Тема 4. ВИДИ МИСТЕЦТВА. АРХІТЕКТУРА – МИСТЕЦТВО ЗВЕДЕННЯ СПОРУД
Тема 4. ВИДИ МИСТЕЦТВА. АРХІТЕКТУРА – МИСТЕЦТВО ЗВЕДЕННЯ СПОРУД
План.
1. Видова структура мистецтва.
2. Архітектура – мистецтво створення споруд.
2.1.Загальні положення.
2.2.Мова архітектури.
1. Видова структура мистецтва
Проблема виникнення мистецтва в історії естетичної науки належить до найбільш дискусійних.. Так, у сучасній теорії мистецтва існує принаймні 20 точок зору щодо походження зазначеної форми суспільної свідомості. Ці теоретичні позиції досить суперечливі, проте в основу кожної з них покладено один висхідний матеріал – історія людства. Проте умовний вік людства (1 млн. років) та умовний вік мистецтва не збігаються. Останній дорівнює лише 900 тис. років, а це означає, що 9/10 частин свого існування людство не відчувало потреби у мистецтві.
Перші свідчення про виникнення мистецтва пов’язані з добою верхнього палеоліту (40-20 тис. років до н.е.). У зазначений період формується перша модель видової специфіки мистецтва, яка містить муральний малюнок, що об’єднував історичний живопис і скульптуру та танець.
Утворення системи видів мистецтва було складним і тривалим. В процесі розвитку виокремились основні його види, проте цей процес ще триває. Так, наймолодший його різновид – кінематограф виник лише наприкінці ХІХ ст., а мистецтво телебачення - у ХХ ст. Це вносить нові корективи у загально естетичне осмислення видової структури мистецтва.
Проблема видової структури мистецтва надзвичайно складна, багатоаспектна і динамічна, тому сьогодні відбувається інтенсивний процес її уточнень і доповнень.
Багато теоретиків, провідних науковців світу намагались створювати теоретичні моделі, які б розкрили видову структуру мистецтва. Це давньогрецький філософ Сократ, французький філософ Г.Сен-Вікторський (1096-1141), великий італійський живописець і теоретик мистецтва Леонардо да Вінчі, італійський філософ Джамбаттіста Віко (1668-1744), представникиБолонської академії мистецтва, німецький філософ І.Кант, німецький естетик і теоретик мистецтва Г.Е.Лессінг, видатний німецький філософ Г.В.Ф.Гегель, італійський теоретик кінематографії Р.Канудо (1879-1923).
Кожен з них мав своє бачення видової структури мистецтва й завдяки їхнім теоретичним моделям викристалізувалась певна мистецько-видова структура, яку можна вважати класичною.
Причиною розподілу мистецтва на види є те, що практика людини у сфері художнього опанування світу має багато аспектів. Так, І.Кант вважав, що вважав, що об’єкт, тобто той, хто це мистецтво творить, має для цього багато різноманітних здібностей, Г.В.Ф.Гегель – у внутрішній диференціації об’єктивної ідеї, а французькі матеріалісти – у відмінностях художніх засобів, якими користуються музиканти, поети, живописці та ін.
Проблема видової специфіки мистецтва безпосередньо пов’язана з формами художньо-творчої діяльності людини. Процес активізації естетичного начала перебував у тісному зв’язку з розвитком цивілізації, який і привів до виникнення основних видів мистецтва.
Кожен з видів мистецтва має свою структурну побудову. В багатьох мистецтвознавчих дослідженнях висловлюється думка, що всі мистецтва поділяються на “види”, а ті, в свою чергу, -- на “жанри”.
В процесі вивчення нашої дисципліни, розглядаючи види мистецтва, будемо мати на увазі лише форми професійної діяльності і зосередимося на аналізі художньої спадщини найвидатніших митців світу.
Розглядаючи видову специфіку мистецтва, слід наголосити, що це реальні форми художньо-творчої діяльності, які різняться передусім засобами матеріального втілення художнього змісту (звукового – для музики, мовного – для літератури, об’ємно-пластичного – для скульптури тощо).
