Історія економіки та історія економічних вчень

Л.С. Бацманова

О.Ю.Омельченко

Н.М. Скороход

Сторія економіки та

Сторія економічних вчень

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКО

СТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА

СТОРІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ

Навчально-методичний посібник

До семінарів та організації самостійної роботи

для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форми навчання

Луганськ

  УДК 330.8 (075.8) ББК 65.02 я 73

ЗМІСТ

Семінар 1. Особливості підходів до періодизації суспільного процесу. 4

Семінар 2. Особливості розвитку феодальної економіки в Західній Європі і перехід до індустріального суспільства 6

Семінар 3. Становлення і розвиток економіки в Західній Європі і США в епоху вільної конкуренції (XVI - XVIII ст.) 8

Семінар 4. Особливості становлення і розвитку економіки в країнах Західної Європи, США і Японії (XVIII - XX ст.) 11

Семінар 5. Становлення і розвиток економіки Київської Русі і Російської держави 14

Семінар 6. Особливості господарського розвитку України в ХІХ – початку ХХ ст. 16

Семінар 7. Економічні ідеї меркантилізму та класична школа політичної економії 19

Семінар 8. Посткласичні економічні теорії ХІХ сторіччя. 22

Семінар 9. Марксистська класична і сучасна економічна школа. 25

Семінар 10-11. Західноєвропейська та американська економічна думка кінця ХІХ – початку ХХ ст. 28

Семінар 12. Економічне вчення Дж.М.Кейнса та неокейнсіанство. 32

Семінар 13. Радянська та пострадянська школи економічної теорії 36

Семінар 14. Українська школа економічної теорії 38

Питання до контрольно-модульної роботи №1. 39

Питання до контрольно-модульної роботи №2. 41

Теми рефератів. 43

Короткий словник історико-економічних термінів. 45

Лауреати нобелівської премії з економіки.. 109

Рекомендована література до курсу. 112

 

Семінар 1. Особливості підходів до періодизації суспільного процесу

План

1. Спосіб виробництва: його складові і місце в суспільній системі.
2. Історичні типи підходів виробництва(синтез цивілізаційного і формаційного)

 

а) первісне суспільство;

б) рабовласницька і феодальна економіка;

в) капіталістична економіка, її характеристика;

г) комуністичний тип виробництва.

3. Особливості типів виробництва в сучасному суспільстві (товарне виробництво, ринкова економіка, змішана економіка, постіндустріальне суспільство).

Основні поняття:

економічна система, соціально-економічна система, спосіб виробництва, економічний спосіб виробництва, технологічний спосіб виробництва, продуктивні сили, виробничі відносини, формаційний підхід, цивілізаційний підхід, постіндустріальне суспільство.

Питання для самоконтролю:

1. Предмет і метод історії економіки та економічних вчень. Особливості періодизації,і класифікації історії економіки та економічних вчень.

1. Завдання економічної історії і історії економічних вчень на сучасному етапі.
2. У чому полягає суть економічної системи?
3. Назвіть основні елементи економічної системи.
4. Що ви розумієте під структурою економічної системи?
5. Охарактеризуйте основні ознаки тоталітарної та демократичної економічних систем.
6. Назвіть основні елементи розвитку сучасних продуктивних сил.
7. Які основні ознаки властиві людині економічній та людині соціальній?
8. Охарактеризуйте основні форми суспільного розподілу праці.
9. У чому суть технологічного способу виробництва та його основні етапи розвитку.
10. У чому суть суспільного способу виробництва?
11. Покажіть основні особливості етапів розвитку капіталістичної системи.
12. Назвіть найважливіші критерії класифікації економічних систем.
13. У чому полягають особливості цивілізаційного і формаційного підходів в періодизації суспільного виробництва?

Тести

1. Перехід від родової до сусідської общини відбувся у добу:

а) кам'яного віку; б) мідного віку;

в) залізного віку; г) бронзового.

2. До споживчого господарства належить:

а) рибальство; б) землеробство;

в) ремесло; г) скотарство.

3. До країн античного рабства належить:

а) Стародавній Єгипет; б) Китай;

в) Стародавній Рим; г) Стародавня Індія.

 

4. Перехід від привласнюючих форм господарства до виробляючих має назву:

а) виробнича революція; б) неолітична революція;

в) промислова революція; г) господарська революція.

5. Політика держави, спрямована на самозабезпечення країни, має назву:

а) автаркія; б) меркантилізм;

в) монополія; г) протекціонізм.

6. Господарство, що задовольняє свої потреби виключно за рахунок власного виробництва, називається:

а) виробниче; б) натуральне;

в) цехове; г) індустріальне

7. Як в Стародавній Греції називалися окремі держави, центром яких було місто, оточене муром:

а) імперія; б) пекуліум;

в) поліс; в) колонія.

Практичне завдання:складіть порівняльну таблицю особливостей різних типів виробництва (товарне, ринкова економіка, змішана економіка, постіндустріальне суспільство).

 

 

Семінар 2. Особливості розвитку феодальної економіки в Західній Європі та перехід до індустріального суспільства

План

1. Становлення і розвиток феодальної економіки в Західній Європі:

а) основні риси феодальної економіки раннього феодалізму (VI-IX ст.);

б) особливості розвитку феодальної економіки в Англії, Франції, Германії в період ХІ-XV ст.

2. Розвиток європейських міст в епоху середньовіччя:

а) типи міст;

б) особливості організації праці.

3. Економічні причини і наслідки внутрішньої та зовнішньої торгівлі ХІ-XV ст. та їх роль у розпаді феодалізму:

а) особливості грошового обігу і розвитку фінансової системи;

б) економічні причини і наслідки Великих географічних відкриттів кінця ХV – XVI ст.

Основні поняття:

марки, алод, бенефіцій, феод, феодальна власність на землю, феодальні відносини, феодальна рента, натуральне господарство, комутація, гільдія, факторія, комунальна революція, міста-комуни, цех, торгові гільдії, політика меркантелізму, ярмарок, факторії, ганза, північний торговий шлях, географічний розподіл праці.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте особливості становлення феодального господарства в країнах Західної Європи.

2. Охарактеризуйте основні чинники розвитку і розквіту міст Західної Європи в ХІ-XV ст.

3. У чому полягають особливості цехового устрою середньовікового ремесла і його економічна доцільність в ХІ-XV ст.?

4. Охарактеризуйте основні риси, форми європейської торгівлі, її головні райони і торгові шляхи (північний, південний).

5. Проаналізуйте процес утворення національних ринків.

6. Назвіть економічні причини і три основні наслідки Великих географічних відкриттів.

Тести

1. Об’єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки називається:

а) мануфактура; б) цех;

в) фабрика; г) завод.

2. Основною формою землеволодіння в середньовікову добу був: а) алод; б) бенефіцій;

в) феод; г) фільварок.

3. Визвольний рух жителів міст у Х-ХІІ ст. проти залежності від феодалів –власників міст, у результаті якого міста отримували повну чи часткову незалежність і самоврядування:-це: а)комунальна революція; б)реміснича революція;

в)буржуазна революція; г)цехова революція.

4. Система правових норм у Середньовікову добу, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність феодала на селянина, має назву:

а) магдебурзьке право; б) господарське право;

в) кріпосне право; г) феодальне право.

5. Земельне володіння, яке дарувалося королем в пожиттєве користування феодалам за несення військової або адміністративної служби, називається:

а) вотчина; б) бенефіцій;

в) алод; в) феод.

6. Система особистої залежності одних феодалів від інших, могутніших у Середньовіковій Європі називається:

а) колонат; б) васалітет;

в) диференціація; г) командація.

 

 

Семінар 3. Становлення і розвиток економіки в Західній Європі та США в епоху вільної конкуренції (XVI11 - XIX ст.)

План

1. Особливості первинного накопичення капіталу. Промисловий переворот і його наслідки для економіки Англії.

2. Особливості промислового перевороту і його наслідки для економіки Франції та Німеччини.

3. Промисловий переворот в США і його особливості.

Основні поняття:

первинне накопичення капіталу, мануфактура, централізована і розсіяна мануфактура, промисловий переворот, фритредерство, фабрика, колонія, континентальна блокада, політика протекціонізму.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте характеристику головним рисам перехідного періоду від феодалізму до капіталізму.

2. У чому полягають відмінності між феодальним і буржуазним правом власності на землю?

3. Назвіть умови первинного накопичення та покажіть відмінності між первинним накопиченням і первинним накопиченням капіталу.

4. Охарактеризуйте джерела первинного накопичення капіталу в Англії.

5. У чому суть мануфактури, її основні ознаки і форми?

6. Покажіть особливу роль кредиту в процесі первинного накопичення капіталу в Англії.

7. Охарактеризуйте наслідки аграрного перевороту в Англії з погляду створення передумов для індустріалізації сільського господарства і змін у сфері торгівлі, обміну та розподілу.

8. У чому полягають особливості американського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві в порівнянні з Англією?

9. У чому суть промислового перевороту? Порівняєте його особливості в Англії, Франції та Германії.

10. Порівняйте джерела первинного накопичення у Франції та Германії, охарактеризуйте особливості їх економічного розвитку.

11. Охарактеризуйте особливості умов і процесу (механізму) промислового перевороту в США в кінці XVIII в.

12. Назвіть економічні причини громадянської війни в США.

13.У чому полягає головна причина економічних успіхів США після громадянської війни?

Тести

1. Перепоною промислового перевороту у Німеччині було:

а) утворення Митного Союзу;

б) зростання мануфактурної промисловості;

в) економічна роздробленість;

г) можливість використання іноземної техніки.

2. Промисловому перевороту у Німеччині сприяло:

а) утворення Митного Союзу;

б) відсутність розвинених шляхів сполучення;

в) цехова система;

г) політична роздробленість.

3. Перехід від ручного ремісничого виробництва до великого машинного виробництва називається:

а) мілітаризація економіки;

б) промисловий переворот;

в) економічна інтеграція;

г) індустріалізація.

3. Загарбання якої-небудь країни або її частини іншою країною називається:

а) монополія; б) колонізація;

в) автаркія; в) внутрішня колонізація.

4. Причиною переходу до мануфактурного виробництва не являється:

а) технічні винаходи;

б) ріст попиту на товари;

в) власність феодала на землю;

г) розподіл праці між цехами.

5. Ввезення до Європи великої кількості золота та срібла з Америки призвело до:

а) первісного нагромадження капіталу;

б) революції цін;

в) промислового перевороту;

г) аграрного перевороту.

6. Політика, спрямована на нагромадження золота і срібла в країні шляхом обмеження вивозу їх та збільшення вивозу товарів, називається:

а) протекціонізм; б) патронат;

в) меркантилізм; в) мораторій.

7. Підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі, називається:

а) цех; б) мануфактура;

в) фабрика; г) завод

8. Економічна політика держави, спрямована на захист національної промисловості й сільського господарства від іноземної конкуренції шляхом установлення великого заборонного мита на іноземні товари називається:

а) патронат; б) протекціонізм;

в) меркантилізм; г) мораторій.

9. Процес утворення в Англії великої земельної власності буржуазного типу за рахунок обезземелення селян має назву:

а) індустріалізація виробництва;

б) аграрний переворот;

в) революція цін;

г) первісне нагромадження

10. Англійська буржуазна революція не призвела до:

а) ліквідації феодальної власності на землю;

б) росту галузевого мануфактурного виробництва;

в) обмеження торгівлі та підприємництва;

г) отримання буржуазією доступу до влади.

Практичне завдання:

Зробіть порівняльну таблицю особливостей індустріального розвитку Англії, Німеччини, Франції і США (XVI – XVIII ст.).

 

 

Семінар 4. Особливості становлення і розвитку економіки в країнах Західної Європи, США і Японії (XIX - XX ст.)

План

1. Особливості розвитку економіки країн Західної Європи в кінці ХІХ – початку ХХ ст.:

а) процес індустріалізації в країнах Західної Європи (Англії, Франції, Германії)

б) економічні причини і наслідки Першої світової війни.

2. Розвиток економіки США 1920-1930 років. «Велика депресія» в США.

3. Становлення економіки Японії і особливості її розвитку в ХХст.

Основні поняття:

Капіталістичне виробництво, галузева спеціалізація, конкуренція, монополія, корпорація, державно-монополістичний капіталізм, державне регулювання, акціонерна власність, трест, синдикат, картель, концерн.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні досягнення науки,техніки, технологій виробництва в останній третині ХIХ ст., покажіть їх наслідки.

2. У чому полягає основний зміст процесу індустріалізації та його наслідки?

3. Які структурні зміни відбулися в економіці провідних країн Західної Європи в останній третині ХIХ – початку ХХ століття?

4. Якими були передумови і наслідки створення монополістичних об'єднання? Назвіть основні форми монополій.

5. Чому господарство сучасного «капіталістичного» світу не цілком відповідає марксистському визначенню капіталізму?

6. У чому суть «нового курсу» Д. Рузвельта?

7. Охарактеризуйте особливості японської революції Мейдзі, направленої проти феодалізму.

8. У чому полягає роль аграрної реформи у переході Японії на європейський шлях розвитку?

9. У чому ви бачите позитивну роль мілітаризації японської економіки?

10. У чому суть японського «економічного дива», його причини?

Тести

1. Політика Франції, яка була спрямована на закриття французьких та європейських ринків для англійських промислових товарів, називається:

а) монополістичний капіталізм; у) експансія;

б) континентальна блокада; г) фритредерство.

2. Генератор електричного струму винайшов:

а) Дж. Ват; у) Р.Дізель;

б) Т.Едісон; г) В.Сіменс.

3. Технічні та технологічні відкриття не сприяли:

а) підвищенню ефективності праці;

б) масовому виробництву товарів;

в) зниженню собівартості товарів;

г) підвищенню собівартості товарів.

4. Телеграф Морзе та швейна машина Зінгера були винайдені в:

а) Англії; у) США;

б) Франції; г) Німеччині.

5. Об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають виробничу і комерційну самостійність і домовляються про частку шкіряного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринку збуту худе, називається:

а) трест; у) картель;

б) синдикат; г) концерн.

6. Буржуазна революція в Японії 1868 р. і реформи “Мейдзі” (освіченого правління) сприяли:

а) становленню індустріального суспільства;

б) політичній роздробленості країни;

в) нерівності усіх підданих;

г) забороні іноземних інвестицій.

7. Закон про заборону монопольної змови, прийнятий у 1890 р. в США називався законом:

а) Моргана; у) Клейтона;

б) Шермана; г) Віндербільта.

8. Серйозними конкурентами Великобританії, яка першою стала на шлях промислового перевороту й індустріального розвитку, в останній третині ХІХ ст. стали

а) Німеччина і Росія; у) США і Франція;

б) Німеччина і США; г) США і Японія.

9. Об’єднання підприємств, в якому розподіл замовлень на купівлю сировини і реалізація продукції здійснюється через єдину збутову контору; учасники зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність, називається:

а) концерн; у) синдикат;

б) трест; г) картель.

10. Сукупність національних господарств як макроекономічних механізмів, пов’язаних між собою міжнародними економічними відносинами в цілісну систему, називається:

а) світове господарство; у) міжнародний поділ праці;

б) світовий ринок; г) інтеграція господарства.

11. Для зовнішньої політики США кінця ХІХ ст. було характерний:

а) високі митні тарифи на ввіз готової продукції і повна свобода для ввезенню іноземних капіталів;

б) низькі митні тарифи на ввіз готової продукції і свобода для ввезенню іноземних капіталів;

в) низькі митні тарифи на ввіз готової продукції і обмеження ввезенню іноземних капіталів;

г) високі митні тарифи на ввіз готової продукції і обмеження ввезенню іноземних капіталів.

12. Форма організації торгівлі, постійно діючий ринок, де торгують цінними паперами, нерухомістю, великими партіями товару, називається:

а) ярмарків; у) торг;

б) біржа; г) трест.

 

 

Семінар 5. Становлення і розвиток Російської держави економіки Київської Русі

План

1. Особливості економічного розвитку Київської Русі:

а) формування феодалізму;

б) розвиток ремесла і торгівлі;

в) економічні причини феодальної роздробленості.

2. Еволюція аграрних відносин і мануфактурний період в російській промисловості.

3. Розвиток промисловості в Росії в кінці ХIХ століття. Промисловий підйом 90-х років ХIХ століття.

Основні поняття:

грошова рента, фольварк, ярмарок, кріпацтво, ремесло, мануфактура, «срібна гривня», індустріалізація, монополізація, імперіалізм.

Питання самоконтролю:

1. Охарактеризуйте форми і особливості землеволодінь в Київській Русі в IХ – першій половині XIV ст.
2. Категорії залежних селян в Київській Русі, їх характеристика.
3. Назвіть економічні причини і покажіть наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.
4. Проаналізуйте характер, форми внутрішньої та зовнішньої торгівлі Київської Русі.
5. У чому полягає важлива особливість економічного розвитку Росії в період XV – XVII ст.?
6. Охарактеризуйте основні причини промислового підйому 90-х рр. XIX століття в Росії.
7. Покажіть особливості розвитку ринку в період промислового підйому в Росії.

Тести

1. Основну частку сільського населення в XI-XII ст. в Росії становили:

а) смерди; б) рядовичи;

в) закупи; г) холопи.

2. Вотчина являє собою:

а) повне спадкове володіння;

б) умовне володіння;

в) землеволодіння на визначений термін;

г) неповне спадкове володіння.

3. При правленніякого князя Київської Русі була складена збірка законів "Руська правда":

а) Володимир Мономах; б) Олег;

б) Ярослав Мудрий; г) Ігор.

4. Сільська господарська громада східних слов'ян називалась:

а) вотчина; б) верв;

в) домен; г) град.

5. В якому році відбулося хрещення Русі?

а) 988; б) 962;

в) 882; г) 1019.

6. За якого князя відбулося хрещення Русі?

а) Ярослав Мудрий; б) Володимир Мономах;

в) Володимир; г) Олег.

7. Вільні селяни-общинники в Київській Русі, які займалися землеробством, працювали у власному дворищі, називалися:

а) смерди; б) холопи;

в) закупи; в) рядовичи.

8. Як називалися в Київській Русі люди, які відробляли позичені гроші, або наймалися на роботу, попередньо беручи плату; вони жили або у дворі пана, або у своєму власному господарстві?

а) рядовичи; б) закупи;

в) ізгої; в) смерди.

9. Створення єдиної централізованої російської держави призвело до того, що:

а) швидкими темпами йшов розвиток господарства та культури країни;

б) знизилась обороноздатність країни;

в) посилилася феодальна роздрібненість;

г) знизилося міжнародне значення країни.

10. Яка подія поклала початок кріпосному праву на Русі?

а) прийняття законів „Руська правда”;

б) татаро-монгольська навала;

в) видавництво збірки законів „Судебник”;

г) хрещення Русі.

 

 

Семінар 6. Особливості господарського розвитку України в ХІХ – початку ХХ ст.

План

1. Економічна політика «військового комунізму» і НЕП. Індустріалізація та колективізація економіки країни.

2. Економічні реформи 50-60 рр., другої половини 80-х років ХХ століття та їх вплив на економічний розвиток країни.

3. Участь України в світовому господарстві на сучасному етапі .його розвитку.

Основні поняття:

націоналізація, «військовий комунізм», НЕП, продрозкладка, продподаток, колективізація, індустріалізація, колгосп, грошова реформа, командна економіка, стагнація, роздержавлення, приватизація, «тіньова» економіка, інтеграція, ЕЕС.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає специфіка здійснення «політики військового комунізму» в Україні?

2. У чому суть нової економічної політики? Що зумовило її згортання?

3. Охарактеризуйте особливості і наслідки індустріалізації в Україні.

4. Покажіть вплив колективізації на стан сільського господарства.

5. Як грошова реформа 1947 року вплинула на життєвий рівень населення?

6. Назвіть причини і наслідки реорганізації управління промисловістю в 50-х – початку 60-х років ХХ ст.

7. Охарактеризуйте передумови, хід і наслідки господарської реформи 1965 року.

8. Покажіть основні напрями розвитку господарства України в другій половині 60-80-х років. Чим був обумовлений його стагнаційний характер господарства?

9. У чому виявилася диспропорційна розвитку радянської економіки та її витратний характер в 60-80-і роки ХХ століття?

10. Назвіть основні економічні причини розпаду СРСР

11. Яку економічну політику проводив український уряд в перші роки незалежності? Чим вона була обумовлена?

12. У чому суть грошової реформи, проведеної в Україні в 1996 році?

13. Назвіть основні чинники та наслідки зростання «тіньового» сектора української економіки та наслідки.

14. Що, на ваш погляд, заважає Україні подолати затяжну економічну кризу?

