Видання в Україні навчальної літератури (історія і сучасність)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНИЙ ІНСТИТУТ Кафедра видавничої справи та редагування КУРСОВА РОБОТА З РЕДАГУВАННЯ на тему Видання в Україні навчальної літератури історія і сучасність Виконав Студент групи ЗР-62 Науковий керівник Бондаренко І І.В. к.ф.н. Хоню В.В. Київ 2006 Зміст 1. У глибину віків. 2. Навчальна література для дітей. 3. Цензура в Україні. 4. Видавництва аграрних ВНЗ. 5. Спеціалізовані видавництва. 6. Перші підручники з української літератури передумови і час створення. 7. Навчальні книжки з літератури за доби Центральної Ради. 8. Список використаної літератури та джерел інформації. Мета цієї курсової роботи полягає у тому, щоб проаналізувати видання в Україні навчальної літератури розглянути проблеми і передумови її розвитку, охарактеризувати її стан в минулому і сьогодні. А також зібрати відомості про виникнення навчальної літератури, її утиски, злети й падіння. Тема цієї курсової роботи є дуже актуальною в наш час, адже саме навчальна література формує кругозір людини, допомагає їй опанувати ті чи інші науки, обрати свій подальший шлях, зрозуміти суть свого існування в суспільстві. Розглядаючи стан цих видань, я намагався максимально проникнути в усі проблеми і їх витоки.

Таким чином моїм завданням було - показати в своїй роботі все те, що відбувалось з друком протягом довгого часу, а саме виникнення перших навчальних книг на Україні, вплив на їх друк різних факторів, становище літератури під час перебування України під владою іншої держави, сучасний стан навчальної літератури, методи подолання перешкод, що стосуються друкованого слова, на сучасному етапі розвитку.

Книга, кажуть, річ безцінна. Знавці її історії і фахівці сучасної видавничої справи, певно, теж чогось варті. Після сотень років табу й зачисток годі розшукати унікальні правдиві письмена і першодруки.

Але були і знову з являються ті дивні для пересічного людства особистості, котрі усе життя нишпорять і шпортаються в архівах, шукають раритети, прадавні рукописи і супермодні книжки, розшифровують закарлючки на скелях і в печерах Хто їх може зрозуміти? Можливо, той, хто хоча б раз пізнав хорошу, вічну книгу. Аж до того, що філософи назвали катарсисом щоб душа розвернулася і Зараз існує безліч літератури, що розрахована на дуже широке коло читачів масово - політична література, офіційна, наукова, науково - популярна, інформаційна, виробнича, довідкова і звичайно навчальна.

Ми маємо широкий вибір літератури і купити книгу не складає великих зусиль і фінансових затрат. А як це було в стародавні часи. Чи могла звичайна людина дозволити собі мати хача б біблію? Тільки самі заможні люди замовляли книги у літописців, які довго і старанно переписували їх за дуже велику плату.

Замовити книгу у літописця коштувало приблизно стільки, скільки коштувала на той час корова.

Переписання книги було дуже клопіткою роботою і її могли переписувати роками. Коли ж, урешті, з явилося у нас письмо і коли українці зробили першу книжку? Досі переважає концепція, що витоки рукописів і книжкової справи - від часу прийняття християнства. Але з нічого жива мова і живі тексти відразу не виникають. Йдеться і про написи на чернігівських гривнях, і про Ізборник Святослава , і про Рейнську Євангелію - речі, які дивували весь світ своєю витонченістю, повнотою, художнім оформленням.

Очевидно, треба говорити про піктографічне письмо тексти картинами і про ідеографічне письмо уже є алфавіт, письмове відображення фонетики. Відкриття Кам яної могили відносить нас у X-XV ст. до н. е до перших писемних ознак мови народів, які жили на цій землі. І перші наші книжки були у згортковому варіанті, трансформувалися із глиняних табличок, пальмових листків, кісток тварин, стін печер, кам яних брил. Треба говорити і про Велесову книгу, яка була написана на нашій землі, хоча ці дошки не були первинним матеріалом, не могли жити понад тисячоліття. Ця книга, зроблена в IX столітті на Слобожанщині чи Київщині, змусила світ переглянути наше минуле.

