Резюме.

1. Німецька класична філософія вичерпала потенціал класичних філософських принципів, тому у XIX ст. відбулася фундаментальна переорієнтація європейської філософії, пов'язана із запровадженням нової парадигми (взірця, способу) некла-сичного філософування. остання заперечила вихідні ідеї класики та запровадила у філософію позицію мінімалізму – не прагнути абсолютів, а задовольнятися тим, що доступне людині та постає в якості її справжніх реалій. Некласична філософія виводила на перший план реальності людської поведінки та позараціональні її чинники, звертала увагу на ті сторони людської життєдіяльності, які перебували поза увагою класики, але при тому вона інколи їх надмірно акцентувала.

2. Найперші фундатори некласичної філософії – А.Шопенгауер та С.Кіркегор – рішуче обмежили філософські претензії сферами людського сприйняття та переживання власної екзистенції; в людські поведінці на перший план вийшли нераціональні або позараціональні її чинники.

3. На хвилі досягнень науки проявилася тенденція перетворити філософію на різновид самої науки, чітко обмеживши її завдання розробленням логіки та мови науки; і ці напрями “наукової філософії” вважали претензії філософського розуму занадто перебільшеними і намагалися звести філософію до того, що може бути доступним науковому дослідженню.

4. Напрям “філософії життя” суттєво радикалізував ідеї свої попередників в галузі некласичної філософії, подавши усю дійсність лише різновидами життя; така своєрідна “біологізація” бачення реальності виявилася досить суперечливою, тому послідовники Ф.Ніцше поділилися на два табори, які наголошували на різних сторонах його вчення.

Світогляд, який намагається вирішити основні проблеми — що таке світ, людина, що таке добро, прекрасне тощо, виходячи з наукового знання, називають сцієнтизмом (лат. scientia — наука). Позитивізм є типовим сцієнтичним світоглядом. Сцієнтизм хибує тим, що намагається звести існування людини до буття речі серед інших речей, не бачить специфікилюдського існування (екзистенції), яку не можна зрозуміти, виходячи зі знання природи. В цьому сенсі сцієнтизм (і позитивізм як його різновид) є опонентом антропологічного (гуманістичного) світогляду, який за вихідне обирає специфіку людського буття в світі. Виразниками антропологічної тенденції у філософії наприкінці XIX — XX ст. є філософія життя, феноменологія, екзистенціалізм та герменевтика. Наприкінці XIX — протягом XX ст. опозиція сцієнтизму й антропологізму є однією з найважливіших у світовій філософії, культурі загалом.