рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Монументальний живопис

Монументальний живопис - Реферат, раздел Искусство, Реферат: провідні жанри образотворчого мистецтва київської русі – мозаїка, фрески, іконопис та книжкова мініатюра У Мистецтві Київської Русі, Одне З Чільних Місць Поряд З Архітектурою, Посіда...

У мистецтві Київської Русі, одне з чільних місць поряд з архітектурою, посідав монументально-декоративний живопис. За його допомогою передавались пануючі ідеї того часу і стверджувались нові морально-естетичні принципи. Художні образи в нероздільній єдності з архітектурними формами мали величезну силу емоційного впливу на людей і були дійовою ідеологічною зброєю в руках панівного класу.[ 1, c. 34]

Виконання творів монументального живопису було неможливим поза соціальним замовленням з наперед поставленими чіткими програмними вимогами. Це майже виключало довільне трактування сюжетів. Основними замовниками в стародавній Русі були київські князі, які мали не тільки повноту влади, а й величезні матеріальні ресурси. Але офіційна лінія в монументальному живописі Київської Русі перебувала завжди під певним впливом народного мистецтва, і чим далі поглиблювався процес освоєння принесених ззовні форм, тим сильніше виступала самобутні місцеві мотиви.

У християнському храмі всі зображення розміщували в певних місцях інтер’єру згідно з старанно розробленою програмою, розрахованою на утвердження князівської влади. Система розпису відшліфовувалась, набувала чіткості й завершеності не тільки в богословських диспутах, що уточнювали символи віри та церемоніал релігійних відправ, а й у зв’язку з розвитком архітектурних форм християнського храму. Перехід від базилікального типу культових споруд до хрестово купольного сприяв як формуванню художнього образу Марії Оранти й Пантократора, так і доборові релігійних епізодів із Старого і Нового Завітів, що склали зрештою завершений тематичний комплекс. У свою чергу образне уявлення, яке на цей час уже значно розвинулося, стимулювало дальший розвиток і вдосконалення архітектурних форм.

До прийняття християнства на Русі процес визрівання класичної візантійської декоративної системи вже закінчився, і майстри, яких запросили сюди оздоблювати перші кам’яні давньоруські храми, були у всеозброєнні сталого канону, з готовою програмою і величезним практичним досвідом. Але їм доводилось зважати на місцеві особливості, вимоги та смаки. Тому в традиційну схему вони часом вплітали нові сюжети. Новим у художній практиці майстрів стало також поєднання в одне ціле двох циклів зображень – мозаїчний і фресковий, що, як відомо, у Візантії не практикувалось. Усі ці суттєві риси розвитку давньоруського монументального живопису висунули його в ряд оригінальних, самобутніх явищ світового мистецтва.

На жаль, багато старовинних розписів, що колись були на стінах споруд Києва, Чернігова, Володимир-Волинська, Переяславі, Галичі та інших, загинули або збереглися лише у вигляді окремих фрагментів.[ 1, c. 12-13]

Десятинну церкву було задумано як величний пам’ятник, у якому знайшла б своє гідне втілення блискуча епоха князювання Володимира Святославовича. Надаючи перевагу християнству Володимир зрозумів, що в ньому прихована сила, яка допоможе здійснити його далекосяжні мрії, про єдину могутню державу, міцно зв’язану з ідеологією нового ідеального ладу. Тому для будування і оздоблення Десятинної церкви Володимир не шкодував коштів, виділивши для цього десяту чистину своїх власних прибутків. Про пишність внутрішнього оздоблення церкви, про її розкішні настінні мозаїки та фрески, про чудовий візерунок мозаїчної підлоги, про мармурове облицювання і, нарешті, церковне дорогоцінне начиння, яке подарував Володимир можна складати лише деяке уявлення, розглядаючи дрібні уламки й фрагменти, знайдені під час археологічних розкопок. Майстри, що працювали в Десятинній церкві, як можна гадати, засвоїли константинопольську систему декорування храму, за якою в апсиді здебільшого зображали постать богоматері Оранти, а в куполі – постать Пантократора. Про стиль мозаїк Десятинної церкви нічого сказати не можна – розрізнені дрібні уламки не дають для цього ніяких підстав. Усі висновки й думки про стиль фресок ґрунтуються на аналізі одного уламка розпису з зображенням верхньої частини обличчя молодого “святого”, виконаним у дуже архаїчній манері, що схожа на манеру виконання деяких фаюмських портретів. Характерними особливостями письма цього уламка є виразність малюнка і різне, важке моделювання форми. Широко відкриті очі з великими зіницями і зморшками біля перенісся надають обличчю натхнення, виражають цілеспрямовану волю.[ 10, c. 12]