Отож, якщо наші предки залишали після себе пам ятки у виді письмен на стінах та дощечках, то вони хотіли донести доінших поколінь якісь важливі факти з свого життя, чомусь навчити, на щось натякнути. То невже навчальна літератури розвивалась ще в печерних людей? Ми всі є свідками знаходження вченими різьблень на стінах, на яких зображались деталі з життя наших пращурів. То коли ж виникла справжня книга, за якою могли навчатись? Увагу преси продовжує привертати феномен першої рукописної україномовної книги, на якій, за новітньою традицією, присягають президенти незалежної України. Історія зберегла для нас найімовірнішу версію появи першої української рукописної книги.

Вона створювалася у православному Пересопницькому монастирі в 1556-1561 роках архімандритом Григорієм, що досконало володів кількома мовами, та художником Михайлом Василевичем.

Вперше творці книги переклали Новий Завіт Біблії Євангеліє близькою до народної мовою. До того ж книга має унікальне художнє оформлення орнаменти, заставки, чисте та гарне письмо, вишукані ілюстрації свідчать про високий духовний смак наших земляків. То був доволі сміливий вчинок і навіть, сказати б, виклик тогочасній дійсності. Адже Польща, у складі якої перебували українські землі, визнавала як офіційну лише латино-польську школу.

Українське ж народне слово, як і слово літературне, відверто зневажалося. Втім, духовенство добре знало, що більшість людей не можуть осягнути Святе письмо церковнослов янською. Самі автори про призначення рукопису залишили такий відгук Для читання церквей божихь, для науки людоу христианского. Тобто Пересопницьке Євангеліє мало стати основою для читання, освіти, виховання. Власне, так воно й сталося. Одразу після написання книгу використовували у відправах релігійних культів -в 1561 році у Заславському православному монастирі, а на початку XVII століття вона потрапляє на Велику Україну. Зафіксований і такий історичний факт у 1701 році гетьман України Іван Мазепа Євангеліє його Вознесенському монастирю в Переяславі. Тут у 1845 чи 1846 роках під час археографічної експедиції з книгою познайомився Тарас Шевченко і високо оцінив її. А Іван Франко вважав твір літературним взірцем, рівня якого пізніші перекладачі змогли б сягнути лише глибоко вникнувши в дух української народної мови. Отже саме Пересопницьке Євангеліє поклало початок навчальної літератури на Україні. А хто ж був батьком друкарства на Україні? У східнослов янських народів виникнення друкарства пов язане з такими видатними іменами як Швайпольт Фіоль, Франциск Скорина, Іван Федоров.

Перші книги, надруковані кириличними літерами церковнослов янською мовою за тогочасним українським правописом, були виготовлені в друкарні Фіоля в Кракові 1491 р. Це Октоіх , Часословець і Осьмигласник. Проте найдавнішою збереженою до сьогодні книгою, виготовленою на території України, слід вважати Апостол, надрукований у Львові Іваном Федоровим.

Постать Івана Федорова посідає одне з найпочесніших місць в історії української культури.

Водночас із цим іменем пов язано багато загадок і припущень. Не збереглося ніяких документів про те, коли й де народився Іван Федоров, а відтак походження його не відоме. Деякі припущення можна зробити не підставі геральдичних знаків, якими користувався першодрукар.

Геральдичні джерела друкарського знаку Івана Федорова дають підстави припустити, що походить він із білоруського дворянського роду Рагоз. Виникають сумніви і щодо самого наймення Федоров. У всіх його українських книгах, а також у первісних документах, пов язаних із діяльністю та побутом друкаря, прізвище Федоров не згадано жодного разу. Сам же Іван Федоров у виданнях, випущених у Заблудові і в Україні, іменує себе так Іван Федорович Москвитин , Іван Федорович друкар Москвитин , Іван Федорович печатник з Москви тощо. На надгробній плиті зазначено також Іоанн Федорович друкарь книг пред тим невиданньїхь. Отже, прізвище першодрукаря було Федорович, а Федоров - це його пізніший російський еквівалент. Припущення існують і стосовно питання, де Іван Федоров набув освіти ймовірно, ступінь бакалавра він отримав 1532 р. у Краківському університеті. Прибув Іван Федорович в Україну до Львова наприкінці 1572 р. з міста Заблудова, в якому на запрошення білоруського магната князя Григорія Ходкевича перебував з 1566 p після своєї друкарської діяльності в Москві, де видав першу російську друковану книгу Апостол. У Москві І. Федоров разом зі своїм помічником Петром Мстиславцем взяли участь у створенні Друкарського двору царя Івана Грозного, де протягом 1563 -1564 pp. він і видрукував свою першу книгу Апостол. Роком пізніше було випущено двома виданнями Часовник - своєрідний буквар для навчання письменності. Проте бояри та вище духовенство звинуватили засновника друкарства в Московському царстві в єресі, що змусило його та П. Мстиславця залишити Москву.

