ним нехтуванням інтересів селянської верстви. Крім грошо-
вого відшкодування за землю, селяни змушені були платити
за користування сервітутами, що робило їх залежними від панів
у господарському відношенні.
Невирішеним залишалося питання "права на пропінацію".
Пани зуміли обійти закон від 7 вересня 1848 р. і далі ви-
користовували "право пропінації" у своїх корисних цілях. Так,
у 1860 р. дохід від пропінації становив 5 млн ринських що-
річно. А у 70-х роках селяни змушені були викупляти право
на пропінацію.
Незважаючи на перелічені недоліки, аграрна реформа в ціло-
му сприяла розвитку господарства, розчистила шлях для інтен-
сифікації сільськогосподарського виробництва, формування
індустріального суспільства.
3. Селянська реформа 1861 р. в Росії
та її здійснення в Україні
Передумови скасування кріпосного права в Росії і Україні
визрівали впродовж тривалого часу. Його ліквідації вимага-
ли перш за все аграрні відносини, які свідчили про кризу
панщинної системи господарювання. У першій половині XIX ст.
посилюється занепад поміщицьких господарств. Праця се-
лян-кріпаків ставала малопродуктивною. Хліборобство вело-
ся традиційними методами, екстенсивним шляхом. Разом з
тим промислова революція та початок індустріалізації в краї-
нах Західної Європи та в Росії вимагали збільшення вироб-
ництва сільськогосподарської продукції, зерна насамперед.
Кріпосництво було основним гальмом у розвитку сільського
господарства, промисловості. Це добре розуміли панівні кола
Росії.
Проти кріпосного права виступили селяни — найважливі-
ша і найчисельніша суспільно-політична сила імперії. Упро-
довж чотирьох років (1848—1851) у Київській, Подільській і
Волинській губерніях селянські бунти ставали все частіши-
ми. Під час заворушень вбито 24 поміщики і 7 управителів
панських маєтків.
В Україні кріпацтво було важчим, ніж в інших регіонах
Російської імперії, бо 95% панів-землевласників були чужин-
цями, які ставилися до українців з презирством, а то й ненави-
стю. Масові селянські рухи 1855—1856 рр. справили вели-
кий вплив на панівну верству і значною мірою визначили по-
літику царського уряду щодо кріпосного права. Не випадково
цар Олександр II саме у 1856 р. вперше офіційно заявив про
необхідність його ліквідації.
Проти кріпосного права виступила ліберальне настроєна
інтелігенція, яка вважала його анахронізмом, антигуманним
явищем. Промисловці та фабриканти також були проти кріпос-
ництва, яке перешкоджало вільному розвитку торгівлі і про-
мисловості. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка були суцільним
звинуваченням кріпацької неволі.
У 1857 р. почали створюватися особливі губернаторські
комітети для розроблення програми селянської реформи. У
наступному році цар створив Головний комітет, при якому діяла
Редакційна комісія, що займалася зведенням усіх пропонова-
них проектів. У комісію входили і брали активну участь у її
роботі українські поміщики з Чернігівщини Василь Тарнов-
ський та Григорій Ґалаґан.
Проект аграрної реформи прийнято Державною радою Росії.
На його підставі Редакційна комісія підготувала "Положен-
ня", яке цар Олександр II підписав 19 лютого 1861 р. Водно-
час був проголошений офіційний Маніфест про скасування
кріпацтва. Ці документи були обнародувані в Петербурзі і
Москві 5 березня, а в містах і селах України — з 9 березня до
2 квітня.
Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння.
Майже повсюди зменшилися селянські земельні наділи, яки-
ми селяни користувалися до реформи. Виділення землі та її
межування реформа віддавала на розсуд місцевих поміщиків.
Як правило, селянам віддавали землю гіршої якості, а іноді й
взагалі непридатну для хліборобства. Крім того, селянський
наділ роздрібнювався на кілька ділянок у різних місцях. Се-
ляни були фактично позбавлені пасовищ, луків, лісів та інших
угідь.
Внаслідок реформи 1861 р. селянство України втратило
понад 15% загальної площі земель, які раніше перебували у
їхньому користуванні. 94% колишніх поміщицьких селян
одержали наділи менше 5 десятин, тобто менше норми серед-
нього прожиткового мінімуму. Земельні наділи селяни повинні
були протягом 49 років викупити у поміщиків згідно з вста-
новленими реформою цінами, які значно перевищували тодішні
ринкові ціни на землю. Так, в Україні до 1906 р., коли викупні
платежі припинилися, поміщики одержали за землю, переда-
ну селянам, 382 млн крб., в той час, як її ринкова вартість ста-