Піанізм та особливості педагогіки Ф. Шопена.

Творчість Шопена відкрила у піанізмі нову сторінку. Композитор-піаніст створив унікальний стиль, позбавлений напруження, легкий і м’який за звучанням, що відзначається мелодійною плавністю, грацією та аристократизмом. Провідною звуковою властивістю його музики є наспівність фортепіанного виконання. Туше Шопена сприяло не лише красі фортепіанного звуку, його пластичності й випуклості. Воно якнайкраще виражало мистецькі прагнення композитора, було невід’ємною частиною духовного світу художника-романтика, творчість якого, за словами К.Ігумнова, «...містить усю гаму людських почуттів - від глибоко особистих, що виражають найтонші переживання душі ноктюрнів,до грандіозних, блискучих полонезів, що відображають епос цілого народу».

І у власній грі, і в творчому доробку пріоритетним для композитора було виявлення музичного змісту, глибоке емоційне його осягнення. Через усвідомлення Шопеном того, що музика здатна виразити у звуках і почуття, і думки, і навіть погляди або переконання людини, він істотно розвинув традиційні жанри романтичної музики. В кожному з них композитор втілював своєрідний погляд на світ. У традиційному жанрі «блискучого концерту» Шопен відкидав неглибоку ефектність і беззмістовність, наповнюючи мелодії ліризмом, збагачуючи гармонію та індивідуально трактуючи форму. Своєрідного трактування зазнали і танцювальні жанри. Це, зокрема, - драматизація змісту у полонезах і наближення їх до великої форми поемно-баладного типу; психологізація мазурки (жанру, що супроводжував увесь творчий шлях Шопена), що відображала як думки й настрої художника, так і образи навколишнього життя. Свій максимальний вияв лірика Шопена знаходить у ноктюрнах. Етюди ж композитор підняв до нового, нечуваного доти рівня змістовної, емоційної, художньо-довершеної музики. Монументальністю розгортання вони подібні до великих творів митця. Особливо захоплював композитора світ балади, що не накладав жодних формальних обмежень. Багатство образного змісту творів Шопена втілювалося у багатогранності виразних засобів. Та не лише ця багатогранність ставить високі вимоги перед виконавцем. Ґрунтовною складністю в інтерпретації опусів композитора є багатозначність їх образного змісту, зумовлена глибокою психологічністю музики Шопена.

Охоплення всіх складових її змісту, зазначає Н.Кашкадамова , не під силу жодному окремому піаністу. Композитор майстерно передав у своїй творчості, як зливаються в одне ціле різні, часом суперечливі, нахили і поривання людини XIX століття. Звідси - широта різноманітних, також протилежних поєднань у творах Шопена: поетичність, витонченість, м’якість і мужність, героїка, драматизм, величність; елегантність, віртуозність, шарм і блиск - та простота, повна щирість,безпосередність, ясність; жаль і біль, страждання, трагедійний пафос - а водночас, стриманість,суворе почуття міри, вимогливий смак. Кожен виконавець знаходить у мистецтві композитора імпонуючі йому риси. Водночас належне звукове втілення музичних творів митця залежатиме від глибокого знання шопенівського стилю: починаючи зі специфіки музичної мови - до основних принципів виконавського прочитання.

Національно-своєрідні риси стилю Шопена, властиві більшості його творів, виявилися у таких типових елементах фольклорного походження як тріольний ритм, обертовий або коливальний малюнок; остинатні баси як можливе наслідування дуди, чи легкі фігурації фуярки; альтерації всіх ступенів як вияв ладової перемінності. Найбільше національні витоки музики композитора, простежуються у провідному елементі музичної мови Шопена - мелодиці. Хоча композитор майже не цитував народних мелодій (такі фрази у його музиці зустрічаються рідко), інтонаційні звороти його мелодики певною мірою подібні до інтонаційних зворотів польського музичного фольклору.

Та не лише інтонаційна спорідненість шопенівської музики і народної пісенності характеризує мелодії композитора. В основних рисах мелодичного стилю Шопена багато спільного саме з мелодичним стилем польського фольклору. Душевне тепло, ніжність, широка наспівність, притаманні народному мистецтву і втілені у музиці Шопена, правдиво передають слухачам думки й почуття, що хвилювали творця. Польська фольклорна мелодика - часто хроматизована, що спостерігається і в шопенівському мелосі, із властивим йому застосуванням народних ладів. У польському народному побуті поширена вокальна та інструментальна музика, головним чином - гра на скрипці, їй властиві мелодії-імпровізації фігураційного типу. Одним із джерел мелодико-орнаментального стилю Шопена є переплетення і навіть злиття вокальності й інструментальності народних польських пісень з їх фольклорними інструментальними інтонаціями.

Мовні риси багатьох тем композитора свідчать і про наявність у його мелодиці елементів декламаційності. Для шопенівських речитацій, які вважали відгомоном епічного жанру польської народної музики, польської думи, характерна така ж виразність, як і його вокальним мелодіям. Мелодичний стиль композитора, безумовно, зазнав впливу не лише національного мистецтва. Дослідники творчості Шопена вказують на зв’язок пісенності, інструментальності та речитативності його тематизму з італійською оперою. Наспівність, елегантність, гнучкість її мелодики, що, приваблювала Шопена, властива й вокалізованим мелодіям композитора, хоча вони мають глибоко самобутній характер. Саме фортепіанність, її наспівні властивості, є корінною рисою композиторського мислення польського художника-романтика. Його музика, як зазначає Н.Кашкадамова, «...навіки стала еталоном фортепіанності. І цьому твердженню зовсім не суперечить факт появи в наступних поколіннях відмінних фортепіанних стилів, як наприклад, Прокоф’єва чи Булеза: для кожного з них стиль Шопена завжди залишається зразком для порівняння, головною мірою відліку в оцінці фортепіанності, навіть при діаметрально протилежному її трактуванні». Звичайно, композитор зберіг та розвинув кращі риси класичної фортепіанної школи: витончену пальцеву гру, реальне ,а не лише педальне легато тощо. Водночас піанізм Шопена тонко пристосований до топографії клавіатури - співвідношення чорних та білих клавіш у багатій орнаментиці творів композитора. Та й характерна його кантиленність ставить більші вимоги до легатного виконання.

Шопенівська фактура в цілому, з притаманними їй складними пасажами, багатозвучними акордами, зміною тісного і широкого їх розміщення, досить частим арпеджованим викладом, переходами з одного регістру в інший, також вимагає відмінних від фортепіанної музики попередників композитора принципів піаністичного втілення. У зв’язку з цим до рухів руки ставляться певні визначені вимоги: надзвичайна еластичність кисті та гнучкі рухи зап’ястя. У творах Шопена великого значення надається індивідуальній відмінності атаки кожного пальця. В аплікатурних рішеннях художні наміри стають виключно пріоритетними. Наспівність та живе інтонування у новій романтичній техніці шопенівських творів допускає підкладання першого пальця не тільки під другий чи третій, а й під четвертий, і навіть під п’ятий. Звукова своєрідність музики Шопена врешті-решт вимагає, крім пластичної взаємодії усіх ланок піаністичного апарату, особливих видів тембру-туше, що виключають різкість звуку, ударність у дотику руки до клавіатури.