Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.
Судження— це форма уявного відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах. Наприклад: "Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам"; "Ця квітка — блакитна"; "Це вагомий доказ".
Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, виявляється й формується в реченні. Проте судження та речення не тотожні.
Судження — це акт мислення, що відображує зв'язки, відносини речей, а речення — це граматичне сполучення слів, що виявляє й фіксує це відображення. Кожне судження виражається в реченні, але не кожне речення є судженням. Речення, які виражають запитання, вигуки, сполучники, прийменники, не є судженнями ("Агов!", "Ану!", "Хто це?"). Таким чином, між судженнями та реченнями існує складний зв'язок.
Кожне судження містить суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображується у свідомості людини. Предикат — це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Наприклад: "Усі метали при нагріванні розширюються" ("усі метали" — це суб'єкт, а "при нагріванні розширюються" — предикат). Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Так,
кажучи "Кит — не риба", ми маємо на увазі, що кит не належить до риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих істот.
Судження є істинним, якщо воно правильно відображує відносини, що існують в об'єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Судження бувають одиничними ("Київ — столиця України"), частковими ("Деякі метали легші, ніж вода"), загальними ("Усі люди смертні"). Це прості судження. Судження, що складаються з кількох простих суджень, називаються складними ("У рівнобічному трикутнику всі сторони і кути однакові"). Залежно від того, стверджується чи заперечується наявність певних ознак і відносин в об'єктах, розрізняють судження ствердні та заперечні.
Істинність знань або суджень можна з'ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони грунтуються, порівнюючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.
Міркування— це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів.
Умовиводомназивається така форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове.
В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.
Індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретного, часткового робиться узагальнення. Наприклад: "Срібло, залізо, мідь — метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються; отже, метали при нагріванні розширюються".
Дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загального здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: "Усі метали при нагріванні розширюються; срібло — метал; отже, срібло при нагріванні розширюється".
Умовивід за аналогією грунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.
Умовиводи широко використовують у науковій та практичній діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.
Дані, отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття— це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки.
Істотними є такі ознаки, які належать об'єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об'єкти від інших, тобто це властивості, без яких об'єкти не можуть існувати. Так, істотна ознака плодів полягає в тому, що вони містять насіння, яке є засобом розмноження (а форма, колір, вигляд плодів не є істотними ознаками).
Поняття виникають на грунті чуттєвого досвіду. Він є передумовою формування змістових понять. Поняття відбивають світ глибше, повніше, ніж уявлення.
Поняття завжди існує й виявляється у слові, через яке повідомляється іншим людям. За допомогою мови утворюються системи понять, з яких складаються різні галузі наук.
Поняття і слово становлять єдність, але не тотожність. Слово не утворює поняття, воно є лише знаряддям утворення поняття. Поняття — елемент думки, слово — елемент мови. Немає поняття без слова, але не кожне слово є поняттям. Наприклад: "вечоріє", "так" — це слова, але не поняття.
Іноді поняття виражається кількома словами. Наприклад, поняття "єдність організму та середовища" виражене словосполученням. Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різними словами. Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.
Обсяг поняття — це відображене в ньому коло об'єктів, а зміст поняття — це відображена в ньому сукупність істотних ознак об'єктів.
Поняття з більшим обсягом називаються родовими ("меблі", "рослини") стосовно понять з меншим обсягом ознак ("стіл", "дерево"), які в цьому разі є видовими. Цевідносний розподіл. Поняття, що мають найширший обсяг, називаються категоріями ("рух", "кількість", "якість", "простір", "час").
Поняття поділяються на загальні та одиничні. Поняття, що відбивають істотні ознаки одиничних об'єктів, називаються одиничними ("країна", "місто", "письменник", "вчений"), а цілих класів предметів — загальними ("елемент", "зброя").
Розрізняють поняття конкретні та абстрактні. У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища та зв'язки між ними (наприклад, "меблі", "рослини", "тварини"). В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об'єктів ("вага", "мужність", "хоробрість", "добро", "зло" тощо). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція наявна в утворенні кожного поняття.