Основою виразності музики Шопена є мелодія. По рідкому мелодійному дару Шопена можна зрівняти тільки з Моцартом і Чайковським. Шопен є одним з найбільших мелодистів світу, найбільшим новатором, творцем оригінальних музичних жанрів і форм.
«Моя справжня справа - фортепіанна музика» - сказав він, якось, Міцкевичу. Шопен, у інструменті фортепіано, знайшов такі виражальні можливості, яких ніхто до нього не знаходив. Шопен не тільки збагатив фортепіанну музику новим художнім змістом, новими музичними образами - він відкрив цілу палітру нечуваних раніше фортепіанних звучань, розширив рамки піаністичної техніки. Коли виконуються твори Шопена не доводиться і шкодувати про відсутність оркестру-настільки колоритна його фортепіанна музика. «Шопен довів, казав Асаф`єв, - що рояль, по суті мова тембрів-чуттєва, пристрасна, контрастна у своїй патетиці... привабливість і сила Шопена у його чарівному логічному знанні інструментовки фортепіано. У цій фортепіанній інструментовці мають значення і мелодика, і зміна гармоній, і своєрідна шопенівська поліфонія, - коли основна мелодія обплетена додатковими, але в той-же час і самостійними голосами. Не менш важливу роль відіграє і фортепіанний виклад-так звана шопенівська фортепіанна фактура. Композитор шукав і завжди знаходив саме ті звучання, які були потрібні для вираження його думок. У фортепіанному стилі Шопена немає нічого зайвого, він не любив зовнішньої ефектності і його музика, при вражаючому багатстві фортепіанного письма, завжди лишається ясною, простою, без яких-небудь зайвих перебільшень.
Художній світ Шопена відрізняється універсальністю: глибока психологічність і дорогоційний ліризм поєднуються із постійним відчуттям об`єктивної життєвої реальності, тонкість у передачі окремих настроїв - з крупним рельєфом драматичного розвитку, мрійлива споглядальність із активною діяльністю.
Фредерік Шопен надавав музиці виключно високого соціального значення. Він вбачав у ній і, у музичній інтерпретації зокрема, «мистецтво виражати свої думки звуками, виявлення нашого почуття у звуках». Те, що не може бути виражене словом найкраще передається музикою. «Звук,- пише Шопен,- це невизначене слово людини», тобто дещо таке, що виражає найінтимнішу і найглибшу суть людини. Більш за те: «слово народилося із звука», який і існував до появи мови. Такі погляди Шопена вплинули на стилістичні особливості його творів, особливості інтерпретації. Він не ставив за мету показ «сухого» технічного матеріалу: кожна мелодія, пасаж, акорд повинен бути наповнений змістом. У відповідності до цього, працюючи над творами Шопена, необхідно найперше відчути, виявити глибинний зміст, поетичний характер, внутрішній стержень виконання. За свідченнями його учнів, Шопен вимагав «зрозуміти задум- а не копіювати манеру». А зрозуміти задум для нього означало стати на рівень творчості. Тому, при виконанні творів Шопена, з перших кроків піаніста-виконавця необхідно привчити до творчого підходу інтерпретації. У своїй педагогічній практиці Шопен намагався, щоб учень вклав у виконання «всю душу», та бачив окрім зовнішнього- внутрішнє, важко вловиме, увесь підтекст твору, його прихований зміст, суть.
«Немає справжньої музики без скритого замислу.» («Il n`est pas de vraie musique sans arriere-pensee») - любив говорити Шопен, він був майстром фортепіано - він знав і використовував ефект обертонового ряду, диференціацію у звучанні його різноманітних положень, їх інтенсивність і звукову контрастність у відношенні до цілого. Шопен знав природу і специфіку інструменту як і усі найрізноманітніші та найцікавіші педальні ефекти. Шопен знав і володів також можливостями оркестрових імітацій-віолончельний звук альтового регістру, м`який валторновий тембр тенорового. У творах композитор використовує п`ятипальцеву послідовність, скрипкову гнучкість і еластичність у пасажних конструкціях, елегантність каденцій, особливо бісерні та блискучі хроматичні послідовності, терцові і секстові комбінації, октавні ефекти у поєднанні із чорних і білих клавіш октавних ходів та мелодико-фігуративне мистецтво арпеджіо. Шопен у своїх творах створив нові звучання. Він відшукав у інструмента фортепіано найтонші, найінтимніші ефекти. Його фортепіанний стиль та інструментальна техніка, які знайшли своє вираження у його творах були дуже важливими.
