Регіональні варіанти полонезу

Краківський варіант.У краківському або малопольському варіанті полонез виконувався трохи напруженим кроком, з «голубцями» - особливими затримками в танці, що нагадують церемоніальний крок. При цьому танцюючі в парі не трималися за руки. Іншою особливістю краківського полонезу було те, що партнер, озброєний шаблею, як би «розчищав» нею дорогу своїй дамі.

Куявський варіант.У Куявії крок полонезу був м’якшим і ковзаючим, а темп виконання - більш повільним. Партнер і партнерка трималися за два кінці хустки, потім, не відпускаючи їх, проходили під ним. Після цього партнер відпускав хустку, а партнерка перекладала її у вільну руку і плавно проводила нею по повітрю. Під час виконання допускалися імпровізації.

Шльонський варіант.У Шльонську (Сілезії) танцювали повільно й суворо. Тут він був схожий на маршову ходу з ледь вловимими поклонами.

Народний полонез був відомий під різними назвами, в основному відображають його урочистий, святковий характер, неспішність і плавність рухів. Ці назви можна умовно розділити на наступні групи:

· ходзоний (пол. chodzony) - дослівно «ходимо»

· піший (пол. pieszy);

· генсій (пол. gęsi) - дослівно «гусячий» (тобто гуськом,один за одним).

 

Велькій (пол. wielki) - дослівно «великий»;

· стародавній (пол. starodawny) - дослівно «стародавній», «традиційний»;

· старосвітський (пол. staroświecki);

· окронглий (пол. okrągły) - дослівно «округлий», «плавний»;

· вольний (пол. wolny) - дослівно «повільний»;

· повольний (пол. powolny) - дослівно «повільний»;

· поволей (пол. powolej) - «повільним кроком».

Іноді полонез танцювали з хмелем, свічкою і іншими предметами в руках. В залежності від них, побутували такі назви цього танцю:

· хмельовий (пол. chmielowy) - тобто танець з хмелем;

· ходзоний зе свецом (пол. chodzony ze świecą) - дослівно «піший танець зі свічкою». До цих пір в Польщі танцюють весільний полонез з кухлями пива або зі свічками, а то й з факелами. Часто полонез називали також «польським танцем» (пол. taniec polski) або просто «польським». В кінці XV - початку XVI століть ходзоний почав поширюватися і в середовищі дрібної шляхти. Однак у замки магнатів полонез проник тільки до кінця в XVI століття, де перетворився на пишний палацовий танець.

У 1573 році польським королем був обраний Генріх Валуа (майбутній французький король Генріх III). Ймовірно, до цього часу відноситься і перше знайомство Західної Європи з полонезом. Французькі балетмейстери трохи переробили ходзоний, пристосувавши для придворних урочистостей, в результаті чого при дворі польських королів він став елементом придворного церемоніалу, своєрідним парадом шляхти перед монархом.

У XVII столітті полонез став популярним у всій Європі і отримав свою нинішню назву. Нехитрий народний танець «ходзоний» придбав звучне ім’я «полонез», зробився більш складним і хитромудрим, став танцем привілейованих класів.

Музична форма полонезу набула широкого поширення. Зразки полонезу зустрічаються в сюітах і партітах І. С. Баха, Г. Ф. Генделя, в творах В. А. Моцарта, Л. Бетховена, К. М. Вебера, Ф. Шуберта; широкий розвиток цей музичний жанр отримав у творчості Ф . Шопена.

Полонези писали М. К. Огінський (ним, зокрема, створено один з найвідоміших полонезів - «Прощання з Батьківщиною»), О. А. Козловський, К. Курпінський, Г. Венявський, З. Носковський, Л. Ружицький і ін. В опері полонез використаний М. І. Глінкою («Життя за царя»), Н. А. Римським-Корсаковим, П. І. Чайковським («Євгеній Онєгін»), М. П. Мусоргським («Борис Годунов») і ін.

У Польщі полонез набув поширення і в духовній музиці. Багато популярних польських колядок, що виконуються в костелах на Різдво, мають форму полонезу. Серед музикознавців зустрічається думка, що релігійні тексти цих колядок були покладені на музику існували задовго до того народних танців.

Базові кроки полонезу складаються з послідовності трьох звичайних кроків: крок із зовнішньої ноги на носок, крок з внутрішньої ноги на носок, крок з зовнішньої ноги на стопу. Наступний крок починається вже з внутрішньої ноги. Таким чином, малюнок виходить наступним: носок, носок, стопа.

