Відхід від нової економічної політики й перехід до директивного управління та планування.

Соціально-економічний розвиток України у 20-30-ті роки був зумовлений тим, що радянська Україна, увійшов­ши до складу СРСР (30 грудня 1922 р.). З 1922 р. всі рішення, що стосувалися України, в тому числі й розвитку її економі­ки, приймалися центральними органами в Москві.

Запровадження необмеженої системи централізації в управлінні господарством, загальне (всесоюзне) функціону­вання транспортної системи, органів обліку матеріальних ресурсів, введення централізованого фінансування — усе це надавало економіці України колоніальний характер. Уже в другій половині 20-х років (1924-1927 рр.) до загальносо­юзного бюджету відраховувалося українського капіталу на 20 відсотків більше, ніж за часів Російської імперії.

Наприкінці 20-х років радянське партійно-державне керівництво відмовилося від непу і взяло курс на побудову в країні комуністичної системи виробництва і розпо­ділу суспільного продукту.

Як відомо, наслідки нової економічної політики в Укра­їні суперечливі. У 1928-1929 рр. у республіці вироблено електроенергії на 138 відсотків більше, ніж у 1913 р. кам'я­ного вугілля — на 119,3 відсотків, сталі — на 117 відсот­ків. Поступово виходило з кризи і сільське господарство України, яке за обсягом валової продукції вже у 1927-1928 рр. дещо перевищило рівень виробництва 1913 р. Водночас сільське господарство помітно відставало від про­мисловості. Якщо за 1927-1928 рр. обсяг промислової про­дукції зріс на 19,5 відсотків, то сільськогосподарської — лише на 6 відсотків. Тобто неп не міг остаточно стабілізу­вати економічний розвиток. До того ж реформування еко­номіки в умовах нової економічної політики приводило не тільки до позитивних наслідків, а й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза та ін.). Наприкінці 20-х років країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконс­трукції промисловості. Тому перед країною гостро стала альтернатива: або низькі темпи розвитку всього госпо­дарства на базі непу і все більше відставання від провід­них капіталістичних країн, або ж відмова від ринку, по­вернення до адміністративних методів, концентрація ре­сурсів і форсований ринок основної ланки господарства — важкої промисловості.

Крім економічних протиріч, здійснення непу дедалі біль­ше виявляло серйозні політичні та соціальні суперечності (небажання більшовицької партії ділитися владою і по­ширювати дію економічного плюралізму на сферу полі­тичну; швидка диференціація суспільства; поява безробіт­тя, зростання соціальної напруги, а значить і створення соціальної бази для відмови від ринкових відносин).

Безпосереднім приводом до демонтажу непу стала хлі­бозаготівельна криза 1927-1928 рр. У січні 1928 р. поча­ли застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати «надлишки» зерна державі за низь­кими закупівельними цінами, їх оголошували куркуля­ми, притягували до суду, звинувачуючи в спекуляції, а хліб конфісковували. Це нагадувало продрозкладку.

Нову економічну політику було остаточно відкинуто. Розроблялися надзвичайні заходи, які переростали в по­літику комуністичного штурму. Поворот в економічній політиці характеризувався примусовою продрозкладкою, запровадженням карткової системи постачання місько­го населення, експропріацією («розкуркуленням») найзаможніших селянських господарств і створенням колек­тивних господарств. Поступово держава почала відро­джувати надзвичайні заходи часів «воєнного комунізму». У відносинах із селом держава замість закупівель на ри­нку в кінці 1927 р. почала застосовувати конфіскаційний принцип хлібозаготівель, незаконні обшуки селянсь­ких господарств. Восени 1928 р. повсюдно розпочалось застосування надзвичайних заходів до куркулів, а місця­ми і до середняків. В село з міста було направлено тисячі членів партії для примусового вилучення хліба.

В економічне життя повернулися реалії «воєнного ко­мунізму» — заборона торгівлі, карткова система розподі­лу продуктів, фінансування державних витрат шляхом інфляційного випуску паперових грошей. В 1927 році для промислових підприємств було встановлено держав­ний виробничий план. Трестівський госпрозрахунок, що охоплював, головним чином, сферу управління виробниц­твом, замінили госпрозрахунком підприємств. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про реорганіза­цію управління промисловістю», за якою підприємства, а не трести, як раніше, оголошувалися основною ланкою управління. Фактично розпочалося здійснення галузево­го принципу управління промисловістю. Трести з госп­розрахункових об'єднань перетворювалися на органи тех­нічного управління. В роки першої п'ятирічки вони вза­галі припинили своє існування. Як показує відомий економіст В. Гринчуцький, досліджуючи проблеми орга­нізації, управління та діяльності промислових трестів України у 20-ті роки, того ступеня самостійності, який мали госпрозрахункові трести, підприємствам не було на­дано. Підприємства перетворювались у виконавчий ор­ган центрального керівництва.

