Ж.А.Габріель. Площа Злагоди в Парижі. 1755-1783.

Витвір архітектури відображає погляди і смаки не стільки однієї конкретної людини – автора проекту, – скільки всієї історичної епохи. Так, прагнення до гармонії тіла й духу, що було характерним для культури Стародавньої Греції, відбилося у вигляді храмів.

Урочистість і затвердження влади простежується в римських тріумфальних арках. Містичні поривання душі, яка спрямована до Бога, -- в готичних соборах. Творці храмів Відродження намагалися відповідно до уявлень свого часу передати мовою архітектури упорядкування Всесвіту.

2.2. Мова архітектури

Творчий пошук найбільш цікавої архітектурної композиції архітектурного твору і обробка поверхні споруди, що створюється, складає сутність роботи архітектора. Проектуючи, архітектор шукає найкраще, найбільш гармонійне сполучення основних частин майбутнього архітектурного твору та його деталей. Проте вибір композиції не є довільним, оскільки зодчий повинен враховувати призначення споруди, її конструкцію, клімат місцевості, де ведеться будівництво, оточення майбутньої будівлі. Все це і визначає розміри та форму споруди, деталі її обробки, іншими словами – мову архітектури.

Функція будівлі або її призначення, характер процесів, що в ній відбуваються, визначає розміри і габарити внутрішнього простору, а відповідно й зовнішню форму споруди. Отже, функція незалежно від волі архітектора впливає на композицію споруди, задає їй характерного вигляду.

Архітектор перетворює природний матеріал, вносить в нього певну організацію, створює архітектурну конструкцію. При цьому він обов’язково враховує і фізичні властивості матеріалів: опір, міцність, а найголовніше – вагу. Так, важкі частини будівлі розташовуються знизу, легкі – вгорі. Фундамент повинен мати більшу міцність, ніж покрівля, опори – бути більш масивними, ніж перекриття.

Конструкції оточують внутрішній простір будівлі, забезпечуючи споруді міцність і довговічність. В різні періоди історії застосовувались різні будівельні матеріали, а отже й різні конструкції. А нові конструкції мали вплив на архітектурні форми. Наприклад, в Стародавньому Єгипті основним будівельним матеріалом був камінь, і зодчі застосовували лише один тип конструкції – стієчно-балковий. Щоби перекрити великий простір важкими кам’яними балками, під них було потрібно ставити велику кількість опор на відстані всього 3-4 метри одна від одної. Приміщення виходило тісним, схожим на кам’яний ліс.

Аменхотеп Молодший. Колонада храму Амона-Ра, Мут і Хонсу в Луксорі.

Архітектори Стародавнього Риму завдяки винайденню бетону і застосуванню арочних, склепінчастих і купольних конструкцій, значно збільшили відстань між опорами. Наприклад, бетонний купол, що перекриває зал Пантеону, досягає в діаметрі 40 метрів, а товщина його біля 1 метра. Для порівняння можна навести сучасні висячі (вантові) конструкції з штучних матеріалів, що дозволяють отримати вільний простір прольотом до 200 метрів при товщині покриття всього 12-15 сантиметрів.

В основі конструкції закладено принцип тектоніки – гармонійного поєднання різних частин споруди, що створює враження стійкості, закінченості, природності споруди. Порушення принципу тектоніки дає так званий атектонічний ефект. Він може використовуватись в архітектурі як художній прийом. Наприклад, в готичних соборах стіни будівлі замінюються вітражами – живописним зображеннями, викладеними з кольорового скла, яке вставляється в отвори вікон. Споруди здаються невагомими, немовби не мають ніякої іншої опори, крім світла, що ллється крізь скло.

Невідомий майстер. Пророк Даниїл. Фрагмент. І пол. 12 ст. Аусбург, Кафедральний собор.