Реферат Курсовая Конспект
Історія держави і права зарубіжних країн - раздел История, Державна Податкова Служба України ...
|
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Кафедра теорії та історії держави і права
ЗАТВЕРДЖУЮ
Проректор з навчальної
Та методичної роботи
М.М. Касьяненко
Р.
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС
«Історія держави і права зарубіжних країн»
Для підготовки фахівців за ОКР бакалавр
Денної форми навчання
галузь знань 0304 «Право»
напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»
Статус дисципліни: нормативна
Рпінь – 2012
Навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни «Історія держави та права зарубіжних країн» містить робочу навчальну програму, опорний конспект лекцій, методичні вказівки до організації семінарських занять, самостійної та індивідуальної роботи, контрольні роботи, тестові завдання з курсу, екзаменаційні питання, тематику рефератів, список рекомендованої літератури.
Укладачі О.А. Калганова, к.ю.н., доцент, завідувач кафедри теорії та історії держави і права
Т.М. Супрун, асистент кафедри теорії та історії держави і права
Рецензент І.І. Шемелинець, к.ю.н., доцент, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін
Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри теорії та історії держави і права, протокол № ____ від «____» _________________ 2012 р.
Завідувач кафедри О.А. Калганова, к.ю.н., доцент
Затверджено на засіданні вченої ради юридичного факультету, протокол № ____ від «____» _________________ 2012 р.
Голова вченої ради
Юридичного факультету М.О. Мацелик, к.ю.н., доцент
Завідувач навчально-
Методичного відділу О.О. Бойко-Слобожан
СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО КОМПЛЕКСУ
Передмова………………………………………………………………………......3
Опис навчальної дисципліни……………………………………………………5
Структура навчальної дисципліни……………………………………………..6
Зміст навчальної дисципліни за модулями……………………………………8
Методи оцінювання та розподіл балів
За кредитно-модульною системою …………………………………………….14
Опорний конспект лекцій………………………………………………………16
Організація семінарських занять,
Самостійної та індивідуальної роботи…………………………………………70
Контрольні роботи………………………………………………………………110
Тестові завдання з курсу………………………………………………………..127
Екзаменаційні питання з курсу………………………………………………..150
Тематика рефератів……………………………………………………………..153
Список рекомендованої літератури…………………………………………...155
ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ ЗА МОДУЛЯМИ
Модуль 1 – 2 кредити
СТАРОДАВНЯ ДЕРЖАВА І ПРАВО
Тема 1. Предмет і завдання історії держави і права зарубіжних країн
Предмет науки історії держави і права зарубіжних країн та її місце у системі юридичних наук. Історичні закономірності розвитку держави і права. Методологія науки та курсу історії держави і права. Концепції походження та еволюції держави і права. Суть цивілізаційного, історичного та формаційного підходів у розвитку суспільства та держави.
Джерела та періодизація історії держави і права зарубіжних країн. Етапи виникнення держави та права.
Тема 4. Держава і право Стародавньої Індії
Арійське вторгнення та виникнення держави у Стародавній Індії. Періодизація розвитку держави і права. Держава Маур’їв. Правління царя Ашоки. Суспільний лад та правове становище основних груп населення, система варн. Організація державного ладу, структура влади та система управління. Центральне і місцеве управління.
Суд і судочинство Стародавньої Індії. Джерела і основні риси права. Закони Ману та їх характеристика.
Тема 8. Податкова система країн стародавнього cвіту
Виникнення податків та система оподаткування країн стародавнього cвіту. Види податків країн стародавнього cвіту (Стародавній Єгипет, Стародавній Вавилон, Стародавня Індія, Стародавній Китай, Стародавня Греція, Спарта та Стародавній Рим). Податкові органи та відповідальність за ухилення від сплати податків.