Як і мазурка, полонез є національним польським жанром. До нього зверталися дуже багато композиторів, причому не лише польські (Моцарт, Бах, Глінка), із співвітчизників Шопена - Венявський, Огинський. На відміну від мазурки, походження полонеза пов'язане не з народним, а з аристократичним середовищем, це старовинний церемоніальний хід польської знаті, дуже урочистого, парадного характеру. З мазуркою ж полонез ріднить відчуття патріотизму. Через полонез композитор Шопен прославляв свою батьківщину, згадуючи про її минулу велич і мріючи про майбутню, вільну Польщу. Перші полонези Шопен написав ще в дитинстві, вони опубліковані посмертно. Шопенівські полонези можна умовно розділити на 2 групи, у зв'язку з їх змістом: більш традиційні-це саме танці-ходи (№ 3 і № 6). Полонези трагедійні або героїко - драматічні- їх вміст прямо пов'язаний з суспільно-політичними подіями в Польщі.

При різноманітності змісту всі зрілі полонези Шопена володіють рядом загальних меж. Маршевість в ритмі, не дивлячись на трьохдольність. Прагнення до монументальності. Шопенівські полонези серед інших його жанрів займають проміжне положення між мініатюрами і крупними формами. Віртуозний концертний стиль - складна фактура, яскраві гармонійні фарби, величезний регістровий діапазон (використання всієї фортепіанної клавіатури). Незвичайно яскрава картинність образів - музика легко викликає певні зорові асоціації. По відношенню до полонезів особливо справедливі слова Сен-Санса: «Музика Шопена - це завжди картина». Яскраві контрасти. Полонез - жанр, що передбачає багатотемність. Його композиція, як правило, спирається на складну 3-х приватну форму. Епіко-величавий тон, патріотичний настрій. Для Шопена полонез - це жанр, невіддільний від національної історії. Подібно до мазурки, його можна вважати символом Польщі, але втіленому не в побутовому або ліричному, а в епічному плані.

Класичною вершиною розвитку полонезу залишаються твори Шопена, які вирізняються емоційним багатством, повною мірою визначив подальший шлях розвитку полонезу від танцю до романтичної поемі. У ранніх полонезах Шопена помітні героїчні риси. У полонезі соль-мінор відчувається спадкоємний зв'язок з національною традицією, але у ньому вже повна відсутність танцювальності. Ще скоріш викликають заспіви дум. У жанрі думи були перші полонези Шопена. Їх характерне поєднання героїко-драматичних елементів з тонко орнаментованою мелодикою, наповненою елегійним смутком. У Шопена виявляється специфічне поєднання фанфарності і траурно-хоральних побудов з гнучкою, витонченою ліричною мелодикою, насиченою різноманітною орнаментикою.

Полонез ля-бемоль мажор відрізняється поетичністю, насиченою альтерацією, добірністю фактури. Після придушення повстання, у творах Шопена переважали трагічні, лірико-драматичні, зокрема ностальгічні образи. До цього періоду відносяться ,,великі” полонези Шопена.

У полонезі фа-діез мінорор.44 із найбільшою силою проявилося героїко-трагедійний початок, насичений рисами поемності - кульмінація полонезного жанру. Ліст говорить про нього: «основний мотив шаленіючий, лиховісний, як година попереднього урагану; чуються хіба що вигуки розпачу, виклик, кинутий всім стихіям». Невпинне повернення тонік на початку кожного такту нагадує канонаду розпочатого вдалині бою. Це місце раптово переривається сільською сценою - мазуркою. Основному мотивацію передує щонайменше лиховісний вступ.

У полонезі ор.44 Шопен застосовує широко розроблені їм прийоми збагачення ладу, особливо у субдомінантовій сфері. Разом про те отримує розвиток ритміки, не позбавляє п'єсу рисів поемності.

У ля-бемоль-мажорному полонезі ор.53 також чітко відчувається поемне трактування жанру, причому у цієї чудовій п'єсі на першому плані виступає героїчний початок. Якщо порівняти перші полонези наприклад полонез Огінського з написаними через півстоліття великими полонезами Шопена, стане цілком очевидною стрімкість еволюції цього жанру у бік поемності.

Почавши з маленьких п'єс, мало відрізнялася від полонезних мініатюр на початку ХІХ століття, Шопен створив грандіозні поеми-полонези, насичені образами героїчної мощі.