15. Охарактеризуйте зовнішньоекономічні зв'язки і обумовлені ними проблеми на сучасному етапі розвитку України.

16. Суть і структура ЕЕС.

17. Чим обумовлена необхідність вступу України в ЕЕС?

Тести

1. До складу яких країн входила Україна в період Першої світової війни?

а) Росії та Німеччини; в) Росії та Англії;

б) Росії та Австро-Угорщини; г) Росії та Польщі.

2. Матеріальне чи грошове відшкодування країні державою, що розв'язала війну, збитків, заподіяних державі, яка зазнала нападу, називається:

а) мораторій; в) рефінансування;

б) контрибуція; г) репарація.

3. Однією з характеристик політики "воєнного комунізму" являється:

а) скасування карткової системи розподілу продуктів;

б) націоналізація деяких земельних наділів;

в) держава не контролює виробництво;

г) націоналізація підприємств.

4. Згідно з "продрозкладкою":

а) селяни були зобов'язані здавати державі "лишки" зерна та інших продуктів;

б) було розпущено спеціальні продовольчі загони;

в) скасовано приватну власність на землю;

г) запроваджено загальну трудову повинність.

5. Політика "воєнного комунізму" не передбачала:

а) встановлення державної монополії на землю;

б) скасування загальної трудової повинності;

в) централізації розподілу сировини і готової продукції;

г) запровадження карткової системи розподілу продуктів.

6. Переведення значної частини національного господарства на виробництво товарів та послуг військового призначення це:

а) індустріалізація; в) мобілізація;

б) мілітаризація; г) інтеграція.

7. Метою грошової реформи 1947 р. було:

а) скорочення грошової маси, випущеної під час війни;

б) ліквідація приватної власності на землю;

в) примусове залучення селян до колгоспів;

г) поспішна індустріалізація.

8. Як називаються примусові грошові або натуральні стягнення з населення окупованої території, які проводять ворожі війська:

а) контрибуція; в) конфіскація;

б) репарація; г) реквізиція.

9. Колективізація сільського господарства на Україні проявлялася перш за все в:

а) поспішній індустріалізації;

б) примусовому залученню селян до колгоспів;

в) скороченню грошової маси, випущеної під час війни;

г) швидких темпах розвитку сільського господарства та легкої промисловості.

10. Примусове безплатне або оплачуване відчуження майна, що проводиться органами державної влади, називається:

а) колективізація; в) контрибуція;

б) репарація; г) експропріація.

 

 

Семінар 7. Економічні ідеї меркантилізму та класична школа політичної економії

План

1. Меркантилізм як перший напрямок економічної думки.
2. Погляди фізіократів. Роль Ф.Кене у виникненні, становленні і розвитку школи фізіократів.
3. Теорія поділу праці, вартості, грошей і доходів А.Сміта (по роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів»).
4. Теорія вартості, заробітної плати, прибутку, ренти Д. Рікардо (по роботі «Засади політичної економії та оподаткування»).

Основні поняття:

меркантилізм, «грошовий баланс», «торговий баланс», неповноцінні гроші, фізіократи, класична англійська політекономія, економічні закони, поділ праці, спеціалізація, кооперація, продуктивність праці, товар, споживча вартість, мінова вартість, гроші, заробітна плата, прибуток, рента, чистий продукт, податок, пропорційна та регресивна системи оподаткування, економічна рента, порівняльні переваги в економіці.

Питання до самоконтролю:

1. Чи міг би Аристотель досліджувати двоїстий зміст товару?
2. Аристотель розглядав поняття «економіка» та «хрематистика». Яким чином вин їх розрізняв?
3. Меркантилізм розділений на ранній та пізній періоди. Чим це викликано? Чому говорять, що пізні меркантилісти впритул підійшли до класичної політекономії?
4. Хто відкрив трудове походження вартості?
5. Чому А. Сміт називав ідеї меркантилістів «середньовічним марновірством»?
6. У чому полягає зміст макроекономічного моделювання?
7. Які школи економічної теорії можна віднести до класичного напряму? Чому?
8. Чим все ж таки розрізняються поняття «вартість», «цінність» і «ціна»?
9. Як Ви розумієте вираз І.В.Гєте: «Історія науки - сама наука»?
10. Чи вірне твердження Д.Рікардо, що диференційна рента з розвитком суспільства завжди буде зростати? Пояснить.

Назвіть ім’я економістів:

1. Він був одним з засновників меркантилізму. Його життя і діяльність довелося на кінець XVΙ – початок XVΙΙ століть (1571-1621рр.) і відрізнялися різноманітністю: поет і радник короля, дуелянт і вчений. Він був одним з керівників гугенотів. Всесвітню славу йому принесло видання у 1615 році «Трактату політичної економії», де вперше використане поняття політична економія. Вчений розглядав науку як звіт правил господарської діяльності. Він підкреслював, що багатство – це надлишок продуктів, що залишається після задоволення потреб країни.

2. У його книзі «Багатство Англії в зовнішній торгівлі чи баланс нашої зовнішньої торгівлі як принцип нашого багатства», що вийшла після його смерті у 1664 році, мова йшла про переваги активної зовнішньої торгівлі. Він підкреслював, що набагато вигідніше вивозити не сировину, а готові вироби. На його думку, необхідно продавати іноземцям більше, ніж купувати у них, вигідно скорочувати споживання імпортних товарів. Він критикував «грошовий баланс» монетаристів. Він жив в Англії в 1571-1641 роках.

3. Цей вчений був відомим економістом свого часу. Сам виходець з ремісників, самоучка, він вніс істотний внесок у розвиток економічної науки, насамперед Росії. У його праці «Книга про убогість та багатство» (1724р.) багатство розглядається як речове та нематеріальне. Він був прихильником строгої регламентації господарського життя. Ним було встановлено чіткий зв’язок між зростанням багатства та продуктивністю праці. Жив він в Росії у 1652-1726 роках. Вмер у в’язниці, куди був відправлений за свою «Книгу про убогість і багатство», оскільки вона торкалася інтересів царського оточення.

4. Шотландський економіст і філософ, найвизначніший представник англійської класичної політекономії. У 1776 році вийшла в світ його знаменита робота, в якій він показав роль суспільного поділу праці в розвитку виробництва, розглянув обіг і функції грошей, розподіл доходів в буржуазному суспільстві. У його дослідженнях дається обґрунтування трудової теорії вартості.

5. Цей економіст жив у 1694-1774 роках. Він був лікарем за професією. В той же час започаткував школу фізіократів. Найбільшим з його досягнень є аналіз проблеми відтворення та реалізації сукупного суспільного продукту, зроблений ним вперше в економічної науці.

6. Він народився у 1772 році в Лондоні в родині значного біржовика. У 16 років почав допомогати батьку в його торгових та біржових операціях. У 30 років він став одним з членів керівного комітету Лондонської біржі. Захоплено займався природничими науками: фізикою, хімією, а також математикою. Політична економія перетворилася з наукового захоплення в справу всього його життя. Його головна наукова праця «Початок політичної економії та податкового обкладення» (1817р.). У цій праці він розвиває трудову теорію вартості, теорії ренти, прибутку і заробітної плати.

Задача:

На основі методології Ф.Кене визначте, яка частина річного продукту вийшла з обороту, чому дорівнює особисте споживання «продуктивного класу», «класу земельних власників» та «марного класу» і їх особисте споживання в сукупності.

Відомо, що річний продукт складає 15 млрд. грош. од. Рента – 6 млрд. грош. од. Клас «земельних власників» використовуває половину свого доходу (ренти) на задоволення особистих потреб, а іншу половину – на придбання промислової продукції у «марного класу».

Семінар 8. Посткласичні економічні теорії ХІХ сторіччя

План

1. Загальна характеристика посткласичної політекономії.
2. Економічні погляди батька і сина Дж. Мілля і Дж. Ст. Мілля.У чому їх особливості?
3. Теорія «чинників виробництва» Ж.-Б.Сэя.
4. «Закон народонаселення» Т. Мальтуса.

Основні визначення:

змінні витрати, «залізний закон заробітної плати», доктрина мальтузіанства, прожитковий мінімум, закон обмеженості ресурсів, екстенсивне зростання капіталу, закон спадної віддачі, технічний прогрес, кількісна теорія цін, теорія фонду заробітної плати, сальдо зовнішньої торгівлі, міра цінності товару, кінцева продукція, закони виробництва, «непродуктивні витрати», закони розподілу, змішана економіка, вульгаризація економічної теорії, закони Сея.

Питання для самоконтролю:

1. Які основні ідеї книги Т. Мальтуса «Дослідження законів народонаселення» і в чому їх значення для економічної науки?
2. Поясніть вислів: «Економічне зростання – це перегони між виснаженням і винахідництвом». Чи існує взаємозв'язок між поняттями: винахід, технологічне удосконалення, народонаселення? Пояснить.
3. Розкрійте суть теорії «третіх осіб» Т. Мальтуса.
4. Чи існує практика державної політики заборони або стимулювання зростання населення країни? Обґрунтуйте.
5. Як Т. Мальтус пояснював взаємозв’язок між рівенем заробітної плати та зростанням населення? Який взаємозв'язок між «законом спадної родючості ґрунту» і «залізним законом заробітної плати» Т. Мальтуса?
6. Які аргументи на ваш погляд, можна привести користь демографічної концепції мальтузіанства і проти неї?
7. Чому Дж. М. Кейнс вважав Т.Мальтуса одним з попередників своєї концепції кризового економічного розвитку?
8. Як трактує Дж Ст. Мілль категорії «вартість», «продуктивна праця», «заробітна плата», «рента»?
9. Які висновки слідують з кількісної теорії грошей у викладі Дж. Ст. Мілля?
10. Яким чином Дж. Ст. Мілль протиставляє «закони виробництва» і «закони розподілу»?
11. У чому суть доктрини соціальних реформ Дж. Ст. Мілля?
12. Розкрийте і поясніть механізм урівноваження платіжних балансів Юма.
13. Уявіть, що Україна втрачає половину свого золота. Чи вплине цей чинник на ціни товарів у країні?

 

Назвіть ім’я економістів:

1. Він був виразником нових ідей в політичній економії після французької буржуазної революції. Потім він став крупним фабрикантом. Свої економічні погляди він виклав в «Трактаті політичної економії» (1803р.), в 6-ти томному «Курсі політичної економії» (1828-1830рр.). Цими працями він показав себе переконливим ідеологом промислової буржуазії, прихильником ідей ліберального напрямку в економічній науці. Економічна наука зобов’язана йому двома ідеями: законом його імені та теорією факторів виробництва. Він жив в період 1767 -1832 років.

2. Оригінальні ідеї щодо захисту капіталізму були висловлені в трудах відомого англійського економіста. Роки його життя – 1766 – 1834 . Після закінчення Кембриджу він став сільським священиком. В 1798 році ним було надруковано памфлет «Досвід про закон народонаселення». В 1807 році він обіймає посаду професора політичної економії в коледжі Ост-Індської компанії. Їм сформульовано «природний закон народонаселення». З його ім’ям пов’язане одне з направлень суспільної науки.

3. Цей вчений економіст (1806-1873) є відомим представником посткласичної політекономії. Його батько також був відомим вченим економістом, другом Рікардо.Свою першу працю «Досвід з політичної економії» він надрукував, коли йому було 23 роки. Найбільш вагомими його працями є «Досвід з деяких невирішених питань політичної економії» (1844р.), «Основи політичної економії з деякими додатками їх до соціальної філософії» (1848р.).

 

 

Семінар 9. Марксистська класична і сучасна економічна школа

План

1. К.Маркс і Ф.Енгельс про відносини праці і капіталу (по роботах К.Маркса «Капітал», «Убогість філософії», Ф.Енгельса «Положення робітничого класу в Англії»).
2. Ленінський етап у розвитку марксизму. Значення економічних робіт В.І.Леніна післяжовтневого періоду («Економіка і політика в епоху диктатури пролетаріату», «Про продовольчий податок», «Про кооперацію»).
3. Особливості розвитку марксизму в сучасних умовах.

Основні поняття:

марксизм, конкретна й абстрактна праця, функції грошей, товарний фетишизм, капітал, додаткова вартість, вартість товару «робоча сила», норма додаткової вартості, експлуатація, нагромадження капіталу, прибуток, норма прибутку, середня норма прибутку, ціна виробництва, земельна рента, ціна землі, два підрозділи сукупного продукту імперіалізм, монополізм, вивіз капіталу, націоналізація, кооперація, витрати виробництва, постійні та змінні витрати, органічна будова капіталу.

Питання до самоконтролю:

1. Що є великим відкриттям К.Маркса?
2. У чому суть двоїстого характеру праці, яка втілена в товарі? Чому сам К.Маркс так високо оцінював це своє відкриття?
3. З чого складаються суспільно необхідні витрати праці по К.Марксу?
4. Які фактори виробництва виділяє К.Маркс?
5. Як К.Маркс визначає категорії «вартість», «Ціна виробництва», додаткова вартість», «продуктивна праця»?
6. У чому різниця визначення вартості К.Маркса від попередніх визначень (А.Сміта, Д.Рікардо)?
7. К.Маркс показує. Що додаткова вартість виробляється на основі закону вартості, в повної відповідальності до його вимог. Розкрийте взаємодію цих законів (вартості і додаткової вартості).
8. Як К.Маркс визначає товар «робоча сила»?
9. Дайте пояснення висловлювання «робоча сила виступає як товар»?
10. Чому К.Маркс аналізує функції гроша у визначеній логічній послідовності?
11. Чому К.Маркс не прийняв кількісної теорії гроша?
12. Чому К.Маркс називає прибуток перетвореною формою доданої вартості?
13. Який зміст вкладав К.Маркс у поняття «Органічні будова капіталу», норма експлуатації», «загальний закон капіталістичного нагромадження»?
14. Які особливості теорії відтворення К.Маркса?
15. Які види земляною ренти К.Маркс аналізує в «Капіталі»?
16. Чим відрізняється трактування теорії заробітної плати у К.Маркса від її трактування в межах класичної школи?
17. Що вважав Ф.Енгельс базою ринкових відносин?
18. На могильній плиті К.Маркса вибито такі слова, які він написавши у 26 років: «Досі філософи тільки пояснювали світ. Завдання в тому, щоб змінити його». К.Маркс вірив у насильницьку революцію, що зруйнує капіталістичну систему, яка на його думку, експлуатує робітників. Чи існують нині певні економічні дефекти у суспільстві, які, на вашу думку, варто б усунути? Яким чином ви усували б їх?
19. Пояснить суть висловлення К.Маркса: «Я дивлюся на розвиток економічної суспільної формації як на природно історичний процес, тому з мого погляду, менше, ніж з якого би то ні було іншого, окрему особу можна вважати відповідальною за ті умови, . продуктом яких у соціальному змісті вона залишається. Як би не піднімалася вона над ними суб’єктивно» (Маркс К., Енгельс Ф. - Тв. – Т.23. –С.8).
20. При капіталізмі товарне виробництво стає загальним. У той же час Ленін В.І. висунув положення про підрив товарного виробництва монополіями і фінансовим капіталом. Як Ви можете пояснити цю думку?
21. Мається точка зору, що між другим та третім томами «Капіталу» К.Маркса існує протиріччя. Як формулюється це протиріччя? Поясните свою точку зору по цьому питанню.
22. Чому М. Туган-Барановського в економічної літературі називають «легальним марксистом»?

Задачі:

1. На основі методології Марксу визначите змінний капітал та масу додаткової вартості. Відомо, що вартість продукції, яка зроблена на капіталістичному підприємстві дорівнює 900 тис. грош. од. Норма додаткової вартості – 200%. Вартість спожитих засобів виробництва – 600 тис. грош. од.

2. Маркс К. відрізняв номінальну та реальну заробітну плату. Розрахуйте, як змінюється реальна заробітна плата, коли номінальна зростає на 30%, а вартість життя зростає на 60%?

3. Відкриття органічної будови капіталу дозволило Марксу К. визначити нові категорії: середня норма прибутку, ціна виробництва, земельна рента та інш. Розрахуйте норму та масу прибутку, коли відомо, що величина авансованого капіталу складає 500 млн. грош. од. при його органічній будові 4:1, норма додаткової вартості дорівнює 150%.

4. Маркс К. довів, що всі процеси в капіталістичної економіці трансформуються через ставку банківського відсотку (капіталізуються). Потім про це писав Дж.М.Кейнс. Визначте курс акції. Відомо, що номінальна ціна акції дорівнювала 100 грош. од., дивіденд, який сплачується по акціях, дорівнює 10 грош. од., норма банківського відсотку – 6%.

5. Маркс К. розвиває теорію диференційної ренти Рікардо Д. Розв’яжіть задачу. У три однакових за розмірами, але різних за родючістю ділянки вкладені рівні капітали – по 5 тис. грош. од. Весь капітал споживається за один виробничий цикл. Середня норма прибутку складає 20%. На першій ділянці врожай склав 10 ц з 1га, на другій – 12 ц з 1 га, на третій – 15 ц з 1 га.

6. Значущий вклад в теорію суспільного відтворення зробив Маркс К. Ним були розкрити умови пропорційності виробництва – умови реалізації продукту двох підрозділів. На основі приведених даних визначите величину чистого прибутку. Зроблені за рік предмети споживання склали 400 млрд. грош. од., засоби виробництва – 600 млрд. грош. од., 1/6 частка засобів виробництва призначена для розширення виробництва.

Семінар 10-11. Західноєвропейська та американська економічна думка кінця ХІХ – початку ХХ ст.

План

1. Перший етап маржинальної революції та його основні представники.
2. Теорія ціни А.Маршалла.
3. Історичні умови виникнення математичної школи. Її основні теорії (модель Л.Вальраса, модель В.Леонтьєва).
4. Виникнення неолібералізму. Його основні напрямки (німецька і французька школи, американський монетарізм).
5. Кейнсіанство як нова школа в економічної науці 20 століття.
6. Неоінстітуціоналізм і його місце в сучасній економічній науці.

Основні поняття:

ціна, попит, пропозиція, витрати виробництва, граничні витрати, вартість, ціна рівноваги, «кардиналісти», «ординалісти», міжгалузевий баланс, формула Л.Вальраса, модель «витрати-випуск» В.Леонтьєва, виробнича функція Кобба-Дугласа, мультиплікатор, кейнсіанство, сукупний попит, сукупна пропозиція, «схильність до споживання», основний психологічний закон Дж.Кейнса, крива Філіпса, зайнятість, неолібералізм, «соціальне ринкове господарство», обіг гроша інституціоналізм, інститути та інституції.

Питання до самоконтролю:

1. На яких принципах базується підхід австрійської школи до аналізу економічних процесів?
2. У чому сутність теорії граничної корисності?
3. Як знайти вартість засобів виробництва виходячи з теорії граничної корисності?
4. Як Е.Бем-Баверк визначає верхню та нижню межі ціни?
5. Які питання не отримують відповіді в межах австрійської школи?
6. Для чого У.С.Джевонс вводити поняття позитивної та негативної корисності?
7. Як розуміє Л.Вальрас загальну ринкову рівновагу?
8. Чим визначаються ціни у моделях В.Вальраса?
9. У чому економічний сенс кривих байдужості В.Паретто?
10. Яка загальна характеристика неокласичного напрямку?
11. У чому новизна підходів А.Маршалла?
12. Які головні проблеми досліджує Дж.Б.Кларк?
13. Що таке граничний продукт факторів виробництва і чим він визначається?
14. Чому в сучасних умовах практично не використовується теорія Дж.Б.Кларка?

 

Назвіть ім’я економістів:

1. Ці економісти є засновниками австрійської школи. Їм належить концепція граничної корисності. Один з засновників розробляє шкалу оцінки граничної корисності, роки його життя – 1840-1921роки.Його ідеї розвиває другий економіст, який жив в 1851-1926 роках. Йому належить особливе місце в австрійської школі. Його Б.Селігмен назвав «буржуазним Марксом». Цей економіст розробляє концепцію «субституційної корисності благ». Він жив у 1851-1914 роках.

2. Ці економісти є представниками математичного напрямку в економічної науці. Один з них є французьким економістом, автором теорії загальної рівноваги. Його основна праця носить назву «Елементи чистої політичної економії» (1874р.).Він побудував замкнуту модель загальної рівноваги, яка заснована на граничних корисностях. Він жив у 1834-1910 роках. Другий економіст є послідовником першого, був його приємником на кафедрі політекономії Лозанського університету, запропонував динамічну модель економічної рівноваги. Для характеристики певних наборів благ він використовує поняття «кривих байдужості». Це дало йому можливість ввести розуміння оптимуму. Він жив у 1848-1923 роках.