Найвизначнішою пам’яткою монументально-декоративного мистецтва Київської Русі є всесвітньо відомі мозаїки і фрески Софійського собору в Києві. Інтер’єр Софії Київської має цілий ряд особливостей, без врахування яких неможливо зрозуміти систему розподілу мозаїк і фресок. Головна його особливість – складність вирішення простору і нерівномірність освітлення. Світло, що проникає через великі вікна головного куполу, виділяє висів простір центрального хреста.

Програма фрескових розписів була розроблена з багатьма відхиляннями від візантійської програми декорування храмів, що свідчить про самостійність думки тих діячів, які уточнювали програму розписів. Оскільки відомо, що київським митрополитом при Ярославі був надісланий з Візантії грек Феопемпт, то саме його можна з великою долею достовірності вважати керівником і головним консультантом розписів. Зрозуміло, що як представник константинопольської церкви, яка слідкувала за суворим дотриманням православних догм, він прагнув наблизити іконографічну програму розписів Софії до утверджених в Візантії зразків. Йому вдалось втілити канонічну програму в мозаїчному декорі, але в фрескових розписах вона виявилась значно зміненою, зокрема у виборі євангельських сюжетів.[8, c. 34-36]

Без сумніву в розробці програми декорування храму брав участь і сам Ярослав – він замовив зображення своєї сім’ї. Його вплив відчувається також при виборі святих, яким присвячено чотири притвори храму – Георгія, Михайла, Петра, Іокима і Анни. Ярослав, як відомо, при хрещенні отримав ім’я “Георгій” і надзвичайно шанував свого небесного патрона – тому і замовив розписи, присвячені Георгію, в одному з притворів. Вибір житія Іокима і Анни, був продиктований , очевидно, вшануванням пам’яті матері Ярослава Анни і дружини Ірини, що прийняла в монашестві ім’я Анни. Архангелу Михайлу, помічнику в ратних ділах, притвор був присвячений в честь перемог над печенігами.[ 2, c. 35]

При вході в храм насамперед привертає увагу розміщене в головній апсиді, на чистому золотому тлі, величезне (5,45 м. завдовжки) мозаїчне зображення Марії Оранти з піднятими руками. Оранту вважали посередницею між Богом і людьми. Передати відчуття постійного перебування серед присутніх “всюдисущого” образу Оранти – заступниці роду людського – така була ідейно-художня мета, здійснена за допомогою глибоко продуманих художніх засобів і технічних прийомів.

Незважаючи на складну криволінійну поверхню конхи центрального вівтаря і площинну декоративну манеру виконання , образ Оранти ніби відокремлюється від стіни і вступає в розкритий перед нею простір інтер’єру собору – вона безроздільно панує не тільки в просторі конхи, але й в усьому соборі. Форми, лінії та колорит зображення Оранти – винятково чіткі і виразні. Сині, блакитні та пурпурові тони смальти підібрано з тонким смаком, вони створюють надзвичайної краси кольору гаму. Вміло, з великим знанням особливостей монументального мистецтва, мозаїсти використали сферичну поверхню склепіння конхи, намагаючись уникнути викривлення пропорцій при розгляданні зображення знизу . Але повністю розв’язати це складне завдання майстрам не вдалось – постать вийшла трохи присадкуватою (висота голови становить 1/6 частину фігури). Оранта Софійського собору в Києві має деякі спільні риси з аналогічними мозаїками храму Успіня в Нікеї (поч. ХІ ст.) та собору Хосі ос Лукас в Фокіні. Проте це не позбавляє її самостійного, оригінального художнього значення.[ 8, c. 40]

Слід зауважити, що образ Оранти став найпопулярнішим і найпоширенішим у розпису давньоруських храмів.

