но перепис шляхти. На початку XVII ст. в Україні налічува-
лася майже тисяча шляхетських маєтків. Часто шляхтичі
виступали орендарями державної чи магнатської землі. Пе-
реважна їх більшість — це дрібні та середні власники. Були
серед них шляхтичі українського (із бояр) походження: Куль-
чицькі, Крушельницькі, Витвицькі, Чайковські, Попелі та ін.
У даний період продовжувало зростати церковна-монас-
тирське землеволодіння. До кінця XVI ст. великим земле-
власником в Україні залишалася православна церква та її
монастирі. Однак після підписання Брестської унії у 1596 р.
її володіння поступово зменшуються. Натомість зростає земель-
на власність уніатської і особливо католицької церкви. Напере-
додні Хмельниччини на Волині, Брацлавшині та Київщині май-
же 50 маєтків належало католицькій церкві та монастирям.
Упродовж XVI ст. виникає і розвивається козацьке земле-
володіння. Воно поділялося на маєтки реєстрових і запорозь-
ких козаків. Реєстрові козаки отримували земельні наділи за
службу королю, а запорожці, що також були на службі, освою-
вали степи за дніпровськими порогами. Поступово їхня земель-
на власність зростає, особливо під час Хмельниччини.
Зберігалася тривалий час селянська земельна власність.
З розвитком внутрішнього і зовнішнього ринків, ростом попиту
на сільськогосподарську продукцію в Західній Європі відбував-
ся поступовий процес обезземелення селян та їхнє закріпачення.
Аграрні відносини польсько-литовської доби регулювали-
ся правовими актами: Литовськими статутами та іншими, які
поширювалися й на українські землі. За Литовським статутом