3. Він є засновником принципово нового напрямку в розвитку політичної економії. Він започаткував нове розуміння предмету цієї науки, що відобразилось в формуванні нової науки – економічної теорії. Він досконало аналізував взаємодію попиту та пропозиції, ввів низку нових категорій, запропонував «компромісну теорію ціни». Центральним пунктом його теорії є проблема ціни. Він обходе питання вартості товару, розглядає теорію «ціни без вартості». Його основна праця «Начала економічної науки» (1890р.). Він жив у 1842-1924 роках.

4. В роботах цього економіста дається аналіз структури сучасної економіки через призму принципу технологічного детермінізму, а також на основі інституційних складових. У своїх роботах «Нове індустріальне суспільство» (1964р.) і «Економічні теорії і цілі суспільства» (1973р.), «Гроші» (1975р.), «Століття невпевненості», у численних статтях він дає критику сучасному капіталізму, указує, що застосування більш сучасної техніки веде до переродження цього суспільства.

5. Він є засновником Чиказької школи – школи сучасного монетарізму. Чиказька школа дає критику кейнсіанства. Цей економіст вважав, що основним засобом регулювання економіки є монетарна система. У праці « Теоретичні основи грошового аналізу» (1970р.) він написав: « я розглядаю вираз, який характеризує нашу позицію, що «гроші – єдине, що має значення для змінення номінального доходу» як деяке перебільшення, яке, проте, вірно характеризує спрямування наших висновків. Твердження, що «гроші – це єдине, що має значення», я вважаю перекрученням наших висновків». Монетарна політика Центральних банків, на його думку, має ґрунтуватись не на величині процента на кредитний капітал, а на кількості грошей, що банки випускають в обіг. Він відрізняв кредитну політику від монетарної. Роки його життя 1912-2008. Всесвітню відомість і популярність серед широкої громадськості принесла його книга «Капіталізм і свобода» (1962р.). В 1976 році він став Нобелівським лауреатом «За досягнення в галузі аналізу споживання, історії грошового обігу і розробки монетарної політики, а також за розкриття ним складності стабілізації політики.

6. Цей економіст є послідовником ліберальної економіки. Проте починав він з соціалістичного вчення., потім став ортодоксальним неокласиком. Вчений особливо важливими для підтримання ринкового порядку вважав два правила – відмову від привласнення чужої власності та виконання добровільно взятих на себе договірних зобов’язань. В 1974 році він за роботу з теорії грошей і економічних коливань, а також за глибокий аналіз взаємозв’язків економічних, соціальних та інституціональних феноменів разом з Гуннаром Мюрдалем він отримав Нобелівську премію з економіки. Його багатющу наукову скарбницю становлять 18 книг, зокрема « Використання знання у суспільстві» (1945р.), «Ціна і виробництво» (1931р.), «Прибуток, процент та інвестиції» (1939р.), «Безробіття і грошова політика. Уряд як генератор «ділового циклу» (1979р.).Він жив в 1899 – 1992 роках.

Семінар 12. Економічне вчення Дж.М.Кейнса та неокейнсіанство

План

1. Кейнсіанство – переворот в економічній теорії ХХ ст.
2. Теорія ефективного попиту та теорія мультиплікатора.
3. Основні напрямки кейнсіанства:

а) ортодоксальні кейнсіанці (Дж.Хікс, А.Філіпс);

б) неокейнсіанство (Р.Харрод, Е.Домар, Е.Хансен);

в) ліве кейнсіанство (Н.Калдор, П.Сраффа, Дж.Робінсон);

г) посткейнсіанство (П.Девідсон, Р.Клауєр, Х.Мінські);

д) нова кембріджська школа (У.Годлі, К.Куттс, М.Фрезерстон).

Основні поняття:

ефективний попит, сукупний попит, схильність до споживання, заощадження, схильність до заощадження, гранична схильність до заощадження, парадокс ощадливості інвестиції, мультиплікатор інвестицій, природний рівень безробіття, акселератор, пряме і непряме регулювання економіки, вмонтовані стабілізатори, недосконало конкуренція.

Питання до самоконтролю:

1. У чому полягає новизна економічного вчення Дж.М.Кейнса у методологічному плані?
2. Що таке ефективний попит?
3. Як розумів Дж.М.Кейнс повну зайнятість?
4. Відомо, що сам Дж.М.Кейнс не заперечував впливу меркантилістів на створену ним концепцію. У чому це проявлялося?
5. Які заподій, що спонукають людей до заощадження гроша, виділив Дж.М.Кейнс? У чому суть «психологічного закону» Дж.М.Кейнса?
6. Чому Дж.М.Кейнс не вважав нагромадження заощаджень безперечним благом?
7. Яке значення має схильність до споживання для економічного зросту?
8. М.Блауг у своїй праці «Економічна думання в ретроспективі» твердити, що кейнсіанська революція дійсно мала місце. Як ви це розумієте?
9. Які заходи державного регулювання економіки висунув Дж.М.Кейнс?
10. Поясніть, чому уряди могли б використовувати фіскальну політику, щоб стабілізувати економіку? Чому фіскальна політика ефективна при збільшенні обсягу виробництва в кейнсіанській економіці, а не в класичній?
11. У чому сенс кривої А.Філіпса?
12. Що Е.Хансен вважає головною причиною циклічних коливань?
13. Чим відрізняються у Р.Харрода гарантований та природний темпи зростання?
14. Яке відношення Р.Харрода та Е.Домара до норми нагромадження?
15. Які висновки можна зробити спираючись на рівняння Р.Харрода?
16. Чим відрізняється досконала конкуренція від недосконалої?

 

Назвіть ім’я економістів:

1. Цей економіст одержав широку популярність у зв’язку з опублікуванням у 1919 році своєї книги «Економічні наслідки Версальського мирного договору», у ній він показав свою «непохитну рішучість захищати капіталізм» (В.І.Ленін). Найбільш відома його робота «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936 р.). У зв’язку з виходом цієї книги буржуазні економісти висунули версію про нову економічну науку. Він порушив питання про необхідність державного втручання в економіку з метою виправлення її недоліків. Він жив у 1883-1946 роках.

2. Ця економіст спробувала зі своїми колегами по Кембриджу створити альтернативний варіант «Загальної теорії…» Кейнса, поєднавши його короткостроковий аналіз ефективного попиту з довгостроковим аналізом факторів нагромадження капіталу, технологічного прогресу і розподілу продукту. Вона поділяє все суспільне виробництво на два сектори – інвестиційних товарів (1) та предметів споживання (2), що відображає Марксову схему поділу суспільного відтворення. Вона намагається надати умови реалізації продукту двох секторів. Вчення про технічний прогрес – є дуже важливою частиною її вчення. Відомі твори:«Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933р.)«Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933р.), «Нагромадження капіталу» (1956р.). Роки її життя – 1903-1983роки.

3. Він був одним з учнів Дж.М.Кейнса, його ідеї породили «доктрину нової кембриджської школи». В інтерпретації проблем відтворення капіталу він та його прихильники зробили великий крок в бік традиційних положень неокласики. Він рахує, що необхідно відмовиться від політики точної надстройки економіки. Але, незважаючи на це, зв'язок з кейнсіанською концепцією є надзвичайно міцний. Визначається положення про те, що зайнятість залежить насамперед від процесу виробництва, безробіття має вимушений характер, а інвестиції мають мультипліційний ефект.

4. Він є лідером післявоєнного кейнсіанства, один з творців неокейнсіанської теорії динаміки. Вчений виділяв и аналізував дві проблеми: 1) неспівпадання гарантованого і природного темпів росту і, 2) нестабільний характер фактичного темпу в ринкової економіці. Гарантований (warrented) темп росту – це принципово нова категорія, яку ввів в науковий обіг цей економіст. Гарантований (warrented) темп росту – «той темп руху, який має властивість задовольняти підприємців і увіковічити себе». У повний моделі розглядаються співвідношення між трьома величинами: природним, гарантованим і фактичним темпами росту. Цей економіст жив у 1900 – 1978 роках. Успіх мала перша його книга «Теорія міжнародної економіки» (1933р.), тут викладені основні положення обґрунтування міжнародного поділу праці – принцип порівняльних витрат на засадах поняття граничних витрат. Його останньою роботою була монографія «Економічна динаміка» (1973р.).

5. Після війни в академічних колах США цей вчений очолив «битву за повну зайнятість». Одним з результатів цієї «битви» став спеціальний «Акт про зайнятість» (1946р.), в якому протидія безробіттю визначалася першочерговим завданням уряду. Світову славу йому принесла фундаментальна монографія «Економічні цикли і національний доход» (1951р.), яка складалася з чотирьох частин:

1. Природа економічних циклів.

2. Теорія доходу і зайнятості.

3. Теорія економічних циклів.

4. Економічні цикли й державна політика.

Він виділяє чотири моделі циклічних коливань:

1) «малі цикли» - від 2 до 3 років, породжуються нерівномірністю відтворення обігового капіталу;

2) «великі цикли» - 6-13 років, причиною яких є нерівномірність вкладень в основний капітал;

3) «будівельні цикли» - тривають у середньому від 17 до 18 років з амплітудою коливань від 16 до 20 років; вона стосується лише будівництва житлових будинків;

4) «вікові циклічні хвилі» - тривалістю до півстоліття більше, яки викликані фундаментальними переворотами у техніці, значними зрушеннями у виробництві (щось на зразок «довгих хвиль кон’юнктури» Н.Д.Кондратьєва).

Цей економіст механізм взаємодії мультиплікатора й акселератора називає надмірно кумулятивним ефектом, або системою «надмультиплікатора». Він жив у 1887-1976 роках.

Семінар 13. Радянська та пострадянська школи економічної теорії

План

1. Економічні погляди М.І.Бухаріна, О.В.Чаянова, М.Д.Кондрат'єва.
2. Проблемі планомірності в працях радянських економістів 30-70 рр. ХХ ст.
3. Проблемі власності в працях економістів радянського та пострадянського періодів.

Основні поняття:

власність, планомірність, соціалізм, гроші, товар, закон вартості, «довгі хвилі в економіці», основний економічний закон соціалізму, планова економіка, «Державній капіталізм», еволюціонізм, роздержавлення, приватизація, економічна криза, економічний ріст, прогнозування економічного розвитку.

Питання до самоконтролю:

1. Постаті та економічні ідеї Н.І.Бухаріна, І.В.Сталіна.
2. Що включає організаційний план господарської діяльності сімейно-трудового селянського господарства за О.В.Чаяновім?
3. Чи можливе взаємопоєднання «плану» та «ринку» в одній соціально-економічній системі?
4. Шлях кардинального підвищення ефективності аграрного сектору О.В.Чаянов вбачав в розвитку кооперації. У чому, на його думку, переваги кооперативної форми власності?
5. Чому кооперативні ідеї О.В.Чаянова не реалізувалися в Росії?
6. Відомі великі досягнення О.В.Чаянова в теорії диференціальних оптимумів сільськогосподарських підприємств. У чому їх суть?
7. Поєднання ринкових і планових принципів М.Д.Кондрат'єв вважав придатним для всієї економіки. Як ви це розумієте?
8. Що є основою «великих циклів» Н.Д.Кондрат'єва?
9. Які періоди коливань економічної активності виділяв М.Д.Кондрат'єв?
10. Розкрійте методологію побудови планів у концепції М.Д.Кондрат'єва.

Семінар 14. Українська школа економічної теорії

План

1. Ідеї марксизму в роботах українських економістів.
2. Економічні школи М.І.Туган-Барановського, Є.С.Слуцького.
3. Теоретичні основи досягнення добробуту в Україні.

Основні поняття:

держава загального добробуту, дефляція, стагфляція, гіперінфляція, перехідний період, депресія, ринковий соціалізм, проміжні товари, розбалансованість економіки інфляція попиту, тренд.

Питання до самоконтролю:

1. Який тип господарювання, на вашу думку, можна впровадити в Україні?
2. Якщо Україна прагне мати стабільні ціни (тобто невисоку інфляцію), чому б просто не видати закон про заборону зміни цін?
3. Однією із проблем економіки Україні є створення розвиненого продовольчого ринку. Як, на вашу думку, можна вирішити це питання в ринкових умовах господарювання?
4. Відомо, що зайнятості сприяє система соціального забезпечення. Що необхідно здійснити для її підтримки в Україні?
5. Основне завдання в умовах переходу до змішаної ринкової економіки – добитися поєднання мікроефективності з макростабільністю. Як ви це розумієте?
6. Як ви вважаєте, чи необхідно знову впроваджувати в економіку Україні систему плановості? Якщо так, то обґрунтуйте таку необхідність.

 

Питання до контрольно-модульної роботи №1

1. Предмет і метод історії економіки і економічних вчень. Особливості періодизації і класифікації історії економіки і економічних вчень.

1. Завдання економічної історії і історії економічних вчень на сучасному етапі.
2. суть економічної системи, її основні елементи та структура.
3. Охарактеризуйте основні форми суспільного розподілу праці.
4. Критерії класифікації економічних систем, історичні типи виробництва, особливості цивілізаційного і формаційного підходів в періодизації суспільного виробництва.
5. Спосіб виробництва: його складові і місце в суспільній системі.
6. Особливості типів виробництва в сучасному суспільстві (товарне виробництво, ринкова економіка, змішана економіка, постіндустріальне суспільство).
7. Становлення і розвиток феодальної економіки в Західній Європі: Англії, Франції, Германії (VI- XV ст.)
8. Розвиток європейських міст в епоху середньовіччя.
9. Економічні причини і наслідки внутрішньої і зовнішньої торгівлі ХІ-XV ст. і її основні риси, головні райони та роль в розкладанні феодалізму.
10. Економічні причини і наслідки Великих географічних відкриттів кінця ХV – XVIст.
11. Становлення індустріального суспільства в країнах Західної Європи. Суть мануфактури, її основні ознаки і форми
12. Особливості первинного накопичення капіталу. Промисловий переворот і його наслідки для економіки Англії.
13. Особливості промислового перевороту і його наслідки для економіки Франції та Німеччини.
14. Промисловий переворот в США і його особливості.
15. Дайте характеристику головним рисам перехідного періоду від феодалізму до капіталізму. У чому полягають відмінності між феодальним і буржуазним правом власності на землю?
16. Назвіть економічні причини громадянської війни в США. У чому полягає головна причина економічних успіхів США після громадянської війни?
17. Особливості розвитку економіки країн Західної Європи і США в кінці ХІХ – початку ХХ ст.: процес індустріалізації.
18. Економічні причини і наслідки Першої світової війни.
19. Розвиток економіки США 1920-1930 років. «Велика депресія» в США. Суть «нового курсу» Д. Рузвельта
20. Становлення економіки Японії і особливості її розвитку в ХХ ст.
21. Основні досягнення науки, технології виробництва в останній третині ХIХ ст., їх наслідки. Процес індустріалізації.
22. Які структурні зміни відбулися в економіці провідних країн Західної Європи в останній третині ХIХ – початку ХХ століття?
23. Якими були передумови і наслідки створення монополістичних об'єднання? Назвіть основні форми монополій.
24. Суть японського «економічного дива», його причини.
25. Особливості економічного розвитку Київської Русі: формування феодалізму, форми і особливості землеволодінь, розвиток ремесла і торгівлі, економічні причини феодальної роздробленості.
26. Еволюція аграрних відносин і мануфактурний період в російській промисловості.
27. Розвиток промисловості в Росії в кінці ХIХ століття. Промисловий підйом 90-х років ХIХ століття.
28. Економічна політика «військового комунізму» і НЕП. Індустріалізація і колективізація економіки країни. Особливості і наслідки індустріалізації в Україні
29. Економічні реформи 50-60 рр., другої половини 80-х років ХХ століття і їх вплив на економічний розвиток.
30. Економічна політика українського уряду в перші роки незалежності. Чинники зростання «тіньового» сектора української економіки і його наслідки
31. Участь України в світовому господарстві на сучасному етапі.

Питання до контрольно-модульної роботи №2

1. Меркантилізм як перший напрямок економічної думки.

2. Погляди фізіократів. Роль Ф.Кене у виникненні, становленні і розвитку школи фізіократів.

3. Теорія поділу праці, вартості, грошей і доходів А.Сміта (по роботі «Дослідження про природу і причину багатства народів»).

4. Теорія вартості, заробітної плати, прибутку, ренти Д. Рікардо (по роботі «Засади політичної економії і оподаткування»).

5. Чи міг би Аристотель досліджувати двоїстий зміст товару?

6. Які школи економічної теорії можна віднести до класичного напряму? Чому?

7. Загальна характеристика посткласичної політекономії.

8. Економічні погляди отця і сина Дж. Мілля і Дж. Ст. Мілля. Трактування категорій «вартість», «продуктивна праця», «заробітна плата», «рента», «закони виробництва», «закони розподілу»; доктрина соціальних реформ.

9. Теорія «чинників виробництва» Ж.-Б.Сэя.

10. «Закон народонаселення» Т. Мальтуса. Які основні ідеї книги Т. Мальтуса «Дослідження законів народонаселення» і в чому їх значення для економічної науки? Суть теорії «третіх осіб» Т. Мальтуса.

11. К.Маркс і Ф.Енгельс про відносини праці і капіталу (по роботах К.Маркса «Капітал», «Убогість філософії», Ф.Енгельса «Положення робітничого класу в Англії»).

12. Ленінський етап у розвитку марксизму. Значення економічних робіт В.І.Леніна післяжовтневого періоду («Економіка і політика в епоху диктатури пролетаріату», «Про продовольчий податок», «Про кооперацію»).

13. Особливості розвитку марксизму в сучасних умовах.

14. Як К.Маркс визначає категорії «вартість», «Ціна виробництва», додаткова вартість», «продуктивна праця»?У чому різниця визначення вартості К.Маркса від попередніх визначень (А.Сміта, Д.Рікардо)?

15. Перший етап маржинальної революції та його основні представники.

16. Теорія ціни А.Маршалла.

17. Історичні умови виникнення математичної школи. Її основні теорії (модель Л.Вальраса, модель В.Леонтьєва).

18. Виникнення неолібералізму. Його основні напрямки (німецька і французька школи, американський монетарізм).

19. Кейнсіанство і неокейнсіанство.

20. Неоінстітуціоналізм і його місце в сучасній економічній науці.

21. Кейнсіанство – переворот в економічній теорії ХХ ст.

22. Теорія ефективного попиту та теорія мультиплікатора.

23. Основні напрямки кейнсіанства: різне та спільне.

24. Особливості ортодоксального кейнсіанства (Дж.Хікс, А.Філіпс).

25. Особливості неокейнсіанства (Р.Харрод, Е.Домар, Е.Хансен).

26. Особливості лівого кейнсіанства (Н.Калдор, П.Сраффа, Дж.Робінсон).

27. Особливості Посткейнсіанство (П.Девідсон, Р.Клауєр, Х.Мінські).

28. Нова кембріджська школа (У.Годлі, К.Куттс, М.Фрезерстон).

29. Економічні погляди М.І.Бухаріна, О.В.Чаянова, М.Д.Кондрат'єва, І.В.Сталіна.

30. Проблемі планомірності в працях радянських економістів 30-70 рр. ХХ ст.

31. Проблемі власності в працях економістів радянського та пострадянського періодів.

32. Чи можливе взаємопоєднання «плану» та «ринку» в одній соціально-економічній системі?

33. Ідеї марксизму в роботах українських економістів.

34. Економічні школи М.І.Туган-Барановського, Є.С.Слуцького.

35. Теоретичні основи досягнення добробуту в Україні.

Теми рефератів

2. Економічний розвиток провідних країн світу в 30-ті роки ХХ ст. 3. Колоніальна система господарства і становище залежних країн наприкінці ХІХ… 4. Торгівля України в умовах переходу до ринкової економіки.

Мперія(середньолат. ітреrіит — царство, наказ, веління; вища влада < ітрегіо — наказую, володарюю, управляю) — 1) монархічна, здебільшого велика держава, на чолі якої стоїть імператор; 2) у минулому — держава, яка має колоніальні воло­діння, а також держава, до складу якої входять території, позбав­лені економічної та політичної самостійності й управління яких здійснюється з єдиного центру, наприклад, Російська І.; 3) перен., велика монополія, яка здійснює контроль над цілою галуззю промисловості, наприклад, нафтова І.

Імпорт — ввіз з-за кордону товарів, технологій і капіталів для реалізації і використання на внутрішньому ринку країни-імпортера.

Імунітет(лат. іттипіtаs (іттипitаtіs) — звільнення від чо­гось) — у феодальному праві Західної Європи — сукупність прав феодала здійснювати у своїх володіннях деякі державні функції без втручання центральної влади.