У Заблудові Іван Федорович і Петро Мстиславець спорудили друкарню, і в ній було надруковане Євангеліє учительнеє 1569 . Для свого часу то була винятково оздоблена й майстерно оформлена книга на 814 сторінок - шедевр друкарського мистецтва.

В Заблудовській друкарні 1570 р. вийшла друга книжка, виготовлена Іваном Федоровичем Псалтир. Після цього Ходкевич закрив свою друкарню, а Івану Федоровичу запропонував зайнятися хліборобством, на що друкар відповів Имам вместо житньїх сємян духовньїе семена по вселенной розсевати й всем по чину раздавати духовную сію пищу. Друга половина XVI ст. особливо знаменна в історії розвитку української культури.

То була доба славетної Острозької академії, початків і розвитку книгодрукування на українських землях, культурно-освітнього розвитку, радикальних реформ церковного життя.

Провідною рушійною силою тогочасного революційного зрушення української культури були братства - громадські організації, до яких належала здебільшого передова частина населення українських міст. Рукописні й друковані книги у львівських монастирях перебували тоді в широкому практичному вжитку.

Львів славився своїми палітурними майстернями, замовлення до яких надходили з багатьох європейських міст. Окремі наукові дослідження свідчать про те, що у Львові на той час була й друкарня. Організувати власну друкарню Івану Федоровичу допомогло Львівське братство.

Наприкінці лютого 1573 р. він розпочав друкування своєї першої у Львові книги Апостол, роботу над якою завершив 15 лютого 1574 р. Львівський Апостол - надзвичайно дбайливо складена та майстерно оформлена книга на 264 сторінки. Порівняно з московським Апостолом львівська книга мала ряд нововведень, зокрема вирізьблені додаткові сторінкові гравюри із зображенням євангеліста Луки, орнаментальним знаком герба Львова та друкарським знаком - гербом самого першодрукаря. У львівському Апостолі вміщено широку й докладну післямову Повість откуда начася й како свершися друкарня сия. Післямова, написана самим Іваном Федоровичем, характеризує його не лише як талановитого ремісника, а й високоосвіченого редактора та палкого патріота. Львівського Апостола було виготовлено близько 1000 примірників, з яких до сьогодні в різних книгосховищах світу збереглося тільки 85. Другим видатним львівським виданням Івана Федоровича був Буквар -перший в Україні друкований посібник для навчання письменності, складений, як сказано в післямові, ради скорого младенческого наученія. Ця невелика книжка складається з 45 аркушів 90 сторінок, оздоблена заставками, кінцівками й гербами Львова та її автора, Івана Федоровича.

Обидві книги надруковані на якісному білому папері місцевого виробництва.

Друкарсько-виробнича діяльність Івана Федоровича мала великий вплив на подальший розвиток українського книгодрукування. Спадкоємцем традицій першодрукаря стала друкарня Львівського братства, що діяла протягом кількох століть. На початку 1575 р. Іван Федорович виїхав зі Львова і став на службу до князя Костянтина Острозького, залишивши львівську друкарню своєму синові. В Острозі за фінансової підтримки князя Острозького йому вдалося заснувати нову друкарню й видати декілька книг богослужбового змісту. Найвидатнішим виданням того періоду є Острозька Біблія, що побачила світ 1581 р. Книга мала 617 листів. Текст у ній поділявся на колонки, та був складений різноманітним шрифтом у два кольори.

Цей шедевр друкарської майстерності XVI ст. багато років був неперевершений. У стислій передмові самого автора повідомлялося, що книга надрукована за сприяння князя Костянтина Василя Острозького, а робота виконана Іваном Федоровичем Московитиним.

