Кабельне телебачення

Кабельне телебачення. За станом на 1 січня 2006 року надання послуг кабельного телебачення здійснює 121 суб*єкт господарської діяльності(з них 97 недержавних). Всі вони мають відповідні ліцензії Міністерства зв*язку і інформатизації (Брестська область – 22, Вітебська – 15, Гомельська – 11, Гродненська – 26, Мінська – 20, Могильовська – 16, Мінськ – 11). Міністерством інформації Білорусі затверджений соціальний пакет програм, в який разом з вітчизняними телеканалами («Перший національний телеканал», телеканали «Лад», «Загальнонаціональне телебачення», «Столичне телебачення») йдуть телеканали «НТВ» і «Росія» (Російська Федерація). Даний пакет телепрограм доводиться операторами до всіх абонентів за тарифами, що регулюються у відповідності з законодавством Білорусі. Доведення до абонентів інших телеканалів відносять до розширеного переліку послуг(розширений пакет). Сьогодні в цей пакет входять від 7 до 42 закордонних телеканалів, з них 25 – російських.

В роботі з населенням оператори застосовують такі соціальні стандарти як поступовий розрахунок при підключенні до кабельної мережі, 50% знижки для ветеранів війни, безкоштовне підключення до кабельної мережі лікарень, комунальних служб а також в деяких районах шкіл – до Інтернету. 3.3 Регіональне телерадіомовлення Розширюють своє мовлення і регіональні телерадіокомпанії, творчі концепції яких передбачають збільшення кількості продукції власного виробництва – як регіональних інформаційних, публіцистичних програм, так і продуктів культурно-пізнавальної, спортивної, розважальної тематики.

Сьогодні власне мовлення регіональних телеканалів складає від 25 до 45% від загального обсягу ефіру. В інший час на виділеній телекомпанії частоті йде ретрансляція програм російських телеканалів («Ren TV», «НТВ», «ТВ Центр»). В Білорусі відсутнє радіо- і телеканали, які відповідали б трьом критеріям незалежності, тобто мали б організаційну, фінансову і редакційну автономність. Хоча в країні і існує велика кількість приватних радіостанцій, всі вони мають розважальну направленість і не висвітлюють державних політичних колізій. Хоча в Білорусі доступні російські телеканали НТВ і РТР, однак вони не висвітлюють достатньою мірою політичні події Білорусі і вцілому аудиторія російських телеканалів постійно зменшується. Державні канали висвітлюють політичні події з єдиної позиції. Міністерство інформації розробляє теми, які рекомендує засобам масової інформації. Наприклад, воно запрошує прийняти участь в тендері на підготовку телепрограм за такими темами: «Здоровий спосіб життя», «Духовне відродження Білорусі», «Обдаровані діти Білорусі», «Роковини звільнення Білорусі від німецько-фашистських загарбників». Другий національний телеканал ОНТ на 51% акцій належить Міністерству інформації. Керівництво каналу стверджує, що він є комерційною структурою і не фінансується державою. Телеканал не висвітлює політичні події і дискусії в державі, і декларує свою діяльність, як роботу в стабільній країні – тому керівництво вважає за потрібне подавати «те, що цікаво більшості, а не те, що стосується значної меншості населення». 3.4 FM-радіомовлення Перший національний радіоканал БР 1 також контролюють з президентської адміністрації й Міністерства інформації. В FM-діапазоні Білорусі здійснюють мовлення 30 радіостанцій, з них 15 – в Мінську.

Міністерство інформації здійснює постійний контроль за дотриманням усіма станціям як державної, комунальної, так і недержавної власності, статутних творчих концепцій і бере участь в оперативному вирішенні проблемних питань, які виникають в процесі їх діяльності. Протягом 2005 року за недотримання творчої концепції ефірного наземного телерадіомовлення було винесено 18 попреджень. 3.5 Інтернет Кількість користувачів Інтернету в Білорусі зросла в десятки разів у порівнянні з 2001 роком і складає близько 200 тисяч абонентів. В Білорусі є лише один центральний провайдер послуг Інтернет, підприємство Белтелеком, підконтрольне Міністерству зв*язку та інформатизації. Хоча Міністерство зв*язку і працює в цьому напрямку, але на нинішньому етапі є маса проблем.

