Життя та творчість Ф.Шопена
«Шопен - душа фортепіано.» Хто ж він насправді, цей примхливий, худорлявий музикант? Я вважаю, щоШопен-піаніст - це в першу чергу людина. Людина зі своїм життям, своїми мріями, своїм щастям, невдачами, надіями.
Шопен (Chopin) Фридерік (повн. Фридерік Францишек (у французькому варіанті Фредерік Франсуа) (1 березня 1810, Желязова Воля, Польща - 17 жовтня 1849, Париж), польський композитор і піаніст. Батько композитора - Микола Шопен - француз, син лотарингского селянина.У 1806 році відбувся брак з далекою родичкою Ськарбеков Юстіной Кжіжановськой. За свідченнями, що збереглися, мати композитора була надзвичайно музична, добре грала на фортепіано, володіла красивим голосом. Своїй матері Фрідерік зобов'язаний першими музичними враженнями, прищепленою з дитячих років любов'ю до народних мелодій.
Народився Ф. Шопен в змішаній французько-польській родині; рідною мовою Шопена була польська. В 1816-1822 рр. навчався грі на фортепіано у Войцеха Живного (1756-1842), чиє викладання ґрунтувалося на музиці І.С. Баха й віденських класиків. Очевидно, тоді ж відбулося перше знайомство майбутнього композитора з італійським бельканто. Неповторний мелодійний стиль Шопена складався під сукупним впливом Моцарта, польської національної музики, зокрема, салонних п'єс його старших сучасників М.К. Огиньского, М. Шимановської і інших, а також італійської опери. Перші композиторські досвіди Шопена (два полонези) відносяться до 1817 р. З 1819 р. він виступає як піаніст у варшавських аристократичних салонах. В 1822 р. почав займатися приватно у провідного польського композитора Ю. Ельснера. В 1823 р. Шопен поступив у Варшавський ліцей, незадовго до закінчення якого опублікував свій перший опус - Рондо c-moll (1825 р).
В 1826 році Шопен поступив у Варшавську консерваторію. В 1826-1829 рр. Шопен учився в класі Ельснера у варшавській Головній школі музики. До цього періоду відносяться Варіації на тему дуету з опери Моцарта "Дон Жуан" для фортепіано з оркестром твір 2, Перша соната твір 4 і ряд п'єс. Із закінченням консерваторії Шопен вступає в нову смугу артистичної й творчої діяльності. Про нього починають уже судити не тільки як про видатного піаніста й імпровізатора, але і як про автора цікавих і оригінальних здобутків. При закінченні консерваторії Шопен був офіційно визнаний гідним характеристики "музичний геній".
На початку 1829 року після закінчення Головної школи музики Шопен з декількома друзями виїхав з Варшави, направляючись у Відень.
Рекомендаційні листи від Ельснера до представників музичного світу Відня допомогли молодому піаністові ввійти в артистичні кола міста й розбудити своєю грою живий інтерес. За власними словами Шопена, його приймали як віртуоза першого рангу, ставили поруч із Мошелесом, Герцом, Калькбреннером - найбільш популярними піаністами перших десятиліть XIX століття. Спонукуваний новими віденськими друзями, Шопен вирішує оголосити свій концерт.11 серпня 1829 р. в імператорському оперному театрі відбулася музична "академія", на якій він виступив з Варіаціями op.2, імпровізаціями на тему з опери французького композитора Буальдясє "Біла дама" і на польську тему "Хміль". Про цей концерт Шопен повідомляє рідним у Варшаву: "Коли я з'явився на сцені, мене зустріли оплесками, і після виконання кожної варіації були такі оплески, що я не чув tutti оркестру. Після закінчення так аплодували, що мені довелося вийти другий раз і поклонитися". На долю імпровізацій випав ще більший успіх. "... Хміль, - пише Шопен, - ... наелектризував незвичну до таких мотивів публіку. Мої партерні шпигуни запевняють, що на ослонах прямо підстрибували".
