примусовій кріпосницькій праці. З 13 960 робітників у 1828 р.
— 10 385 (74,4%) були кріпосними і тільки 3575 (25,6%) віль-
нонайманими. Скоро з'ясувалося, що наймана праця, за яку
платили грішми, була прибутковішою і вигіднішою, ніж дар-
мова кріпосна, а тому почав зростати попит на вільнонайма-
ного робітника. Поступово зменшувалася кількість поміщиць-
ких і, навпаки, зростала чисельність купецького, капіталіс-
тичного типу підприємств. Нові фабрики та заводи будували-
ся, починаючи з 40-х років, в основному в містах.
Таким чином, незважаючи на кріпосницькі порядки, про-
мисловий переворот проходив успішно, хоч і повільніше, ніж
у розвинених західноєвропейських країнах.
Другий етап промислового перевороту відбувався після
ліквідації кріпосного права. Його хронологічні межі (умовно)
— це 60—80-ті роки. У цей час фабрики та заводи остаточно
витісняють мануфактурне виробництво.
Як і в попередні десятиріччя, основне місце в структурі
української промисловості займало цукроваріння. Частка Укра-
їни у всеросійському виробництві цукру в 1880-х роках до-
сягла майже 90% . Всі основні операції на цукроварнях меха-
нізовано, на них використовувалася праця вільнонайманих
робітників. Для цукроваріння стала характерною концентра-
ція виробництва, ріст продуктивності праці. Такі ж явища
стали притаманними й горілчаній промисловості. Обсяги ви-
робництва горілки, спирту постійно збільшувалися.
Крім перелічених галузей промисловості успішно розвива-
лися борошномельне, олійне, текстильне та інші виробництва,
в яких ефективно запроваджувалися парові машини та інше