Гробар української заповідної справи займає одну з найвищих посад у Мінекоресурсів України

"Столиця", №5 (508),

30 січня - 5 лютого 2004

Саме так — гробар. Як біолог, еколог за освітою, як практик заповідної справи із двадцятирічним стажем, як експерт із цих питань Центру охорони дикої природи, Центру заповідної справи, групи Б-12 та інших поважних установ та організацій, вважаю, що дії заступника начальника Державної служби заповідної справи Мінекології України Сергія Комарчука направлені на знищення цього важливого напрямку державного будівництва та охорони природи. Втім, судіть самі.

Сергій Комарчук офіційно є людиною номер два у Державній службі заповідної справи (ДСЗС) Мінекоресурсів України. А насправді — першою, бо принципові й грошові питання фактично вирішує саме він. Як саме вирішує, зазначено у направленому Генеральною Прокуратурою іще у травні 2003 на ім'я тодішнього Міністра екології та природних ресурсів України Василя Шевчука "Поданні про усунення порушень антикорупційного законодавства в системі Мінекології України".

"У грудні 2002 Мінекоресурсів виділило 450 тисяч гривень бюджетних (наших із вами, шановні платники податків! — О.Л.) коштів на проведення спеціальних заходів..." — так починається у поданні розділ, присвячений пану Комарчуку. Далі у поданні зазначено, що кошти виділялися для порятунку перлин Чорномор'я — парків із світовим ім'ям та загальнодержавним статусом "Місхорський", "Лівадійський" та "Массандрівський".

Було оголошено тендер. З подання дізнаємося, що голова тендерного комітету Комарчук запросив для участі у тендері три комерційні структури з Ялти. А засновники всіх трьох фірмочок — одні й ті ж! Навіть офіси у них — за однією адресою! Цікаво, що, не маючи точної інформації про суму виділених коштів, обсяги необхідних будівельних та ремонтних робіт, не обстежуючи навіть паркові території, одна з фірм подала письмові пропозиції із зазначенням точної суми, яка збігалася з виділеною на даний етап ремонту, та з переліком робіт, які пропонувалося виконати на вказану суму.

Гроші переможцю — фірмі зі скромною назвою "Буддизайн" — Мінеко перераховує у грудні 2002-го. А вже у лютому 2003-го "Буддизайн" звітує про виконані роботи. Як вдалося справитися з освоєнням таки величенької суми за чемпіонський термін? Дуже просто: кошти було переведено у готівку і використано, як вказано у "Поданні", керівником цього приватного підприємства "не за цільовим призначенням". На день перевірки не знайшли слідів ні документів на виконані роботи, ні самих робіт.

А наші колеги з "Кримської правди" б'ють на сполох, кличуть на допомогу паркам: "Притчею во язицех стало визначення меж Місхорського та Массандрівського парків. Спеціально створена зберігати їх та Лівадійський парк дирекція роками сидить без коштів, не маючи можливості видати співробітникам навіть зарплату. З великими зусиллями їй вдалося отримати акт на землю Лівадійського парку й на цьому все закінчилося: місхорські та масандрівські шедеври садово-паркового мистецтва виявилися непотрібними. Проте, вони дуже потрібні "новим українцям", що будують собі в парковій зоні розкішні вілли. Так з'явилося "царське село" в Массандрівському парку біля селища Джемієт". Читачі, мабуть, шпетять державу на всі заставки, а держава — не винна! Вона заклик почула, допомогу виділила. Та дорогою на "караван допомоги" напали "розбійники" із "Буддизайну". А запросив їх, нагадаю, Комарчук. Знаючи, без сумніву, як один із керівників заповідної служби, у якій біді опинилися заповідні куточки кримської оздоровниці, він, проводячи такі сумнівні тендери, тим самим допускає подальше руйнування парків!