Види мистецтва пов’язані з конкретним історичним періодом, соціально-політичною ситуацією, культуротворчим процесом тощо.
Фундаментом класичної мистецько-видової структури є такі види мистецтва :
§ архітектура,
§ скульптура,
§ живопис,
§ музика,
§ хореографія,
§ театр,
§ кінематограф.
Ми ж з вами, трохи відійдемо від класичної структури, і будемо вивчати серед видів пластичних мистецтв і графіку, і різні види декоративно-прикладного мистецтва. Тому що у сучасній естетиці та мистецтвознавстві існує тенденція до відокремлення прикладного, декоративного мистецтва і графіки й надання їм статусу самостійних видів. Крім того, до класичних видів мистецтва не відносяться також цирк, фотографія і телебачення .
На початку свого розвитку мистецтво було синкретичним, тобто об’єднувало в собі пластичні види: танець, живопис, скульптуру, певні ритмічні звуки, які в подальшому лягли в основу музики тощо. В процесі еволюції розвитку суспільства рух від синкретизму, що був пов’язаний з історичним періодом і характеризувався єдиним художнім мисленням, призвів до створення окремих видів мистецтва, а також до їх синтезу – з’єднанняв комплексні види, що містять в собі кілька окремих видів.
Так, мистецтва архітектури, скульптури, живопису, як правило, взаємодіють між собою, створюючи феномен зображальнихмистецтв. Музика та хореографія належать до звуко – ритмічних видів мистецтва, а фундаментом мистецтва театру та кінематографії є міжвидовий синтез мистецтва. Так, для створення театральної вистави, наприклад, потрібно мати п’єсу (драма як жанр літератури), музичний супровід; акторів потрібно одягнути в сценічні костюми і все дійство повинно розгортатись на тлі певних декорацій, а це вже використання творчості професійних художників. Ще більшої злагодженості різних видів мистецтв і навіть технічних досягнень вимагає кінематограф. Крім сценарію, написаного письменником-сценаристом, важливою є робота режисера, акторів, композитора, музикантів-виконавців, оператора, людей різних професій, які опрацьовують кінематографічну плівку, врешті-решт праця кіномеханіка, який цю плівку проектує на екран. А ще до цього треба додати необхідне технічне оснащення, яке створили інженери, конструктори, а також величезну працю всіх технічних і допоміжних служб, які сприяють здійсненню зйомок тощо. Так само синтетичним видом мистецтва є телебачення, яке для створення “картинки” на екрані телевізора використовує не лише значні людські і технічні ресурси, а й поєднує між собою різні види мистецтва.
Усі види мистецтва рівноцінні між собою, а їхнє розмаїття дає змогу пізнавати світ у всій його складності та багатогранності.
Архітектура – мистецтво створення споруд
2.1. Загальні положення Архітектура або зодчество – система споруд, що оформлюють просторове… Проте архітектурою називають не тільки систему споруд, що організовують простір, але й саме мистецтво створювати…Архітектура, чи зодчество (від грець. architekton -- будівельник), мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей.
Твори архітектури – це і гігантські піраміди, і величні храми, і суворі фортеці, і витончені палаци, і скромні альтанки, і будинки, в яких ми живемо, навчаємось, працюємо, і багато інших споруд.
Водночас зведення будівель має відповідати духовним потребам людства, впливати на його естетичний смак.
Знаменитий архітектор Вітрувій говорив, що “Архітектура – це мистецтво будувати красиво, міцно та корисно”.
Архітектура формує ансамблі будинків, проспекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві архітектури виділяють три основні види:
 |
1. Об’ємна – це архітектура об’ємних споруд, яка за призначенням може бути житлова, промислова, громадська, культова, сакральна.
