Феодальне роздроблення Рус

Феодальне роздроблення Рус. Роздробленсть, що охопила Русь у Х-Х ст дстала назву феодально, оскльки в основ була еволюця феодальних вдносин.

Пд захистом Кивсько держави розвинулися продуктивн сили, збльшилася виробнича спроможнсть селянина. За таких умов зросла цннсть земл, яку знать прагнула перетворити на свою приватну власнсть. За рахунок общинних земель зростала чисельнсть боярсько-князвських володнь вотчин.

Протягом друго половини Х першо половини Х ст. у кран сформувався клас великих землевласникв боярство. Вони стають значною економчною, а вдтак полтичною силою. нтереси боярства були зосереджен перш за все на мсцевих нтересах, а не загальнодержавних. Нова соцально-економчна ситуаця вимагала наближення влади до мсць, до земл. Земля давала тепер набагато бльш прибутки, нж успшн вонн експедиц. Одночасно прогресуюча феодалзаця суспльства посилювала соцальну напруженсть, яка вимагала вдповдного регулювання.

Удльн княз, як правили в тй чи ншй земл, пд тиском мсцевого боярства власних земельних нтересв прагнули до пднесення свого князвства за рахунок нтересв сусдв. Економчною основою тогочасного суспльства було натуральне господарство, що не створювало необхдних передумов для об днання. Передумовою розпаду Кивсько Рус, постйним джерелом внутршнх проблем були величезн розмри. До складу входили рзн племена, як так не склали дино народност в межах крани були об днан тльки владою великого князя та церкви.

Вже псля смерт Ярослава Мудрого 1054 Кивська держава все бльше ослаблються роздроблються на мало або зовсм не пов язан мж собою феодальн князвства. днсть Кивсько держави послаблювалася складним порядком престолонаслдування в князвському клан Рюриковичв, що породжував усобиц. З метою х усунення перед лицем половецько загрози у 1097 р. в Любеч пд Кивом княз збралися на свй перший з зд. Вони уклали угоду, за якою спльна доти вотчина розпадалася на три вдокремлен вотчини старших лнй Ярославового дому зяславичв, Святославичв Всеволодовичв.

Так був уперше проголошений принцип спадкового володння пдвладними територями Кождо да держить отчину свою. Але постанови Любецького та наступних князвських з здв Витичвського 1100р Золочвського 1101 р. та Долобського 1103 р. виявилися безсилими приборкати князвськ чвари. Псля смерт кивського князя Святополка повстання киян у 1113 р. великокнязвський стл зайняв Володимир Мономах 1113-1125. Зробив вн це не насильно, а на запрошення кивських бояр, тим самим уникнувши порушення постанови Любецького з зду. Зайнявши великокнязвський стл Мономах зумв вдновити полтичну днсть бльшост руських земель.

Централстську полтику продовжував також його син Мстислав 1125-1132. Але йому випало бути останнм з кивських князв, при яких Кивська держава збергала свою днсть. 3.2. Розпад Кивсько Рус До середини Х ст. на територ колишньо Кивсько Рус сформувалося близько 15 князвств, кожне з яких жило самостйним полтичним життям, лише номнально визнаючи старйшинство великого кивського князя.

На початку Х ст. поняття старйшинства взагал зника. Тридцять п ять рокв 1146-1181 проходять в постйних змнах князв та майже безперервних вйнах за Кив, дуже негативно вплинувших на добробут мста та земл, тим паче, що деяк претенденти з династй чернгвсько та суздальсько запрошували у союзники половецьких ханв у свох походах на Кив, ц напади половцв розорювали землю. Деклька разв Кив зазна бльш або менш сильних погромв.

Кив Кивська земля взагал в продовженн Х ст. швидко приходять в занепад. Багато причин сприяло цьому. Тюркська мграця пдрвала добробут полянсько земл за винятком пвнчного кута вона деклька разв перетворювалася в пустелю населення вдливало, господарство було в розлад цей занепад добробуту земл вдбивався на старй столиц. Торгвля дуже терпла вд занепаду пвденних схдних торговельних шляхв, на яких рух був якщо не припинено зовсм, то звязано з великими труднощами взагал ослаб псля того як тюркськ орди затвердилися в степах витснили звдти словянське населення.

Вдособлення земель колишнх провнцй Кива, що розвинули в соб сво власн центри що вдтягли значну частину вйськово-торгового класу, ц Рус, що неподльно тяжла ранше до Кива, впливало також на ослаблення останнього. в довершення всього пв столття безперервно смути, вон за кивський престол, розорення земл самого мста. Багатство блиск Кива почали зникати, а це, в свою чергу, вдбивалося на його полтичнй рол. У першй половин Х в. Кив повнстю вдходить на другий план. Найсильнш бльш далекоглядн княз вже нехтують ним як позицю безнадйною створюють нов полтичн центри. Боротьба за Кив йде дал, але борються за нього тльки менш значн княз. Нарешт, нова азатська навала монголо-татарсько орди в середин Х ст. остаточно пдрива всяке значення Кива руйну державну органзацю земл, дезорганзу князвсько-дружинний лад на всьому простор предстепного середнього Поднепровья.

Користуючись загальною панкою, зробленою татарами в 1240 р. населення особливо мськ общини починають розбивати рамки князвсько-дружинного ладу. Земля, розкладаючись на окрем общини, що керуються своми дрбними князями або радою старцв, поверталася до старого стану суспльно роздробленост, що передувала утворенню централзовано Кивсько держави.

Заключення Кивська Русь була могутньою державою середньовчно вропи, яка вдгравала велику роль як в стор схднослов янських народв так в свтовй стор. Утворення велико сильно Давньорусько держави сприяло суспльно-економчному, полтичному культурному розвитку схдних слов ян, значно посилювало х у боротьб з зовншнми ворогами.

Економчна та вйськова могутнсть, активн виступи на мжнароднй арен висунули в число провдних кран середньовчного свту. Успшно вдбиваючи напади степових кочвникв, Русь вдграла роль щита, який прикрив захдно-вропейську цивлзацю з сходу. Стародавня Русь мала великий авторитет вплив на мжнароднй арен втручання в той чи нший конфлкт бувало досить, щоб стримати його. Кивська Русь мала високий рвень економчного розвитку.

Високопродуктивними були землеробство скотарство, ремесла промисли, а енергйн й багат руськ купц були вдом мало не в усьому тогочасному свт. Руськ люди створили багато духовну матеральну культуру. Традиц Кивсько Рус виявилися настльки живучими й мцними, що дйшли до наших днв, здобувши нове життя в матеральнй духовнй культур укранцв, росян блорусв. Перелк лтератури. 1. сторя Украни. Посбник. За ред. В.А.Смоля К 1997 2. сторя Украни. Навчальний посбник для студентв несторичних спецальностей.

Донецьк Центр пдготовки абтурнтв, 1998 3. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. 2-е изд. К. Лыбидь, 1991.