Якщо в полонезі ля- мажор ор.40 №1 Шопен створив ,що підвівся проти нього, образ,,перемоги, гордості радісного тріумфу”, тоді як у другому до-мінорному полонезі із такого самого опусу віддав належне похмурим настроям, яким нерідко віддавалися польські емігранти, то Полонез-фантазія, як здається, впритул примикає до баладам Шопена, хоч і пронизаний полонезними ритмами. Попри велику кількість лірико-драматичних сторінок, розвиток творів набуває часом характер сонатної розробковості. Героїка шопенівської музики народилася героїзмом польського народу.

Ля-бемоль мажорний полонез ор.53, майже найвідоміший, відрізняється не тільки картинністю войовничого ходу, а й фанфарністю.

У останніх полонезах Шопена - фа-діез мінорному ор.44, ля-бемоль-мажорному полонезі ор.53, Полонез - фантазії ор.61 - блискуче завершився шлях до поемності. Шопен зробив разючу еволюцію цього національного жанру. У полонезі ор.44 і ор.61 особлива трагедійність образного ладу, у перших тактах fis-moll накопичується нещадна динамічність першої теми.

Шопен завжди шукав істину в народній творчості. В нього відбувається поєднання різних жанрів: мазурка - в полонезі фа-діез мінорор.44, Полонез-фантазію драматизував шляхом насичення рисами думи-балади.

Полонези Ф. Шопена, як і його мазурки, призначені для концертного виконання. За характером вони різні. Поряд з полонезами ліричними зустрічаються твори, повні драматизму. А бравурні, блискучі полонези, ніби переносять нас до лицарських часів. Один з найвідоміших полонезів - полонез Шопена Ля мажор ор.40 №1.

 

Полонез Ля мажор ор.40 №1

Зі всіх зрілих полонезів він найбільш простий за змістом. Це тріумфальний переможний марш. На всьому протязі зберігається світла мажорна фарба ,навіть відхилення здійснюються виключно в мажорну тональність. Від початку і до кінця не замовкає чеканний полонезний ритм. Основна тема заснована на фанфарних, закличних мотивах, має тріумфуючий характер. Вона звучить в сильній, яскравій динаміці, в потужній, акордовій фактурі. Форма скл. 3х-ч, але образний контраст відсутній: музика тріо (D-dur) відрізняється таким же святковим настроєм. Зберігається і фанфарність, і чіткість ритму, і акордовий склад. Реприза точна. До такого ж типа відноситься Полонез № 6.

Цей твір навіяний духом рицарської доблесті. Релєфність музичних образів відповідає ,,гранітній” монолітності форми. Вишуканий ритм, масивна фактура з гордо-спрямованим вверх мелодичним голосом, яркі деталі унісонної фактури, які змінюють важкі акорди-все це викликає в зоображенні внутрішню картину парадно-урочистої ходи.

Полонез складається з таких розділів: вступу,який і є головною темою цього твору, середньої частини,та завершення, яка і є повтором вступу -динамічна скорочена реприза. По тематичному змісту крайні частини є однаковим матеріалом, а середня частина-яскрава фанфарна тема. Це виявляється у характері твору.

Головна тональність А-dur, у ній написана головна тема .Тональність А-dur пов'язана з епохою романтизму - 3 діеза - середня кількість знаків, і з українськими народними корінням. Тональність А-dur часто використовують у народній музиці, оскільки зручна виспівати як у скрипці, у фортепіано,так і в інших інструментах (наприклад, дуді). Тональність яскрава, відкрита, “блискуча”, дієзність вносить світлий колорит, ефект піднесеності, граціозності.

Полонез починається з акорду тоніки А-dur, який набуває поступового висхідного руху, і з кожним тактом звучить все вище. Головна тема надзвичайно урочиста, потужня акордова фактура надає їй ще більшої вишуканості. Ця тема має величний, переможний характер. Це образ перемоги, гордості радісного торжества. Головна тема звучить на протязі 8.ми тактів, з репризою. Повторюється декілька разів на протязі всього твору, а також є заключною темою Полонезу. Цю тему доповнює заклична, фанфарна друга тема, яка звучить в середині музичного твору.

Середня частина- написана в тональності D-dur. Це дуже ефективна, дзвінка тема. Ніби звучить соло у труби, яке цим ще більше усилює рицарський характер музики.