Майже вся велика промисловість України перейшла у підпорядкування загальносоюзних наркоматів, наділених не меншими повноваженнями, ніж главки Всесоюзної Ра­ди Народного Господарства і Української Ради Народно­го Господарства на початку 20-х років. Процес підпоряд­кування промисловості України центральним органам відбувався навіть усупереч волі завжди лояльного пар­тійно-державного керівництва самої республіки. Марними були також спроби керівництва республіки відстояти українські торговельні представництва за кордоном. По­яснення цих невдач полягало в тому, що не окремі союзні відомства, а саме ЦК ВКП(б) здійснював цілеспрямовану централізацію народногосподарського управління. Ство­рювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації управління, яка мала стати фундаментом тоталітарного режиму. Ніхто з її творців не брав до ува­ги, що надмірна централізація веде до втрати справжньо­го контролю за соціально-економічними процесами, до па­ралічу місцевої ініціативи, величезних непродуктивних затрат ресурсів.

Новий господарський механізм ґрунтувався на центра­лізованому плануванні, а не на економічних законах. Дер­жавне планування стало переважати над ринком. Запро­ваджувалася волюнтаристська формула: наші плани — це наші прогнози, а плани — директиви. У 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) вперше з 1921 р. проголосив примат плану над ринком. Під впливом войовничих прихильників ко­муністичної доктрини у директиви з'їзду було закладено думку про цілковите знищення товарно-грошових відно­син у найближчому майбутньому.

В умовах формування командно-адміністративних ме­тодів управління відбувалися суттєві зміни у фінансово-кредитній системі. Так, на початку 30-х років був майже повністю витіснений приватний капітал із різних секто­рів економіки, анульовані всі іноземні концесії.

В 1930 р. відбулася податкова реформа. Замість 63 рі­зноманітних податків і платежів в бюджет, які регулюва­ли виробничу діяльність підприємств, було введено два основних види: податок з обороту й відрахування з при­бутку. Але оскільки підприємства функціонували на ос­нові обов'язкових планових завдань, то податки вже не здійснювали роль регулятора, а тільки забезпечували над­ходження до державного бюджету країни. Всі інші види податків були ліквідовані.

Протягом 1930-1932 рр. фактично було покінчено з ринковими методами і в кредитній системі. Кредит було замінено централізованим фінансуванням. Було заборо­нено комерційний кредит між підприємствами, відмінено вексельний обіг. Ліквідовувався довгостроковий кредит для державних підприємств, замість нього було введено безпо­воротне фінансування. А довгострокове кредитування зберігалось тільки для колгоспів, промислової та споживчої ко­операції. Усі операції по короткостроковому кредиту пе­рейшли до Держбанку, який зосередив у своїх руках до 97 відсотків усього об'єму короткострокового кредитування. Для приватних підприємств, які до того часу залишились, стали недоступним будь-які форми кредитування. Напри­кінці 30-х років у країні залишилося всього 7 банків: Держ­банк, Зовнішторгбанк, 5 банків довгострокових вкладень (в 1959 р. ці п'ять банків влились у Будбанк, і таким чи­ном в СРСР залишилося всього 3 банки).

Формуванню нового господарського механізму (плану­вання на державному рівні, на рівні підприємств, ціноут­ворення, фінансово-кредитний механізм, господарчі пра­вові відносини), сприяла адміністративно-територіальна реформа 1932 р., в результаті якої губернії були реорга­нізовані в області.

Таким чином, утвердження адміністративної системи управління, директивний плановий розподіл ресурсів і про­дукції витіснили ринкові відносини. Наростаюча центра­лізація, повернення до командних методів управління еко­номікою зумовили посилення експлуатації трудящих, зни­ження життєвого рівня народу. Наприкінці першої п'ятирічки повністю сформувалась надцентралізована еко­номіка, яка з незначними змінами проіснувала в СРСР до кінця 80-х років XX століття.