“Міцність, користь, краса” – складові частини справжнього витвору архітектури. Архітектурна споруда тісно пов’язана з навколишнім світом, оточуючим середовищем. Часто саме воно стає визначальним для утворення форми споруди. Так, наприклад, у країнах з теплим і сухим кліматом будують будинки з плоскими дахами, які використовують як відкриті тераси.
У країнах, де часто йдуть дощі, наприклад, на півночі Європи, - дахи високі, загострені, що полегшує стік води, а в країнах з холодними зимами скати дахів пологі, і сніг, що скупчується на них допомагає зберігати тепло в приміщенні.
Архітектура сама здатна змінювати середовище. Давньоруські архітектори вміли на диво “вписувати” свої витвори у навколишню природу. Так, маленька церковка могла додати звичайному пейзажу закінченість художнього твору.
Д.Браманте. Каплиця-ротонда Темп’єтто у дворі монастиря Сан П’єтро ла Монтеріо в Римі. 1502.
А.Г.Ейфель. Башта паризької Всесвітньої виставки 1899 (Ейфелева вежа). 1887-1889.
2. Ландшафтна архітектура пов’язана із створенням садово-паркового комплексу.
Європейські архітектори створювали у 17-18 ст. навколо палаців штучний пейзаж: рівні, чітко окреслені галявинки; дерева й чагарники, підстрижені у формі правильних геометричних фігур; алеї й канали, фонтани, альтанки.
Така архітектура, що пов’язана з організацією природного середовища і створенням садово-паркового ансамблів, отримала назву ландшафтної. Її ідеальним втіленням став Версаль – палац французьких королів, в архітектурі якого було враховано навіть рух сонця. Перші його промені освітлювали королівську спальню, останні – Великий канал і головну алею парку.
За задумом творців, палацово-парковий комплекс повинний був втілювати прекрасний, довершений, створений художніми засобами архітектури світ, в центрі якого знаходився король.
А.Ленотр. Сади Тюїльрі. Гравюра І.Сильвестра. ХУІІ ст. ЗЭКИ
3.Містобудівна архітектура займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих районів.
Взаємодія архітектури і навколишнього простору набуває особливого значення в містобудуванні. Архітектор може прискорити або сповільнити ритм міського життя, розташувати так, або інакше транспортні магістралі, плануючи ту чи іншу ширину вулиць, визначаючи розміри будинків.
Гармонійно організований міський простір благотворно впливає на людину. І навпаки, одноманітність житлових кварталів, невиразні, схожі один на одного багатоповерхові будинки, зведені з стандартних блоків, негативно впливають на психіку, примушують людину відчувати себе самотньою і загубленою.
Д.Л.Берніні. Площа Святого Петра в Римі. 1656-1667.
Ж.А.Габріель. Площа Злагоди в Парижі. 1755-1783.
Витвір архітектури відображає погляди і смаки не стільки однієї конкретної людини – автора проекту, – скільки всієї історичної епохи. Так, прагнення… Урочистість і затвердження влади простежується в римських тріумфальних арках.…Собор Святого Юра у Львові. ХVІІ ст..
Проте, неважко помітити, що навіть будівлі подібного призначення, такі, що знаходяться в однакових умовах, відрізняються одна від одної, мають різні… Чим же досягає архітектор емоційний вплив на глядача? Його головним художнім… Одні будівлі мають симетричну композицію, тобто розташування окремих елементів відносно вісі симетрії, якою…К.Рен. Собор Святого Павла. Лондон.
Однак краса споруди, її закінченість і гармонія залежать не лише від архітектурної форми. Наприклад, асиметричні індійські храми з їх складними формами не виглядають потворними. Справа в тому, що відповідність архітектурних форм одна одній не менш важлива, ніж самі форми. Ця відповідність – пропорції – найважливіший елемент художньої мови архітектури.
Велике організаційне значення в архітектурній композиції належить ритму, тобто чіткому розподілу повторенню в певному порядку окремих елементів і деталей будівлі: виступів, колон, вікон, площин стін, скульптури. Чергування окремих елементів у вертикальному напрямку називається вертикальним ритмом. Він надає будівлі легкості, прагнення вгору.