В Острозькій Біблії також уміщено книжковий особистий знак першодрукаря. Іван Федорович має великі заслуги і перед українським книжковим мистецтвом - він створив нові накреслення шрифтових літер. Його орнаментальні книжкові знаки - це оригінальні декоративні твори, часто виконані в суто українському стилі, що не втратили мистецького значення й досі. Друковані шедеври Івана Федоровича свідчать про те, що він добре знав західноєвропейську книгу й способи її оздоблення, які в XVI ст. були доволі поширеними.

Проте західні зразки відігравали тільки допоміжну роль. Основою творчості майстра було орнаментальне мистецтво України. Все мистецьке оформлення книг Федоровича, виданих в Україні, тісно пов язане з місцевою народною творчістю. Орнаментика Івана Федоровича збереглася й до нашого часу та використовується в ужитковому мистецтві. У 1582 р. Іван Федорович повернувся до Львова.

Стан здоров я й побутові ускладнення не дали можливості займатися улюбленою справою. Наприкінці 1583 р. він помер та був похований на подвір ї Онуфріївського монастиря на Підзамчому - львівському передмісті. Отже Іван Федоров видав першу друковану навчальну книгу Буквар і його заслуги перед українською культурою і мистецтвом велетенські. Своєю благородною діяльністю на ниві книгодрукування він здійснив життєвий і творчий подвиг, який завжди пам ятатиме Україна та все цивілізоване суспільство. Навчальна література для дітей У XVII-XVIII століттях жанрово-видова палітра дитячої літератури помітно збагачується поряд з абетками, граматиками, букварями з являються твори, написані в жанрі повчань, настанов, бесід дорослих з дітьми. У навчальних книжках збільшується кількість текстів для читання.

Наприкінці XVIII століття формується пізнавальна книжка, енциклопедія для дітей, активно розвиваються жанри подорожі, пригодницького, історичного оповідання, дитячі жанри художньої літератури. Книжку оздоблюють буквицями, заставками, орнаментом, гравюрами.

Репертуар нової української дитячої книги бібліографи починають з Букваря славено-русскаго язьїка к поученію посполитаго юношества в школах парафіяльних, виданого 1816 року. У 1816-1850 роках вийшло 14 назв книг навчального характеру.

Першою художньою дитячою книжкою в новій українській літературі вважають Читанку для малих дітей дошкільного і домашнього употребленія сочиненную М. Шашкевича, видану в 1850 році накладом у 5 тис. примірників Галицько-руською Матрицею. Велике значення для розвитку української дитячої книги мало створення 1868 року у Львові товариства Просвіта. Також в Галичині наприкінці XIX -на початку XX століття з явилися перші періодичні дитячі видання різного тематичного спрямування, адресності, соціально-політичного ухилу - Ластівка , Весна , Рідна школа. Найпомітнішим явищем у тогочасній дитячій періодиці стали журнали Дзвінок , Світ дитини , Дзвіночок До репертуару художньої книги для дітей входили твори практично всіх відомих українських письменників тієї доби. Скажімо, ще за життя Т. Шевченка його пейзажна лірика й автобіографічна поезія ввійшли до всіх шкільних читанок. Хоча поезії, байки, притчі Г. Сковороди, гумористичні оповідання та повісті Г. Квітки-Основ яненка, вірші, байки Є. Гребінки ще важко назвати творами для дітей, вони викликають жваве зацікавлення малих читачів. Починаючи з Т. Шевченка, тему дитинства не обминає жоден відомий український літератор.

Багату літературну спадщину, адресовану юним читачам, залишили Олена Пчілка, У. Кравченко, Борис і Марія Грінченки, О. Лотоцький.

Так, у другій половині 20-х років XX століття популярними стають так звані шкільні повісті. Нового звучання набуває літературна казка, розвиваються історична проза й драматургія для дітей. Після відкриття в 1933 році московського Детгиза у березні 1934 році аналогічне видавництво відкривається в Україні - Дитвидав. Протягом першого року існування Дитвидав випускає у світ 125 дитячих видань.

У 1934 році систему ДВУ ліквідовано і всю державну мережу видавництв УРСР фактично підпорядковано московському Госиздату. Видавництво Веселка, за радянських часів єдине в Україні видавництво літератури для дітей. Сьогодні на нашому вітчизняному ринку існують по-справжньому професійні видавництва.

