в Україні гучний проект, який передбачав об'єднання колгоспів
у так звані "агроміста", що теоретично мали сприяти високо-
ефективному використанню гостродефіцитної сільськогоспо-
дарської техніки. Проект також передбачав ліквідацію при-
садибних ділянок, з яких селяни отримували більшу частину
продуктів харчування. Однак остання обставина викликала
велике невдоволення серед населення, і уряд змушений був
відмовитися від проекту агроміст.
У цілому до початку 50-х років сільське господарство зали-
шалося збитковим. Незважаючи на збільшення посівних площ,
валова продукція землеробства становила лише 84% довоєн-
ного рівня.
У перші повоєнні роки розпочалася індустріалізація та
колективізація сільського господарства й у західних областях
України. Безумовно, що перед тим Східна Галичина, Волинь,
Північна Буковина і Закарпаття були аграрними окраїнами
різних держав. Згідно з партійними рішеннями, ці землі по-
винні були у найближчі роки зрівнятися у промисловому відно-
шенні зі східними областями УРСР.
В більших містах краю почали будувати заводи-гіганти:
найбільший у Європі Жидачівський паперовий, Калуський
хімічний комбінати, ряд заводів у Львові (автобусний, автона-
вантажувачів, кінескопів, телевізійний), Тернополі, Івано-Фран-
ківську, Чернівцях.
Крім цього, в західних областях розширювалися старі ви-
робництва: видобуток нафти (район м. Долини), природного
газу (Дашавське, Угорське та інші родовища). У повоєнні роки
відкриті перші пласти у Львівсько-Волинському кам'яновугі-
льному басейні.
У цілому в 1950 р. промислове виробництво становило 10%
загальноукраїнського проти 3% у 1940 р. Швидкими темпа-
ми зростало число промислових робітників. Лише на Терно-
пільщині наприкінці 1950 р. їхня кількість була у 6,8 раза біль-
шою ніж у 1940 р. Успіхи у розвитку промисловості свідчи-
ли про завершення процесу індустріалізації західних облас-
тей України. Доцільно вказати й на суттєві недоліки у її
здійсненні. Індустріалізація здійснювалась бездумно, без вра-
хування економічної доцільності, наявності сировини. Не бра-