Інвестиція — довгострокове вкладення капіталу в підприємства, різні галузі господарства економіки з метою отримання прибутку.

Інвестор — юридична чи фізична особа, що здійснює інвестиції.

Індустріалізація — перехід економіки країни на промисловий шлях, значне збільшення частини промислового виробництва в економіці, створення великого машинного виробництва в усьому народному господарстві чи в окремих його галузях.

Інкорпорація (від лат. іпсогрогаііо — включення до складу) — приєднання, включення до складу.

Інновація — впровадження нових форм організації праці та управління, що охоплює не тільки окреме підприємство, а і їх сукупність, галузь; вкладення коштів в економіку, що забезпечує зміну техніки і технології

Інтеграція економічна — сучасна форма процесу інтернаціоналізації виробництва, зближення і поглиблення взаємодії підприємств, галузей народного господарства, регіонів і держав в інтересах повнішого задоволення потреб учасників цього процесу у відповідних товарах та послугах.

Інтенсивне господарство — розвиток господарства, за якого зростання обсягів виробництва досягається за рахунок зростання продуктивності праці, кращого використання матеріалів, підвищення віддачі основних фондів тощо.

Інфляція — знецінення паперових грошей внаслідок перевищення їх кількості в обігу над сумою цін товарів та послуг. Інфляція супроводжується підвищенням цін на товари, спадом реальної заробітної плати, зростанням незадоволеного попиту тощо.

Інфраструктура — комплекс галузей господарства, які обслуговують промислове сільськогосподарське виробництво, а також населення. Включає в себе дороги, канали, мости, порти, транспорт, зв'язок, енергопостачання, житлове та комунальне господарство, підприємства побутового обслуговування, торгівлі, освіту, науку, охорону здоров'я тощо.

Іпотека — застава нерухомого майна (землі, будівель тощо) для одержання довгострокової грошової позики.

Йомени, йоменрі(< англ. уеотап, множ, уеотеп) —1) у Ве­ликобританії в XIV—XVIII ст. — селяни, які самостійно госпо­дарювали на землі, отриманій у спадок.

Каботаж — судноплавство між портами однієї країни в межах одного чи кількох морів.

Кадастр(фр. саdаstrе < середньогр. каtаstісhоп — реєстр) — перелік осіб для оподаткування.

Капітулярій — у період раннього середньовіччя закони і розпорядження франкських королів з династії Каролінгів.

Картель — об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, домовляючись про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту, обмінюються патентами на нову техніку тощо.

Кейнс Джон Мейнард (1883 — 1946) — видатний учений сучасності. Він навчався у відомого економіста, засновника "кембриджської школи" економічної думки А. Маршалла, але, всупереч сподіванням, не став йогопослідовником. Своє осмислення наслідків найтривалішої і найтяжчої кризи 1929 — 1933 рр., яка охопила багато країн світу, Дж. М. Кейнс висвітлив у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей",надрукованій 1936 р. у Лондоні. Ця книга принесла йому надзвичайно широку популярність і визнання, оскільки вже в 30-ті роки стала теоретико-методологічною базою програм стабілізації економіки на державному рівні в ряді країн Європи і США. Сам автор книги став після цього радником у складі уряду Великобританії і брав участь у розробці багатьох практичних рекомендацій у сфері економічної політики, одержав солідну винагороду і прибутки, здобув високе становище у суспільстві. Адже за всю парламентську історію Великобританії Дж. М. Кейнс був першим серед учених-економістів, хто одержав від англій­ської королеви титул лорда, який давав право участі у засіданнях Верхов­ної палати парламенту.

Біографія сина професора логіки й економіки Джона Невіла Кейнса і чоловіка російської балерини Лідії Лопухової Дж. М. Кейнса як ученого і гро­мадського діяча склалася таким чином. Його незвичайні здібності до мате­матики виявились ще в роки навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі у 1902 — 1906 рр. Йому пощастило слухати лекції самого А. Маршалла, за вимогою якого, як уже згадувалось, у Кембридж­ському університеті з 1902 р. був запроваджений курс "економікс" замість "політичної економії" традиційної "класичної школи".

Пізніше університетська кар'єра Дж. М. Кейнса була поєднанням науко­вої діяльності і державної служби, публіцистики й економічної науки.

З 1906 по 1908 р. він був співробітником міністерства (Управління у спра­вах Індії), працював протягом року у воєнному відділі, а пізніше — у відділі доходів, статистики і торгівлі.

У 1908 р., на запрошення А. Маршалла, йому дозволили прочитати курс лекцій з економічних проблем у Королівському коледжі, після чого з 1909 по 1915 р. він викладав тут економіку і математику.

Вже перша його економічна праця "Індексний метод" (1909) викликала жвавий інтерес і була навіть відзначена призом Адама Сміта.

Досить швидко Дж. Кейнс здобув і громадське визнання. Так, у 1912 р. він став редактором "Економічного журналу" (замість Ф. Еджуорта), і пробув на цій посаді аж до 1945р. У 1913 — 1914 рр. він був членом Королівської комісії з фінансів і грошового обігу в Індії. Водночас був затверджений секретарем Королівського економічного товариства. Крім того, широку популярність при­несла йому видана в 1913 р. книга "Грошовий обіг і фінанси Індії".

Пізніше відомий у своїй країні вчений-економіст Дж. М. Кейнс перейшов на службу в Британське казначейство, де з 1915 по 1919 р. займався пробле­мами міжнародних фінансів, нерідко був експертом у фінансових переговорах Великобританії, які відбувались на рівні прем'єр-міністра і канцлера казначейства. До того ж, у 1919 р. він був головним представником казна­чейства на всесвітній конференції в Парижі і також представником британ­ського міністра фінансів у найвищій економічній раді Антанти. Видана ним у тому ж році книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору"принесла йому всесвітню популярність і була перекладена на інші мови. У цій книзі Дж. М. Кейнс висловив незадоволення економічною політи­кою країн-переможниць, які висунули відповідно до Версальської угоди без­підставні, як він вважав, репараційні вимоги до Німеччини, а також дома­гались економічної блокади Радянської Росії, не розуміючи, за його словами, того, що цим "блокують не стільки Росію, скільки самих себе". Відреагувавши на цю книгу, В. І. Ленін писав: "Кейнс вийшов у відставку, кинувши в обличчя уряду свою книгу і сказавши, що вони "чинять безумство". Дж. М. Кейнс, який замислив на знак протесту скликати Паризьку мир­ну конференцію, на тривалий час залишив службу в державних установах і зосередився на викладацькій роботі в Кембриджському університеті і підготовці наукових публікацій. Згодом з'явились "Трактат про ймовірність"(1921), "Кінець вільного підприємництва"(1926), "Трактат про гроші"(1930) і деякі інші праці, які передували найголовнішій — "Загальній теорії...".

До активної суспільно-політичної діяльності Дж. М. Кейнс повернувся наприкінці 1929 р., коли у листопаді того самого року його призначили чле­ном урядового комітету з фінансів і промисловості. У роки другої світової війни (1940) він був призначений радником Британського казначейства, з 1941 р. його зарахували до складу англійської урядової делегації для участі в підготовці матеріалів угоди ленд-лізу та інших фінансових документів з урядом США. У наступному 1942 р. його призначили на посаду одного з ди­ректорів Англійського банку. У 1944 — затвердили головним представни­ком країни на Бретон-Вудській валютній конференції, яка мала розробити плани створення Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку ре­конструкції і розвитку. Згодом був призначений одним із членів правління цих міжнародних фінансових організацій. У 1945 р. Дж. М. Кейнс знову очолив англійську фінансову місію (цього разу в США) для проведення пе­реговорів у зв'язку із закінченням допомоги по ленд-лізу і узгодженням умов для одержання у США значної позики.

Говорячи про Кейнса, з повною упевненістю можна твердити, що до нього самого можна віднести написані ним у кінці "Загальної теорії зайнятості, процента і грошей" слова про те, що "ідеї економістів і політичних мислителів — і тоді, коли вони праві, і тоді, коли помиляються, — мають значно більше значення, ніж прийнято вважати. Насправді лише вони й керують світом".

Кене Франсуа (1694 — 1774), як і інші автори першого етапу розвитку наукової політичної економії, не був професійним економістом. Уродженець одного із пригородів Версаля (під Парижем), восьмий із тринадцяти дітей селянина — дрібного торговця. До 11 років Франсуа не знав грамоти. Потім випадковий чоловік, найманець на тимчасову роботу, навчив його читати і писати. Пізніше — навчання у сільського кюре і в початковій школі у сусід­ньому місті. Весь цей час йому доводилося важко працювати у полі і вдома, оскільки батько помер, коли Франсуа було всього 13 років. Сучасники відзна­чають, що юнак мав пристрасть до читання таку, що інколи міг вийти на світанку із дому, дійти до Парижу, вибрати потрібну книгу і до ночі повер­нутися додому, пройшовши десятки кілометрів. Ф. Кене виключно завдяки своїм природним здібностям здобув професію лікаря, яка завжди залиша­лася для нього основною.

Щоб стати медиком, Ф. Кене у 17 років поїхав у Париж, де одночасно прак­тикувався у госпіталі і підзаробляв на життя в одній з граверних майстерень. Через шість років отримав диплом хірурга і розпочав свою лікарську практику поблизу Парижа у містечку Мант. Кене прожив у Манті 17 років і завдяки своєму працелюбству, знанням і здібностям став найпопулярнішим лікарем у всій окрузі. Він приймає роди (цим Кене славився особливо), робить кровопускання, яке тоді було універсальним методом лікування, рве зуби і робить досить складні на той час операції. У числі його пацієнтів по­ступово опинилася місцева аристократія. Таким чином він наближається до паризьких світил. Водночас він узагальнює свій уже набутий досвід у кількох медичних працях.

У 1734 р. Ф. Кене, вдівцю з двома дітьми, одному з найпопулярніших на той час лікарів, герцог Віллеруа запропонував як медику постійну роботу у своєму домі у Парижі. В 1749 р., після аналогічної "пропозиції" маркізи Помпадур, Ф. Кене отримує ще більш поважну "службу" і, нарешті, у 1752 р. він удостоюється стану лейб-медика самого короля Людовіка XV. Останній обожнював Кене, дав дворянський титул, звертався до нього не інакше як "Мій мислитель", слухав поради свого лікаря. Дотримуючись однієї з них, про корисність для здоров'я фізичних вправ, Людовік XV власноручно зробив на друкарському станку Ф. Кене перші відбитки "Економічної таб­лиці", яка, як з'ясувалося пізніше, стала першою спробою наукового аналізу суспільного відтворення.

В 30 - 40-х роках, уже досягнувши доброго матеріального становища, він віддає багато сил боротьбі, яку вели хірурги проти "факультету" офіцій­ної наукової медицини. Справа в тому, що згідно з давнім статутом, хірурги були об'єднані в один ремісничий цех з цирульниками і їм було заборонено займатися терапією. Ф. Кене став на чолі "хірургічної партії" і врешті-решт здобув перемогу. Водночас він видає свій основний природничонауковий твір, своєрідний медико-філософський трактат, де розкриває основні питан­ня медицини: про співвідношення теорії і лікувальної практики, про медич­ну етику тощо.

З поліпшенням та зміцненням свого матеріального становища (у пари­зький період життя), Ф. Кене все більше захоплюється проблемами, що да­леко виходили за рамки медицини. Вільний час він спочатку присвячує філо­софській науці, а потім цілком —економічній теорії. Через міст філософії він перейшов від медицини до політичної економії: людський організм і су­спільство; кровообіг або обмін речовин у людському тілі і обіг продуктів у суспільстві. Ця біологічна аналогія спала на думку Ф. Кене, і вона залишається досить цікавою до цього часу.

В 1756 р. у віці 62 років він дає згоду взяти участь у підготовці "Енциклопедії", яку видавали Дідро та д'Аламбер. В ній і були надруковані основні економічні твори (статті) Ф. Кене: "Населення" (1756), "Фермери", "Зерно", "Податки" (1757), "Економічна таблиця" (1758) та ін.

Кларк Джон-Бейтс (1847 — 1938) народився в м. Провіденс штату Род-Айленд у США. Після закінчення Амхертського коледжу (СІЛА) вчився в європейських університетах Гейдельберга (Німеччина) і Цюриха (Швейца­рія), хоч при цьому двічі змушений був припиняти навчання, щоб допомог­ти вести справи на підприємстві, яке належало їхній сім'ї. Своїм учителем і наставником з політичної економії вважав професора Карла Кніса, який викладав у Гейдельберзі і був одним з родоначальників німецької "історич­ної школи".

Після повернення в США Дж.-Б. Кларк займався в основному виклада­цькою діяльністю: спочатку (1872 — 1895) був професором економіки в ряді американських коледжів, у тому числі в Карлтонському коледжі (Міннесота), де одним з його студентів був видатний пізніше вчений-економіст Т. Веблен, потім (1895 — 1923) у Колумбійському університеті. Будучи одним з ініціаторів створення Американської економічної асоціації, він став третім її президентом і займав цей пост протягом 1893 — 1895 рр.

Колон — у Римській імперії орендар невеликої земельної ділянки у великого землевласника; раб-відпущеник, якому надавалася ділянка землі — парцела, за що він повинен був віддавати власникові землі частину виробленого продукту.

Колонат — форма виробничих відносин між великим землевласником і безпосереднім виробником — колоном, поширена в Римській імперії. За системи колонату велика земельна власність дробилась на парцели — невеликі земельні ділянки, що надавалися землевласником у користування колонам, які поступово прикріплювалися до землі. Поширення колонату було зумовлено кризою рабовласницької системи господарства.

Колонізація(< фр. соlопіsаtіоп ) — 1) заселення територій усередні країни, які до цього були малозаселені (внутрішня К.); 2) побудова поселень (колоній) за межами своєї етнічної тери­торії (зовнішня К.); 3) загарбання якої-небудь країни або її час­тини; засоби, які перетворюють країни чи частини їх на колонії.

Комасація — зведення розкиданих дрібних земельних ділянок в один масив.

Комендація — акт, що встановлював залежність васала від сеньйора чи селянина від феодала.

Комунальні революції — в X — ХПІ ст. визвольний рух жителів міст проти залежності від феодалів — власників міст, у результаті якого міста отримували повну чи часткову незалежність і самоврядування.

Комутація ренти — переведеня закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом і грошовий оброк.

Конверсія(< фр. сопvеrsіоп < лат. — соnvеrsіо — перетво­рення, зміна) — 1) обмін, перетворення, перерахунок; К. валю­ти — обмін однієї валюти на іншу за чинним курсом; 2) перепрофілювання промисловості з випуску військової продукції на виробництво товарів широкого вжитку або навпаки.

Конгломерат — група технічно не пов'язаних між собою підприємств, що належать одній фірмі й випускають на одній або більше стадіях виробництва, різноманітні, не конкуруючі між собою товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються.

Кондратьєв Микола Дмитрович (1892 — 1938) народився у селянській сім'ї в селі Голуєвському Кінешемського повіту Костромської губернії. Він був старшим із десяти дітей і протягом усього свого життя підтримував сім'ю. Освіту здобув у рідному повіті. Навчався у церковно-приходській школі, церковно-учительській, в училищі землеробства і садівництва; екстерном склав іспити на атестат зрілості в Костромській гімназії. У 1911 р. вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Саме тут великий вплив на майбутнього вченого справила робота в семінарі з політекономії, який вів один із найвідоміших економістів — М. Туган-Барановський. 31915 року займається науковою діяльністю в університеті. На початку 1918 р. переїздить до Москви, де працює викладачем Кооперативного інституту.

З 1920 по 1928 рік (до звільнення з роботи) очолював Інститут з вивчення народногосподарських кон'юнктур. У 1930 році був заарештований і звину­вачений у саботажі у сільському господарстві, "протягуванні" буржуазних методів у планування, у тому, що мав хибне уявлення про суть соціалістич­ного планування. У 1938 р. був розстріляний. Через 25 років вирок 1938 року було визнано безпідставним, ще через 25 років — недійсним, а сам Кондратьєв посмертно реабілітований.

Контрибуція — під час війни примусові грошові або натуральні стягнення з населення окупованої території, які провадять ворожі війська; платежі, що накладаються на переможену державу на користь держави-переможниці.

Концерн — об'єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, банків, науково-дослідних та навчальних центрів тощо зі спільною власністю і єдиним фінансовим контролем, метою якого є проведення спільної діяльності. Оперативне керівництво здійснює рада директорів.

Концесія — передача на певних умовах і на певний термін права експлуатації окремих державних об'єктів.

Кон'юнктура — сукупність ознак, які визначають поточний стан економіки в певний період. Характеризується рівнями попиту і пропозиції, ринковою активністю, цінами, обсягами продажу та іншими економічними показниками, які дають змогу кількісно оцінити зміни, що відбуваються на ринку та визначити певні тенденції їх розвитку.

Кооператив — підприємство (фірма), створене на основі добровільного об'­єднання громадянами свого майна. Член кооперативу бере особисту участь у його діяльності.

Кооперація — добровільне об'єднання людей для спільної господарської діяльності.

Копігольдери (від анлг. сорукоШегз — утримувач за копією) — категорія залежного селянства у середньовічній Англії, яка отримувала право на володіння земельною ділянкою, хоч і зі значними обмеженнями та зобов'язанням виконувати великі повинності, на основі копії — виписки з протоколу маноріальної курії (звідси й назва).

Корисність — рівень задоволення, яке отримує особа від споживання то­вару або заняття певною діяльністю.

Користування — повноваження особи одержувати матеріальні, культурні та інші вигоди від майна, речей відповідно до їхніх корисних властивостей і господарського призначення. Користування неможливе без фактичного во­лодіння речами.

Корпорація— назва акціонерного товариства; корпорація має такі пра­ва: купувати, виробляти, продавати, підписувати контракти, як і окрема особа. Корпорація юридично відокремлена від тих, хто володіє нею, тому власники несуть обмежену відповідальність. В найгіршому випадку акціоне­ри втрачають вкладення в корпорацію, але вони не несуть відповідальності за збитки корпорації.

Корупція (від лат. соггирііо — підкуп) — злочинна діяльність у сфері політики чи державного управління, що полягає у використанні посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.

Кредит — позика в грошовій або товарній формі на умовах повернення, строковості та з оплатою відсотка.

Кріпосне право — система правових норм у середньовіччі, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина-кріпака. Лен — бенефіцій, що передався у спадок.

 

Латифундія (лат. Іаіііипсішт < Іаіиз — широкий і {ипйиз — земля, маєток) — назва великих земельних володінь, маєтків у деяких країнах.

Левант (італ. Іеиапіе — схід < Іеиаге — підіймати) — загальна назва країн східного узбережжя Середземного моря, Близько­го Сходу. Уживали до початку XX ст.

Лен — 1) у Західній Європі за феодалізму (переважно в Німеччині) — земельні володіння (рідше — якесь інше джерело прибутків), які васал одержував від сеньйора за умови виконання військової служби. З XII ст. (на відміну від бенефіції) передавалося в спадок; 2) податок, який збирали з ленного помістя.

Ленд-ліз (англ. Іепй-Іеазе < Іепа¹ — давати в борг і Іеазе — здавати в оренду) — система передачі США в позику або в оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини та інших матеріальних ресурсів країнам антифашистської коаліції під час Другої світової війни (1939—1945).

Леонтьєв Василь Васильович (1906—1999) — один з найвидатніших вчених-економістів сучасності, лауреат Нобелівської премії з економіки (1973), родоначальник теорії міжгалузевого аналізу економічних систем, радник багатьох урядів. Народився 5 серпня 1906 р. в Санкт-Петербурзі. Його бать­ко — професор суспільних наук Петербурзького університету, мати — історик-мистецтвознавець, дід по батьку — великий промисловець, власник текстильних фабрик. Навчався в 1921 —1925 рр. в Петроградському уні­верситеті і успішно закінчив його. Продовжив освіту в Берлінському уні­верситеті. В 1928 р. отримав ступінь доктора філософії за дисертацію на тему "Економіка як кругообіг". З 1927 р. працював молодшим науковим співро­бітником Кільського інституту світової економіки. В 1928—1929 рр. В. Леонтьєв — економічний радник уряду Китаю в м. Нанкіні. В 1931 р. емігру­вав до СПІА, де викладав економіку в Гарвардському університеті. Серед його студентів були майбутні Нобелівські лауреати — П. Семюельсон, Р. Солоу. В 1946 р. створив Гарвардський економічний дослідницький центр, який очолював до 1973 р. В 1975—1986 рр. В. Леонтьєв працював директором Інституту економічного аналізу при Нью-Йоркському університеті.

