ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Держава викупила
у поміщиків і продала селянам майже 80% усіх сільськогос-
подарських угідь. Посилилася конкуренція між виробника-
ми, внаслідок чого зросла продуктивність праці, врожайність
культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався
ринок робочої сили (частка самодіяльного населення, зайня-
того у сільському господарстві, скоротилася з 48% до 8% сьо-
годні).
Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки
відіграла американська допомога. Стабілізаційна лінія Дж. Дод-
жа, якому президент СІЛА Г. Трумен доручив очолити перетво-
рення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, відновленню
механізмів відтворення. Величезні американські капітало-
вкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змо-
гу повністю оновити обладнання, створити нові виробництва.
У березні 1952 р. набрав чинності закон про сприяння раціо-
налізації виробництва. Згідно із законом підприємства отри-
мували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги
за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування.
Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в
найсучасніших галузях індустрії. Розвиток чорної металургії
йшов шляхом спорудження доменних печей великої потуж-
ності із застосуванням новаторської киснево-конверторної
виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно розвива-
електрометалургія, встановлювалися потужні автомати-
зовані прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріало-
економні технології. Японія наприкінці 70-х років перетво-
рилася в один з найпотужніших світових центрів металур-
гійного виробництва. Закуповуючи патенти й ліцензії на нау-
кові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло присто-
совуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні при-
бутки. Ряд значних технічних новин народилися і були за-
проваджені у масове виробництво на японських фірмах. У
другій пловині 50-х років — нейлон, транзисторні приймачі, у
60—70-х роках — аудіостереосистеми, відеокамери і відеомагні-
тофони, у 80-х — комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на крем-
нієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія веде перед у такій важ-
ливій галузі науково-технічного прогресу, як електронна про-
мисловість.
Головним чинником економічного зростання є, безпереч-
но, повсякденна наполеглива праця більше ніж 120-мільйон-
ного японського народу, його працелюбність, самовіддача, жер-
товність і високий патріотизм.
Дуже ефективною виявилася в Японії система пожиттєво-
го найму на роботу (патерналізму), за якою платня щорічно
зростає і залежить від віку і стажу. Фірми дбають про постій-
не підвищення кваліфікації робітників, їхній добробут і відпо-
чинок. Перехід робітника в іншу фірму — рідкісне явище і
сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтен-
сивніше, за нижчу платню, у них довший робочий день, тиж-
день. Це впливає на зниження собівартості продукції, її ціну.
Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед торгівля, набули
для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні
майже немає, йде головним чином із держав, що розвивають-
ся, за низькими цінами. Дешева сировина також сприяла підне-
сенню японської економіки. Готову продукцію Японія виво-
зить до розвинутих країн — США, Канади, Австралії, країн
Європи.
Завдяки цим та деяким іншим чинникам Японія досяг-
нула передових рубежів у світі і перетворилася в один із світо-
вих центрів.
4. Динаміка та структурні зміни світового госпо-
дарського розвитку другої половини XX ст.
Після другої світової війни світове господарство охоплю-
вало три підсистеми: господарство економічно розвинених
країн, держав так званого соціалістичного табору та країн, що
розвиваються, утворених, головним чином, після розпаду ко-
лоніальної системи. Головною тенденцією в економічному
розвитку всіх країн була індустріалізація. Змінювалася струк-
тура національних господарств. Важливими чинниками роз-
витку світового господарства були розвиток науково-техніч-
ного прогресу, подальше поглиблення всесвітнього поділу праці,
інтернаціоналізація виробництва. Сформувалася світова інфра-
структура — комплекс галузей, що обслуговували світові еко-
номічні відносини (транспортна система, мережа інформацій-
них комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту
всі форми міжнародних економічних відносин. Для господар-
ського розвитку характерним було посилення взаємозв'язків
між усіма країнами та їхніми групами.
Економічно розвинені країни в другій половині XX ст.
перейшли до якісно нового етапу економічного розвитку. Був
здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь
масового споживання і соціальної інфраструктури. Характер-
ною особливістю було зростання у виробництві ролі НТП, за-
проваджувалися механізація і автоматизація виробництва, нові
технології. Це дало змогу звільнити значні людські ресурси з
матеріальної сфери виробництва і використати їх у сфері по-
слуг. На фоні структурних змін у виробництві спостерігалося
підвищення життєвого рівня населення.
Найбільш динамічно розвивалася промисловість, провідна
галузь господарства. При всій різноманітності її розвитку в
різних країнах структурні зміни відбувалися переважно в
одному напрямі. Вичерпування національних родовищ руд і
вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефектив-
ності використання палива зумовили повільні темпи розвит-