Бюджетне планування як складова частина фінансового.

 

Бюджетне планування є складовою бюджетного процесу, що включає порядок складання та виконання бюджету, його нормативно-правову та організаційну основу, а також питання теорії та методології складання бюджетів країни. Результатами бюджетного планування є проект зведеного Державного бюджету — основного фінансового плану держави на поточний рік, а також бюджети різних рівнів державної влади (місцеві, суб’єктів держави тощо).

Так, з розширенням масштабів мобілізації ресурсів і необхідністю якомога ефективнішого їх використання при розробці бюджету в 60-х роках спочатку в США, а пізніше і в інших країнах почали застосовувати програмно-цільовий метод, в тому числі системний аналіз, економетричні моделі, електронно-обчислювальну техніку. В 1961 році нова система вперше була запроваджена Міністерством оборони США і дістала назву «Плану­вання — програмування — розробка бюджету» (ППБ). З 1965 року ця система поширилась на інші міністерства. За цією методикою розроблявся багатоваріантний бюджет, який в основному по­в’язувався з економічними програмами країни з урахуванням загальних проектів розвитку. ППБ — це системно-варіантний метод планування на основі принципу «плинний бюджет».

 

ППБ включає три статті
І — планування	ІІ — програмування	ІІІ — бюджетування (розробка бюджету)
· формування та викладення цілей і завдань, для досягнення і вирішення яких мають діяти організації, що функціонують на ринку	· підбір засобів, що є в розпорядженні, та винайдення нових з метою досягнення цілей	· переклад загальних ба­гаторічних програм мо­вою бюджетних цифр за фінансовими роками; · процес розподілу загальної сукупності кіль­кісно виражених опера­цій відповідно до тради­ційної бюджетної кла­сифікації

Рис.1. Зміст ППБ

З 1973 року американська адміністрація переходить від системи ППБ до нового методу — цільового управління фінансами, в основу якого покладено розробку програм окремих міністерств і відомств. З 1976 року була введена система складання бюджету на нульовій основі, за принципом щорічного перегляду «з нуля» державних програм без урахування вже проведених витрат за попередньо прийнятими програмами. В Німеччині бюджет, складений на основі програмно-цільового методу, дістав назву кон’юнк­турно-нейтрального. Нові методи складання бюджету під назвами «раціоналізація вибору бюджетних рішень» та «програмний аналіз та огляд» широко застосовуються відповідно у Франції, Великобританії.

Отже, можна дійти висновку, що методи бюджетного планування, програмування та прогнозування мають використовуватися в комплексі з метою оптимізації розподілу фінансових ресурсів держави. Бюджетна стратегія і тактика як способи формування бюджетної політики держави на практиці мають спрацьовувати одночасно та ефективно

Основні документи для формування бюджетної тактики в Україні:

· макроекономічний прогноз соціально-економічного розвитку країни, складовим елементом якого є основні прогнозні показники зведеного бюджету країни;

· основні напрями бюджетної політики (Бюджетна резолюція)*.

* У деяких країнах з бюджетною резолюцією, або «бюджетним посланням», виступає глава держави — президент (у США, Росії).

(Бюджетна резолюція — спеціальна постанова Верховної Ради України, що визначає основні напрями бюджетної політики на плановий рік.)

 

Слід зазначити, що в основу розробки «Основних напрямів бюджетної політики» в Україні кладуться матеріали, які готуються Міністерством фінансів, Міністерством економіки та централізованими галузевими органами виконавчої влади, місцевими органами самоврядування. В них формулюються головні пріоритетні напрями бюджетної політики на плановий рік, які повинні стати орієнтиром для Уряду, що керує складанням проек­ту бюджету, і для Верховної Ради при розгляді бюджету. У цих матеріалах визначаються: макроекономічні цілі та обов’язково розмір дефіциту бюджету; загальний обсяг дохідних надходжень; положення, які є основою формування видаткової частини бюджету; наводяться завдання Уряду, які слід враховувати (див. ст. 33 Бюджетного кодексу України).

В Україні основною новацією, запропонованою в рамках Бюджетного кодексу, є відсутність Бюджетної резолюції як обов’яз­кової постанови Верховної Ради при прийнятті Державного бюджету на наступний рік. Досвід існування цього документа у царині вітчизняного бюджетотворення зафіксував його декларативність, багатомовність і необов’язковість для Уряду. Натомість Бюджетним кодексом запропоновано запровадити процедуру слухань з питань бюджетної політики. Ядром цих слухань є доповідь прем’єр-мі­ністра або (за його дорученням) міністра фінансів про «Основні напрями бюджетної політики» на наступний період. Верховна Рада України або схвалює, або бере до відома зазначений документ.