Закарпаття мало великі природні ресурси, власниками яких
були в основному чужинці. Були там величезні лісові простори,
які забезпечували сировину не лише для деревообробної та
будівельної, але й для хімічної галузі промисловості. Хімічну
промисловість почали розбудовувати у 1870-х роках коштами
підприємців США, Англії, Німеччини, Франції. З деревини,
зокрема бука, стали виробляти деревне вугілля, оцет, метил,
алкоголь, ацетон та інші хімічні продукти.
Наприкінці XIX ст. на Закарпатті почали видобувати граніт,
каолін, мармур, вогнетривкі та гончарні глини, вапняк тощо.
Велике значення мав видобуток бурого вугілля та кам'яної солі
з осередком у Солотвині — найбільшій соляній копальні в
Україні, що давала 200 000 т щорічно, тобто майже 20% усієї
соляної продукції України. Діяло там декілька нафтових
копалень, ґуралень, броварень тощо.
У 60—70-х роках західноукраїнські землі були з'єднані
залізницею із Заходом. У 1861 р. завершено будівництво за-
лізничної лінії Краків—Перемишль, а у 1864 р. ЇЇ з'єднали
зі Львовом. У наступні десятиліття залізничне сполучення
отримали Чернівці, Стрий, Тернопіль та інші міста і містечка.
Проте залізничне будівництво, яке в Росії та країнах Заходу
викликало бурхливий розвиток важкої індустрії, на західно-
українських землях лише незначною мірою сприяло розвит-
ку виробництва промислової продукції, переважно лісової, та
оудівельних матеріалів. Внаслідок прокладання залізниць, хоч
і було зменшено в кілька разів транспортні витрати на пере-
везення товарів, західний регіон України став легкодоступним
джерелом сировини і ринком збуту для фабричної промис-
ловості західних провінцій монархії Габсбургів.
Отже, фабрично-заводська промисловість західноукраїн-