чої сили та трудовими відносинами. Національні інтереси
ставились вище інтересів окремих громадян. Було ліквідова-
но профспілки. Вводилася загальна трудова повинність.
Напередодні другої світової війни в економіці було здійсне-
но ще більш радикальні зміни. Приватна власність зберігала-
ся, великі підприємці входили до складу керівництва держа-
вою, вони ж керували галузевими і територіальними органа-
ми управління.
Однак свобода підприємництва була суттєво обмежена. Ри-
нок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною
регламентацією. Лаикращі умови для розвитку отримали ви-
робники металу, палива, хімічних речовин, але не готової про-
дукції, не товарів широкого вжитку. Вийшло так, що не ви-
робники кінцевої продукції, які стоять найближче до спожи-
вача, а виробники сировини (вугілля, залізної руди) та напівфаб-
рикатів (чавуну, сталі, коксу і т. ін.) почали визначати страте-
гію розвитку німецької економіки. Це призвело до занепаду
експортних галузей, а зовнішня торгівля жорстко контролю-
валася. Зменшувалася залежність країни від імпорту.
Доцільно відзначити, що такий комплекс заходів приско-
рив вихід Німеччини із кризи. Вже у 1935 р. було досягнуто
докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно його пе-
ревищено. Скоротилося безробіття. Однак в цілому економі-
ка Німеччини потрапила у зачароване коло: пріоритетний роз-
виток військових галузей гальмував інші, в т. ч. й ті, що пра-
цювали на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військо-
вих галузей. Економічна експансія замінювалася військовою,
в результаті якої нацисти планували встановити свою гегемо-
нію в Європі.
Японія, як і Німеччина, виходила з економічної кризи 1929—
1933 рр. шляхом мілітаризації. Після встановлення окупа-
ційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання китай-
ських територій. У 1937 р. їй вдалося захопити деякі провінції
на півночі, а згодом — і в інших частинах Китаю. Війна набу-
ла затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80%
державного бюджету, що покривався за рахунок емісії папе-