Для сучасників Шопена його мелодика і гармонія була новою і оригінальною. Використовуючи хроматизми, різноманітні альтерації, Шопен, як ніхто інший до нього, знаходить нові можливості мелодизму. Безмежна різноманітність його мелодій - ладова, ритмічна, структурна вражає своєю довершеністю і лаконічністю. Для творів Шопена властиве повторення певної теми чи фрази. Якщо тема чи фраза з`являється декілька раз, вона, як правило, перевтілюється, виражаючи інший відтінок душевного переживання, подиху. Як жива істота змінює безперервно свій характер чи емоції, так і музична тема в процесі розвитку змінює свій початковий вигляд. Кожен твір видатного композитора насичений живим почуттям, причому нерідко зустрічаються випадки, коли інтенсивне почуття виходить за рамки форми, для того щоб вилитись у речитатив наче у пориві схвильованої переривчастої мови. Шопен також і геніальній імпровізатор, у його творах зустрічається чимало імпровізаційних місць .Працюючи над творами Фредеріка Шопена, важливо відмітити три чи не найістотніші прикмети шопенівського звучання: багатство нюансів, педальність і звичайно, legato. Різноманітність звуковидобування- дуже важливий елемент у процесі інтерпретації фортепіанних творів Шопена. Викладач повинен спрямувати студента на роботу над звуком, його забарвленням, різноманітністю. Туше піаніста надає грі барв, цей принцип студент має засвоїти із перших занять, на яких відбувається ознайомлення із творами композитора. Шопен розширив коло просторово-динамічних можливостей фортепіано і вийшов за межі, які були відведені у цьому відношенні класикам. Шопен використовує можливості інструменту у всій повноті, поширюючи матеріал на всі регістри, конструює пасажі таким чином, щоб вони охоплювали якомога більше клавіш. Нормою стає широке розташування гармоній, яке пов`язане із максимальним розтягом кисті піаніста. Використання і виконання такої фактури можливе завдяки застосуванню педалі, як засобу, що подовжує звук і затримує його, коли палець вже відпустив клавішу. У попередників Шопена за основу брався принцип: - звучить тільки те, що витримано пальцями на клавішах. Починаючи від Шопена і Ліста на фортепіано стає можливим звучання і того, що пальцями не витримано і не може бути витримано. Педаль стає-фактурною. Широке використання клавіатурного обсягу і педалі не призводить до надмірної густоти чи важкості звучання завдяки доброму знанню і дотриманні природних акустичних законів: планування звучності, відповідно до будови натурального ряду обертонів. «Природне» розміщення не тільки гарантує гармонійність звучання фортепіанної фактури, але й робить його, завдяки педально-обертоновим барвам, більш співучим і багатим. Цей ефект властивий тільки фортепіанній педалі і не можливий на жодному іншому інструменті: спорідненість обертонів дозволяє окремим тонам природно розташованої фактури взаємодіяти, резонувати між собою і тим самим посилювати та продовжувати - «проспівувати» своє звучання. Працюючи над педалізацією фортепіанних творів Ф. Шопена потрібно брати до уваги фактуру творів композитора. Фактура у творах Шопена має гомофонно-гармонічну основу, яка виявляється у трьох обов`язкових компонентах: мелодія, гармонічні голоси, бас. Однак, притаманна «співучість», мелодичність характерна для творів Шопена призводить до наповнення гармонічних голосів мелодичними ходами. По суті це призводить до поліфонізації голосів. Фактурі фортепіанних творів композитора властива підголоскова поліфонія (у дусі музики слов`янських народів), супровід майже завжди є елементом активно-мелодичним, а не пасивно-фігураційним. Змішаний гомофонно-поліфонічний виклад, найбільш типовий для фортепіанних творів Шопена, увійшов у музикознавство під назвою полі-мелодійний склад або полі-мелодика. У полі-мелодиці Шопена можуть взаємодіяти різні види доповнюючих голосів: мелодизовані і фігураційні контрапункти, імітації та підголоски. Виконуючи твори потрібно прослідковувати зв`язок тематичного матеріалу і супроводу, тому що мелодія нерозривно пов`язана із супроводом і є невід`ємною частиною творчого задуму композитора.
Як я вже писала майже уся творчість Шопена присвячена для фортепіано. Фортепіано зумовлює музично-технічну тканину творів . Композитор Шопен тісно пов`язаний із Шопеном-піаністом; без його геніальних якостей піаніста не існувало би таких фортепіанно-досконалих творів. Важливо підкреслити значення основної риси творчості Шопена - її глибокої змістовності. Труднощі педалізації музики композитора виникають із неймовірного багатства її змісту, вражаючої різноманітності виражальних засобів, які застосовує Фрідерік Шопен. У своїх творах композитор підняв виражальні можливості музики та досяг музичного динамізму, невідомого більшості його сучасників. Інтерпретатору творів Шопена мають бути властиві глибока і диференційована музикальність, поетичне відчуття, музична інтуїція, співтворча фантазія. Правдиве, істинно художнє виконання музики Ф. Шопена можливе лише за умови найповнішого долучення до світу почуттів, настроїв, глибоких душевних переживань, які відобразив композитор у своїх геніальних творіннях. Задумана для улюбленого фортепіано, музика Шопена наче виникає із клавіш його душі.