Вірусологічний метод діагностики.

Оскільки вірус натуральної віспи належить до збудників другої групи патогенності, то роботу з вірусологічної діагностики цієї інфекції здійснюють в умовах і за правилами, розробленими для збудників особливо небезпечних захворювань. Відбір клінічного матеріалу для дослідження здійснюють медичні працівники, які були попередньо вакциновані протягом 12 місяців. На початковій стадії захворювання відбирають мазки з носової частини глотки, слину, гепаринізовану кров, із появою висипу -його елементи. Зішкріб проводять скальпелем або голкою не менше як з 6 елементів і роблять мазки на скельцях. На стадії формування везикул і пустул відбирають їх вміст. На стадії утворення струпу збирають його у кількості не менше 12 штук.

Лабораторна діагностика натуральної віспи включає в себе експрес-методи дослідження (ЕМ, дослідження у світловому мікроскопі мікропрепаратів, забарвлених за методом Морозова у модифікації Гіспена), РІФ, РНГА, РІД (реакція імунодифузії). Під світловим мікроскопом можна побачити віруси віспи як найдрібніші кульки - тільця Пашена.

Накопичення вірусу здійснюють на

хоріоналантоїсній оболонці ембріонів. Для зараження використовують 11—14-денні курячі ембріони, температура інкубації 37 °С. Індикація вірусу на хоріон-алантоїсній оболонці полягає в утворенні специфічних вірусних бляшок - маленьких, сферичної форми, сіро-білого кольору, з гладенькою блискучою опуклою поверхнею, діаметром 0,5-1,0 мм (рис. 20.73).

Для накопичення збудника натуральної віспи придатні багато культур клітин людини і тварин, у тому числі первинно-трипсинізовані, диплоїдні та перещеплювані, наприклад HeLa. Ідентифікацію виділеного вірусу здійснюють у РН, РЗК, РГГА, РІФ.

Для серологічного методу діагностику захворювання застосовують РГГА, РЗК, РІФ, РНГА, РН у курячих ембріонах та культурі клітин.

Лікування хворих на натуральну віспу.Симптоматичне, а також індукторами інтерферону та противірусним препаратом метисазоном (Methisazone). Призначається по 0,01 г/кг маси тіла 2 рази на день упродовж 6 днів. Препарат впливає на репродукцію вірусу натуральної віспи на пізній стадії, інгібуючи синтез структурних вірусних білків та процес формування зрілих вірусних часточок.

Специфічна профілактика натуральної віспи. Натуральна віспа належить до керованих інфекцій. Напружений довічний імунітет проти вірусу натуральної віспи створює жива вісповакцина для нашкірного введення. У зв'язку з ліквідацією віспи у світі обов'язкові щеплення проти неї відмінені з 1980 року.

ВІРУС ВІСПОВАКЦИНИ

Таксономія. Вірус вісповакцини (vaccinia virus) відноситься до родини Poxviridae роду Orthopoxvirus.

Віруси натуральної віспи, віспи корів та вісповакцини, або вірус вакцини, створюють перехресний імунітет, що дало можливість свого часу використати останній для специфічної профілактики та успішної реалізації програми ліквідації віспи натуральної на земній кулі. Походження вірусу вісповакцини активно дискутується. Вважають, що вірус вакцини існує тільки як лабораторний або вакцинний штам (Variola vaccinae). Його походження до останнього часу невідоме. Дехто вважає, що він походить від вірусу віспи корів, який свого часу застосував для щеплення Енріке Дженнер.

Віруси натуральної віспи, віспи корів та вісповакцини відрізняються за рядом біологічних властивостей. Зокрема, vaccinia virus швидко викликає розвиток ЦПД у чутливих до нього культурах клітин (ЦПД формується при температурі 40 °С), виявляє гемаглютинуючі властивості, на хоріоналантоїсній оболонці формує більші за розмірами бляшки сірувато-білого кольору.

Для отримання вакцинних препаратів вірус вводили в організм телят шляхом тотального нашкірного зараження. Після утворення пустул матеріал зшкрябували зі шкіри, консервували гліцеролом, титрували, розфасовували і висушували. Людині вакцина наносилася на скарифіковану шкіру, де через кілька днів розвивались пустули, що згодом загоювалися рубцюванням.