Найчисленнішу частину населення Вавілонії становили селяни-общинники. Перехід общинної землі в приватну власність прискорив процес розшарування общин. Наслідком цього стало утворення значного прошарку збіднілих людей, які поповнюють ряди рабів та залежних орендаторів. Право Месопотамії закріплювало широку палітру форм особистої залежності. В юридичних документах того часу вони виступають як: 1) ті, що заставляють своє майно і землю при грошовій або натуральній позиці; 2) ті, що закладають лихварю свою жінку та дітей; 3) ті, що продають своїх дітей за гроші; 4) ті, що орендують чужу землю; 5) ті, що наймають робочу худобу; 6) ті, що продають свою ділянку землі, будинок, сади і ін.; 7) ті, що наймаються на поденну роботу і т.п.
Усе населення Месопотамії займалося сільським господарством. Закони Хамураппі захищали селянина, який взяв у борг і не мав змоги його повернути, при чому він не міг стати рабом. Борг потрібно було відробити за 3 роки. Закони охороняли життя того, хто відпрацьовував борг у тамкара. Вони встановлювали максимальний відсоток за договорами позики у розмірі 20% для грошової позики і 33% для позики у зерні.
Хаммурапі не вніс докорінних змін в організацію управління сільськими общинами, які самостійно вирішували справи із землекористування, зрошення, збору податей, забезпе-чення громадського порядку. Вони зберегли свої реліктові органи: народні збори, раду старійшин. Жителі кварталів також скликали свої сходки. Рішення цих органів виконували старійшини общин, поселень, які мали судові та поліцейські повноваження. Наприклад, якщо грабіжник не був знайдений, то община поселення в особі старійшини повинна була відшкодувати потерпілому його пропажу (ст. 23). Такий звичай існував ще за первіснообщинного ладу.