Далі увагу глядача привертають інші зображення. Що чарують то мінливою грою кубиків смальти, то м’яким, повним декоративної принадності колоритом фресок.

Середню, вигідну для огляду частину конхи головної апсиди займає урочиста багатофігурна композиція “Євхаристія”. Вона найкраще збереглася і є найхарактернішим зразком монументального стилю софійських мозаїк з найвиразнішим архаїчним характером. В цілому світла кольорова гама одягу акцентується яскравими, насиченими кольорами центральної частини композиції – темно-червоний престол, синій хітон Христа, блідо-зелений з блакитним одяг ангелів.[2, c.23]

Під композицією “Євхаристії” відведено місце для зображення “святительського чину”, так званих “отців церкви” – відомих історичних осіб, які всіма засобами сприяли зміцненню й поширенню християнської релігії. Ці у всіх відношеннях найбільш досконалі мозаїки відзначаються найбільш стрункими, гармонійними пропорціями, багатство кольорових сполучень, надзвичайно вдалими характеристиками людських образів, починаючи від лагідного м’якого Григорія і кінчаючи хворобливим, але вольовим, суворо аскетичним Іоанном Златоустом.

В художній програмі мозаїчного оздоблення дослідники не вбачають будь-яких істотних відхилень від візантійських зразків. Так, у центрі головного купола знаходиться одне з найкращих мозаїчних зображень собору – величезна фігура Пантократора (діаметром медальйона – понад 4 м.) – “володаря світу” і “глави церкви небесної”, що відзначається особливої монументальністю і надзвичайно виразним колоритом.

На парусах було зображено чотирьох євангелістів, від яких повністю збереглося зображення Марка, частково – Іоанна (нижня половина фігури) і фрагмент (столик) від зображення Матвія. Зображення Луки загинуло. Ця мозаїка відзначається красою колориту, малюнка і вдалою композицією. Розміщення євангелістів на парусах також не випадкове: це ще раз доводить, яких нерозривним, органічним був зв’язок художніх образів з архітектурою храму. Євангелістів вважали “стовпами євангельського вчення”, і паруси, що безпосередньо переходять в стовпи, які підтримують центральних купол, наочно виявляли значення художніх образів.

Не меншою чіткістю загального ідейно-художнього і композиційного задуму позначений і комплекс фресок на протоєвангельські сюжети, які прикрашають дияконник Софійського собору. Тут, в апсиді, поруч з головним вівтарем, де панує величний образ Оранти, в десятьох епізодах показано життя богоматері та її батьків – Іокима і Анни. Фрески розміщено в чотири яруси, по дві композиції в кожному. Розповідь починалася з верхнього ярусу. На правому боці у першому ярусі зображено “моління Анни”, в другому – “Цілування Іокима та Анни”, “Різдво богородиці”, “Заручини Марії з Йосифом”. Далі йде “Благовіщення біля криниці”, в нижньому, останньому ярусі другий варіант “Благовіщення” – “Вдома біля прядки” та “Цілування Марії з Єлизаветою”.[ 8, c. 23]

Особливе місце в системі розписів займають фрески світського характеру, до яких належить композиція “Сім’я Ярослава Мудрого” і розписи в північній і південній баштах. Зображення сім’ї князя розташоване навпроти вівтаря, на стінах хор, на яких знаходилась княжна родина під час богослужіння. Дискусії навколо цього зображення велися більше століття по мірі його розкриття від пізніх записів. Композиція повністю не збереглася, вціліли лише зображення чотирьох постатей на південній стіні і двох – на північній. Вони йдуть одна за одною з двох сторін до центру, що був розташований на західній стіні і зруйнований разом зі стіною.[ 2, c. 13]

Останнім часом переглянута точка зору на час створення фресок. Виявилось, що вони виконані в ХІ ст., одночасно з розписами всього інтер’єру, хоча раніше їх відокремлене місцезнаходження і світські сюжети викривали припущення про їх створення в ХVІІ ст.