В 1970 р. В. В. Леонтьєв був обраний президентом Американської еко­номічної асоціації. Протягом 11 років очолював Економічне товариство при Гарвардському університеті. Перелік його титулів та нагород займає де­кілька сторінок. Леонтьєв — почесний доктор більше десятка університетів, у тому числі Паризького (Сорбонна), Римського, Брюссельського, Лозанн­ського та ін. В 1988 р. був обраний іноземним членом Академії наук СРСР. Кавалер ордена Херувіма (Італія), ордена Почесного легіону (Франція), ордена "Сонце, що сходить" (Японія), Французького ордена мистецтва та літе­ратури.

Для наукової діяльності В. В. Леонтьєва насамперед характерні поєднан­ня глибини економічного мислення із застосуванням математики, оптималь­не поєднання теоретичного аналізу і прикладних економічних розробок, системний підхід. Вихідні положення методології дослідження сформульо­вані вченим у широко відомій статті "Сліпе" теоретизування. Методологічна критика нео-Кембриджської школи" (1937).

Перша велика монографія В. В. Леонтьєва "Структура американської еко­номіки, 1919 — 1929 рр." (1941) принесла йому славу справжнього новатора в економічній науці. В 1951 р. вийшла друга монографія вченого "Структура американської економіки, 1919 —1939 рр.", а в 1953 р. — книга "Дослідження структури американської економіки". Обидві праці перекла­дені на кілька мов. Метод В. Леонтьєва "затрати—випуск" отримав міжна­родне визнання і широке використання у всьому світі. Міжгалузеві баланси економіки були побудовані в більш ніж 100 країнах світу. В процесі удоско­налення і ускладнення моделі "затрати—випуск" був створений динамічний варіант системи, який враховував технічний прогрес, перебудову промис­ловості, зміну цінових пропорцій. Модель була переведена на гнучкі коефі­цієнти.

Відомі фундаментальні праці В.В. Леонтьєва з економічного моделюван­ня: "Економіка затрат—випуску" (1966), "Новий погляд на економіку" (1967), "Економічна система в епоху перелому" (1976), двотомник "Еко­номічні ессе: теорії, дослідження, факти, політика" (1966, 1977). Остання роботи перекладена на багато мов, в тому числі і на російську (1990 р.).

Коло наукових інтересів В. Леонтьєва надзвичайно широке: аналіз еко­номічних теорій; методологія дослідження; математика в економіці; теорії грошей і цін; економічні цикли; ефективність концентрації виробництва; довгострокові сценарії світового розвитку та ін. В останнє десятиріччя вче­ний значну увагу приділяв розробці проблем трансформації командно-адміністративної економіки в ринкову.

Локаут (від англ. Іоскоиі - зачиняти двері перед ким-небудь, не впускати) — тимчасове закриття підприємства та масове звільнення робітників з метою попередження чи зупинення страйку.

Люстрація — інвентаризація у королівських маєтках середньовічної Польщі з метою визначення їхньої прибутковості.

Магдебурзьке право — система міського самоврядування у добу Середньовіччя.

Максимізація прибутку — мета фірми, досягається тоді, коли гранична виручка фірми дорівнює граничним витратам виробництва, в точці, де гра­ничні витрати швидше зростають, аніж зменшуються.

Майорат (< лат. таjor — старший) — 1) у феодальному праві та в праві деяких сучасних країн форма спадкування нерухомо­го майна (найчастіше земельної власності), за яким воно повністю передається старшому за віком члену сім'ї; 2) маєток, що пере­дається в спадок старшому в сім'ї.

Мальтузіанська теорія народонаселення— гіпотеза, яка вперше була ви­сунута англійським священиком і економістом Т. Р. Мальтусом (1766— 1834). За цією теорією, природна "тенденція" населення полягає в тому, що воно зростає швидше, ніж виробництво продовольства. Тому з часом подушеве виробництво продовольства зменшується і стає перешкодою на шляху зростання населення. Ця теорія ґрунтується на законі убиваючої віддачі: зростаюче населення застосовує фіксовану кількість землі, що неминуче змен­шить подушеве виробництво і доходи нижче від фізіологічного мінімуму.

Мальтус Томас Роберт (1766 — 1834)народився у 1766 році у сільській місцевості поблизу від Лондона в сім'ї поміщика. Його батько був люди­ною освіченою, знайомий з філософами та економістами свого часу, зокре­ма з Д. Юмом та іншими.

Оскільки багатство в англійських сім'ях не ділилося між дітьми, Т. Мальтусу як молодшому сину за звичаєм призначалась духовна кар'єра. Тому не випадково, що, закінчивши коледж Іісуса Кембриджського університе­ту, він прийняв духовний сан і отримав у сільському приході місце другого священика. Однак молодий Мальтус, який завжди тягнувся до науки, з 1793 р. (в 27 років) став одночасно вчителювати в коледжі Іісуса і лишався на цій посаді до свого одруження у 1804 р. (умовою членства у коледжі була без-сімейність). При цьому весь свій вільний час він повністю присвятив дослі­дженню проблеми взаємозв'язку економічних процесів з природними яви­щами, якою він захопився ще з юнацьких років у бесідах та дискусіях з батьком. Як це не дивно, але батько був ентузіастом і оптимістом, а син — скептиком і песимістом. Мальтусу-старшому були близькі ідеї французьких енциклопедистів і англійського утопічного соціаліста Уільяма Годвіна про надзвичайно великі можливості удосконалення суспільства і людини, про близькість "золотого віку" людства. Мальтус-молодший був настроєний до всього цього критично. На майбутнє людства він дивився як у темряву ночі, в утопії Годвіна не вірив. Підшукуючи аргументи у дискусіях з батьком, він наштовхнувся у кількох авторів XVIII ст. на ідею, що люди розмножуються швидше, ніж зростають засоби існування, що населення, якщо його нічим не стримувати, може подвоюватися кожні 20 — 25 років. Мальтусу здавалось очевидним, що виробництво харчів не може рости такими самими швидки­ми темпами. Таким чином сили природи не дозволяють людству вибратися із бідності. Надзвичайна плодючість бідняків — ось основна причина їх жа­люгідного становища у суспільстві. І виходу із цього тупика не видно. Ніякі революції тут не допоможуть. Ці сумніви і аргументи пізніше будуть покла­дені Т. Мальтусом в основу його теорії.

Із основних етапів біографії Т. Мальтуса важливо відмітити той факт, що оженився він пізно — у 39 років, і мав трьох синів та одну доньку.

У 1798 р. з'явилась анонімно опублікована книга під назвою "Дослід про закон народонаселення". її автором виявився нежонатий молодий пастор — майбутній вчений-економіст Т. Мальтус, який викликав на себе не­скінченні нападки різким, безкомпромісним, навіть цинічним викладом своїх поглядів. Він писав: "Людина, яка прийшла в уже зайнятий світ, якщо батьки не здатні прогодувати її або якщо суспільство неспроможне викори­стати її працю, не має права вимагати будь-якого харчу, вона зайва на землі. На великому життєвому банкеті для неї немає місця. Природа наказує їй віддалитись і не зволікає привести свою ухвалу до виконання" (у кількох подальших виданнях Мальтус вилучає це місце).

Здавалося б Т. Мальтус належав до людей, які вважають жорстокість ро­зумною необхідністю, а гуманність — шкідливою вигадкою. Але в житті, як відмічають сучасники, він був компанійською і дуже приємною люди­ною! Він відрізнявся дивовижною урівноваженістю і спокійністю духу, ніхто ніколи не бачив його сердитим, дуже радим, або дуже пригніченим. Такий характер дозволив йому байдуже сприймати ті образи, яким він піддавався за свої жорстокі погляди.

Почасти з цієї причини, а точніше з метою поліпшення свого твору він з 1799 по 1802 р. здійснює подорож по країнах Європи.

Наступного 1803 р. у передмові до другого видання книги, яку на цей раз Т. Мальтус видав під своїм ім'ям (усього за його життя вийшло шість ви­дань, раз за разом більшим тиражем ), він, визнаючи важкість сприйняття деяких гнітючих прогнозів, які містяться у праці, і допускаючи неминучість " помилок в розрахунках і викладі фактів", писав: "Щодо моїх думок.., то, надіюсь, що вони не будуть відхилені досвідом минулого... Дотримуючись такої думки, слід водночас визнати, що бідність і біди нижчих класів насе­лення є непоправне зло... Але якщо які-небудь помилки всупереч моїй волі вкралися у цю працю, вони не можуть мати значного впливу на сутність моїх міркувань".

Успіх, який принесла Т. Мальтусу публікація його першої книги, спону­кав автора "Досліду" удосконалити цей твір. Тому і друге, і наступні видан­ня були істотно оновлені і розширені за рахунок історичних екскурсів та критичного аналізу праць інших авторів. Із стислого памфлету — у першо­му виданні — книга стала великим трактатом у наступних. У другому ви­данні (1803 р.) Мальтус будує своє дослідження на такій великій кількості фактів, що він може претендувати на місце в ряду засновників історико-економічної науки. При перевиданні автор згладив або усунув багато "гострих кутів" своєї колишньої доктрини, хоч і не відмовився від застосування ви­разу "в арифметичній прогресії".

Примітно, що він став на менш песимістичну позицію щодо майбутнього роду людського і висловив надію на можливість обмеження росту населен­ня через дотримання моральних принципів і на те, що дії "хвороб і бідності — постійних стримуючих факторів збільшення населення — можна буде уникнути".

Правильність наукового передбачення Т. Мальтуса виявилась очевидною, а обґрунтована ним так звана теорія народонаселення, популярність якій надало багаторазове перевидання "Досліду про закон народонаселення", ста­ла невід'ємною частиною методологічної бази політичної економії, як це визнавали і Чарльз Дарвін, і Девід Рікардо, і багато інших учених із світовим ім'ям.

Манор (< англ. тапоr < тапео — залишаюсь, мешкаю) — феодальний маєток у середньовічній Англії.

Мануфактура (від лат. тапиз — рука, іасіига — виготовлення) —1) форма промислового виробництва, яка історично передувала машинній промисловості; характеризується ручною ремісничою технікою і поділом праці; 2) назва деяких текстильних підприємств в Україні та інших країнах.

Маркс Карл (1818 — 1883) народився 5 травня 1818 року в німецькому місті Трирі. Він був другим із дев'яти дітей адвоката Генріха Маркса, який походив із сім'ї рабина, котрий перейшов у 1816 році з іудейства у протес­тантизм. Сім'я мала середній достаток. В 1830 — 1835 рр. навчався у гімназії міста Трира. З 1835 року навчався на відділенні права Боннського універси­тету, а з 1836 по 1841 р. вивчав право, історію, філософію та історію мис­тецтв у Берлінському університеті, по закінченні якого одержав ступінь док­тора на філософському факультеті Ієнського університету.

У 1842 році К. Маркс переїхав до Бонна і до 1843 року включно працює співробітником, а потім редактором "Рейнської газети" в Кельні. У 1843 р. одночасно відбулося кілька подій: закриття газети, редактором якої він був, одруження з дочкою німецького барона Женні фон Вестфален, переїзд до Парижа. Саме тут, у Парижі, він розпочав роботу над проблемами політеко­номії разом з Арнольдом Руге.

Наступні два роки (1844 — 1845) стали для К. Маркса початком поглиб­леного вивчення політичної економії, філософії і соціології. Він знайомить­ся з Г. Гейне, П. Прудоном, М. Бакуніним, зав'язує дружбу з Ф. Енгельсом, з яким видає їх першу спільну працю "Святе сімейство".

У 1845 — 1848 рр. К. Маркс перебував у Брюсселі. За ці роки, співпрацю­ючи з Ф. Енгельсом, він видає разом з ним такі праці, як "Німецька ідеоло­гія", "Маніфест комуністичної партії". Ідейні розбіжності з П. Прудоном, особливо щодо книги останнього "Економічні протиріччя...", стали причи­ною видання Марксом свого першого виключно політекономічного твору під назвою "Злиденність філософії".

У Німеччину К. Маркс повертається у 1848 р. Поїхавши у Кельн, він очо­лив "Нову Рейнську газету", сподіваючись вплинути на наростання в країні революційного руху. У своїй газеті у 1849 р. він опублікував працю "Найма­на праця і капітал", після чого його було вигнано з Німеччини і, як вияви­лося, назавжди. Після короткострокового перебування у Парижі, К. Маркс решту свого життя (1850 — 1883) провів у Лондоні.

У лондонський період поряд з іншими творами він пише "Капітал", який вважав працею свого життя. Його фінансові справи у цей період складалися непросто. Так, з 1851 р. і протягом десяти років К. Маркс був співробітни­ком газети "Нью-Йорк Дейлі Трибюн" і через фінансові труднощі протягом 1852 —1857 рр. був вимушений займатися журналістикою заради заробіт­ку, що майже не залишало часу для продовження економічних досліджень. Щоправда, незважаючи на це, йому вдається підготувати працю "До крити­ки політичної економії", і за сприянням Ф. Лассаля, який умовив одного з берлінських видавців прийняти її, в 1855 р. вона була надрукована.

Однак у 1862 р. розрив з Ф. Лассалем, припинення з початком громадянської війни у США співробітництва в "Нью-Йорк Дейлі Трибюн" викликали значні фінансові ускладнення, які тривали до 1869 р., коли його нерозлучний друг і соратник Ф. Енгельс вирішив цю проблему, забезпечивши К. Маркса щорічною рентою. Саме в цей період ціною надзвичайних зусиль в 1867 р. Маркс остаточно відредагував і у тому ж році в Гамбурзі видав перший том «Капіталу». Два інші томи (з самого початку було задумано випус­тити "Капітал" у трьох томах) до часу видання першого не були готові до публікації як через хворобу і фінансові труднощі, так і, найімовірніше, че­рез усвідомлення автором незавершеності цієї праці.

К. Марксу так і не вдалося закінчити другий і третій томи "Капіталу". Ще в листопаді 1878 р. у листі до Н. Даніельсона він писав, що до кінця 1879 р. підготує до друку другий том "Капіталу", але 10 квітня 1879 р. повідомляв йому ж, що цей том опублікує не раніше, ніж вивчить розвиток і завершення кризи англійської промисловості.

К. Маркс помер 14 березня 1883 р.— через два роки після смерті (у 1881 р.) його дружини Женні Маркс. Всю роботу щодо збору матеріалу і підготовки до публікації другого (вий шов з друку в 1885 р.) і третього (виданий у 1894 р.) томів "Капіталу" взяв на себе Ф. Енгельс. Мабуть, насправді досить важко встановити, яка частина у творах Маркса припадає на частку Енгельса, але, очевидно, вона значна. Що стосується "Капіталу", безсумнівно й інше — томи другий і третій написані після смерті Маркса. їх зміст був добутий Енгельсом із об'ємних рукописів Маркса, не зовсім закінчених.

Маршалл Альфред (1842 — 1924) — один з провідних представників нео­класичної економічної теорії, лідер "кембриджської школи" маржиналізму. А. Маршалл у дитинстві під впливом батька готувався до духовної кар'є­ри, оскільки його дід був священиком. З предметів, які вивчав, найбільше любив математику, а у вільний від навчання час його захопленням були шахи.

Не поділяючи поглядів батька та позичивши у дядька грошей, А. Мар­шалл самостійно з рідного Лондону вирушив вивчати математику в Кембриджський університет, який закінчив з відзнакою і був залишений там для викладацької роботи. Як виявилося згодом, назавжди, оскільки остан­ня стала основною справою його життя.

Політичну економію А. Маршалл викладав з 1868 до 1908 р. З 1877 до 1885 р. був змушений тимчасово у зв'язку з сімейними обставинами зали­шити Кембридж, викладав у Бристольському та Оксфордському університетах. З 1902 р. за його ініціативою було запроваджено нове викладання цієї спеціальності під назвою "економікс", таким чином було остаточно витісне­но читання курсу за підручниками політичної економії "класичної школи" Дж. С. Мілля.

Основна праця А. Маршалла — шестикнижжя "Принципи економікс" — була видана у 1890 р. і після постійно ним доповнювалась, перероблялась у восьми виданнях, що вийшли за його життя.

Менгер Карл (1840 — 1921) — учений-економіст. Очолював "австрійську школу" маржиналізму. Незважаючи на дворянське походження, він мав ліберальні погляди на соціально-економічний розвиток суспільства, які, очевидно, склались ще в роки навчання на юридичних факультетах універси­тетів у Відні і Празі. У 27 років захистив у Кракові дисертацію, деякий час працював журналістом, згодом — економічним оглядачем при уряді Австрії.

Незначний, на перший погляд, досвід практичної діяльності у журналі­стиці і на державній службі дозволив йому видати в 1871 р. фундаменталь­ну, як виявилось згодом, працю "Основи політекономії". У тому ж році ця книга виявилась достатньою рекомендацією для керівництва Віденського університету, щоб прийняти її автора на викладацьку роботу як приват-до­цента політекономії.

Через 8 років (у 1879 р.) К. Менгер зайняв вищу посаду — професор кафедри політекономії і залишався на ній до 1903 р. Разом зі своїми учнями та однодумцями йому вдалося створити опозицію у боротьбі з переважаючими в економічній науці парадигмами класичної політекономії про безумовний пріоритет сфери виробництва і про витратну природу походження вартості товару.

Однією з найважливіших праць К. Менгера є також "Дослідження про метод суспільних наук і політичної економії зокрема" (1833). Але саме "Основи…" стали книгою його життя. її вдосконаленню він присвятив більшу частину свого життя, навіть поступившись кафедрою одному із своїх учнів — Ф. Візеру. Саме тому друге видання "Основ..." вийшло у світ лише через два роки після смерті автора (у 1923 р.).

Цікаво, що Менгер, спираючись у свої праці на літературні джерела пере­важно німецьких авторів (представників так званої німецької історичної школи), не був знайомий з творами попередників німецького маржиналізму — Й.-Г. фон Тюнена і Г. Госсена. Праця його не визнавалась протягом чверті століття (на англійську мову її було перекладено лише через 80 років). "Основи..." К. Менгера, які надихнули його послідовників у Віденському університеті на подальші наукові досягнення відповідно до "нових" мето­дологічних принципів "учителя", зрештою привели до того, що упродовж усього першого етапу "маржинальної революції" з трьох творців маржинальної економічної теорії найбільше визнання здобув саме він — основоположник "австрійської школи". Це пов'язано з тим, що на відміну від методології У. Джевонса і Л. Вальраса, менгерівська методологія зберегла окремі ключові позиції класичної методології. Йдеться, по-перше, про відсутність застосування в економічному аналізі методів математики, геометричних ілюстрацій. По-друге, використання принципу вихідної (базової) категорії, якою вважається вартість з тією лише різницею, що вона, за Менгером, має визначитися хоч і за каузальним принципом, але пов'язується не зі зміною витрат виробництва (або витрат праці), а з суб'єктивною характеристикою — граничною корисністю. І, по-третє, на відміну від класиків, К. Менгер вважав первинною не сферу виробництва, а сферу обігу, тобто споживання, попит.

Меркантилізм — сукупність поглядів, ідей в економічній науці, можли­во, більш відома внаслідок її критики А. Смітом у "Багатстві народів". Мер­кантилісти були вражені загальною купівельною здатністю грошей (золота) і вважали, що багатство нації полягає у золоті. Тому економічна політика має бути спрямована на залучення в країну все більшої кількості благород­них металів. Ранні меркантилісти навіть наполягали на забороні вивезення грошей та рекомендували здійснювати нагромадження грошей в країні шля­хом вивезення товарів на зовнішній ринок. Держава повинна мати активне сальдо торговельного балансу, тобто країна не повинна ввозити більше товарів, ніж вивозити. Політика меркантилізму — політика, спрямована на нагромадження золота і срібла в країні шляхом обмеження вивозу їх та збільшення вивозу товарів.

Метрополія(гр. теtrороlіs < теtеr — мати і роlіs — місто) — 1) у Стародавній Греції — назва міста-держави (поліса) щодо заснованих ним в інших землях поселень; 2) держава, яка володіє колоніями.

Мілітаризація економіки — переведення значної частини національного господарства на виробництво товарів і послуг воєнного призначення.

Мінова вартість — з позицій трудової теорії вартості форма прояву вар­тості, що являє собою кількісне співвідношення або пропорцію, за якою то­вари обмінюються один на другий. Мінова вартість визначається затраченою суспільно необхідною працею товаровиробників та створенням обмінюваних товарів, тобто їхньою вартістю.

