позначилося в першу чергу на Україні, природні і трудові ре-
сурси якої були обмеженими і розвиток якої потребував інтен-
сифікації суспільного виробництва. Республіканська еконо-
міка стала заложницею економічної стратегії центру. Украї-
на була перетворена на інтегральну частину "загальносоюзно-
го народногосподарського комплексу", тут розміщувалися ви-
робництва з незавершеним циклом, у т. ч. високотехнологічні.
Традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки респуб-
ліки (видобуток вугілля і металевих руд, важке машинобуду-
вання, виробництво металів) швидко занепадали через брак
нових технологій, ставали нерентабельними, якість їхньої продук-
ції неухильно знижувалася. Рівень спрацьованості основних
виробничих фондів української промисловості був значно ви-
щим, ніж загалом по СРСР, оскільки частка старих підприємств
була вищою. Крім того, за темпами зростання основних вироб-
ничих фондів республіка на 1986 р. опинилася на останньому,
15 місці у Радянському Союзі. Все це мало турбувало центр, кот-
рий пов'язував надії на новий економічний стрибок із освоєн-
ням Сибіру та Далекого Сходу. До речі, Україна також віддава-
ла матеріальні й людські ресурси на цю програму, отримуючи
натомість дешеві енергоносії. Серйозною вадою економічної
політики центру, яка негативно позначилася на Україні, стала
продукції, що призводило до суттєвого зниження її якості.
Нарешті, саме в центрі ухвалювали рішення щодо розміщен-
ня підприємств атомної енергетики на території республіки, в
результаті яких проводилась злочинна політика будівництва
реакторів у густозаселених і мало пристосованих до цього
місцевостях. В Україні, на яку припадало лише 2,6% території
Радянського Союзу, було побудовано близько 40% атомних
енергоблоків СРСР. Причому значна частина з них працювали
не на Україну, а виробляли енергію для європейських країн РЕВ.
Основою радянської економіки, як і раніше, були паливно-
енергетичний і військово-промисловий комплекси. У середині
70-х років частка ВПК у загальному обсязі промислового ви-
робництва становила понад 60%. На військову промисловість
працювало до 80% машинобудівних заводів. Перекоси в струк-
турі економіки обумовлювали її деформований, нераціональ-
ний характер. Так, частка галузей української економіки, що
працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової
продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих краї-
нах цей показник досягав 50—60% і більше.
У 70-ті роки Україна потребувала нових якісних поштовхів
для подальшого розвитку економіки: впровадження нових
технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів
(яких вже не вистачало), переорієнтації структури виробниц-
тва на високотехнологічні цикли тощо. Всі ці елементи були
або відсутніми в економічних планах центру, або мали у них
здебільшого декларативний характер. Відтак цей період став
часом уповільнення економічного розвитку, який перетворився
на якісний занепад на початку 80-х років.
Скута ланцюгами командно-адміністративної системи еко-
номіка поступово втрачала чутливість до НТР. Розвиток про-
мисловості відбувався шляхом надмірних витрат, нарощування
паливно-енергетичної та хімічної бази, форсованого залучен-
ня до виробництва все нових природних ресурсів, наслідком
чого повинна була стати сировинна й екологічна криза. Але
це давало короткочасний ефект; хоча кінцеві результати були
низькими, фондовіддача падала, якість продукції не відпові-
дала сучасним вимогам (у 1986 р. у загальному обсязі про-
мислової продукції вищої категорії якості досягли лише 15,9%
виробів). Поглибилися й диспропорції між галузями господар-
плани Радянського Союзу й України не виконувалися. З кінця
60-х до кінця 80-х років в СРСР неухильно знижувалися такі
показники, як приріст об'єму виробництва промисловості — з
50 до 14%; продуктивність суспільної праці — з 32 до 13%;
національний дохід впав у свому прирості з 45 до 16%. На
виробництво одиниці національного доходу в Радянському
Союзі витрачалося в 2 рази більше сировини і матеріалів, ніж
у розвинених країнах.
Аналогічною була ситуація в аграрному секторі. Здава-
лося б, що саме в 70-ті роки було зроблено найбільше для підви-
щення сільськогосподарського виробництва у республіці. За-
проваджувалися масштабні програми механізації та хімізації
сільського господарства, колосальна увага приділялася меліо-
рації. Протягом десятиліття у галузь було вкладено 27% усіх
капіталовкладень в українську економіку. Однак усе це дава-
ло мізерний, а часом протилежний результат. Механізація
перетворилася у постачання колгоспам і радгоспам низько-
якісної техніки, хімізація вироджувалась у забруднення земель
і сільськогосподарської продукції хімікатами, а меліорація
приводила до розорення родючих земель і порушення еколо-
гічного балансу. Залишалась украй низькою ефективність ви-
користання людських ресурсів у сільському господарстві, най-
наочнішими свідченнями чого стали сезонні "мобілізації" пра-
цівників інших секторів народного господарства, освіти та
науки на збирання врожаїв. До цього додавалася відстала
система переробки та зберігання сільськогосподарської про-
дукції, в результаті чого щорічні втрати урожаїв з окремих
видів сягали ЗО—33%.
