(З книги "За все живе і зелене"; повний текст на сайті: http://www.ecoethics.ru/b78/)
Кампанія із збереження Дунайського біосферного заповідника від руйнівного будівництва каналу по гирлу Бистре — одна з найрезонансніших та наймасштабніших в Україні за останні кілька років. Десятки неурядових екологічних організацій (екоНУО) брали участь у акціях протесту, сотні статей надрукували газети, десятки тисяч громадян поставили свої підписи під зверненнями на захист заповідника.
Зокрема, тижневик "Столиця" виступив понад десять разів. Пропоную вашій увазі надруковану в "Столиці" статтю "На краю нашої землі", яка демонструє неперевершену красу та туристичний потенціал Вилковського краю а також надрукований там же перший ("Не примушуйте червоніти...") й останній для "Столиці" ("Президент втрачає бали") матеріали (нині газета не виходить) — матеріали дунайської серії, в яких викладені основні аспекти проблеми та її розвитку.
Між цими статтями відбулося чимало: змінилося чотири міністри охорони довкілля України, стільки ж — міністрів транспорту та Прем'єр_міністрів, змінився Президент та Парламент (поки ця збірка вийде, зміниться й іще раз). ЕкоНУО провели понад десяток потужних пікетів різних державних установ, два десятки прес-конференцій, написали не одну сотню листів до урядовців.
Президент Кучма видав безпрецедентрий указ, яким вперше в новітній українській історії у заповідника відібрали частину території. На посадових осібДБЗ завели і лише через рік закрили (підстав-то насправді не було!) кримінальну справу. Намагаючись зламати спротив безгдуздому будівництву, лобісти "Бистрого" нацьковували на заповідник та його громадських захисників і Управління по боротьбі з економічними злочинами, й інших "контролерів". Усі перевірки закінчилися нічим.
За ці чотири роки неодноразово на захист заповідника виступала Національна Академія наук України та її президент Борис Патон. Буквально наприкінці грудня 2005 НАНУ отримала кільканадцяте доручення Прем'єр-Міністра (якому, у свою чергу, дав доручення Президент), в якому вимагалося: "Опрацювати питання про забезпечення функціонування глибоководного суднового ходу р. Дунай — Чорне море і фінансування відповідних робіт, у тому числі із залученням іноземних інвестицій. Про результати щоквартально інформуйте Кабінет Міністрів і Секретаріат Президента України".
Борису Євгеновичу довелося в черговий раз пояснювати чиновникам, що будувати канал по Бистрому не можна, бо це — марнотратство бюджетних, народних коштів, бо це протирічить законам природи і науки.
На сьогодні один з лобістів "Бистрого" сам тепер під слідством за зловживання службовим становищем та розтрату державних коштів, а директор заповідника, навпаки, став лауреатом Державної премії у галузі науки та техніки саме за роботу із збереження живої природи дельти.
Цікаво, що відразу після публікації першої статті зникла Інтернет-сторінка, з якої я починав журналістське розслідування і яка розкривала справжню ціну будівництва та показувала у чиїх інтересах воно ведеться. Та, мабуть, не усіх любителів поживитися за народний кошт виведено на чисту воду.
Нещодавно виявилися нові факти, позначилися напрямки нових досліджень проблеми.
Зокрема, вимагає ретельної перевірки інформація про те, що одним з головних лобістів каналу є народний депутат Крук. Начебто саме він є справжнім власником порту Рені і без каналу йому ніяк не вдається "відбити" вкладені у порт кошти. На користь цієї версії свідчить, що саме Крук в кінці 2005 подав депутатський запит до Кабміну з вимогою відновити будівництво на Бистрому.
Історія продовжується,боротьба триває. Поки що лобісти недолугого проекту ведуть у рахунку, але заповідник усе ще живий.