У грудні 2007-го року протягом двох тижнів найповажніші ЗМІ світу пильно спостерігали за перебігом подій на конференції сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, що відбувалася на острові Балі. Переважна кількість українських засобів масової інформації протягом грудня також хоча б одного разу зверталися до цієї теми. Однак на відміну від світових мас-медіа, які розміщували повідомлення з конференції на початку випусків новин та перших шпальтах, в Україні їй не приділялося достатньої уваги. Матеріали — переважно інформаційні повідомлення — здебільшого були загальними і навіть не враховували інтересів аудиторії того чи іншого ЗМІ.
Висвітлення питання зміни клімату в українських ЗМІ було поверхневим: матеріали будувалися на стислому описі однієї, іноді двох, тем з претензією на сенсаційність. Найчастіше повідомлялося про загрози, що несе зміна клімату, часто проілюстровані добіркою статистичних даних без чіткої логіки та посилання на джерела. Автори не намагалися розкрити тему глибше, поєднати її з українським контекстом, розглянути можливі шляхи виходу з кризи або конкретні рекомендації — що може зробити кожен для зменшення викидів парникових газів (з огляду на цільову аудиторію видань).
Водночас у 2007 році тема зміни клімату стала в світі найактуальнішою з екологічних. Про це свідчить хоча б те, що лауреатами Нобелівської премії миру у 2007_му стали колишній віце_прем'єр США Альберт Гор (автор фільму "Незручна правда" про глобальне потепління) та члени міжурядової групи експертів зі зміни клімату. Актуальною вона є і для України. Адже Україна так само потерпатиме від надзвичайних природних явищ: аномальна температура, частіші та сильніші повені у Карпатах, перетворення степів південного регіону на пустелі, затоплення прибережних територій, а також їх наслідків — міграції з південних країн, появи небажаних "гостей" на зразок малярії тощо. За оцінками програми моніторингу та вивчення клімату в Україні, вже зараз помітна тенденція зниження опадів у травні та серпні, що є великою проблемою для сільського господарства.
Слід нагадати, що Україна підписала Рамкову конвенцію ООН зі зміни клімату, взявши на себе певні зобов'язання і отримавши можливість для залучення коштів на впровадження проектів зі зменшення викидів парникових газів. Ці кошти можна направити на модернізацію промислових та комунальних підприємств. Завдяки проектам спільного впровадження, передбаченими Кіотським протоколом до вже згаданої Рамкової конвенції, Україна може отримати близько 4-6 на зменшення викидів на 1 тонну.
Ще однією темою, актуальною для України, а отже й для українських ЗМІ, є можливість торгівлі квотами на викиди "зайвих" парникових газів. Широко розповсюджена думка про те, що така торгівля є вигідною для нашої держави. Проте фахівці вважають, що насправді квот на ринку більше, ніж потрібно, щоб задовольнити наявний попит на них. Крім того, за чинними міжнародними угодами, кошти від продажу мають бути направлені на зниження викидів парникових газів.
Важливим питанням є також зниження викидів парникових газів шляхом енергозбереження і розвитку відновлюваних джерел енергії. І не лише з точки зору протидії зміні клімату — таким чином наша країна може зменшити залежність від імпортованих енергоресурсів. В Україні чимало енергоємних підприємств, зокрема, хімічних та металургійних, — така специфіка української промисловості значною мірою забезпечує велику кількість енергії, витрачену на виробництво одиниці ВВП. Тож подібним підприємствам, а також тим, що належать до житлово-комунального сектору, варто перейти на сучасні технології споживання енергії. Потенціал України в енергозбереженні оцінюється у 42-48%, тобто половина енергоресурсів просто розтрачується і приблизно така ж кількість ресурсів купується за межами України.
Перспективним є також питання скорочення транспортних парникових викидів шляхом застосування біопалива. Адже залежність від імпорту нафти з Росії, нестабільність на вітчизняному ринку пального, зростання попиту на біопаливо в країнах ЄС робить виробництво біодизелю та біоетанолу в Україні вкрай привабливим. І тут наша країна має великі перспективи. Так, згідно з урядовою програмою розвитку виробництва дизельного біопалива на 2007-2010 роки буде побудовано близько 23 заводів з виробництва біодизелю загальною потужністю 623 тис. тонн на рік.
Однак дедалі частіше в світі лунають аргументи проти застосування біопалива. Кажуть, що воно не виправдало надій, що його використання сприяє зростанню цін на харчові продукти. Екологи різних країн вітають наміри Єврокомісії заборонити імпорт деяких сортів біопалива, виробництво якого завдає тяжких екологічних втрат землі й клімату, зокрема ввести ембарго на ввезення до Євросоюзу біопалива, виробництво якого пов'язано з вирубкою тропічних лісів або потребує значних енергетичних затрат.
Україна має багатий потенціал для вироблення біопалива, а отже — великий ризик для сільського господарства.
У той же час мало хто з журналістів знає, що вирощування ріпаку, який є основною сировиною для виробництва біодизелю, дуже виснажує грунти, і тому вимагає спеціальних заходів з їхнього відновлення, зокрема, певної сівозміни. Також вирощування технічних культур знижує кількість площ під харчовими культурами, що стає одним із аргументів прихильників ГМО-рослин на користь їхнього поширення.
Використання біопалива — питання, що входить до кола інтересів і пересічних громадян, серед яких стає дедалі більше автовласників. Воно є цікавим з огляду як на можливість застосування, так і на цілком реальну економію коштів. Тобто, ця непроста тема могла б стати приводом для аналітичних журналістських матеріалів.
Багато дружніх до довкілля технологій, які, крім іншого, є вигідними, розроблено не лише на глобальному, але й на побутовому рівні. Перелік тем є дуже широким: від використання енергоощадних лампочок та сонячних колекторів для нагрівання води до маркування енергоефективних приладів і холодильників, у яких не використовується фреон.
Цікаво було б також дізнатися, хто із українських чиновників ставив підписи під злочинними рішеннями, розпорядженнями (як наприклад, про зняття статусу заповідності з цінного об'єкта заради прибутків від вирубаної деревини чи продажу землі, про ввезення токсичних відходів). Постійна зміна міністрів навколишнього природного середовища та "правил гри" в міністерстві з приходом кожної нової влади, невиконання обіцянок кожного попереднього міністра, — все це також могло б стати захоплюючою розповіддю.