Що ж стосується цього полонезу, то він виявився тим жанром, в якому віддзеркалилися основні риси польського характеру, що перетворило його у національний музичний символ. Ф. Шопен побачив у полонезі його нове призначення - ідеальний жанр для втілення героїчного прославлення Вітчизни.

 

Полонез es-moll ор.26. №2

 

Полонез es-moll №2 (ор.26 № 1) Це одне з найтрагічніших вигадувань Шопена, створене після поразки Варшавського повстання. У його музиці, насиченою похмурою тривогою і вибухами драматизму відбилися переживання передових діячів польської еміграції про долю батьківщини. Особлива психологізация вмісту визначила вибір тональності, найбільш похмурої з мінору. Насторожений, неспокійний характер встановлюється відразу ж, з перших звуків вступної теми, звучної в низькому регістрі. Вона є такою, що переривається частими паузами діалогу коротких унісонних інтонацій (хроматичне оспівування опорного тону) і приховано-загрозливої акордової пульсації в остинатному полонезному ритмі. Похмурий тональний колорит поєднується з величезною динамічністю всіх тем полонеза. Характерний прихований, «тихий» початок і стрімке просування до кульмінацій.

У першій – вступній темі полонеза накопичення енергії, перехід від pp до fff відбувається впродовж всього лише 10 тактів. Цей спалах, проте, вмить гасне: слідує різкий спад звучності, втрачається полонезний ритм і почитається основна тема. Саме вона і стає емоційним стержнем всього твору, неодноразово повторюючись впродовж складної 3х. частинної форми.

Вступна тема передує перед основною, постійно повторюючись разом з нею. Основна тема полонеза звучить страждально-збуджено, нервово-напружено, з трагічним надломом і тугою. У інтонаційно-ритмічному відношенні вона є розробкою першої інтонації вступу, сильно хроматизирована. Подібно до початкової теми, вона трагічно динамічна. Швидке нагнітання динаміки, напружений висхідний секвентний розвиток приводить до кульмінації, яка сприймається як вибух гніву і відчаю.

Друга тема I частини грає роль відчуження, відходу від трагічних переживань. Спочатку здалека (sotto voce, staccato) доносяться тверді маршеві ритми, подібні до сигналів військових труб. Тема теж динамічна: знову стрімке наростання приводить до кульмінаційного «вибуху», але його характер інший – це підйом мужньої енергії, рішучості.

Дух боротьби, яким пройнято I частину полонеза, наповнює і 2-у частину – тріо – хоча вона витримана в спокійних, м'яких тонах. Музика сприймається як картинно-образотворчий образ, в стакатних маршевих інтонаціях чуються відгомони польських революційних пісень. Тема тріо будується як діалог: маршевим інтонаціям відповідають спокійні звуки хоралу. Проте в цьому відчуженому хоралі як і раніше відчувається полонезна чіткість. У цілому тріо частково перекликається з серединою I частини.

Основний настрій полонезу визначається першими двома темами, які повторюються без істотних змін 5 разів. І в цьому міститься глибокий психологічний сенс – неможливість відмовитися від трагічних переживань.

Останні звуки полонеза перетворюються на патетично-скорботний речитатив, він звучить як сумне резюме .

...

 

 

Полонез fisz- moll.op.44. №5

Цей полонез трагічний за змістом.

Вступ, спершу прихований, насторожений, але повний вибухової енергії, з подальшим несамовитим зльотом октав, що виривається з нижнього регістру, вже попереджає грізні події та трагічну долю. Цей пасаж звучить як ворожий віхорь, що промчав, як грізна звістка, що закликає на захист Батьківщини, на смертний бій. І зараз же починається масовий хід, але не переможній тріумфуючий, а повний суворої енергії, страшний по своїй залізній завзятості, безмежній рішучості.

Двічі проведений наступний епізод абсолютно іншого характеру – геніальна своєрідна знахідка Шопена: це картинний наплив, образ ходу, що насувається і віддаляється, але тут ця картина справляє страшне враження своєю наполегливою залізною ходою - особливо в самому кінці, коли при видаленні не залишається чутним лише якийсь шерех руху. Потім, в середній частині Полонеза, наступає різкий контраст, діаметрально протилежна ситуація, повна зміна картин. У скобках помічено :<<tempo di Mazurka>>. Але хіба це танець?Чи може трагічна зав'язка першої частини зміниться звичайним танцем? Що у цій,, мазурці,, треба підкреслити-її танцювальну елегантність або мовні інтонації?Весь ідейний задум Полонеза говорить про останнє. Тут це не мазурка – танець, а ціла Поема. Так, поема про ніжне спілкування близьких душ, про чисте та ніжне кохання, про безтурботне щастя.

