Графічне мистецтво є одним з найвідоміших серед образотворчих мистецтв. Перші контурні й силуетні зображення тварин і людей на стінах печер первісної людини були суто графічними. Орнаментика на побутових речах та зброї доби неоліту та бронзового віку також є зразками графічного мистецтва.
Слово “графо” у перекладі з грецької мови означає “пишу”. Мова графіки порівняно з мовою живопису більш скупа і лаконічна, має більше умовностей. У графіці основними засобами зображення є лінія, штрих, крапка, контраст білого і чорного. Для виконання графічних творів використовують олівець, вугіль, туш, сангіну, соус та інші матеріали. Це відрізняє графіку від живопису, в якому вдаються до розмаїтої палітри фарб. З бігом часу образотворчі можливості графіки розширювалися й удосконалювалися До них віднесли й ті види гравюри та літографії, у техніці яких вживаються кольори, щоправда, які мають допоміжне значення.
Можливості застосування графіки досить широкі. Види й форми її дуже різноманітні: станковий та учбовий рисунок, естамп (усі види гравюри та літографії), книжкова ілюстрація та орнаментика, журнальний та газетний рисунок, плакат, афіша, торговельна реклама та етикетка, грошові знаки й поштова марка та листівки. Все це графічні твори, з якими ми повсякденно зустрічаємось, оскільки графіка є найбільш демократичним видом мистецтва.
Українська графіка бере свій початок з глибини віків. Поява рукописної книги в Київській Русі у ХІ-ХІІ ст. дала плідний ґрунт для розвитку книжкової графіки.
Художники оздоблювали книгу орнаментальними заставками, вигадливими заголовними літерами (ініціалами), сторінковими ілюстраціями (мініатюрами), а також численними дрібними малюнками на берегах сторінок. Графіка рукописної книги бере початок з ХІ ст. Рукописні книги ще з Київської Русі почали переписуватись зі слов’яно-візантійських зразків. Переписуванням і оздобленням книг тоді займалися головним чином ченці при монастирях та митрополичих дворах. Вони використовували спеціальне горіхове чорнило, яке зберегло свою стійкість до цього часу. Сторінка тексту старанно й повільно записувалася гарним почерком.
Графіка шрифту мала три назви: устав, півустав і скоропис. Такі шрифти писалися загостреними гусячими перами. Найпоширенішим елементом в оздобленні рукописної книги є чорно-біла або кольорова заставка прямокутної форми, яка завжди вміщувалася перед початком тексту розділу. Такі заставки мали суто декоративне значення. Крім загального декоративно-орнаментального оздоблення, рукописи також ілюструвалися сторінковими сюжетними малюнками – мініатюрами. Це багатокольорові зображення канонічних святих, або київських князів того часу. З ХУ ст. з’являються мініатюри з композиціями побутового та історичного змісту.
До нашого часу дійшло дуже мало давніх рукописів – чудових взірців давньоукраїнського книжкового мистецтва. Чимало їх загинуло під час воєн та пожеж. Але й ті, що збереглися, дають нам уявлення про високе мистецтво художників давніх часів. Графічне оздоблення книги набуло іншого характеру у ХУІІ-ХУІІІ ст., коли масове книгодрукування повністю витіснило нелегкий труд книгописців та ілюстраторів.
Естамп: ХУІІ – початок ХХ ст.
Естампом зветься графічний твір, виконаний на літографському камені спеціальним літографським олівцем, що знежирює камінь, або жирною тушшю. Завдяки тому, що можна робити не один відбиток, тобто тираж, естамп став одним з найпоширеніших видів образотворчого мистецтва. В Україні він почав розвиватися одночасно з книгодрукуванням. Київські майстри першої половини ХУІІ ст., що виготовляли гравюри для оздоблення стародруків, почали гравірувати й окремі композиції, які друкувалися на окремих аркушах паперу, а потім естампи розповсюджувалися на території монастиря (Києво-Печерського) серед прихожан. Паралельно з професійною гравюрою почала з’являтися народна гравюра; ці гравюри виконувалися також у Львові, Чернігові, Почаєві, Луцьку та інших містах України.
На початку ХІХ ст. традиційні графічні техніки поступилися місцем новим, більш оперативним технікам – літографії, офорту, акватинті, гравюрі та торцевій дошці (деревориту), які дали художникам ширший простір для творчих пошуків.
Рисунок.
Рисунок буває: учбовий, станковий, підготовчий, начерковий. Майже кожен митець починає свій твір з підготовчого рисунка на папері олівцем, вуглем тощо. У творчості будь-якого митця підготовчий рисунок може стати й самостійним графічним твором, який відображає якусь історичну чи побутову тему, портрет, краєвид чи орнаментальний мотив. Отже рисунок є основою образотворчого мистецтва у вигляді твору, виконаного олівцем, вуглем, сепією, сангіною, соусом та іншими матеріалами, які творять на папері риску, лінію, штрих. Таким чином рисунок є одним з важливих засобів пізнання художником світу.
Риска, лінія й штрих, проведені на поверхні аркуша паперу – основні елементи рисунка. Власне від слова “риска” й існує назва – “рисунок”. Рискою, лінією й штрихом рисувальник виявляє форму предмета в умовах освітлення й оточення.
Прикладна графіка.
Прикладна, ужиткова, промислова або, як її називають, “мала графіка” існує в народному побуті всюди і повсякденно. Це різноманітні етикетки на промислових товарах, художнє оформлення пакувальних виробів, наприклад, коробок для цукерок, мальовані обгортки для самих цукерок, малюнки на коробках для сірників, цигарок тощо. До цього виду графіки належать також грошові знаки, поштові марки й вітальні листівки (спеціально мальовані, а не репродукції з живописних картин чи фотографій), різні промислові торговельні емблеми, видавничі марки (друковані знаки), книжкові знаки – екслібриси, гербові знаки, оформлення календарів тощо.
Специфіка прикладної графіки така, що кожний її твір вимагає тиражування в такій кількості, яка потрібна для вжитку. До 80-х років ХІХ ст. виконаний художником малюнок гравірувався на дерев’яній дошці, з якої й друкувався необхідний тираж. На жаль, творці прикладної графіки не завжди залишали підписи на своїх роботах, тому чимало їх залишаються для нас невідомими.