Досліджуючи закономірності установки не тільки на людях, а й на тваринах, Узнадзе робить висновок про те, що здатність реагувати на оточення у формі тієї чи іншої установки є найбільш характерною особливістю будь-якого живого організму, хоч би на якому ступені розвитку він стояв. Установка є найпримітивніша, але й найістотніша форма реакції живого організму на впливи середовища. Виходячи з цього Узнадзе намагається поставити на ґрунт установки всі проблеми поведінки і всі психічні процеси. "Уся поведінка, як би і де вона не виникала, визначається впливом навколишньої дійсності не безпосередньо, а насамперед – опосередковано – через цілісне відображення цієї останньої в суб'єкті діяльності, тобто через його установку. Окремі акти поведінки та й уся психічна діяльність є явищами вторинного походження". Зокрема, таким вторинним явищем виступає увага. Стара психологія свідомості бачила в увазі окрему функцію. Узнадзе переосмислює увагу в плані своєї теорії. "В кожний даний момент у психіку діючого в певних умовах суб'єкта входить з навколишнього середовища і переживається ним з достотною ясністю лише те, що має місце в річищі його актуальної установки. Це означає, що те, чого не може зробити увага, що мислиться як формальна сила, стає функцією установки, яка виявляється, таким чином, не тільки формальним, а й чисто змістовим поняттям".