Основну масу рабів становили іноплемінні, захоплені війною. Рабами були діти народжені від рабині.
Відмінним знаком раба була табличка, яка висіла на його шиї, або клімо.
Закон дозволяв рабам мати дім, сімью, майно. Вбивство раба лягало для його хазяїна тільки платою матеріальної шкоди.
Особливу групу рабів складали неоплачувані боржники. Це люди, які не могли віддати борг і йдуть на роботу кредитора. Максимальний час відробітку боргу 3 роки.
Найприниженіше становище мали раби (вардум). Вони поділялися на царських, общинних та приватновласницьких.
Раб мав невелике майно, міг ним розпоряджатися, але після його смерті воно ставало власністю господаря. Рабиню, яка народила своєму господарю дітей, після його смерті на-лежало відпустити на волю разом з дітьми, навіть якщо вони не були офіційно визнані батьком. У царстві стародавніх шумерів раб міг заперечувати своє рабське становище через суд. Однак програш у такій справі загрожував йому покаранням. У судовому порядку раб міг протестувати проти його продажу чи дарування іншій особі. У законах Хаммурапі вказівок на такі права вже немає.
Вільнонароджений вавилонянин не міг віддаватися у рабство, допускалося лише тимчасове перебування у борговій кабалі до 3-х років (ст. 117).
Рабів заборонялося тримати в ланцюгах. Кайдани і шийні колоди на рабів одягалися при їх перевезенні в інше місце або для продажу на ринок. Але, незважаючи на тяжке стано-вище рабів, не вони, а общинники-землероби становили основну масу населення, яке сплачувало податки експлуатувалося деспотичною державою.