Монетаризм — школа в сучасній економічній науці, яка виходить з того, що зміни у пропозиції грошей є основною причиною макроекономічних ко­ливань. В короткостроковому періоді, на думку монетаристів, зміни в про­позиції грошей в основному впливають на реальний обсяг виробництва і рівень цін. У тривалішому (довгостроковому) періоді реальний обсяг виробництва прямуватиме у напрямку потенційного ВНП, тоді як ціни змінюва­тимуться пропорційно до пропозиції грошей. Монетаристи часто підкреслю­ють, що найкраща макроекономічна політика полягає у стабільному зрос­танні грошової маси стабільним темпом.

Монетарна політика — один із двох основних видів макроекономічної політики держави. Суть монетарної політики центрального банку полягає у здійсненні ним контролю над грошима, процентними ставками і станом ринків капіталу. Інструментами монетарної політики є операції на відкри­тому ринку, регулювання дисконтної ставки, обов'язкові резерви комерційних банків у центральному банку.

Монкретьєн Антуан (1576 — 1621) був багатим французьким дворянином часів Генріха VI і Людовика XIII. Життя Монкретьєна наповнено пригода­ми, гідними д'Артаньяна. Поет, дуелянт, вигнанець, наближений короля, заколотник і державний злочинець, він закінчив життя під ударами шпаг і в диму пістолетних пострілів, попавши в засаду, яку влаштували вороги. Загинув він в 1621 р. у віці 45 років, а його "Трактат політичної економії" вийшов у 1615 р. у Руані. Тому не дивно, що "Трактат політичної економії" був забутий, а ім'я Монкретьєна зганьблене.

Пройшло майже 300 років, перш ніж добре ім'я Монкретьєна було віднов­лено, і поважне місце в історії економічної і політичної думки міцно закріпилось за ним.

Монополістичний капіталізм— період в історії, коли у виробництві починають панувати монополістичні об'єднання, які тримають під контролем ринок країни.

Монополістична конкуренція — така структура ринку, за якої на ньому діє велика кількість продавців, що поставляють товари, які є близькими, однак недосконалими замінниками. На такому ринку кожна фірма може справляти певний вплив на ціну свого товару.

Монополія (від гр. топо — один і роlcо — продаю) — форма організації виробництва, що передбачає об'єднання підприємств, які виробляють продукцію певного виду; виникає на основі високого рівня концентрації виробництва та капіталу з метою встановлення контролю над ринком для обмеження конкуренції та отримання високих (монопольних) прибутків.

Мораторій — відстрочка виконання зобов'язань, встановлена державними органами на певний термін чи до закінчення яких-небудь надзвичайних подій — війни, стихійного лиха тощо.

Мультиплікатор — термін, застосовуваний у макроекономіці, щоб позна­чити зміни, які відбуваються у таких змінних, як ВНП, пропозиція грошей, на одиницю зміни у зовнішніх змінних, таких, як урядові видатки або банківські резерви. Видатковий мультиплікатор належить до кінцевого збільшення ВНП внаслідок впливу кожної одиниці збільшення видатків (скажімо, на інвестиції).

Муніципія (лат. типісіріит) — у Стародавньому Римі — місто з правом самоврядування.

 

Натуральне господарство — господарство, що задовольняє свої потреби виключно за рахунок власного виробництва.

Національне багатство — сукупність матеріальних і культурних благ, створених і нагромаджених суспільством за всю його історію.

Неолітична революція — процес переходу від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих, який супроводжувався появою додаткового продукту, підвищенням життєвого рівня населення, зростанням його чисельності й створенням передумов для виникнення держав.

Нобілі — знать у Стародавньому Римі, привілейована правляча верхівка, сенатори.

Нобілітація — отримання дворянства в добу Середньовіччя.

Ноу-хау(англ. кпоw-hоw, букв. — знаю, як) — технічні знан­ня, досвід, секрети виробництва, документально оформлені, пере­дача яких обумовлюється при укладанні ліцензійних договорів та інших угод, оскільки Ноу-хау охороняється законодавством.

 

Обмін— об'єктивно необхідна фаза суспільного виробництва, що зв'язує виробництво і розподіл, з одного боку, і споживання — з іншого. Обмін може проявлятися у формі обміну конкретними видами праці (обмін діяльністю) і бути стадією внутрішньо притаманною виробництву, тобто обміном, що здійснюється безпосередньо у виробництві, а також самостійною фазою відтворення, де здійснюється обмін продуктами праці в натуральній (про­порційний) чи вартісній (еквівалентний) формах.

Ойкен Вальтер (1891 — 1950) — основоположник неоліберального напряму в Німеччині, глава фрайбурзької школи в економічній теорії.

Народився 17 січня 1891 р. в Йєні, в сім'ї батька Рудольфа Ойкена, філософа і лауреата Нобелівської премії з літератури, і матері Ірени Ойкен, художниці. Вивчав економіку, історію, філософію в університетах Кіля, Бон­на, Йєни. 1913 р. отримав ступінь кандидата наук за роботу "Утворення об'єднань в судноплавстві". У 1921 р. в Берлінському університеті здобув ступінь доктора наук.

Під час першої світової війни перебував на фронті (1914 — 1918 рр.). У тяжкий повоєнний час розрухи і гіперінфляції молодий вчений займався актуальними проблемами грошового обігу. Опублікував праці "Критичні нотатки з проблем грошей в Німеччині" (1923), "Міжнародна валютна про­блема" (1925). В 1934 р. вийшла в світ книга "Теоретичні дослідження капі­талу" (друге видання — 1954 р.). У 1938 р. видав невелику працю "Для чого потрібна політекономія?". Книги написані з позицій неприйняття націонал-соціалізму.

У 1920 р. В. Ойкен одружився з Едіт Ердзік, яка народилась і провела дитинство в Смоленську, а згодом стала письменницею. У них було троє дітей.

З 1925 р. В. Ойкен — професор університету в Тюбінгені, а з 1927 р. — у Фрайбурзі, де вчений став постійно проживати.

У 1939 р. В. Ойкен опублікував фундаментальну монографію "Основи національної економії" (шосте видання — 1950 р.). Друга велика праця вче­ного — "Основні принципи економічної політики" (1954, посмертно). Обидві книги перекладені і опубліковані російською мовою (відповідно в 1995 і 1996 рр.). У посмертному виданні праць, зокрема російських перекладів, брали участь дочка — Едіт Ойкен-Освальт і внук — Вальтер Освальт.

Близькі духовні зв'язки В. Ойкен мав з Ф. Хайєком і Й. Шумпетером — видатними економістами, з філософами К. Поппером і Е. Гуссерлем, а та­кож з рядом представників природничих наук.

У теорії господарського порядку В. Ойкена вдало поєднані методологічні підходи історичної школи та класичної політичної економії: обґрунтовано положення, згідно з яким господарський процес відбувається постійно все­редині певних форм порядку. Вчений також сформулював основні принци­пи функціонування моделі ринкової економіки, особливо виділивши серед них пріоритет приватної власності, конкуренцію без монополій, свободу ціноутво­рення і стабільність грошового обігу, економічну самостійність та від­повідальність підприємців, антимонопольну роль держави.

Олігополія (< оlіgоs — небагато і гр. роlісо — продаю) — панування невеликої кількості фірм, компаній у виробництві та на ринку. Протилежне — монополія.

Охлократія (< гр. осhlоs — натовп і кrаtоs — влада) — пану­вання юрби.

 

Патриції (лат. раtrісіі < рater — батько) — 1) у Стародавньо­му Римі спершу — усе корінне населення, яке входило до родо­вої громади і становило римський народ. Пізніше — родова ари­стократія; 2) у середньовіччі — міська аристократія.

Парадокс вартості— парадокс, що полягає в тому, що багато найнеобхідніших для життя продуктів (наприклад, вода) мають низьку "ринкову вартість, тоді як багато предметів розкоші (наприклад, діаманти), що ма­ють невелику споживну вартість, є дуже дорогими. Це пояснюється тим, що ціна відбиває не сукупну корисність товару, а його граничну корисність. Трудова теорія вартості пояснює високу вартість діамантів великими затра­тами праці на їх виробництво.

Парадокс ощадливості— парадокс, що вперше був помічений Кейнсом. Рішення суспільства заощаджувати більше може мати наслідком зменшен­ня реальних заощаджень. Збільшення заощаджень означає зменшення ви­датків на споживчі товари, що може зменшити сукупний попит і ВНП. Це, всвою чергу, може вести до зменшення інвестицій, нижчих доходів і, зреш­тою, зменшення заощаджень.

Патріархальні відносини— взаємини між членами родинного колекти­ву нащадків одного батька, що ґрунтуються на спільному виробництві та споживанні. Типовою формою сім'ї в Україні за патріархату було дворище. За патріархату з'явилися зародки приватної власності.

Патронат — 1) за часів Римської республіки — добровільна віддача громадян у покровительство великим землевласникам; 2) у пізній Римській імперії, у добу раннього Середньовіччя — система залежності невеликих власників.

План Маршалла — програма відбудови і розвитку Європи після Другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку СІЛА. Ідею створення плану висунув державний секретар США Джордж Маршалл (1880—1959) 5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті. У плані Маршалла погодилися брати участь 16 країн (СРСР та його союзники відмовилися від участі). За період із квітня 1948 р. по грудень 1951 р., протягом якого здійснювався план Маршалла, країни-учасниці отримали від США у вигляді безоплатних субсидій і позик, близько 17 млрд. дол.

Політика дешевих грошей— політика центрального банку щодо збільшення пропозиції грошей, щоб зменшити процентні ставки. Метою та­кої політики є збільшення інвестицій і, отже, збільшення ВНП (протилеж­ною є політика дорогих грошей).

Політика дорогих грошей— політика центрального банку щодо обмежен­ня і зменшення пропозиції грошей та підвищення процентних ставок. Ця політика має своїм наслідком уповільнення зростання обсягу реального ВНП, зменшення інфляції і підвищення курсу валюти країни (протилеж­ною є політика дешевих грошей).

Полюддя — форма стягнення данини в Київській Русі. і

Порівняльна перевага (у міжнародній торгівлі) — закон порівняльної пе­реваги, за якого країна має спеціалізуватися у виробництві і експорті тих товарів, які вона може виробляти за відносно нижчих витрат, та імпортува­ти ті товари, по яких має відносно вищі витрати. Отже, саме порівняльна перевага, а не абсолютна перевага має диктувати торговельні відносини.

Постіндустріальне суспільство — нова стадія суспільного розвитку, яка приходить на зміну індустріальній добі. Якщо в доіндустріальну епоху головним виробничим ресурсом була мускульна сила, в індустріальну — машинна техніка, то на постіндустріальній стадії таким ресурсом стає знання, інтелект. Метою стає не кількість вироблених благ, а їх якість — і в ширшому розумінні — якість життя. Відповідно провідною соціальною групою постіндустріального суспільства стають не селяни, не робітники, а представники інтелектуальних професій, практики нових наукомістких технологій та інформаційних послуг.

Право власності— означає здатність фірми чи індивіда володіти, розпо­ряджатися і користуватися товарами капітального призначення та іншим майном в ринковій економіці.

Праця— цілеспрямована діяльність, в якій люди за допомогою засобів праці діють на природу, пристосовуючи її для задоволення своїх потреб. В умовах товарного виробництва праця має двоїстий характер. З одного боку, цеконкретна праця, що її витрачає виробник у певній, корисній специфічній формі і створює споживчу вартість товару. З другого боку, праця виступає як затрата робочої сили взагалі, як продуктивна діяльність людського моз­ку, м'язової і нервової системи. Це абстрактна праця, яка створює вартість товару.

Прекарій — умовне землеволодіння, коли землю отримували на термін, визначений її власником.

Принципат(лат. рrіпсіраtиs — керівна роль, імператорська влада) — у Стародавньому Римі — форма рабовласницької мо­нархії, за якої зберігалися республіканські установи, але влада фактично належала одній людині — принцепсу (першому в спис­ку сенаторів); існувала з 27 р. до н. є. до 198 р. н. є.

Продуктивні сили— це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва.

Продуктивність праці— поняття, яке характеризує відношення резуль­тату (випуску) до затрат праці. Продуктивність підвищується, якщо за старих затрат праці має місце зростання виробітку. Підвищення продуктив­ності праці відбувається внаслідок вдосконалення і запровадження нової техніки, зростання кваліфікації працівників або підвищення їх капіталоозброєності.

Промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва, впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.

Пропінація — монопольне право на виробництво і торгівлю алкогольними напоями.

Протекціонізм (фр. рrоtесtіоппіsте, англ. рrоtеctіопіsт < лат. рrоtесtіо (рrоtесtіопіs — прикриття, захист) — економічна політика держави, спрямована на захист національної промисловості й сільського господарства від іноземної конкуренції шляхом установлення високого заборонного мита на іноземні товари.

Пул — одна з форм монополій, яка характеризується тим, що прибуток усіх учасників надходить у загальний фонд і розподіляється між ними пропорційно до розмірів їхніх капіталів.

Рабство — перша в історії людства форма експлуатації, за якою основний виробник матеріальних благ — раб належав рабовласникові поряд із зна­ряддям виробництва. Рабство мало різні форми. Патріархальне раб­ство — стан господарської діяльності, коли в умовах натурального госпо­дарства рабська праця не перетворилася на основу виробництва. Раб мав деякі права. Рабство античного типу — основою виробництва є рабська праця. Раб вважався знаряддям праці, яке говорить.

Райфайзенка — сільський кредитний кооператив, названий ім'ям німецького громадського діяча Фрідріха Вільгельма Райффайзена, засновника кредитних кооперативів у Німеччині.

Рантьє (фр. rепtіеr < rепtе — рента) — особи, що живуть за рахунок доходів від свого грошового капіталу, наданого в позику, чи цінних паперів (проценти, дивіденди).

Регалії — у середньовічній Європі монопольне право королів та великих феодалів на стягнення мита, судових штрафів тощо.

Регламентація — встановлення певних правил, що визначають порядок будь-якої діяльності.

Резервація (фр. rеsеrvаtіоп < rеsегvаrе — зберігати) — у певні періоди історії США, ПАР, Австралії, Канади, Бразилії — терито­рія для примусового поселення корінного населення, наприклад індіанців у США.

Реквізиція(< лат. rеqиіsіtіо — вимога) — примусове відчу­ження за плату (на відміну від конфіскацій) або тимчасове ви­лучення майна.

Реконверсія(< ре... і лат. соnvеrsіо — обернення) — переве­дення економіки країни після закінчення війни на виробництво продукції мирного часу.

Рента (від лат. геnnо — повертаю, сплачую) — дохід з капіталу, землі або майна, що його власники регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю; особливий вид державної безстрокової облігаційної позики, за якою держава бере на себе зобов'язання виплачувати щорічно певний дохід (ренту) на позичений капітал.

Репарації — матеріальне чи грошове відшкодування державою, що розв'язала війну, збитків, заподіяних державі, яка зазнала нападу. Виплату Р. звичайно обумовлюють у мирному договорі.

Рефінансування — погашення старої державної заборгованості випуском нових позик, здебільшого у вигляді короткотермінових зобов'язань, чи зобов'язань, за якими спливає термін їх погашення, довготерміновими цінними паперами.

Рікардо Девід (1772 — 1823) увійшов в історію як найвидатніший економіст класичної політичної економії Англії, ідеї якого з теорії земельної ренти і міжнародного поділу праці увійшли в золотий фонд економічної дум­ки. Він був послідовником і одночасно активним опонентом окремих теоре­тичних положень спадщини великого Адама Сміта.

Д. Рікардо — виходець з іспанської єврейської сім'ї, яка втекла від пе­реслідування інквізиції з Голландії і осіла в Англії. Йому, уродженцю Лондона, третьому із 17-ти дітей біржового маклера, не довелося навчатися у коледжі чи в університеті, оскільки під впливом батька він з дитинства по­чав осягати основи комерції, допомагаючи йому в торгових і біржових опе­раціях. Не маючи систематичної освіти, Д. Рікардо у 16 років уже був найближ­чим помічником батька в конторі і на біржі. Спостережливий, кмітливий, енергійний, він ще юнаком став відомою людиною на біржі і в ділових кон­торах Сіті. Батько доручав йому самостійно вести справу і був ним задово­лений.

Одруження в 21 рік без благословення батьків могло стати для Д. Рікардо тяжким випробовуванням. Вступивши у шлюб з дочкою лікаря-квакера (та­кого ж домашнього тирана, як старий Рікардо), християнкою, він відмовився від своєї релігії (іудаїзму) і, не сприйнявши ідеї квакерської общини, був вигнаний батьками разом з дружиною, маючи всього 800 ф.ст. Д. Рікардо міг розраховувати тільки на отриману ним професію брокера на біржі.

Йому пощастило лише через б років, коли у нього було вже троє дітей (всьо­го їх було вісім). Старі зв'язки, природні здібності і талант допомогли йому досягнути успіху в біржових операціях без опіки батька і досягти достат­нього фінансового благополуччя, щоб дозволити собі поєднання діяльності бізнесмена з вивченням раніше не пізнаних належною мірою математики, природознавства та інших наук. У наш час на фондових біржах Англії, США та інших країн продаються в основному акції великих приватних компаній. Наприкінці XVIII ст. акціонерних товариств було дуже мало. Операції з акціями Англійського банку, Ост-Індської компанії і кількох інших това­риств становили невелику частку біржових операцій, і Рікардо ними майже не займався. Золотим дном для нього, як і для багатьох спритних ділків, виявився державний борг і угоди з облігаціями державних позик. Гра на курсах облігацій стала першим джерелом збагачення молодого ділка.

У ці роки розпочались операції, з яких пізніше виросла інвестиційна банківська справа, а з нею становище і влада таких фінансових магнатів, як Ротшільди і Моргани. Багаті фінансисти, об'єднавшись у невеликі групи, брали в уряду підряд на розміщення нових позик. Прибуток від цих опе­рацій був великим. Д. Рікардо протягом 10 років постійно брав участь у тор­гах і кілька разів проводив розміщення позик.

Через 12 років Д. Рікардо залишив заняття біржового брокера, поклав­ши початок своєму капіталу, який становив майже 40 млн. франків.

До 38 років Д. Рікардо стає крупною фінансовою фігурою, власником бу­динку в аристократичному кварталі Лондона та особистої заміської рези­денції. Після цього Рікардо поступово відходить від активної діяльності у бізнесі і перетворюється у великого землевласника і рантьє.

Такою є біографія талановитого фінансиста і спритного ділка. Здавалося б, до чого тут наука?

Але цей біржовий "вовк" і поважний батько сімейства був людиною з по-дитячому допитливим розумом і ненаситною жадобою знань. У 26 років Д. Рікардо, досягнувши фінансової незалежності і неабиякого багатства, по­вертається до науки, якою йому не довелося займатися в юності.

З цього часу заможний Д. Рікардо, який займався мінералогією, більшу перевагу почав віддавати політичній економії, "Багатству народів" А. Сміта, шукаючи відповіді на запитання про причини матеріального багатства суспільства.

За свідченнями багатьох дослідників, Д. Рікардо зв'язувала багаторічна творча дружба з багатьма вченими-економістами того часу. Він був у захопленні від праць А. Сміта, велике враження на нього справив Мальтус, чий "Досвід про закони народонаселення" вийшов першим виданням у 1798 р. Пізніше, після особистого знайомства з Мальтусом, він відзначить, що при читанні цієї роботи визнав його ідеї такими виразними і так добре викладе­ними, що вони пробудили у нього інтерес, який поступався тільки інтересу, викликаному уславленою працею А. Сміта. Але особливо тісні стосунки в нього були тільки з Джеймсом Міллем — гострим публіцистом і письменни­ком, що працював над соціально-економічними питаннями. Він увів Рікардо у коло вчених і письменників, а найголовніше — підштовхнув його до публікації перших творів. Окремі дослідники вважають, що якби не Дж. Мілль, то Рікардо став би не більш як памфлетистом і членом парла­менту від певної провінції.

Старший Мілль (батько Дж. С. Мілля. — Авт.), ледь не вдаючись до по­гроз, змусив Рікардо написати "Засади політичної економії і оподаткуван­ня" (1817), книгу, яка склала славу Рікардо. Деяким талановитим людям такі друзі дуже потрібні!

Звичайно, не Джеймс Мілль, а талант і практичний досвід процвітаючого бізнесмена допомогли Д. Рікардо зрозуміти вчення А. Сміта й економічні погляди своїх сучасників Т. Мальтуса, Ж.-Б. Сея та інших економістів "кла­сичної школи" і зробити гідний власний внесок в економічну науку.

