженні окремих слів і відсутності здат­ності поєднувати слова у певній послідовності. Тут порушено прин­цип сукцесивності.Близькою за характеристикою є аферентна мо­торна афазія, яка виявляється в порушенні членоподільних мовних артикуляцій, у труднощах підбору потрібного звука.

Крім розладів мовлення, що пояснюються ураженням коркових частин аналізаторів, трапляються і функціональні його розлади, пов'язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним із них є заїкан­ня,яке викликається судомами мовних м'язів. До них можуть приєдну­ватися судоми обличчя, рук тощо.

Заїкання виникає з різних причин: сильного нервового збуджен­ня, нервової травми, інфекції, успадкування. Усунути заїкання можна, якщо своєчасно звернутися до лікувальних логопедичних закладів.