Другий концерт, який Шопен дав через тиждень, пройшов із ще більшим успіхом. При поверненні з Відня Шопен побував у Празі й Дрездені. Окрилений артистичними перемогами, освіжений враженнями цікавої подорожі, Шопен на початку вересня повернувся у Варшаву. У напруженій політичній атмосфері Польщі назрівали важливі події: оживилася діяльність польських патріотів, які готовили повстання проти царату, одночасно підсилилися репресії поліцейської влади. У цій небезпечній обстановці Шопену важко було залишити батьківщину, рідних, близьких. Все-таки день від'їзду наближався.11 жовтня відбувся прощальний концерт, на якому Шопен виконав Фантазію на польські теми й новий концерт e-moll. І тільки через три тижні, 2 листопада Шопен зважився покинути Варшаву. Напередодні, на вечорі, влаштованому друзями, Шопену піднесли срібний кубок з польською землею; його він повинен був зберігати в знак вірності своїй батьківщині.
Наприкінці листопада 1830 року разом зі своїм другом Титусом Войцеховським Шопен удруге приїхав у Відень. Тільки у квітні 1831 року він у числі інших музикантів взяв участь у публічному концерті, а в червні того ж року виконав концерт e-moll на одній з музичних академій. Шопен вирішує їхати в Париж. Але не просто було поляку одержати візу на в'їзд у Францію. Після довгих турбот вдалося домогтися паспорта в Лондон "проїздом через Париж".20 липня зі своїм приятелем поляком Кумельским він виїхав з Відня, направляючись через Мюнхен і Штутгарт у Париж.
Про розгром польської революції й здачі Варшави Шопен довідався, перебуваючи в Штутгарті. Сторінки його щоденника, його листи повні самого бурхливого й похмурого розпачу. Біль, тривога, гнів знаходять вихід у його творчості, народжуючи здобутки, у яких драматизм шопенівського генія вперше розкрився у всій своїй глибині. Важка скорбота прелюдій a-moll, шалена патетика прелюдії d-moll, "революційний" етюд c-moll запам'ятали перелом, який відбувся у творчій свідомості Шопена. Мрійлива юнацька ліричність відступила перед трагізмом нових образів. Тема Батьківщини відтепер стає провідною творчою темою Шопена.
Польська революція як би проклала якусь грань між двома великими періодами творчої біографії Шопена. Варшава - безхмарна юність, окриленість, райдужні надії. Париж - швидко зростаюча духовна зрілість, майстерність, завоювання вершин композиторського мистецтва, життя з усіма його драматичними контрастами. Катастрофа революції в Польщі, і гоніння й реакція, які пішли слід за нею, назавжди відрізали Шопену шлях на батьківщину. Восени 1831 року він приїхав у Париж, де залишався до кінця своїх днів.
Калькьбреннер допоміг Шопену в організації першого публічного концерту й спеціально для цього випадку написав полонез для шести фортепіано. Концерт відбувся 26 лютого 1832 року. Крім вищезгаданого полонезу, який "дуетом" виконували Шопен і Калькбреннер у супроводі інших чотирьох фортепіано, Шопен грав свій концерт f-moll і Варіації на тему Моцарта. Ліст прийшов у захват від гри й здобутків польського музиканта. Ентузіазм публіки, єдність високих оцінок преси привернули загальну увагу до нового молодого таланта. Дорого оплачувані уроки звільнили Шопена від матеріальної незручності, яку він відчував спочатку. Завжди скромний у відношенні до самого себе, він писав: "Я ввійшов у вище суспільство, обертаюся серед послів, князів, міністрів і сам не знаю, яким чудом це трапилося, тому що сам я туди не ліз... мені присвячують свої твори люди з великим ім'ям перш, ніж я їм... учні Консерваторії, учні Мошелеса, Герца, Калькбреннера, словом, завершені артисти, беруть у мене уроки, ставлять моє ім'я поруч із ім'ям Фільда, - словом, якби я був ще глупішим, то думав би, що досяг вершини своєї кар'єри".
З листа батька в Париж, з повідомлень друзів родині Шопена у Варшаву стає відомим, що Шопен не тільки перший піаніст Парижа, але й високо цінний композитор. Його ноктюрни й мазурки, уже вдруге видані в Лейпцизі, розпродаються протягом декількох днів. У цей період у музиці Шопена переважали невеликі фортепіанні п'єси: ліричні мініатюри, танцювальні жанри; написана і видана перша серія етюдів op.10, деякі прелюдії. З добутків великих форм створена балада g-moll і скерцо h-moll.
