Добрим приводом може бути інформація, опублікована в інших ЗМІ. Наприклад, замітка про крах агентства нерухомості, про зміни в складі акціонерів великої компанії тощо. Можливість використання інформації, опублікованої у відкритих джерелах, як відправної точки для журналістського розслідування, залежить від здатності журналіста побачити інтригу, сховану за сухими рядками новини, а також від знання теми. Отут придадуться добре систематизовані архіви. А знання іноземних мов (як мінімум, англійської) дозволить звертатися за підтримкою до джерел в інших країнах, — скажімо, щодо репутації транснаціональних компаній, вже присутніх в Україні.
Приклад використання PR-інформації. Преса дуже добре відгукнулася про план побудови заводу з ремонту електронного обладнання. Запит до місцевого управління екології виявив, що підприємство не має його дозволу на деякі роботи. І після позитивної піарівської статті вийшли викривальні матеріали про "благі" наміри західних інвесторів зробити з України смітник: оскільки напередодні вступила в силу нова Директива ЄС про електронні й електричні відходи, в якій передбачена відповідальність виробника продукції за її безпечність протягом усього життєвого циклу, в тому числі — за безпечну утилізацію. Отже, компанії-виробники (наприклад, мобільних телефонів, батареї яких містять такі небезпечні речовини, як кадмій) мали знайти нові способи утилізувати свій товар.
Приклад з відомчої преси. Публікація у відомчому журналі про ідею будівництва каналу Балтика-Чорне море стала початком журналістського розслідування, яке провела газета "Столиця" за підтримки Київського еколого-культурного центру (див. у додатку "Смертельний канал").
Приклад інформації з іноземної преси. Німецька щотижнева газета "VDI-nachrichten" (http://www.vdi-nachrichten.com), котру читають також в Австрії та Швейцарії, опублікувала статтю "А потім прийшов головний біль". Автор, доктор хімічних наук Ральф Аренс на прикладі закарпатського села Бакта показує, як Україну перетворюють на полігон для небезпечних та шкідливих для здоров'я відходів. Заявляючи вже в підзаголовку, що "туризм" небезпечних відходів в Європі продовжується як прибутковий бізнес", він пише: "Туризм небезпечних відходів вже традиційний в Європейському Союзі. Навіть сьогодні вивіз відходів в інші країни — дешевий варіант. До 1989 р. у великому масштабі транспортували щороку приблизно 675 000 т токсичного сміття зі старої ФРН у колишню НДР. Але, очевидно, історія повторюється: фірми нових держав ЄС транспортують небезпечні відходи просто через кордони на Схід".
Газета "День" опублікувала не лише переклад статті, а й власне дослідження — "Преміксова історія триває, або хто нестиме відповідальність за забруднення України чужими відходами?"