Головні частини храму (із ритуальної і з архітектурної точки зору) займає мозаїка, найбільш довговічний і довгостроковий вид монументального живопису. Вона покриває стіни і конху, апсиди, купол, барабан, паруса і підпружні арки, а також перед вівтарну арку. Мозаїки і фрески вкривають стіни собору не у вигляді окремо встановлених панно, а у вигляді суцільного килима, що підкреслює монументальний розмах живопису.

Софія київська зіграла надзвичайну роль в усіх сферах життя давньоруської держави. Ідейний задум храму був багатозначним. Він по-перше, стверджував на Русі процес перемоги християнства, прилучення до “Божої премудрості”. Храм був також пам’ятником слави руської зброї, що нагадував про перемогу над печенігами (на місці переможної битви і була закладена Софія). Збудований на кошти великого князя, храм був призваний прославити свого засновника, тобто самого Ярослава, і ствердити в свідомості народу непохитність тієї ієрархії, яку він очолював. Софія впродовж віків була усипальницею руських князів і свого засновника – там знаходилась гробниця Ярослава (грецької роботи). Вона беззмінно грала роль центру першої руської митрополії, і стала першим на Русі центром книгозбирання і літописанням.

Це єдиний пам’ятник давньоруського мистецтва, який доніс в найбільшій повноті вироблену середньовічною православною ідеологією художню концепцію храму з її найціннішою частиною – мозаїчним убранством апсиди і купола. Лише в Софії київській система мозаїк дійшла до наших днів в усіх її елементах.[ 1, c.46-47]

Інший знаменитий цикл давньоруських мозаїк – з Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Мозаїки Михайлівського собору були зроблені на поч. ХІІ ст. (собор будувався в 1108-1113 рр. Князем Святополком Ізяславичем, внуком Ярослава Мудрого, і був зруйнований в 1935р.) Фрагменти мозаїчного убранства храму знаходяться в Софіївському соборі в Києві та в Третьяковській галереї в Москві. Притримуючись традиції, що міцно утвердилась в Києві, вівтар Михайлівської церкви прикрашала монументальна постать Богородиці в позі Оранти. На передній (східній) його стороні є зображення Владичиці, що стоїть піднявши свої руки з відкритими долонями, - з позолоченої мозаїки. Втрата Михайлівської Оранти позбавляє можливості емоцію цього образу в давньоруському мистецтві. Під постаттю Богоматері був фриз з “Євхаристією”, який зберігся (Софійський собор). В нижньому регістрі знаходився, як свідчить Алепський, святительський чин – повністю втрачений. Таким чином, мозаїчна композиція центральної апсиди Михайлівської церкви в основному повторювала аналогічну композицію Софії Київської. Відмінністю було вісім додаткових фігур апостолів в регістрі “Євхаристії” та постаті Дмитра Солунського та архідиякона Стефана (Софія) на вівтарних стовпах.[3, c.23-30]

Навіть при тому, що мозаїчне убранство Михайлівського собору збереглося лише частково, стилістичний аналіз дозволяє відмітити його характерні особливості в порівнянні з мозаїками Софії. “Євхаристія” подана в Михайлівському соборі і в тій же іконографії, що і в Софії : в центрі зображення престол, по боках від нього – ангели з ріпідами і двічі повторені постаті Христа, який подає апостолам хліб і вино. Христос виступає тут як священик, причому ангели, що прислуговують , зображені в чині дияконів. Апостоли, що приходять за причастям, настільки яскраво охарактеризовані, що не виникає труднощів в їх ідентифікації. Ліву частину очолює апостол Петро, за ним слідують Іоанн, Лука, Варфоломій, Яків і Хома. На чолі правої групи виступає апостол Павло, за ним ідуть Матвій, Мрак, Андрій, Симон і Пилип. В той же час у Софії київській апостоли наділені німбами, на Михайлівській мозаїці німби, оточують лише голови Христа і ангелів. Очевидно, існувало дві іконографічні традиції зображення апостолів в “Євхаристії”. Над всім фризом іде напис, близький до Софійського, але не грецькою, а старослов’янською мовою, в якому є кілька помилок, що може свідчити про незнання мозаїстом Слов’янської мови, або про його неграмотність. В першому випадку це був грецький майстер, в другому, очевидно, малокваліфікований руський ремісник.

