Правдиве пізнання минулого можливе лише зі справді наукових методологічних позицій.
Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи:
1. Принцип об'єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес. Зобов'язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними й духовними чинниками. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми.
2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, щоб чітко простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв'язків між різними явищами і подіями. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення.
3. Так, щодо принципу детермінізму, то він передбачає розгляд будь-яких суспільно-політичних процесів, явищ, тенденцій, зокрема й тих, що характеризували історію суспільства України, крізь призму причинно-наслідкових зв'язків, що зумовлювались особливостями соціально-економічного й політичного розвитку держави, нації, суспільства на попередніх історичних етапах, зумовлюючи водночас стан і розвиток суспільної організації на його наступному етапі.
Водночас мова може йти про включення до сфери історичного аналізу принципу детермінізму як вимоги врахування взаємозв'язку та причинної зумовленості внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних і суб'єктивних чинників, які впливали на формування соціально-економічних, політичних, націогенетичних процесів і, таким чином, на специфіку суспільства на всіх етапах його розвитку.
Важливим методологічним принципом, який доповнює позиції детермінізму, є принцип цілісності. Він дає змогу реалізувати багатовимірний підхід до аналізу суспільно-політичних проблем і процесів з урахуванням впливу на них як ідейних, політичних, культурологічних, так і економічних чи соціальних чинників. На прикладі, скажімо, державних тенденцій суспільства, зокрема українського,.
Додамо, що особливе значення з огляду на викладене відіграє й принцип альтернативності, спрямований на визначення ступеня ймовірності
подальшого поглиблення або, навпаки, обмеження дії тенденцій, які визначають реалії сучасного розвитку держави та суспільства. Це дає змогу узагальнити попередні висновки дослідження, поглибити об'єктивність і науковість теоретичних засад, які визначили його мету й спільне спрямування
Ці принципи реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів — теоретично обґрунтованих способів пізнання. Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний і логічний. Застосування першого дає змогу простежувати історичні явища на всіх етапах розвитку з урахуванням специфічності перебігу в конкретних умовах місця і часу. Логічний метод відкриває можливості для аналізу історичних подій, явищ на кінцевій стадії їх розвитку, коли всі їх основні властивості набули завершеного вигляду. Історичний і логічний методи пізнання взаємно переплітаються, доповнюють один одного.
При вивченні історії України також використовуються (особливо зарубіжними істориками) міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соціальних досліджень, математичні методи, методи математичної статистики та ін.
Джерела і література з історії України
Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей.
Сукупність історичних джерел класифікують на п'ять основних типів:
1)речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам'ятки;
2)етнографічні джерела — пам'ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу;
3)лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;
4)усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;
5)писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.