Наприклад для отримання доступу в мережу Інтернет в Інтернет-кафе необхідно показати документ, що засвідчує особу.

А щоб приміром підключити Інтернет-кафе(навіть на три комп*ютери) до мережі інтернет, треба отримати ліцензію на рівні Міністерства зв*язку. При цьому оформлення самих лише паперів коштує офіційно 100 євро. За даними видання "Digital Media News for Europe" Белтелеком блокує доступ до низки білоруських і російських сайтів. Міністр зв*язку Гончаренко заявив, що йому про це нічого невідомо, він повідомив також що державний провайдер не планує вводити жодних механізмів фільтрації. У листопаді 2005 року авторитетна польська газета «Gazeta Wyborcza» повідомила, що Білорусь планує або вже закупила у Китаї пристрої для фільтрації Інтернет-трафіку. Повідомлялось також, що застосувати нову систему контролю білоруська влада зможе весною 2006, напередодні президентських виборів. Китай є світовим лідером у розробці й використанні Інтернет-фільтрів. Цю інформацію неодноразово підтверджували користувачі Інтернету в Білорусі. Є приміром скарги на те, що на території Білорусі блокується доступ до таких незалежних і опозиційних сайтів видань та організацій, як Радіо “Свабода”, газети “Хартія-97”, правозахисної організації “Вясна”, об*єднання “Зубр”, Об*єднаної Громадянської Партії. Під час останніх президентських виборів у березні 2006 року було відфільтровано більшість опозиційних сайтів і Інтернет-ЗМІ, заборонено оновлення сайтів деяких газет з так званого «чорного списку». В період виборів всередині Білорусі не працював навіть поштовий сервер gmail.com. 4. Законодавство Білорусі щодо свободи слова та діяльності ЗМІ Діючий закон «Про пресу та інші засоби масової інформації» від 13 січня 1995 р. дозволяє довільно втручатися в діяльність ЗМІ. Міністерство інформації, наділене широкими повноваженнями з застосування санкцій, почало зловживати цими повноваженнями особливо сильно протягом двох років. Цей закон, маючи численні обмежувально норми дозволяє здійснювати значний тиск на засоби масової інформації. Він також змушує ЗМІ вдаватися до самоцензури.

Відповідно до статті 1 Міністерство інформації уповноважене регулювати діяльність ЗМІ. Стаття 16 дозволяє Міністерству виносити попередження, призупиняти діяльність ЗМІ на строк від одного до трьох місяців чи навіть закривати їх за порушення інших статей закону.

Окрім попереджень за різноманітні адміністративні і технічні порушення, відповідно до статті 5 («Неприпустимість зловживання свободою масової інформації») попередження також може стосуватись змісту матеріалів. Наприклад, ця стаття дозволяє виносити попередження засобу масової інформації за «образу честі та гідності президента». Це порушення може спричинити навіть закриттся засоба масової інформації, а відповідальність за нього передбачена не лише законом про пресу, а і кримінальним кодексом Білорусі. В останній період Міністерство інформації застосовувало ці міри у великій кількості випадків. За офіційними даними, спостерігається стрімке зменшення кількості нових зареєстрованих газет: 2000 р. – 132; 2001 р. – 199; 2002 р. – 200; 2003 р. – 230; 2004 р. – 51. Протягом цього ж періоду значно зросла кількість редакцій, яким було винесено попередження: 2000 р. – 60; 2001 р. – 27; 2002 р. – 19; 2003 р. – 52; 2004 р. – 81(160 попереджень). Особливо ж гостро ситуацію демонструє статистика призупинення діяльності газет: якщо до 2003 року така санкція взагалі не застосовувалась, то в 2003 р. було вже 9 випадків, а у 2004 – 25. Теоретично, всі рішення про попередження можна оскаржити в суді, але реальний стан речей свідчить, що бодай довести до суду таку справу – неможливо: суд відхиляє всі апеляційні скарги, подані газетами на рішення міністерства інформації. При цьому, як відмітив представник ОБСЄ під час моніторингу, повноваження попереджень і призупинення діяльності застосовувалися лише щодо недержавних засобів масової інформації (видань «Белорусская деловая газета», «Згода», «Народна воля», «Вечерний Столин», «Новая газета Сморгони» і т.д.). За інформацією Білоруської Асоціації Журналістів, за останні два роки не було зареєстровано жодного нового незалежного громадсько-політичного друкованого видання. 4.1 Положення про наклеп, образу і ув*язнення В Білорусі діють жорсткі законодавчі норми, що передбачають відповідальність за наклеп і образу.

Вони застосовуються регулярно.

Це чи не єдина країна, двоє громадян якої відбувають строк в місцях позбавлення волі за образу честі й гідності глави держави.

За десять минулих років такі положення змінились на гірше. В 1999 р. в кримінальний кодекс було вперше додано положення про відповідальність за образу представника влади (ст 369). Окрім того, до адміністративних правопорушень було додано, також вперше у 1999 році наклеп на Президента.

Обидва положення передбачають можливість позбавлення волі. Передбачено також відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації, шо принижує честь і гідність і приносить збиток діловій репутації громадян.

Вказані положення, які неодноразово використовувались на практиці, сприяли обмеженню свободи слова і планомірного залякування журналістів. За офіційною статистикою, з 1 січня 2002 р. по 30 червня 2004 р. до кримінальної відповідальності було притягнено 56 осіб за наклеп, і ще 50 було засуджено.

За той же період було розглянути 310 позовів про захист честі, гідності й ділової репутації громадян. 5. Гучні справи 5.1 Журналіст в тюрмі 5.1.1 Валерій Щучкін Лауреат Національної премії з охорони прав людини, депутат Верховної Ради 13-го скликання, журналіст Валерій Щучкін потрапив у місця позбавлення волі на три місяці тільки за те, що він спробував пройти на прес-конференцію міністра внутрішніх справ Білорусі Владзімера Наумова.

Прес-конференція про розслідування «гучних справ» про зникнення відомих людей в Білорусі, яка стала причиною арешту журналіста, проводилася в будинку МВС. Журналістів у приміщення пропускали за затвердженими списками. За декілька годин до початку прес-конференції Щучкін спробував потрапити у цей список, але йому відмовили.

Пройти з допомогою посвідчення Білоруської Асоціації Журналістів йому теж завадила міліція. Постанова про арешт 60-річного Валерія Щучкіна терміном на три місяці, винесена судом Центрального району Мінська 15 березня 2001, вступила в дію 12 червня 2001. Протягом трьох місяців депутат намагався оскаржити рішення Центрального суду в вищих судових інстанціях. Однак прохання Щучкіна було відхилено. 12 вересня 2001 журналіст був випущений на волю в місті Жодзіна. 5.1.2 Мікола Маркевич та Павєл Можейко 24 червня 2002 року суд Ленінського району міста Гродно виніс вирок редактору закритої урядом газети «Пагоня» Міколі Маркевичу про позбавлення волі терміном на два з половиною роки, а журналіста цього видання Павла Можейко засудили до двох років – за статею 367 кримінального кодексу. Їх звинуватили в «публікації хибних даних, що принижують честь і гідність президента Алєксандра Лукашенко, поруч зі звинуваченням у вчиненні вбивства, геноциді і створенням або членством у злочинній організації» за матеріал, надруковані у випуску №36 від 4 вересня 2001 року, який так і не дійшов до читача, бо був конфіскований владою.

Статті цього номера були присвячені президентським виборам і ставили під сумнів можливість переобрання Лукашенко в зв*язку з поширеними даними про його належність до «ескадрону смерті» - злочинної організації, що займалась викраденням опонентів режиму.

На захист білоруських журналістів виступили авторитетні міжнародні правозахисні організації, уряди і президенти багатьох країн світу. 5.1.3 Павло Шеремет Крівник спецпроектів Першого каналу російського телебачення Павло Шеремет неодноразово мав сутички з білоруським урядом, пов*язані з його професійною діяльністю. 17 жовтня 2004 року в Мінську на Шеремета було здійснено напад, він був жорстоко побитий.

Зі слів свідка, журналістки Світлани Калінкіної, коли вони разом з Павлом Шереметом виходили з її будинку, на російського журналіста накинулись двоє людей в цивільному одязі. На її крики про допомогу з*явилася міліція, яка запропонувала Шеремету пройти в найближчий відділок міліції для складання протоколу, але звідти він – повернувся лише згодом.

Павло Шеремет і Світлана Калініна разом працювали над публіцистичною книгою «Випадковий президент», в який критикується білоруський президент Алєксандр Лукашенко.

Напад відбувся в дворі Совєтського райвиконкому.

Обидва нападники і Шеремет були відвезені до РУВС Совєтського району Мінська.

Там всіх затриманих допитали, і тоді, за свідченнями працівників міліції цього відділку, російського журналіста відправили у розподільник на вулиці Окрестіна. Павла Шеремета звинуватили в хуліганстві. Після затримання журналіст опинився і лікарні з черепно-мозковою травмою і вже в лікарні йому вручили повістку в суд. Суд мав відбутися 20 жовтня, але вже в залі засідань Шеремета повідомили що він вільний, як виявилось, документи з міліції до суду так і не були передані. Після цього інциденту місцеперебування Павла Шеремета тривалий час було невідоме. В 1997 році Павло Шеремет вже перебував під арештом, тоді він був керівником кореспондентського пункту ОРТ в Білорусі, причиною арешту стало звинувачення в незаконному перетині білорусько-литовського кордону.

Кілька місяців він провів у слідчому ізоляторі в місті Гродно і був звільнений на особисте прохання першого президента Росії Бориса Єльцина. 5.1.4 Михайло Мариніч Ще один політичний в*язень у Білорусі – Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Білорусь в Латвії, Фінляндії і Естонії, екс-міністр зовнішньоекономічних відносин, депутат Верховної Ради 12-го і 13-го скликань активний опозиціонер Михайло Мариніч. Його було арештовано в Мінську 26 квітня 2004 року, його визнали винним у присвоєнні оргтехніки, наданої посольством Сполучених Штатів в тимчасове користування громадській організації «Ділова ініціатива», керівником якої він був. При цьому американська дипломатична місія жодних претензій до Мариніча не виявила.

Після перебування під слідством його було звинувачено у «незаконних діях стосовно вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин», які начебто були знайдені під час обшуку в його приватному гаражі. Політика засудили до п*яти років перебування в місцях позбавлення волі – в колонії посиленого режиму – з конфіскацією майна.

Мариніч відбував покарання в оршанській колонії(Вітебська область). 18 лютого 2005 року строк перебування під вартою скоротили до трьох з половиною років. Під час і після суду білоруська опозиція особливо звертала увагу на те, що кримінальне переслідування Мариніча почалось невдовзі після його спроби у 2001 році сиунути свою кандидатуру на пост президента Білорусі. В колонії Мариніч переніс інсульт і складне захворювання очей, окрім того за інформацієї адвоката Мариніча у нього загострилась ціла низка хронічних хвороб і він отримав інвалідність другої групи. 14 квітня 2006 року Михайло Маринич вийшов на свободу.

В своєму інтерн*ю Інтернет-виданню «Хартыя*97» політик заявив: «Тюрма мене ще більше переконала, що треба йти вперед, треба боротися за негайні зміни. Нам необхідно розвивати країну і суспільство.

Треба позбавитись диктатури.

Диктатура – це глухий кут». 5.2