Цей етап складається з двох основних частин. Перша частина — збір інформації про об'єкт чи події у відкритих джерелах. Друга частина — пошук об'єктивної інформації, зафіксованої в різних базах даних.
Збір інформації з відкритих джерел — робота "бібліотечна". Підніміть усі публікації ЗМІ з даної теми, використовуйте Інтернет, а якщо знадобиться — архіви. У результаті ви станете власником досьє, що саме по собі є цінним інформаційним продуктом. Аналіз цих матеріалів, напевно, дасть вам не тільки загальне уявлення про тему, але й матеріал для наступних пошуків.
Другий етап — пошук об'єктивної інформації, зафіксованої в різних базах даних. Ця інформація не тільки додасть переконливості кінцевому продукту, але й дозволить зробити обґрунтовані припущення й висновки. Варто відзначити: для одержання багатих об'єктивних даних журналісту можуть допомогти запити. Наприклад, ви готуєте матеріал про чиновника, що, говорять, успішно сполучає державну службу з комерційною діяльністю. Простий запит у реєстраційну палату дозволить підтвердити чи спростувати ці дані. Отже, журналістський запит — часом дуже ефективний спосіб одержання інформації. На жаль, колеги (через лінощі?) часто нехтують цією можливістю.
У тих випадках, коли журналістське розслідування починається з візиту "ініціатора", до збору й обробки первинної інформації обов'язково входить робота з цим самим ініціатором. Як правило, така людина дуже добре розбирається в суті подій, які стануть предметом вашого журналістського пошуку, тому зазвичай сама бере в них участь — навіщо б інакше вона прийшла до вас "скаржитися"? З таким джерелом інформації треба працювати довго і якісно, причому до того, як ви візьметесь за роботу з іншими джерелами. Адже, на відміну від них, ініціатор (його можна назвати первинним джерелом інформації) готовий до співробітництва з вами, його не треба ні в чому переконувати, до нього не потрібно шукати "підходи". атомість, серйозно попрацювавши з цією людиною, ви, по-перше, будете більш-менш пристойно уявляти собі, де ви зможете знайти інші джерела інформації, які вам обов'язково знадобляться на наступному етапі журналістського розслідування, а, по-друге,прийдете до цих джерел уже підготовленими.
Приклад законів, що забезпечують доступ громадськості до інформації
Основні закони України, які гарантують доступ до екологічної інформації:
Конституція України (стаття 50(2)): "Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена".
Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища": "Кожен громадянин має право на одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення" (стаття 9, частина 1, пункт е).
Закон України "Про інформацію", що гарантує право на доступ до інформації і створює правове підґрунтя для реалізації цього права. Закон має низку позитивних рис, включаючи гарантію права на отримання інформації (статті 5 і 9), та зобов'язання державних органів надавати інформацію за запитом (статті 10 і 32), положення про систему оскарження (статті 35 і 48) та право вимагати від уряду інформацію про себе (стаття 23), обов'язок державних органів влади активно розповсюджувати інформацію (стаття 29) і санкції щодо тих, хто порушує даний закон (статті 35 і 47).
Окрім того, Україна ратифікувала Оргуську конвенцію, що накладає на держави-учасниці ряд серйозних зобов'язань. По-перше, вони повинні дбати про одержання оновленої екологічної інформації. Оскільки велика частина важливої інформації знаходиться в приватній сфері, держава повинна розробити механізми для збору такої інформації. Конвенція зобов'язує держави робити безпосередньо доступними для громадськості найбільш важливі категорії екологічної інформації. Наприклад, активно публікувати звіти про стан довкілля, тексти законів, що стосуються довкілля, а також стратегії, плани та програми. Крім того, Оргуська конвенція надає право будь-якій зацікавленійособі одержати інформацію про стан навколишнього середовища, не пояснюючи причин своєї зацікавленості. З цією метою держави повинні слідкувати за тим, щоб державні органи чітко показували, якими видами інформації вони володіють, якою є процедура її отримання.
Отже, як бачимо, на законодавчому рівні права громадськості на одержання екологічної інформації добре захищені. Однак на практиці для одержання такої інформації доводиться стикатись з доволі суттєвими труднощами.