Л.Лаурана. Палаццо Дукале в Урбіно. Поч. б. 1470. Генріх ІІ Парлер та ін. Собор в Ульмі. 1377-1529.
Навпаки, чергування деталей у горизонтальному напрямку – горизонтальним ритмом – надає будівлі приземленості, стійкості. Збираючи, згущуючи окремі деталі в одному місці і розріджуючи їх в іншому, архітектор може підкреслити центр композиції, надати споруді динамічного або статичного характеру.
П.Леско і Ж.Гужон. Палацовий фасад Лувра. Поч. у 1546.
Матеріал і конструкція, масштаб і форма, пропорції і ритм – всі ці виражальні засоби властиві не лише архітектурі, але, наприклад, скульптурі. Проте особливості художньої мови виділяють архітектуру серед інших видів… Велику роль у виявленні форми будівлі та її деталей, у створенні виразного архітектурного образу належить освітленню.…Москва. Вид на Спаську вежу Кремля і Покровський собор
Більш відомий як Собор Василя Блаженного).
Широко використовують в архітектурі і колір. З давніх часів архітектори використовували його, щоб підкреслити найважливіші деталі архітектурної форми.
Л.Ломбардо. Церква Санта Марія деї Мараколі у Венеції. Поч. у 1481.
У Стародавній Греції, наприклад, колір обирали відповідно до принципу тектоніки: опорні, несені частини покривали синьою фарбою, а ті, що… Мова архітектури багата і складна. Лише при узгодженому використанні всіх… Отже, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функції емоційного впливу, досягти якого можна…Рекомендована література.
1. Аполлон: Изобразительное и декоративное искусство. Архитектура. – М.: ЭЛЛИС ЛАК,
1997*.
2. Аркин Д.Е. Образы архитектуры и образы скульптуры. – М.: Искусство, 1990.
3. Левчук Л.Т., Оніщенко О.І. Основи естетики: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2000. – 271
с., іл.
4. Ничкало С.А. Мистецтвознавство. – К.: Либідь, 1999.
5. Естетика. – К.: Вища школа, 1997.
6. Татаркевич В. Історія шести понять: мистецтво, прекрасне, форма, творчість,
відтворництво, естетичне переживання. / Пер. з пол.. В.Корнієнка. – К.: Юніверс, 2001. –
368 с.
Словник
Архітектоніка(від грець. architektonike – будівельне мистецтво), тектоніка, художнє вираження структурних закономірностей, притаманних конструкції будівлі, композиції круглої скульптури, об’ємних творів декоративного мистецтва. Архітектонікавиявляється у взаємозв’язку і розташуванні несених і частин, які несуть навантаження, розподілу мас, в ритмічному ладі форм, у пропорціях, а також до деякої міри – в кольоровому ладі твору. В більш широкому значенні архітектоніка–композиційна побудова будь-якого твору мистецтва, що обумовлює співвідношення його головних і другорядних елементів.
Вітраж –(франц. vitrage, від vitre – віконне скло) – твір монументально-декоративного мистецтва, здебільшого з шматочків кольорового скла або з іншого прозорого матеріалу, змонтованих в єдине ціле; кольорове скло у вікнах, дверях, ширмах.
Стиль(лат. stilus, stylus від грець. stylos – гостра паличка для письма), стійка єдність образної системи, виражальних засобів, що характеризує художню своєрідність тих чи інших сукупностей явищ мистецтва, чи то велика художня епоха, окремий художній напрям чи манера окремого художника. У мистецтвознавстві особливо виділяються історичні стилі– етапи розвитку мистецтва, коли напрацьовується цілісна система, що охоплює різні види художньої культури, які володіють формальною і змістовною єдністю, і створює єдиний образно-пластичний стрій у творах архітектури, скульптури, живопису, декоративного мистецтва (романський стиль, готика, Відродження, бароко, класицизм та ін.).