На зміну площинності софійських мозаїк в михайлівських приходить членування площини лініями, ламаними і звивистими. В цьому подрібненні площини і в численності золотих штрихів в одязі відчувається вплив мініатюри в монументальний живопис. Майстри володіють високою культурою лінії, за допомогою якої досягається найрізноманітніші ефекти. Лінійний ритм має в Михайлівських мозаїках особливе значення. Саме в ньому, а також в новому композиційному підході і в зовсім новій колористичній гамі слід шукати причину того, що михайлівські мозаїки так не схожі на софійські. Вони виділяються виключно красою кольорів, серед яких домінують зелені. Чистий синій колір, що так часто використовувався в Софії, тут взагалі відсутній, як і чистий червоний.

Мозаїки Михайлівської церкви стали останніми в давньоруському мистецтві (з тих, що вціліли; останніми за часом були, напевно, мозаїки Успенського собору Печерського монастиря). Дорогоцінне мозаїчне вбрання стало недоступною розкішшю для церковного будівництва Київської Русі, яка вступала в смугу роздроблення і занепаду культури в ХІІ ст., коли центр розвитку мистецтва почав переміщатися на північ – у Володимир, Новгород, Псков. Вже сам факт широкого поширення мозаїки в Київській Русі свідчить про злет її культури в ХІ ст.: мозаїки прикрашали Десятинну церкву, Софійський собор, Михайлівський храм, Успенський собор Печерського монастиря, а також церкву Петра в Києві, єпископські палати та Михайлівську церкву в Переяславі-Руському (зараз Переяслав-Хмельницький).[ 7, c. 45]

На зміну мозаїкам прийшла фреска, яка допускала більшу, порівняно з мозаїкою, різноманітність іконографії. Мозаїка ж була мистецтвом традиційно візантійським і втілювала жорстку іконографічну програму, яка лягла в основу декорацій вівтаря. В храмах Київської Русі вона була незмінною майже 200 років, починаючи з розписів Десятинною церкви і закінчуючи розписами Кирилівської, в апсидах всіх храмів були фігури Марії – Оранти, “Євхаристія” і Святительський чин. Запозичена з Візантії система декорацій була на цьому етапі для Київської Русі обов’язковою, і за її незмінністю суворо стежили очолюючи київську митрополію грецькі митрополити. [9, c.30-39]

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Реферат: провідні жанри образотворчого мистецтва київської русі – мозаїка, фрески, іконопис та книжкова мініатюра

Запорізький національний технічний університет.. кафедра українознавства реферат провідні жанри образотворчого мистецтва київської русі мозаїка фрески іконопис та книжкова мініатюра..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Монументальний живопис

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Конопис
  Без сумніву, розквіт давньоруського мистецтва, пов’язаний з прийняттям і поширенням християнства, сприяв і поширенню іконопису. Напевне, він процвітав при монастирях, в особливості

Висновки
В епоху Київської Русі високого рівня досягло образотворче мистецтво руських майстрів: мозаїка і фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Шедеврами світового значення є мозаїки Софійського

Література
1. Асєєв Ю. Мистецтво Київської Русі. – К., 1989 2. Высоцкий С. Туторская фреска Ярослава Мудрого в Киевской Софии. – Древнерусское искусство. – М., 1988. 3. Дорофієнко І. Концепц

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги