Учитель. На чергових президентських виборах 1972 p. Р. Нік- сона було обрано президентом на новий термін. Зрештою, демократи, як і в 1968 р., здобули перемогу на виборах до конгресу, зберігши стійку більшість в обох його палатах. «Поділене правління» — виконавча влада належала республіканцям, а законодавчу контролювали демократи — породжувало чимраз більшу напруженість між цими владними структурами. Як і його попередники, Р. Ніксон прагнув розширення президентських повноважень. Не раз він діяв в обхід законодавчого органу. Роздратовані цим палати конгресу нерідко «провалювали» внесені президентом законопроекти (зокрема, стосовно урядових асигнувань) та пропоновані ним кандидатури на урядові посади, а президент, у свою чергу, часто-густо накладав вето на ухвалені палатами законопроекти.
Найбільш рельєфно протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади проявилось у так званій «уотергейтській справі». Під час виборчої кампанії 1972 р. у штаб-квартирі Демократичної партії, що розміщувалася у вашингтонському кварталі Уотергейт, поліція затримала групу зловмисників, які намагалися встановити підслуховуючу апаратуру. Спочатку на цей, здавалося б, дріб’язковий епізод не звернули особливої уваги, і він анітрохи не перешкодив Р. Ніксону здобути перемогу. Однак після виборів було оприлюднено факти про те, що президент і його найближче оточення не тільки були поінформовані щодо згаданої акції, але й всіляко намагалися затушувати цей неприємний інцидент. Вибухнув гучний скандал, ця справа стала предметом розслідування у Конгресі та вищих судових інстанціях.
Що ж до самого Р. Ніксона, то слідство у його справі зайшло так далеко, що конгрес розпочав процедуру імпічменту — усунення президента з обійманої ним посади. За такої ситуації Р. Ніксону не залишалося нічого іншого, як піти у відставку (серпень 1974 p.), наступним президентом став Дж. Форд.
Попри те, що «уотергейтська справа» була не просто роздута засобами масової інформації, а й спрямовувалася політичними колами, зацікавленими у «поваленні» Р. Ніксона, тим не менше, ця кампанія сколихнула всю американську громадськість. У ширшій перспективі вона пішла на користь суспільству: розслідування «уотергейтської справи» засвідчило непохитність засад американської демократії й те, що у правовій державі ніхто не може безкарно зловживати владою, у тому числі й президент.
Дж. Форд «амністував» Р. Ніксона, якому загрожував судовий процес. Громадська думка піддала за це нового президента гострій критиці. Не дуже вдалою виявилася и економічна політика Дж. Форда. Не найкращим чином складались його відносини з конгресом.
На президентських виборах 1976 р. переміг кандидат від Демократичної партії Джеймс Картер — колишній губернатор штату Джорджія. Він наголошував на своїй непричетності до корумпованої вашингтонської верхівки, афішував близькість до простолюду, побожність (за віросповіданням — баптист), підкреслював важливість дотримування у політиці високих моральних норм і правил. Після виборів до конгресу демократи зберегли більшість в обох палатах.