Звичайно, не можна ігнорувати притаманну у цій музиці мазуркову елегантність, але вона не повинна затуляти головне – то, про що говорять мовні інтонації, а вони говорять про багато що. Звернемо увагу, що це дует з солодким терцовим і секстовим узгодженням голосів і епізодичним виділенням соліруючого задумчивого речитативного голосу(у унісон і в октаву); інтонації непередаваної ніжності, якими наповнена вся <<мазурка>>. Ці інтонації, що зачаровують, звучать особливо виразними при деякому прискоренні ритмічного руху в середині першого періоду і подальшому поверненні до первинного, як би застигаючому руху. Фігура аккомпонімента спочатку зовсім не танцювально-мазурочна, а серенадна на 6/4. Надалі ж,при переході в мазурковий тридольний ритм, цей серенадний характер все ж частково зберігається-завдяки тому що бас залишається на органному пункті, а акорди аккомпонімента міняють розташування. Але це лише допоміжна деталь, головне ж визначає сама мелодія. Розвиток її дуже широкий, але побудований так,що багато разів повторюються в різній тональності -как ніби йдеться все про одне і те ж, не може відволвктися від головного. Можна по різному тлумачити середню частину полонеза- як спогад про щасливе минуле на противагу наступившим грізним подіям.Можемо прикинути собі і конкретнішу картину:солодке побачення,світле прощання перед розлукою, прощання,не затьмарене жодною думкою про важку долю. Найголовніше - не звести цю,,мазурку,, до зовнішньої,може бути іі дуже привабливої, елегантності, а додати їй такий проникливий психологічний сенс, який відповідав би загальній грандіозній концепції Полонеза, його трагедійному ідейному задуму. А цей задум можна визначити як зіставлення двох несумісних початків-квітучому життю і трагічній загибелі, на яку прирікає людство кращих синів своїх в героїчній борьбі -вічна ідея художників аж до наших часів. Про цей трагічний кінець прогнозує весь подальший розвиток Полонеза.

В кінці мазурки рокові інтонації-предвісники репризи-проникають в безтурботний любовний дует, переривають його і заставляють насторожиться. Потім раптово з новою, ще не баченою силою уривається вихорь подій-двома зльотами пасажів проміжними напруженими <<паузами очікування>> і прихованими,тепер вже розширеними інтонаціями <<предвісника>>.

Знову,як спочатку, - стрімкий розгін октав, який звучить тепер після такої підготовки, ще напружніше. Все зникає- счастя позаду, грізні події незворотньо йдуть своєю чергою. Хід продовжується з новою силою, патріоти залізною ходою йдуть на зустріч своїй долі. Про неї сповіщає лише самий кінець Полонеза.

Після акордів, що наполегливо акцентуються,повертаючий рух в сувору тональність неаполітанської субдомінанти, замість того щоб замкнутися в кадансі, цей рух раптом розростається в драматичну для кульмінації вершину всього твору. Ритм ходи тут абсолютно зникає, образний вміст цілком переходить в психологічний план внутрішніх переживань-але яких переживань!

Вибухом почуттів і невимовним горем звучить безсило спадаюча мелодія, яка тут народилася вперше і проходить єдиний раз як трагічний підсумок всього попереднього. Подальший короткий висновок,де лише в басу тихо, як нагадування,проходять інтонаційні звороти,,шествія,,звучить як сумний епілог, як останні слова про загиблих героїв. Епілог цей надзвичайно лаконічний, і тим сильніше в нім концентрація думок і почуттів. Шопен не показує і не розвиває в Полонезі трагічну картину загибелі(це було б характерніше для Ліста),але як би він говорить:,,Подивіться,що сталося, погляньте самі, це дуже важко, щоб про нього говорити".А за цим коштує горе людства, сльози тисяч матерів, самота і крушить юних сердець, серед яких є і юне серце, що так близько пригорнулося до серця героя, про що так безтурботно-ясно розповідалось в середній частині Полонеза.

Лише музика може так локанічно передати безмежність почуттів і без слів вона здатна викликати багатющі асоціації