Хімічні та біохімічні передумови пам’яті

Біохімічна теорія пам’яті. Біохімічну теорію пам’яті виражено в гіпотезі про двощаблевий характер процесу запам’ятовування. Суть його в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка зумовлює зворотні фізіологічні процеси в клітині.

Друга стадія виникає на ґрунті першої – це власне біохімічна реакція, пов’язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам’яті. Другу стадію, для якої характерна незворотність хімічних змін у клітинах, вважають механізмом довготривалої пам’яті.

Прихильники хімічної теорії пам’яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів одержаних вражень.

 

2.2 Мозкова організація процесів пам’яті (дослідження О.Р. Лурії)

Лурія показав роль глибинних підкоркових і серединних структур у мозковій організації психічних процесів. Досліджувалися також порушення емоційно-особистісної форми хворих; ставилися проблеми лінгвістичного аналізу мовних порушень у клініці локальних порушень головного мозку. Головною в дослідженнях Лурія є та ділянка в нейропсихології, що вивчає психофізіологію локальних уражень мозку, які пов'язані з вищими психічними функціями – увагою, сприйманням, пам'яттю, інтелектом, довільними рухами. Таким чином, коло наукових проблем ученого включає загальнотеоретичні проблеми психології, онтогенез, історичний розвиток психіки, дослідження мозкових механізмів психічної діяльності. Вищі психічні процеси спираються на складну роботу спільно діючих функціональних комбінаційних центрів кори головного мозку. Мова йде про “динамічну локалізацію вищих психічних функцій у корі головного мозку". Лурія виходив із ідеї динамічної, системної локалізації функцій, висунутої Н.І. Павловим, і розробленої щодо вищих психічних функцій Виготським.