Відповідно з року в рік не виконувалися плани виробниц-
тва у сільському господарстві. Складалась абсурдна ситуація:
капіталовкладення зростали, а віддача від них зменшувалася.
Темпи зростання виробництва у сільському господарстві по-
стійно спадали. У 1960—1970 рр. вони становили 4,5% в се-
редньому на рік, у 1981—1985 — 3,9%. У другій половині 70-х
років середньорічний приріст сільськогосподарської продукції
становив 1,5%, а в першій половині 80-х — 0,5%. Країна, яка
мала найкращі в світі чорноземи, стала лідером закупівлі зерна
за кордоном. Якщо в усіх розвинутих країнах виробництво
зерна постійно зростало, то в СРСР воно знизилося з 737 кг на
„.,_., „——„™..„ ~ .—— ^. „V, ^, Л1- у Ау00 р Найголовнішою
причиною такого становища була криза колгоспно-радгоспної
системи як такої.
Певний час радянському керівництву вдавалося послаблю-
вати негативні наслідки економічної політики форсованим
постачанням на світовий ринок енергоносіїв — нафти і газу,
які забезпечували надходження "нафтодоларів". З 1960 по
1985 р. частка паливно-сировинного експорту з СРСР збільши-
лася з 16,2% до 54,4%. Враховуюче значне зростання цін на
нафту в 70-ті роки, Радянський Союз отримав від експорту
енергоносіїв величезні кошти — сотні мільярдів доларів. Од-
нак вони використовувалися неефективно: вкладалися у будів-
ництво, яке часто залишалося незавершеним, йшли на закупів-
лю техніки, яка нерідко осідала на складах, а також дефіцит-
них споживчих товарів і продовольства. Переорієнтація інду-
стріальне розвинутих країн на енергозберігаючі технології на
початку 80-х років призвела до зниження попиту на нафту, що
значно зменшило валютні надходження в СРСР.
Відповідно до цього змінювався і добробут народу. Якщо
наприкінці 60-х — початку 70-х років спостерігалося певне
зростання життєвого рівня людей, то в подальшому цей про-
цес уповільнився. Навіть незважаючи на постійне зростання
середньої заробітної плати, яке в 1970—1979 рр. становило
30%. Адже підвищення номінальної заробітної платні не озна-
чало зростання реальної. Воно не підкріплювалося збільшен-
ням маси пропонованих товарів і послуг. Кількість грошей
на руках громадян збільшувалася, однак витрачати їх було
дедалі важче через постійні дефіцити тих чи інших товарів
широкого попиту, які до того ж здебільшого мали низьку якість.
Про це свідчить неймовірне зростання заощаджень громадян.
На кінець 70-х років вони становили 32 млрд крб. на рахун-
ках в ощадних касах. Отже, цей дисбаланс між доходами і
можливістю їхньої реалізації був однією з причин інфляцій-
них процесів, які набирали силу саме з кінця 70-х років, а також
однією з головних причин хронічних дефіцитів на споживаць-
кому ринку, які, у свою чергу, призводили до зловживань у
торгівлі, спекуляції і розвитку "тіньової економіки" (з 60-х
до кінця 80-х років "тіньовий" сектор економіки СРСР зріс у
ЗО разів і становив більш як 20% від національного доходу),
формування мафіозних угруповань.
^1УІ.С, .ПІЯЩ-ІІ'ІГЧПи.і І Ч/-Л. ——— іі^-іслі^.у ^^ л. ^^іі-іі, ^іі^іі^і.ііііі*
України, як і всього Радянського Союзу, входила в смугу то-
тальної кризи. Вона була неефективною, неконкурентоздатною,
а більшість спроб оживити її мали суто адміністративний чи
навіть ідеологічно-декларативний характер. Основними при-
чинами такого становища була низька ефективність економіч-
ної системи, в основі якої лежала загальнодержавна власність
на засоби виробництва, надзвичайно централізована, планова
економіка, з якої вилучено ринкові сили. Централізована пла-
нова економіка створила величезну бюрократію, яка увічню-
вала неефективність виробництва. Фактично, неможливо було
взагалі спланувати економіку такої великої держави як СРСР.
Відсутність ринку призводила до відсутності інформації, яку
постачає суспільству система ринкових цін.
Для української економіки, крім того, були характерні такі
явища, як гігантоманія, власне збагачення партійно-номен-
клатурних груп, боротьба кланів, корупція, хабарництво і т. ін.
Важливою причиною кризи радянської економіки було існу-
вання політичної системи, в якій одна партія повністю моно-
полізувала право на владу.
3. Пошуки шляхів реформування господарської
системи в другій половині 80-х років та їхня