Середина 30-х років знаменна поруч творчо цікавих і радісних зустрічей, сильних, але сумних, в остаточному підсумку, переживань. Навесні 1834 року Шопен зі своїм паризьким другом, німецьким піаністом і композитором Ф. Гіллером (1811 - 1885), їздив на музичний фестиваль в Аахен, де зустрівся з Мендельсоном, а потім вони здійснили спільну подорож по Рейну, відвідали Дюссельдорф. У Карлсбаді (Карлови Вари) Шопен побачився з батьками. Ця перша і єдина зустріч на чужині принесла обопільну, велику радість.Тоді ж по дорозі назад у Париж Шопен у Лейпцизі вперше особисто зустрівся з Робертом Шуманом, а в наступному 1836 році восени вдруге відвідав Шумана в Лейпцизі, багато йому грав, знайомив з новими творами. Про цей пам'ятний день Шуман повідомив в "Новій музичній газеті": "Шопен був один день у Лейпцизі. Він привіз із собою нові божественні етюди, ноктюрни, мазурки, нову баладу й ін. Він грав багато й незабутньо".
З родиною графів Водзиньских Шопена зв'язували ще варшавські роки. Улітку 1835 року, у Дрездені, куди Шопен потрапив, вертаючись у Париж, він зустрів графиню Водзиньську і її доньку Марію. Спаленіле почуття до Марії глибоко захопило Шопена. Очевидно, його любов не залишалася безмовною, і їхня захопленість незабаром перестала бути таємницею для рідних і навколишніх. Улітку 1836 року Шопен спеціально приїхав у Дрезден, щоб зробити Марії пропозицію про одруження. Але, коли Шопен повернувся в Париж, тон листів від Водзиньських помітно змінився. Потім листи стали приходити усе рідше й рідше, а до кінця 1837 року Шопен сам припинив цю переписку. Перенесений удар, очевидно, змусив Шопена багато про що задуматися, багато чого переглянути й заново переоцінити. Внутрішня криза, яка відбувається, або перелом зовні майже ніяк не виявлялася, але, безсумнівно, відмова від деяких ілюзій молодості, зречення від уявлень, викликаних патріархальним середовищем і вихованням, створили ґрунт, на якому міг виникнути вільний союз Шопена з Жорж Санд.
Велика французька письменниця Жорж Санд (1804 - 1876) була однією з передових жінок свого часу. Демократично й радикально настроєна, вона сміло підняла боротьбу за право жінок на рівність, на волю почуття. Спочатку велика любов Шопена до Жорж Санд викликала у ньому радісну наснагу, створювала яскраві творчі імпульси, але з роками перетворилася в джерело глибоких щиросердечних страждань, які прискорили смерть композитора.
Восени 1838 року Шопен і Жорж Санд із її дітьми почали велику подорож на острів Майорку й оселилися в головному його місті Пальмі. Шопен упоєний любов'ю, життям, природою. Але це тривало недовго. Його тендітний організм, ослаблений безперестанним творчим горінням, важко переносив безладдя, відсутність необхідних умов. Саме з такими обставинами довелося зштовхнутися на Майорці. До цього додалася сильна застуда. Змушені покинути Пальму, Шопен і Жорж Санд із дітьми переселилися в старий і занедбаний картезіанський монастир. Його похмуро-таємнича краса болісно розбурхувала уяву. З переселенням у відлучений від міста монастир виникло багато нових труднощів, які збільшують важке душевне й фізичне самопочуття Шопена. Навесні довелося спішно покинути Майорку й направитися назад, у Францію.
На якийсь час Шопен і Жорж Санд зупинилися в Марселі, а літо провели в маєтку письменниці Ноані. Тут здоров'я Шопена відновилося, і восени 1839 року вони повернулися в Париж.