Теорія грошей — одна із найскладніших і водночас політично важливих галузей економічної науки. В Англії початку XIX ст. питання про гроші і банки опинились у центрі гострої полеміки і боротьби партійних і класових інтересів. Природно, що Рікардо, який добре знав кредитно — грошову практику, вперше спробував свої сили як економіст і публіцист саме у цій галузі. Йому було тоді 37 років.

При цьому його як ученого, що написав кілька творів, і особливо голов­ний — книгу "Засади політичної економії і оподаткування" (1817), визна­чає мистецька полеміка, гідна поваги і в наш час.

Ринок — система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільне підприємництво, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції.

Ринкова економіка— це така економіка, в якій основні проблеми — що, як і для кого — визначаються здебільшого через взаємодію попиту і пропо­зиції на ринках. У цій формі економічної організації фірми керуються ба­жанням максимізації прибутку, купують фактори виробництва і виробля­ють та продають продукти. Сім'ї та індивіди, озброєні своїми факторними доходами, визначають на ринках попит на товари. Взаємодія пропозиції фірм та попиту сімей та індивідів визначає тоді ціни і кількість товарів.

Ринкова ціна— ціна, установлена на ринку з чистою (досконалою) конку­ренцією. Ринкова ціна визначається в результаті взаємодії продавців і покупців.

Робінсон Джоан Вайолет (1903 — 1983) — найвідоміша в світі жінка-економіст, автор теорії недосконалої конкуренції, лідер лівого кейнсіанства, яке справило величезний вплив на розвиток посткейнсіанського напряму в су­часній економічній теорії. У роки навчання в Кембриджському університеті (Англія) одним з її вчителів був А. Маршалл.

У 1965 — 1971 рр. Дж. Робінсон — професор Кембриджського універси­тету. Автор ряду значних праць, серед яких виділяються "Економічна тео­рія недосконалої конкуренції" (1933), "Нариси з теорії зайнятості" (1937), "Нариси з економічної теорії Маркса" (1942), "Нагромадження капіталу" (1956), "Економічні єресі" (1971) та ін. На початку 30-х рр. виступила проти досконалої конкуренції як ме­ханізму, що забезпечує рівновагу капіталістичної ринкової системи, і вису­нула теорію недосконалої конкуренції. У 50-х рр. Робінсон обґрунтувала свою концепцію економічного росту.

Роботи Дж. Робінсон відіграли важливу роль у критиці теорії граничної продуктивності та заснованій на ній концепції функціонального розподілу доходів. У 70-х рр. Робінсон значну увагу приділила критичному аналізу ортодоксальної економічної теорії, висунувши положення про її глибоку кризу і необхідність оновлення на засадах посткейнсіанства.

Рустикальні землі — селянські земельні наділи в Австрійській імперії та західноукраїнських землях, що входили до її складу.

Рядовичі — залежне населення в Київській Русі, яке служило феодалові на підставі договору (ряду).

 

Сальдо зовнішньої торгівлі— різниця між експортом і імпортом країни, якправило, у вартісному виразі. При перевищенні експорту над імпортом — позитивне сальдо, у протилежному випадку — від'ємне.

Сателіт(лат. sаtеllеs (sаtеllіtіs) — охоронець; супутник; спільник) — 1) у Стародавньому Римі — озброєний найманець, що супроводжує свого володаря; 2) той, хто залежить від кого-, чого-небудь, виконує чиюсь волю; 3) держава, формально неза­лежна, але фактично підлегла іншій (більшій) державі.

Сегрегація — відокремлення селянських пасовищ від поміщицьких.

Сегун(япон.) — титул військово-феодальних правителів Японії в 1192—1867 рр., за яких імператорська династія не мала реальної влади. Усього було три династії С: Мінамото (1192— 1333), Асікага (1335—1338), Токугава (1603—1867).

Сей Жан-Батіст (1767 — 1832)народився 5 січня 1767 року у французькому місті Ліоні в сім'ї купця. Отримавши в дитинстві непогану освіту, достатню, щоб продовжити сімейні підприємницькі традиції, Ж.-Б. Сей ви­рішив зайнятися самоосвітою, особливо вивченням політичної економії. Для пізнання останньої, як виявилося пізніше, вирішального значення він надавав "Багатству народів" А. Сміта, ідеї якого, на його думку, заслуговува­ли популяризації на благо як Франції, так і всього людства.

Життєвий шлях Ж.-Б. Сея як ученого-економіста складався значною мірою під впливом політичних подій, які відбулися у Франції наприкінці XVIII — на початку XIX ст., почасти під впливом поїздки 1789 р. в Англію, де, на відміну від його країни, в господарстві і політичній економії на пер­ший план висувалися вже індустріальні, а не аграрні проблеми. Таким чи­ном, після повернення з Англії в тому ж 1789 р. Ж.-Б. Сей вступив до одного із страхових товариств, ставши секретарем адміністратора Клав'єра — май­бутнього міністра фінансів (1792), який вивчав (судячи з того, що Сей знай­шов у нього екземпляр книги А. Сміта) "Багатство народів". Через три роки (1792) Ж.-Б. Сей, приєднавшись до якобінців, пішов волонтером у так зва­ну революційну армію, яка воювала з європейськими монархами на захід­них кордонах Франції. Потім, у 1794 р., покинув її, щоб випробувати себе на посаді редактора досить солідного журналу і перебував на вістрі соціаль­но-політичного життя своєї країни аж до 1799 р.

Незалежність і неординарність позицій молодого Ж.-Б. Сея, критична оцінка економічної діяльності уряду сприяли і його чиновницькій кар'єрі на посту члена Трибунату в комітеті фінансів, на який він був призначений у 1799 р. Тому є безперечним, що практичний досвід у вищій сфері держав­ної економічної служби і глибокі знання теоретичних розробок у галузі еко­номічної думки в поєднанні з переконаним сприйняттям смітівської кон­цепції економічного лібералізму допомогли Ж.-Б. Сею в написанні власних робіт про основи теорії розвитку народного господарства.

Одна з перших заслуг Ж.-Б. Сея в теорії економічної науки має переваж­но національне значення. Як відомо, у Франції в середині XVIII ст. з'явили­ся і здобули широку популярність фізіократичні економічні теорії, які про­довжували домінувати в економічній думці країни, не зважаючи на появу в 1802 р. французького перекладу "Багатства народів" А. Сміта.

Перебороти стереотипи фізіократизму співвітчизників зміг саме Ж.-Б. Сей завдяки одній із своїх ранніх, але значущих робіт під назвою "Трактат полі­тичної економії, чи просте викладення способу, яким створюються, розпо­діляються і споживаються багатства" (1803).

Це була книга, яка, на перший погляд, повторювала й інтерпретувала ідеї А. Сміта. Після її видання Ж.-Б. Сей, як і його англійські колеги, продовжу­вав працювати над вдосконаленням своєї праці, неодноразово доповнюючи і переробляючи її для повторних видань, яких при його житті було здійсне­но п'ять, внаслідок таких переробок цей твір став кращим із усіх інших. Він залишився основною науковою працею творчості дослідника.

Примітно, що між першим і другим виданням цієї книги, незважаючи на її величезний успіх, розрив становив більше десяти років. Причина цього в тому, що центральна ідея "Трактату" Ж.-Б. Сея — ідея про економічний лібе­ралізм — була визначена ним настільки опукло і недвозначно, що її реаліза­ція, особливо в аспекті втручання держави в економіку і перебудову господарського життя, позбавила б військово-промислове керівництво в правлінні Франції того часу реальної повноти влади. Адже на знак невизнання нового режиму Ж.-Б. Сей свідомо пішов на конфлікт із своїм керівництвом, відмо­вившись у другому виданні "Трактату", яке готувалося, схвалити фінансові проекти першого консула Трибунату. Останній, явно занепокоєний волею духу Ж.-Б. Сея, не тільки заборонив видання "Трактату", але й виключив його автора із Трибунату, давши йому більш низьке призначення поза цією державною структурою. Так Ж.-Б. Сей потрапив у багаторічну опалу.

Але невгамовний Ж.-Б. Сей вирішив відкрити власну бавовнопрядильну фабрику і потім, у 1812 р., продавши її, повернувся до Парижа, щоб на ви­ручені кошти здійснити друге видання свого "Трактату". Воно з'явилося тільки після падіння Наполеона і реставрації Бурбонів у 1814 р., а через де­який час вийшли ще три інші видання — відповідно 1817, 1819 і 1826 рр. Ця праця згодом була перекладена на багато мов. Вона принесла Сею славу найвидатнішого економіста Франції.

Зміни, які відбувалися у Франції з падінням режиму Наполеона, реабілі­тували ім'я Ж.-Б. Сея як ученого-економіста і громадського діяча. Він був визнаний новим урядом. Сей легко відмовився від республіканізму своєї юності і став вірно служити Бурбонам.

Він із запалом продовжив роботу над своїми творами з політичної економії, став виступати з політичними лекціями, демонструючи мистецтво система­тизувати і популяризувати основні положення економічної теорії. Вже у 1816 р. в Атені Ж.-Б. Сей читав курс лекцій з політичної економії. У 1817 р. він випустив у світ свій "Катехізис політичної економії".

Аз 1819 року в Консерваторії мистецтв і ремесел Сей розпочав читання лекцій спеціально введеного для нього урядом Реставрації "Курсу індустрі­альної економіки". Його лекції були надзвичайно популярними. Майстер популяризації і систематизації, він створював у слухачів ілюзію ясності і доступності. У цьому йому допомагало і те, що він був не тільки буржуаз­ним інтелігентом, але і буржуа-практиком, знавцем конкретних потреб свого класу.

Ж.-Б. Сей на економічну науку все більше дивився як на джерело прак­тичної мудрості для буржуа-підприємця. Він умів зводити політичну еко­номію до проблем організації виробництва і збуту, управління підприємства­ми. Особливо важливу роль у ринковому господарстві Сей відводив особистості підприємця, якого він наділяв рисами сміливого новатора, здат­ного найбільш ефективно об'єднати у процесі виробництва капітал і працю.

3 1830 року і до останніх років життя Ж.-Б. Сей очолював спеціально ство­рену для нього кафедру політичної економії в Коллеж де Франс, ставши за­сновником власної школи економічної думки, котру пізніше представляли Фредерік Бастіа, Мішель Шевальє, Шарль Дюнуайте та інші.

За кілька років до своєї смерті (у 1828 — 1829 рр.) Ж.-Б. Сей видав підсум­кову у своєму житті працю "Повний курс практичної політичної економії" в шести томах, у якій намагався відобразити насамперед практичну значущість економічної теорії, яка ґрунтується на принципах економічного лібералізму, невтручання в економіку ззовні.

Оцінюючи творчу спадщину Ж.-Б. Сея, слід відзначити, що, за словами К. Маркса, він нібито не більш ніж вульгаризував смітівське вчення і полі­тичну економію. Але якщо утопічний соціалізм, а потім і марксизм "вибра­ли" із учення А. Сміта передусім положення про експлуатацію робітничого класу капіталістами і землевласниками (шляхом віднімання на свою користь із повного продукту праці і його вартості), то "школа Сея" у Франції, також будуючи своє "мислення" на працях А. Сміта, одним із основних вилучень зробила положення про взаємозв'язок і взаємозумовленість праці, капіталу і землі як основних факторів суспільного виробництва і створення вартості суспільного продукту.

З повагою і симпатією до Ж.-Б. Сея ставився і його сучасник Д. Рікардо, який аж до своєї смерті продовжував з ним інтенсивно листуватися.

У своїх "Засадах політичної економії" Д. Рікардо підкреслював, що полі­тичну економію як науку збагатили англійські дослідники Дж. Стюарт, Дж. Мілль і А. Сміт, а також французькі — А. Тюрго, С. Сісмонді і Ж.-Б. Сей.

При цьому Д. Рікардо сміливо і відкрито висловлював критичні заува­ження не тільки на адресу своїх колег Т. Мальтуса, Ж.-Б. Сея та інших, але й свого кумира — А. Сміта.

Секуляризація земель — перетворення церковної власності у світську.

Семюелсон Пол Антоні (народ. в 1915 р.) — американський економіст, один із перших лауреатів Нобелівської премії в галузі економіки, яка була йому вручена в 1970 р. за його підручник "Економікс" з офіційним форму­люванням "За внесок у підвищення рівня наукового аналізу в економічних науках".

Після навчання в 1932 — 1935 рр. у Чиказькому університеті своє творче життя він поєднував з науково-педагогічною і суспільно-політичною діяль­ністю. При чому його науковими наставниками з самого початку кар'єри вченого-економіста у стінах Гарвардської вищої школи стали імениті еко­номісти Й. Шумпетер, А. Хансен, В. Леонтьєв.

З 1941 р., пройшовши шлях від асистента професора до професора Массачусетського технологічного інституту, він був зв'язаний з цим вузом. У цей проміжок часу він обирався президентом Економічного товариства (1951), Американської економічної асоціації (1965 — 1968), був радником у Біло­му домі з економічних питань (1961 — 1968). Крім того, був обраний членом Американської академії мистецтв і наук та ряду інших громадських органі­зацій, вів колонку у журналі "Ньюсуік", брав участь у різних міжнародних конференціях, симпозіумах та інших форумах.

Знаменитий підручник П. Семюелсона "Економікс" у першому виданні з'явився ще в 1948 р. і витримав з тих пір 14 видань, ставши по суті підруч­ником для мільйонів людей в багатьох країнах світу. В 90-х роках побачили його і студенти України.

Цінність та унікальність цієї книги полягає передусім у тому, що вона втілила у собі кращі досягнення різних напрямів світової економічної дум­ки сучасності. їй притаманні не тільки послідовність та аналітичність викладу, прекрасна ілюстрація ключових положень економічної теорії засоба­ми математичної мови, але і застосування історико-економічного підходу.

Сеньйор — (від лат. sепіоr — старший) — в середньовічній Європі великий землевласник, феодал, який мав усю повноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого — васала.

Серваж — форма феодальної залежності селян у Франції та інших країнах Західної Європи в XI— XIII ст., яка характеризувалася найбільшим обмеженням особистих і громадянських прав.

Сервітут — обмежене правокористування чужою власністю, головним чином землею (наприклад, право проїзду через приватні володіння).

Синдикат — об'єднання підприємств, в якому розподіл замовлень на купівлю сировини і реалізацію продукції здійснюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган. Учасники синдикату зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Скватер(англ. sqиаttеr — селитися на чужій землі) — 1) колоніст, який зайняв вільну, необроблювану ділянку землі під час колонізації (у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії); 2) дрібний орендар.

Смерди — в Київській Русі вільні селяни-общинники, які займалися землеробством, працювали у власному дворищі.

Сміт Адам (1723 — 1790) народився 5 червня 1723 р. у Шотландії в містеч­ку Кірколді, розташованому недалеко від її столиці Единбургу. Його батько — митний чиновник, помер через кілька місяців після народження сина. Адам був єдиною дитиною молодої вдови і вона присвятила йому все своє життя. Сім'я жила небагато, але й нестатків не знала. На щастя, у місті була хороша школа і учитель, який не забивав голови дітей тільки цитатами з Біблії.

Виявивши здібності до навчання, в 14 років А. Сміт вступив до Глазгівського університету (це було у звичаях того часу), який закінчив через три роки — у 1740 р. Як кращий студент, він був удостоєний стипендії для за­вершення освіти в Оксфордському університеті, де навчався до 1746 р. Рівень викладання тут не повністю задовольняв його. З Оксфорда А. Сміт по­вернувся в Единбург з наміром зайнятися самоосвітою і читанням публіч­них лекцій з англійської літератури і політичної економії. Вже тоді, судячи з його лекцій, він дотримувався принципів економічного лібералізму і особ­ливо принципу свободи торгівлі.

"Людина звичайно розглядається державними діячами і політиками як якийсь матеріал політичної механіки. Політики порушують природний хід людських справ, потрібно ж повернуть природу самій собі і дати їй повну волю у дотриманні її цілей і здійсненні її власних проектів. Для того, щоб підняти державу із найнижчої сходинки варварства на вищий щабель доб­робуту, потрібні лише мир, легенькі податки і терпимість у керуванні; реш­ту зробить природний хід речей. Всі уряди, які насильницьки спрямовують події іншим шляхом або намагаються придушити розвиток суспільства, — протиприродні. Щоб утриматися при владі, вони вимушені гнобити і тира­нити",— відмічав А. Сміт в одній із своїх лекцій в Единбурзі.

В 1751 р. А. Сміт був призначений професором логіки в Глазгівському університеті, а наприкінці того ж року перейшов на кафедру моральної філо­софії, на якій викладав до 1764 р. Велика наукова робота "Теорія моральних почуттів", видана ним в 1759 р., принесла йому широку популярність. А далі науковий інтерес Сміта все більше спрямовувався до економічної науки, що було пов'язано з його активною участю у Глазгівському клубі політичної економії, і зокрема — дружбою з філософом і економістом Девідом Юмом.

В 1764 р. у житті А. Сміта сталася переломна подія: він залишив кафедру (як виявиться — назавжди ) і прийняв пропозицію супроводжувати під час закордонної подорожі молодого лорда, пасинка відомого політичного діяча — герцога Баклю. Матеріальна зацікавленість від цієї подорожі мала для А. Сміта неабияке значення — поїздка гарантувала йому 800 ф. ст. щомі­сячно до кінця життя, що було набагато більше його професорського гоно­рару. Подорож тривала з 1764 по 1766 р., тобто більше двох років, з яких півтора роки він провів у Тулузі, два місяці — у Женеві, де йому довелося зустрітися з Вольтером, і дев'ять місяців у — Парижі. Тісне знайомство під час поїздки з французькими філософами д'Аламбером, Гельвецієм, Гольбахом, а також із фізіократами, у тому числі з Ф. Кене і А. Тюрго, певним чином вплинуло на його погляди, що відбилося в його основній праці "Досліджен­ня про природу і причини багатства народів", до якої Сміт приступив ще в Тулузі. У Франції він був уже досить зрілим ученим і людиною, щоб не по­трапити під вплив фізіократів, але водночас він виявився здібним сприйня­ти все корисне із вчення Кене і Тюрго. Сміт глибше проник у внутрішню фізіологію ринкової економіки. Йдучи у руслі англійських традицій, він побудував свою економічну теорію на фундаменті трудової теорії вартості, тоді як фізіократи взагалі не мали, по суті, теорії вартості. Важливим кро­ком уперед, порівняно з фізіократами, стане його твердження про те, що вся­ка продуктивна праця створює вартість, а не тільки землеробська. Сміт мав більш чітку, ніж фізіократи, уяву про класову структуру суспільства.

Разом з тим є галузі, яких не зрозумів А. Сміт. Це особливо стосується геніальних ідей Ф. Кене про механізм капіталістичного відтворення. Незва­жаючи на це, тут, у Франції, він побачив у фізіократах союзників і друзів, які йдуть до тієї ж мети тільки іншим шляхом.

Після повернення до Шотландії А. Сміт вирішує оселитися у своєї матері, де усамітнюється, щоб завершити роботу над "Багатством народів". Книга вийшла у світ в 1776 р. і ще більше зміцнила й без того широку популярність автора. Вона чотири рази перевидавалася за життя А. Сміта і ще три рази після його смерті (1790 р.) і до кінця століття.

Вплив А. Сміта на своїх сучасників був настільки великим, що навіть ан­глійський прем'єр-міністр У. Пітт-Молодший оголосив себе його учнем. Одним з результатів цих контактів з ученим стало підписання У. Піттом в1786 р. першого Ліберального торгового договору з Францією — договору Бдена, який істотно змінив митні тарифи. Результатом впливу творчої спад­щини автора "Багатства народів" можна також визнати те, що один з його учнів — Дугалл Стюарт — в 1801 р. став читати в Единбурзькому універси­теті самостійний курс політичної економії, який раніше входив до складу дисциплін курсу моральної філософії.

У січні 1778 р. А. Сміт був призначений комісаром шотландської митниці в Единбурзі, залишаючись на цій посаді до своєї смерті в 1790 р.

Відомо, що А. Сміту були притаманні підкреслено делікатна поведінка і водночас легендарна неуважність.

Собівартість — грошовий вираз безпосередніх витрат, пов'язаних з ви­робництвом і реалізацією продукції.

Соляний шлях — сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київську Русь з узбережжям Чорного моря.

Соціальний розвиток — зміни, що відбуваються у суспільстві в процесі його поступу.

Стандартизація — встановлення норм і вимог до фізичних і об'ємних величин виробів та продуктів, що випускаються, напівфабрикатів, сировини і матеріалів. Ці норми та вимоги оформляють у вигляді стандартів.

Стратифікація (< лат. strаtит — настил, шар) — соціальна диференціація суспільства, розчленування суспільства на страти (верстви).