Ціни на такі видання теж високі, але попит від цього не зменшується. Тут можна назвати київське видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА . На ринку книги для дітей видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА -це ексклюзивні українські дитячі книжки для читачів від 2 до 102 років так визначає читацьку аудиторію власник видавництва. Відповідальність за те, чи пригадуватиме теперішнє молоде покоління в дорослому віці уроки життя, винесені зі своїх перших книжок, лежить як на сучасному авторові, так і на видавцеві. Цензура на Україні Хто приніс цензуру до України? Чому нам заборонялось говорити про те, що хотілось? Чому наші люди не могли висловити свою думку про становище в країні, а діти навчались за підручниками, які їм нав язувала влада? Діалектика єдності і боротьби протилежностей властива для всіх сфер суспільного життя.

З розвитком абсолютизму зароджується і міцніє потяг людності до демократії. З утвердженням свободи слова і друку в суспільстві виникає протистояння і тиск цьому з боку керівної верхівки. Цей тиск набирає таких потворних форм, якою є цензура.

Цензура в перекладі з німецької означає контроль влади над засобами масової комунікації, щоб не допустити чи обмежити поширення небажаної для неї інформації 2 органи та установи, які здійснюють такий нагляд. Для України від самого зародження друкарства цензура була невластивою. Друкарні були вільними, козацькі гетьмани на контрольованій ними території завжди забезпечували на ділі свободу друку.

У підписаній Іваном Виговським Гадяцької угоди з Польщею спеціально обумовлювалася незалежність українського шкільництва та друкарської справи. Цензура прийшла з Москви, причиною її запровадження були саме незалежні наші друкарські центри. Ще цар Олексій Михайлович зробив спробу поставити під контроль Києво-Печерську та Чернігівську друкарні. Петро перший цю політику продовжив, підпорядкувавши всі вільні друкарські центри цензурі духовної колегії. Довершила цю насильницьку справу Катерина II, створивши початкову структуру цензурного нагляду. Із середини XIX століття органи контролю переносяться із центра на місця, і в Києві відкривається Комітет внутрішньої цензури, а з другої половини ХГХ століття - створюється вищий цензурний орган для вищого нагляду в моральному і політичному плані за духом і спрямованістю книгодрукування. У цьому, власне, і полягала основна робота цензурних установ.

Без дозволу цензури не могла випускатися друкована продукція цензура стала основою тодішньої інформаційної політики. Більшовики до філігранності удосконалили систему політичного нагляду за лояльністю до режиму тиражованої чи мовленої інформації. Вони, заборонивши опозиційні партії і пресу ще 1918 року, над усією іншою друкарською продукцією встановили жорстку цензуру.

Щоправда, саме слово цензура не вживалося, оскільки створений згодом Радянський Союз подавався світовій громадськості як чи не найдемократичніша держава. Тимчасом було побудовану чітку цензурну вертикаль, яка мала назву установ з охорони державних таємниць у пресі. Починаючи з обласних центрів у кожній друкарні чи комбінаті друку були посаджені цензори, що називалися редакторами, які ще до друку перечитували кожен рядок майбутніх газети, журналу, брошури чи книги чи немає, бува, у них крамоли.

Ще неправлені газетні полоси подавалися водночас коректорам і названим редакторам. Якщо не було втручання цензора, на полосі ставився штамп дозволено до друку, підкріплений його підписом.

Без цього поліграфісти не мали права поставити полоси в друкарську машину для тиражування. У районах роль цензора покладалася на редактора місцевої газети. Тут обходилося без штампа - досить було редакторського підпису. Але вся районна преса контролювалася обласною установою - так званим Обллітом де періодично робили огляди газет і оговорювали їхню діяльність на предмет цензурної цнотливості на спеціальних нарадах редакторів. Кожному редактору друкованого видання, як і кожному цензору, видавалася секретна книга до речі, російськомовна, так званий Перелік відомостей, заборонених у відкритій пресі . Назва говорить сама за себе - це регламентація всього того, на що накладалося табу. Цей Перелік систематично доповнювався все новими і новими положеннями, які акуратно доклеювалися до сторінок книги.

Видавництва аграрних ВНЗ

примірників. Сьогодні перед освітою стоїть гостра проблема нового підручника з літе... у галузі вивчення письма. Такий підхід визначив форму і зміст підручника з української літератур... На думку О.Мазуркевича, це творчі доробки Г.Квітки-Основ яненка, В.Гре...