Незважаючи на всі безладдя життя на Майорці, у тому числі й довга відсутність фортепіано, творчий портфель Шопена неабияк поповнився: циклом із двадцяти чотирьох прелюдій, другою баладою F-dur, полонезом op.40, третім скерцо cis-moll. У Ноані Шопен закінчив сонату b-moll і деякі інші твори. Цей недовгий період у житті Шопена приносить радість сімейного життя. Відносини з Жорж Санд здаються довговічними, любов і дружба - міцними й надійними. Час проходить у безперестанній праці, розмірено, впорядковано. Перед відкритою аудиторією Шопен виступає мало, цурається великої естради й гучної юрби концертного залу. Йому здається, що його художні задуми не доходять до різнопланової аудиторії й залишаються незрозумілими. Проте його рідкі концерти перетворювалися в справжню подію музичного життя Парижа.
Роки з кінця 30-х і до другої половини 40-х років - самі плідні у творчому житті композитора. Це пора найвищого творчого цвітіння, час створення найглибших і значних добутків: другої, третьої й четвертої балад, сонат b-moll і h-moll; фантазії f-moll, кращих полонезів, у тому числі полонезу-фантазії; другого, третього й четвертого скерцо й багатьох інших шедеврів. У зрілих творах Шопен повністю звільняється від деякого нальоту салонності, які були присутніми в окремих концертних п'єсах раннього періоду. У цю, здавалося, би, найбільш щасливу пору життя вторгаються важкі для композитора випробування. Навесні 1842 року вмер від туберкульозу найближчий друг Шопена Ян Матушиньский. Навесні 1844 року помер батько композитора. Приїзд любимої сестри Людовіки трохи полегшив його горе.
Людовіка принесла із собою як би часточку рідної країни, родини, дому. З її від'їздом настрій Шопена все частіше захмарюється. Тугу за батьківщиною поглиблює назріваюча драма відносин з Жорж Санд. Хворобливість і крайня душевна ранимість Шопена перебували в кричущому протиріччі із владною натурою Жорж Санд, до цього додавалися глибокі внутрішні розбіжності, розходження в моральних і життєвих підвалинах.
Останні роки Шопена, за його власними словами, смертельно пораненого своєю прихильністю, - найсумніші в його житті. Очевидно лише байдужність до самого себе схилила його до поїздки в Англію зі згубним для здоров'я кліматом і способом життя, до якого змушувало положення прославленого артиста, який концертує. Навесні 1848 року Шопен приїхав у Лондон. Відразу його захлиснула штовханина світського життя з обов'язковими щоденними візитами, присутністю на званих обідах, прийомах. Тут також доводилося давати уроки й виступати у великосвітських салонах. Порожнеча такого життя - важкий тягар для хворого Шопена. "Ніяк не звикну, - пише він, - до лондонської атмосфери, - і все це життя, з його візитами, званими вечорами, дуже мене обтяжує". Після декількох виступів у Лондоні за запрошенням своїх учениць, "милих шотландок", Шопен направився в Шотландію. "Я тут насолоджуюся цілковитим спокоєм і прекрасними шотландськими піснями", - пише він.
28 серпня відбувся його перший концерт у Манчестері, через якийсь час у Глазго, потім на початку жовтня в Единбурзі, а 31 жовтня Шопен повернувся в Лондон. Знесилений хворобою, але спонукуваний патріотичним почуттям, він виступив на щорічному польському балі, влаштованому 16 листопада 1848 року. Це була остання поява Шопена перед публікою. Наприкінці листопада Шопен повернувся в Париж. Останній рік життя був повільним вгасанням. Останню радість Шопену доставив приїзд сестри Людовіки, які невідлучно залишалася поруч ним до самого кінця.
У ніч із 16 на 17 жовтня Шопена не стало. В урочистих похоронах взяли участь кращі артисти Парижа. Був виконаний Реквієм Моцарта, у якому партії соло співали Віардо й Лабланш. Спеціально був оркестрований і виконаний похоронний марш Шопена, а один з видних французьких органістів проникливо зіграв на органі прелюдії Шопена - h-moll і e-moll. У могилу Шопена висипали жменю польської землі з кубка, піднесеного друзями при прощанні його з батьківщиною.
Серце Шопена було перевезено у Варшаву й зберігалося в костьолі св. Хреста. Під час фашистської навали польські патріоти сховали дорогоцінну посудину. Після звільнення Польщі Радянською Армією в 1945 році в день річниці смерті Шопена його серце було повернуто рідній країні.