«Закон стосовно зібрань робітників і ремісників одного і того ж стану та однієї і тієї ж професії» — нормативний акт першого періоду Великої французької революції. Ухвалений 14.VI 1791 на пропозицію адвоката, депутата І. Р. Г. Ле Шапельє (1754-94) Установчими зборами Франції. Зафіксував реакцію великої буржуазії на зростання — після ухвалення Декларації прав людини і громадянина 1789 та першої конституції Франції — страйків, на посилення вимог щодо скорочення робочого дня до 10—12 год., підвищення зарплати, на створення професійних. робітничих спілок тощо. Спрямований на гальмування страйкового і профспілкового руху і водночас на забезпечення практично нічим не обмеженої свободи підприємництва та експлуатації робітництва. Закон передбачав скасування будь-яких станових або професійних корпорацій, категорично забороняв обрання голови, секретаря, ведення протоколів, фіксацію будь-яких рішень, постанов на зборах представників одного і того ж стану або однієї і тієї ж професії. Це стосувалося не лише робітників, лавочників чи підмайстрів, а й підприємців. Муніципальні та адміністративні органи не повинні були приймати петиції чи відповідати на подібні звернення і зобов'язувались оголошувати їх недійсними. Такими, що суперечать конституції, свободі та Декларації прав людини і громадянина, визнавалися і угоди про страйки, а їх провідники та автори віддавалися до поліцейського суду з накладенням штрафу в 500 ліврів на кожного звинувачуваного і позбавленням його протягом одного року активних громадянських прав. Суворо заборонялося залучати страйкарів до громадських робіт. Якщо ж ухвали про страйк містили погрози на адресу підприємців або штрейкбрехерів, то сума штрафу подвоювалася з доданням до нього тримісячного ув'язнення. Зібрання найактивніших страйкарів могли вважатися збіговиськами заколотників і розганялися силою з наступним покаранням їх організаторів «за всією суворістю законів». Закон діяв майже століття: страйки було дозволено лише у 1864, а профспілки — у 1884.