І такі факти, судячи з Подання, непоодинокі. За подібною "схемою" було проведено тендер на проведення заходів щодо утилізації пестицидів, що зберігалися в Ялті у непристосованому приміщенні. Цього разу "Буддизайн", який навіть не мав ліцензії на роботу з отрутохімікатами, смачно "проковтнув" 100 тис. грн. І знову — перевірка, за якою роботи — нуль: захлинайся, курортна Ялто отрутою, "оздоровлюй" українців та гостей із-за кордону. Тут уже не тільки на природу, а й на саме життя людини зазіхнули розтратники за сприяння Комарчука (принаймні, ліцензію мав перевірити!).

Неймовірно, але факт: у той час як керівника "Буддизайну" заарештовують, порушуючи проти нього кримінальну справу, Комарчук, попри Подання Генпрокуратури, спокійнісінько працює на все тій же високій посаді, маючи нагоду організовувати нові тендери та інші не менш "цікаві" справи. Пояснення бачу лише в одному: попередній міністр екології України Василь Шевчук, отримавши у липні Подання Генеральної прокуратури, де "художествам" нашого "героя" присвячена ціла сторінка, не встиг відреагувати (наприкінці літа 2003-го Шевчук був знятий із своєї посади). А новому міністру — Сергію Полякову — Подання так і не трапилося на очі і скандальна інформація залишилася невідомою. Що ж, ми виправили цю прикру помилку історії.

Додамо ще кілька фактів до документа Прокуратури. Наша газета вже багато писала про спроби бізнесменів-невігласів зруйнувати Дунайський біосферний заповідник (ДБЗ). Громадськості та Національній академії наук України, якій підпорядковано заповідник, ледве вдається "тримати оборону". Тут би знадобилася допомога Державної служби заповідної справи (ДСЗС). Та які ж ми наївні! Не на боці заповідника виступає офіційний представник ДСЗС С. Комарчук у судах, де вирішується доля біологічного розмаїття дунайської дельти. Виступи Комарчука на цих судах я найм'якіше можу оцінити як спробу применшити значення заповідника. Це якесь там ЮНЕСКО та ще секретаріат Рамсарської конвенції вважають заповідник безцінним природним даром, а Комарчуку він і поготів не потрібний! У липні минулого року експерти згаданих вище міжнародних установ приїхали розібратися із станом справ у заповіднику. Директору ДБЗ Олександр Волошкевич розповів мені, що Комарчук ще в аеропорту почав примушувати експертів замість садиби заповідника (м. Вилкове Одеської області) їхати до Миколаєва, де знаходиться штаб-квартира головного лобіста будівництва нищівного для природи судноплавного каналу через заповідник, ДП "Дельта*Лоцман". Мало не з боєм Волошкевичу вдалося перехопити експертів та показати їм заповідник.Добре, що один з них чудово знає російську мову і зрозумів, що відбувається, бо другий мало не вмер з переляку, вирішивши, що потрапив на "розборки" місцевої мафії. Як після цього можуть думати у світі про державу, в якій держслужбовці поводяться неначе мафіозі?

Саме Комарчук, згідно з розподілом обов'язків, відповідає у заповідній Держслужбі за створення нових заповідних об'єктів. А, отже, разом із своїми попередниками на цій посаді, відповідає за провал виконання Закону України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки". "Столиця" не раз критикувала Мінекології з даного приводу. На сьогодні, згідно з цим законом повинні бути створені три нові біосферні заповідники, два природні та вісім національних парків. Реально ж створено аж... один національний парк. Загалом же за останні чотири роки крім цього, "програмного", нацпарку "Гуцульщина" створено лише маленький Черемський заповідник.

Виходить, за словоблудними відповідями на наші викривальні публікації попередні високоначальники Комарчука намагалися приховати простий факт: нічого не робиться. Бо нема коли створювати нове — треба знищити, добити створене іншими.

Невже вам, пане міністре, потрібний такий підлеглий, який компрометує і вас, і ваше міністерство?

________________________________________________________________________________