Суверенітет — політична незалежність держави, яка полягає в її праві самостійно розв'язувати свої внутрішні й зовнішні справи.

Суспільний товар, товари колективного споживання— товар, вигоди від якого поширюються на все суспільство, незалежно від того, чи окремі інди­віди бажають споживати даний товар. Наприклад, вакцина, що знищує віспу, захищає всіх, не тільки тих, хто вакцинований. Протилежним є това­ри індивідуального споживання — такі, як хліб, що споживається окремою особою.

 

Тартак — лісопилка в XVI — XIX ст.

Технічний прогрес— запровадження нового методу виробництва, який зменшує витрати і, отже, підвищує продуктивність праці, що веде до пере­міщення межі виробничих можливостей.

Товар— продукт праці (вироби, послуги), здатний задовольняти певні потреби людини і призначений для купівлі-продажу.

Товарне господарство — форма ведення господарства, за якої продукти виготовляються не для власного споживання, а для обміну шляхом купівлі-продажу.

Торговий баланс — документ, що відображає співвідношення експорту та імпорту країни за певний відрізок часу. Активний торговий баланс характеризується перевищенням вартості вивозу товарів і послуг над ввозом.

Трансфертні платежі, урядові— платежі, які держава виплачує індиві­ду (наприклад, допомога з безробіття).

Трест — об'єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, учасники якого втрачають комерційну і виробничу самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Юридично створення тресту означає передачу контролю над колись незалежними підприємствами (у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого сертифіката) його засновникам. Нерідко трест очолює холдинг — держательська компанія, яка зосереджує у своїх руках акції учасників цього об'єднання і здійснює контроль за їх діяльністю.

Трудова теорія вартості— підхід в економічній теорії, що був розвину­тий У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом та іншими економістами. За цим підходом, кожний товар обмінюється відповідно до кількості су­спільно необхідної праці, яка затрачена на його виробництво.

Туган-Барановський Михайло Іванович (1865 — 1919)— всесвітньо відомий вчений, якого росіяни вважають російським, українці — українським, а Й. Шумпетер назвав його найкращим слов'янським економістом. Народився він у 1865 році у Харківській губернії, в селі Соляниківці Куп'янського повіту в заможній дворянській сім'ї. Його батько — Іван Якович Туган-Барановський — військовий, татарин за походженням, мати — Ганна Станіславівна Шабельська — українка, вийшла з сім'ї стародавнього князівського роду Мовіле-Монтвід.

Гімназичну освіту молодий Михайло завершив у другій Харківській гімназії. Вступивши у 1884 р. на фізико-математичний факультет Харків­ського університету, він одночасно продовжує поглиблено вивчати суспільні науки, до яких мав великий потяг. Курси з політичної економії у Харківсько­му університеті вели на той час такі відомі професори, як М. Олексієнко — спеціаліст з державних фінансів, І. Сокольський — великий ерудит у галузі музики та літератури, сферу наукових інтересів якого становили грошові системи, зовнішня торгівля, статистика, а також історія економічних учень, курс з якої він вперше в Російській імперії увів у програму Харківського університету. Широтою наукових інтересів відзначалися і такі провідні спе­ціалісти у галузі методології політичної економії, як професор К. Гаттенбергер та Г. Цехановецький.

Вихований на традиціях класичної школи, захоплений теорією марксиз­му, її соціалістичною перспективою, М. Туган-Барановський звертає увагу наекономічну школу, яка різко протистоїть цим ученням, заперечуючи саму їх основу — трудову теорію вартості. Це була розглянута вище так звана австрійська школа на чолі з К. Менгером, яка протиставляла витратно-тру­довій концепції вартості класичної школи власну теорію граничної корис­ності. М. Туган-Барановський не тільки провів блискучий порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл з проблем вартості як вихідної та центральної у політичній економії того часу, а й дійшов висновку про мож­ливість синтезу цих здавалося б взаємовиключних теорій вартості двох шкіл. Цей висновок підносив дослідження вченого на рівень найвищих досягнень світової економічної думки того часу — неокласичного аналізу, пов'язаного з іменами А. Маршалла, Дж. Б. Кларка, В. Парето та інших учених.

Вершиною наукового пошуку цього періоду М. Тугана-Барановського стала його всесвітньо відома праця "Промислові кризиу сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя" (1894). Ця праця була першою серйоз­ною спробою вченого знайти відповідь на злободенні проблеми сучасності — про закономірності розвитку капіталізму як господарської системи, його долю взагалі і в умовах Російської імперії зокрема, про значення теорії мар­ксизму (насамперед марксової теорії відтворення і криз) у розв'язанні цих проблем. За цю працю у 1894 р. йому присвоєно ступінь магістра. У 1895 р. учений був зарахований на посаду приват-доцента Петербурзького універ­ситету, в стінах якого і розпочалася його блискуча викладацька діяльність. Одночасно він продовжував активну наукову роботу в галузі досліджень проблем капіталізму та його еволюції взагалі і російського капіталізму зокрема. Підсумком цієї роботи стала його відома праця "Російська фабрика у минулому і сучасному. Історико-економічне дослідження"(1898), де вчений простежує історію розвитку російської фабрики — від кріпосної мануфак­тури XVII ст. до машинної індустрії 90-х років XIX ст.

У 1898 р. вчений подав свою працю до захисту в Московський універси­тет як докторську дисертацію і успішно захистив її. Водночас М. Туган-Барановський продовжує працювати над проблемою промислових криз. Вер­шиною цієї дослідної діяльності стане праця "Промислові кризи у сучасній Англії"(1900), яка буде перекладена на англійську і німецьку, французьку і японську мови. Витримає чотири видання в Росії ще за життя автора.

Пізніше вчений згадував, що у німецькому виданні цієї книги він зумів пе­редбачити наближення промислової кризи 1901 р. у Німеччині, "що приверну­ло до себе велику увагу німецької преси", а також передбачив американську кризу 1907 р. Це було переконливим свідченням правильності його висновків щодо можливості та необхідності прогнозів економічної кон'юнктури.

Теорія кооперації стала ще однією яскравою сторінкою у науковому до­робку вченого. Від аналізу ідей виробничої кооперації у вигляді вільних асо­ціацій як осередків майбутнього суспільства та невдалих спроб їх утворен­ня в умовах капіталізму вчений переніс увагу на дослідження кооперації як господарської форми, що відігравала вже вагому роль у соціально-економіч­ному житті країн Заходу та почала бурхливо розвиватися у другому деся­тилітті XX ст. у Російській імперії.

М. Туган-Барановський займався дослідженням різних типів та видів ко­операції, їх соціальних та господарських характеристик, ролі і можливос­тей у захисті інтересів різних верств трудящих тощо. Предметом його особ­ливої уваги була сільськогосподарська кооперація різних видів, з розвитком якої вчений пов'язував надії на піднесення як селянських господарств шляхом інтенсифікації їх діяльності, так і сільського господарства в цілому. Результатом цих досліджень стала знаменита праця М. Тугана-Барановського "Соціальні основи кооперації" (1916), яка тільки за життя автора ви­тримала три видання.

Учений підтримує тісний зв'язок з Україною. А останні роки життя він проводив уже в основному в Україні, куди переїхав влітку 1917 р. Тут, в Укра­їні з ініціативи М. Тугана-Барановського у грудні 1918 р. був створений спеціальний Інститут економічної кон'юнктури, який він і очолив. Крім того, вчений очолив Українське наукове товариство економістів, а також — Цент­ральний кооперативний український комітет. Його обирають академіком за спеціальністю теоретична економія. В цей недовгий останній період свого життя М. Туган-Барановський був професором заснованого у Києві Укра­їнського державного університету, деканом його юридичного факультету.

Політична економія в Росії та Україні в останній третині XIX ст. мала яск­раво виражений соціальний характер та реформаторське спрямування. Одночасно почався процес її переорієнтації з принципів трудової теорії вартості 1 Д. Рікардо на принципи, що їх пропонували пізніше маржиналісти. І тільки на початку XX ст. у розумінні основних політекономічних явищ та категорій чітко визначилась тенденція до нового неокласичного підходу, запропонова­ного австрійською та англо-американською школами. Без перебільшення можна твердити, що потужним імпульсом у цій переорієнтації політекономічного знання в Росії та Україні стали праці М. Тугана-Барановського.

 

Урбанізація (від лат. иrbапиs — міський) — історичний процес зростання ролі міст в економічному і культурному житті суспільства; процес зосередження промисловості й населення в містах, переважно великих.

 

Фактори виробництва— продуктивні фактори, такі, як праця, земля і капітал; необхідні ресурси, щоб виробляти товари і послуги.

Феод (від лат. fеоdит — маєток) — у країнах Західної Європи періоду Середньовіччя означав спадкове земельне володіння, а іноді посаду або прибутки, надані сеньйором своєму васалові з умовою виконання певних обов'язків: військової служби, допомоги в управлінні маєтком сеньйора тощо.

Феодал(лат. fеоdаlis < fеоdит — феод (володіння)) — за феодалізму — представник панівного класу, власник феоду/

Фільварок (польське fоlwагк, від нім. Vоrwеrк — хутір, ферма) — велике багатогалузеве товарне господарство, що ґрунтується на примусовій праці кріпаків.

Фіскальна політика — одне із двох основних знарядь, що використовуються державою для регулювання макроекономіки. Фіскальна політика стосується: 1) державних закупівель товарів і послуг, а також видатків на трансфертні платежі; 2) типів і розмірів податків.

Фригольдери (від англ. frееhоldеr — вільний утримувач) — у середньовічній Англії категорія землевласників, що володіли землею довічно або спадково на підставі феодального вільного держання. Були особисто вільними, сплачуючи фіксовану ренту. Крім селян, фригольдерами могли бути феодали, церкви, міщани.

Фритредерство (від англ. free tradе — вільна торгівля) — економічна політика промислової буржуазії, яка полягала у вимозі свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність. Холдинг — компанія, що володіє контрольним пакетом акцій інших компаній та управляє їх діяльністю.

 

Холдинг-компанія— корпорація чи акціонерна компанія, яка використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю над ними та управління значно більшим капіталом, ніж початковий.

Холопи (челядь) — раби в Київській Русі у IX — XI ст.

Ценз(лат. сепsиs < сепsо — роблю перепис, опис) — 1) у Стародавньому Римі — періодичний перепис майна для опо­даткування; 2) умови, що обмежують право людей здійснювати які-небудь громадянські права, наприклад виборчий Ц.

Цензива — оброчна система користування землею.

Цензитарій(лат. сепsitаrіиs) — феодально залежний селя­нин, який сплачував натуральний або грошовий оброк, чинш.

Централізація капіталу— процес об'єднання окремих капіталів в один великий, зосереджений у руках одного або групи власників.

Центральний банк— державний інститут, відповідальний за пропозицію грошей в країні і кредитну кон'юнктуру, збереження офіційних золотова­лютних резервів, контроль над фінансовою системою, особливо комерцій­ними банками.

Цикл економічний— спади і піднесення, що повторюються в економіці, у розвитку виробництва та рівні ділової активності.

Ціна— кількість грошей, які сплачують за одиницю товару; виражена в грошах вартість одиниці товару.

Ціна виробництва— перетворена форма вартості, що лежить в основі рин­кових цін на товари. Складається з витрат виробництва товару й середнього прибутку.

Цінні папери— термін, що використовується для позначення різного роду фінансових активів, таких, як акції, облігації, векселі; точніше, документ, що використовується для встановлення власності цих активів.

Чартер(англ. сhаrtеr — брати в оренду) — 1) морський до­говір між власником судна, літака і наймачем на оренду всього судна, літака або їхньої частини на перший рейс чи термін; 2) рейс, що здійснюється за таким договором.

Чинш — фіксована плата в грошовій або натуральній формі за користування земельним наділом.

Чумацтво — торгово-візницький промисел, який зародився в XV — XVI ст. у Наддніпрянщині. Протягом XVII — XVIII ст. він набув великого поширення на значній частині території України, передусім на Півдні, в Криму та Галичині, де став одним із найважливіших занять. Основними транспортними засобами чумаків були мажі — вози, в які запрягали волів. Спершу основними товарами чумацької торгівлі були сіль, риба, ліс, дьоготь, вовна, шкури, вироби ремесла і промислів, пізніше до них додалися хліб та інші сільськогосподарські продукти. Крім України, чумаки переважно торгували в Криму, Молдавії, Волощині, Польщі, Росії. У другій половині XIX ст. у зв'язку з розвитком в Україні залізничного і водного транспорту чумацтво занепало.

 

Шарварки — будівництво та ремонт шляхів, мостів, гребель, панських будинків тощо.

Шляхта (пол. Sгlасtа < давньонім. Slаht — рід, порода) — у Польщі, Литві, Україні, Білорусі, Чехії — дрібне дворянство.

Янкі (англ. уапкее < голл. Jап Кееs, букв. — Ян Сир — іронічне прізвисько англійських колоністів в Америці, яке дали їм переселенці з Голландії) — прізвисько американців — уродженців США.

Ярмарок (від нім. Jаrтаrкt — щорічний торг) — регулярний торг широкого значення; базар, періодично організовуваний у традиційно визначеному місці; сезонне розпродування товару одного чи кількох видів.

Лауреати нобелівської премії з економіки

1969 — Ян Тінберген (Голландія) і Рагнар Фріш (Норвегія) — за розробку математичних методів аналізу економічних процесів.

1970 — Пол Семюельсон (США) — за внесок у підвищення рівня науково­го аналізу в економічних науках.

1971 — Саймон Кузнець (США) — за емпіричні дослідження економіч­ного росту.

1972 — Джон Хікс (Англія) і Кеннет Ерроу (США) — за роботу з теорії загальної економічної рівноваги і економіки добробуту.

1973 — Василь Леонтьєв (США) — за розробку методу затрати — випуск.

1974 — Фрідріх фон Хайєк (ФРН) і Гуннар Мюрдаль (Швеція) — за роботи в галузі теорії грошей, кон'юнктурних коливань і аналізу взаємозалеж­них економічних, соціальних і структурних явищ.

1975 — Тьяллінг Коопманс (США) і Леонід Канторович (СРСР) — за роз­робку теорії оптимального використання ресурсів.

1976 — Мілтон Фрідмен (США) — за дослідження в галузі споживання, історії і теорії грошей.

1977 — Бертіль Улін (Швеція) і Джеймс Мід (Англія) — за праці в галузі міжнародної торгівлі та руху капіталів.

1978 — Герберт Саймон (США) — за дослідження процесів прийняття рішень в економічних організаціях.

1979 — Артур Льюіс (Англія) і Теодор Шульц (США) — за роботи з еко­номіки країн, що розвиваються.

1980 — Лоуренс Клейн (США) — за дослідження економетричних коливань і економічної політики.

1981 — Джеймс Тобін (США) — за аналіз фінансових ринків і їх вплив на прийняття рішень у витратах, зайнятості, виробництві, цінах,

1982 — Джордж Стіглер (США) — за дослідження промислових струк­тур, функціонування ринків, а також причин і наслідків державного регу­лювання.

1983 — Жерар Дебре (Франція) — за введення нових методів аналізу в економічну теорію і праці з теорії загальної рівноваги.

1984 — Річард Стоун (Англія) — за фундаментальний внесок у створення системи національних рахунків.

1985— Франко Модільяні (Італія) — за аналіз фінансових ринків і про­цесів заощадження.

1986— Джеймс Б'юккенен (США) — за розвиток основ теорії прийняття економічних і політичних рішень.

1987— Роберт Солоу (США) — за внесок в теорію економічного росту.

1988 — Моріс Алле (Франція) — за внесок в теорію ринків і роботи з ефективного використання ресурсів.

1989 — Трюгве Хаавельмо (Норвегія) — за прояснення ймовірних основ економетрики і аналіз одночасних економічних структур.

1990— Гаррі Марковіц (США), Мертон Міллер (США) і Уільям Шарп (США) — за роботи з теорії фінансової економіки.

1991 — Рональд Коуз (Англія) — за роботи з проблем трансакційних витрат і прав власності.

1992 — Гері Беккер (США) — за розширення сфери застосування мікроекономічного аналізу.

1993 — Роберт Фогель (США) і Дуглас Норт (США) — за роботи з еконо­мічної історії.

1994 — Джон Ф. Неш (США), Джон Ч. Харшані (США), Рейхард Зельтен (ФРН) — за внесок у розробку теорії ігор в їх прикладенні до економіки.

1995 — Роберт Е. Лукас-молодший (США) — за розвиток і застосування раціональних очікувань і за вдосконалення на цій базі макроекономічного аналізу та поглиблення нашого розуміння економічної політики.

1996 — Джеймс Мірліз (США) і Уільям Вікрі (Англія) — за фундамен­тальний внесок в економічну теорію стимулів в умовах асиметричної інформації.

1997 — Роберт Мертон (США) і Мірон Шоулз (США) — за новий метод визначення вартості похідних.

1998 — Амартья Сен (Індія) — за внесок в економічний аналіз добробуту населення.

1999 — Роберт Манделл (США) — за цикл робіт з грошово-кредитної і фіскальної політики.

2000 — Даніел Л. МакФадден — за розробку теорії та методів аналізу дис­кретного вибору; Джеймс Дж. Хекман — за розробку теорії та методів аналізу відібраних зразків.

2001 — Джордж Ейкерлоф, Майкл Спенс, Джозеф Стігліц — за дослі­дження функціонування ринку в умовах "асиметричної інформації".

 

 

Рекомендована література до курсу

з «Історії економіки та історії економічних вчень»

1. Лановик Б.Д., Лазарович М.В., Чайковський В.Ф. Економічна історія. Курс лекцій. - К.: Вікар,2000.

2. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. – Суми,2001.

3. Калінічева Г.І. Економічна історія. - К.,1998.

4. Тимошина Т.М. Экономическая история зарубежных стран: Учебное пособие/ под. ред. Проф. Чепурина М.Н.- М.,2000.

5. Поляк Г.Б., Марков А.Н. История мировой экономики М.,2001.

6. Белих В.Г. История экономики (факты, даты, цифры, реформы).- М.,1999.

7. Лойберг Т.М. История экономики. Уч. пособие для студентов вузов. – М.,1999.

8. Бор М.З. История мировой экономики. Конспект лекций. – М.: Дело и Сервис,2000.

9. Юхименко П.І. Економічна історія: Навч. посіб.- К.: Вікар,2004.

10. Лановик Б.Д., Економічна історія України і світу: Підручник. – К.: Вікар,1999.

11. Агапова И.И. История экономической мысли: Курс лекций. – М. 1998. – 248 с.

12. Бартенев С.А. История экономических учений в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие, М., 2002.- 192 с.

13. Гусейнов Р. М, и др. История экономических учений: Учебник для вузов. М, Новосибирск, 2001.- 252 с.

14. Історія економічних учень: Підручник у 2 ч./ за ред.. В. Д. Базилевича, К, 2005. Ч. 1 – 567 с. Ч. 2 – 567 с.

15. Ядгаров Я. С. История экономических учений (Текст): краткий курс, учебник для вузов, М, 2002. – 320 с.

16. Українська економічна думка: Хрестоматія (Злупко С. М.). К.: Знання, 1998. – 448 с.

17. Чунтулов В. Т. Экономическая история зарубежных стран (Курс лекций).- Учебное пособие для студентов эконом. факультетов вузов. К.: Изд. Киев. ун-та, 1959.

18. Конотопов М. В., Сметанин С. И. Экономическая история: Уч-ник для вузов, 6-е изд-е. М.: ИТК «Дашков и К», 2003. - 488 с.

19. Лановик Б. Д. та ін. Економічна історія України і світу: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. К.: Вікар. – 2004. – 486 с.

20. Юхименко П.І. Економічна історія (Текст): навч. посібник К.: Вікар, 2006. – 2-е видання. – 341 с.

21. Економічна історія України: Підручник/ за заг. ред Лановика Б. – К.: «Юридична книга». 2004. – 456 с.

22. Економічна історія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Н. Тимочко, О. Пучко та ін. – К., КНЕУ, 2001. – 216 с.

23. Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович. Економічна історія. Курс лекцій. К, 2003.

24. С. В. Мочерный, В. К. Симоненко, В. В. Секрктарюк, А. А. Устенко. Экономическая теория. Учебник, 2-е издание. Киев, 2003 г. С. 221-260.

25. Политэкономия. Под ред. Д. Валового. Учебник, М., 1999 г., С. 142-148.

Навчально-методичне видання

 

 

Л.С. Бацманова

О.Ю. Омельченко

Н.М. Скороход

 

СТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА

Навчально-методичний посібник до семінарів та організації самостійної роботи для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форми навчання