Відновлювалися старорежимні порядки і в промисловості,
Уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім влас-
никам. Фабриканти не сприйняли тих змін, що настали після
Лютневої революції. На виробництві обмежувалась свобода
профспілкової діяльності, рівень зарплати визначався власни-
ком фабрики і т. ін. Внаслідок такої політики влітку і особли-
во восени 1918 р. Україною прокотилася хвиля робітничих
страйків і селянських заворушень, які разом з іншими при-
чинами призвели до ліквідації держави Павла Скоропадського.
Директорія, її економічний курс не відзначався послідов-
ністю, особливо у початковий період діяльності, коли активну
роль у виробленні політики відігравав В. Винниченко, який
належав до лівого крила УСДРП. Призначений головою Ради
Міністрів В. Чехівський також був лівим українським соціал-
демократом. Симон Петлюра був заклопотаний військовими
справами і особливого впливу на економічну лінію не справляв.
Директорія одним із перших своїх заходів оголосила про
намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське,
церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір встано-
вити в Україні національний варіант радянської влади, праг-
нув цим самим вибити з рук більшовиків один з найважливі-
ших пропагандистських козирів. Владу на місцях передба-
чалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудо-
вої інтелігенції. Законодавча влада в У НГ належала трудово-
му Конгресові, який обирало трудове населення без участі "по-
міщиків і капіталістів". Внаслідок такої політики Директо-
рія залишилась без підтримки переважної більшості спеці-
алістів, промисловців, чиновників державного апарату — всіх,
без кого нормальне існування держави неможливе.
Непослідовність курсу Директорії виявилася у розробці
аграрної політики. Декларуючи вилучення землі у поміщиків
без викупу і цим задовольняючи маси селянства, Директорія
прагнула заспокоїти і поміщиків. Вона пообіцяла їм компен-
сацію затрат на агротехнічні, меліоративні та інші вдоскона-
лення, раніше проведеш в маєтках. За землевласниками за-
лишались будинки, худоба, виноградники та ін. Було також
оголошено про недоторканість земель промислових підпри-
ємств і цукрових заводів. Конфіскації не підлягали також
землі іноземних підданих. Нарешті, в руках заможних селян
залишалися ділянки площею до 15 дес. землі. Хоча ці заходи
обумовлювалися необхідністю зберегти від розпаду економіч-
не життя, та все ж в умовах більшовицької агітації були роз-
цінені як пропоміщицькі та прокуркульські й відкидалися.
Західноукраїнська Народна Республіка. Перед урядом
ЗУНР стояли надзвичайно складні соціально-економічні зав-
дання. Адже Галичина впродовж чотирьох років першої світо-
вої війни була ареною кровопролитних боїв армій ворогуючих
держав. Край був зруйнований і пограбований. Не тільки села,
а й повіти (наприклад, Зборівський) майже повністю зникли з
лиця землі, люди жили в землянках. Тому найбільшою турбо-
тою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення насе-
лення й армії продуктами харчування, так як у Галичині не
вистачало продовольства. Ще гострішою була нестача промис-
лових виробів.
Уряд Наддніпрянської України надав допомогу галичанам.
У край було надіслано 1000 вагонів продуктів харчування (в
тому числі 500 вагонів цукру) й асигновано гроші для купівлі
продуктів харчування. Але ця допомога виявилася недостат-
ньою. Тому Секретаріат внутрішніх справ змушений був здій-
снити радикальні заходи. Усі запаси продуктів харчування та
предметів першої необхідності він зосередив у своїх руках.
Було введено два безм'ясних дні на тиждень, заборонено пит-
лювати збіжжя, випікати тісто. До хліба треба було давати
четверту частину картоплі. Завдяки цим заходам вдалося
врятувати людей від голоду.
За умов постійної руїни й воєнних дій західноукраїнсько-
му урядові вдалося також налагодити адміністрацію краю,
уникнути поширення епідемій, забезпечити функціонування
шкіл, залізниці, пошти, телеграфу, а почасти й телефону.
Було проведено земельну реформу. Українська Національ-
на Рада поклала в основу своєї аграрної політики принцип
збереження приватної власності на землю. Конфіскації підля-
гали лише державні землі, землі, що належали членам пану-
ючої династії, землі двірські та церковні, землі, набуті з метою
спекуляції, а також ті, які перевершували певну дозволену
норму площі. Наділення землею передбачали почати зразу ж
після закінчення війни. До того часу землею мали розпоряджа-
тися земельні комітети.
Успіхи державного будівництва Західноукраїнської Народ-
ної Республіки були перекреслені воєнними невдачами.
Отже, бойові дії першої світової війни, хаос і дезорганіза-
ція, що панували в усіх сферах економічного життя, агресія з
боку білої та червоної Росії, Польщі, непослідовність та не-
рішучість українських національних урядів у проведенні еко-
номічних перетворень були найголовнішими причинами по-
разки національної революції і втрати державності.
2. Економічні експерименти більшовиків
в Україні: "воєнний комунізм" та неп
Політика "воєнного комунізму". Вирішивши збройним
шляхом питання про владу в Україні на свою користь, більшо-
вики почали докорінну ломку всіх соціально-економічних
відносин. Перш за все було взято під партійний контроль
фінанси. Нова влада заборонила діяльність банків, провела
конфіскацію на користь рад золота та інших цінностей. Фінан-
сове господарство України підпорядковувалося фінорганам
Росії. Паралельно відбувалось одержавлення промисловості.
Його здійснювала Вища рада народного господарства Росії
(ВРНГ), утворена 1 грудня 1917 р. В Україні були сформовані
філії ВРНГ, які не мали ніякої автономії. Постановою ВРНГ
від 22 січня 1918 р. державною власністю Російської федерації
були оголошені акціонерні товариства "Продамет" І "Кровля".
Було націоналізовано і оголошено власністю Російської феде-
рації 9 з 15 великих металургійних заводів України, які ви-
плавляли 80% чавуну і сталі. Державною власністю РРФСР
стали 230 великих шахт, суднобудівні заводи Півдня, ряд під-
приємств Харкова, Катеринослава та інших міст.
Проте найголовнішим питанням для більшовиків в Україні
було питання про хліб. Після проголошення радянської вла-
ди в Харкові більшовики стали відправляти в центральну
Росію ешелони з хлібом. До 1 березня 1918 р. щоденно з Укра-
їни в Росію вирушало по 140 вагонів з продовольством, з 1
березня — по 300, азі квітня — по 400 вагонів. Вивіз хліба
супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством,
здійснювався терор над українським селом.
Більшовики встановили контроль над Україною з допомо-
гою дуже привабливих для людей гасел: "Заводи — робітни-
кам", "Земля — селянам". Проте незабаром було оголошено
курс на "швидке, рішуче і тверде здійснення економічної дик-
татури пролетаріату", яке передбачало ліквідацію товарно-гро-
шових відносин і введення прямого продуктообміну. Було
розгорнуто широку націоналізацію промисловості, торгівлі,
транспорту. Протягом 1920 р. в Україні було націоналізова-
но понад 11 тис. підприємств. Характерно, шо державні під-
приємства, як правило, в умовах розрухи не діяли. Сотні ти-
сяч робітників залишалися без роботи, змушені були виїхати