Аналізуючи феномен мистецтва, дослідники певною мірою торкаються питання чинника часу. Час – найголовніший критерій мистецького твору, зумовлює його довголіття і місце в культурному просторі.
У мистецтві функція передбачення виявляє себе як у прямій, так і в опосередкованій формах. Найяскравішим прикладом такого “прямого варіанта” є жанр фантастики в літературі і кінематографі. Логіку його еволюції можна простежити від творів Ж.Верна (“Таємничий острів”, “Двадцять тисяч льє під водою”, “З Землі на Місяць”) до романів С. Кінга; від кінематографічних феєрій Ж. Мельєса “Політ на Місяць” до “2001 космічної Одиссеї” С. Кубрика та “ Зоряних війн” Д.Лукаса. “Опосередкований варіант” функції передбачення мистецтва репрезентовано, зокрема, в творах експресіоністичної орієнтації. Показовим щодо цього став образ “загубленого покоління” у творчості Е.М.Ремарка. І.Марчук “Цвітіння в місячну ніч”.
Мистецтво як форма суспільної свідомості намагається комплексно осмислювати дійсність, а це, у свою чергу , зумовлює необхідність синтезу всіх його основних функцій. Саме тому специфічною ознакою сучасного мистецтва є його тяжіння до полі-функціональності, що сприятиме створенню універсальної цілісної художньої моделі світу.