Модуль 2 – 1 кредит
ФЕОДАЛЬНІ ДЕРЖАВИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ТА АРАБСЬКИЙ ХАЛІФАТ
Тема 9. Держава і право франків
Основні етапи виникнення і розвитку франкської держави і права. Формування державного апарату. Влада франкських королів. Основні положення реформи Карла Мартелла (715-741 рр.). Утворення Франкської імперії. Суспільний лад франкської держави. Судова реформа Карла Великого. Джерела права. Перехід від варварських до феодальних правових звичаїв. Основні риси права. Салічна правда.
Тема 13. Арабський Халіфат
Розпад родоплемінних відносин та виникнення Арабського Халіфату. Періодизація розвитку держави Арабського Халіфату. Особливості суспільного і державного ладу. Роль державної власності на землю. Теократична форма правління та організація влади в Халіфаті. Судова система Арабського Халіфату. Джерела мусульманського права. Система мусульманського права.
Іслам та формування мусульманського права, його джерела.
МОДУЛЬ 3 – 2,5 залікові кредити
ДЕРЖАВА І ПРАВО НОВОГО ТА НОВІТНЬОГО ЧАСУ
Тема 17. Виникнення та розвиток буржуазної держави і права у Німеччині. Об'єднання Німеччини
Особливості розвитку Німеччини у першій половині XIX ст. Вплив революції 1848 р. на розвиток німецьких держав. Північнонімецький союз. Конституційна Хартія Прусії 1850 р. Діяльність канцлера Бісмарка та утворення імперії. Конституція 1871 р. Державний лад Німеччини наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Федеративний устрій Німеччини.
Джерела та основні риси права Німеччини Нового часу. Рецепція римського права та кодифікаційні роботи по створенню загального німецького законодавства.
Тема 20. Держава і право Франції новітнього періоду
Державний лад Третьої республіки у міжвоєнний період. Конституція 1946 р. Державний лад Четвертої республіки. Причини її ліквідації і прийняття Конституції 1958 р. Державний устрій П`ятої республіки. Зростання соціального напруження в 60-х роках. Зміни у соціальній структурі Франції. Французька правова система у другій половині XX ст. Основні напрями державно-правового розвитку Франції наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Податкова система Франції.
Тема 21. Держава і право Великобританії новітнього періоду
Зміни в економіці, політичній системі та в державному устрої в першій половині ХХ ст. Наслідки економічної кризи після першої та другої світових воєн. Перемога консерваторів. «Залізна леді» та її програма. Великобританія ХХІ ст. Органи державної влади, їх структура та повноваження. Заміна загального права статутним. Основні риси права. Судові та правоохоронні органи Великобританії. Податкова система Великої Британії.
МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ БАЛІВ
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади: народних зборів (екклесія), ради п’ятисот, геліеї, колегії стратегів і колегії архонтів.
У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. До нього входили представники афінських аристократів, що займали посади архонтів та колишні архонти, які зробили задовільний звіт про свою річну діяльність.
Найбільш розвинену правову систему в Стародавній Греції мали Афіни. Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигляді Законів Драконта.
Спарта. На противагу демократичним Афінам Спарта була своєрідною аристократичною республікою. Причини цього мають глибоке коріння.
У XІІ – XІ ст. до н.е. у невелику область на півострові Пелопонес – Лаконіку – ввірвались дорійські племена. Ця область була вже заселена. За Гомером (“Ілліада”), її займали 12 ахейських громад. Однією з них була Спарта на чолі з “царем” Менелаєм.
Маленька Лаконіка була тісною для нової громади (300 кв. км). В VI ст. до н. е. дорійські племена підкорили собі Мессенію (боротьба тривала кілька сторіч – з VIII ст. до н. е. по VI ст. до н. е.), її землі стали спільною власністю переможців, а населення перетворене на державних рабів-ілотів. Для того, щоб утвердити і зберегти своє панування над корінними мешканцями Мессенії, дорійці були змушені об’єднатися з 12 ахейськими общинами. З того часу спільну спартанську общину очолювали 2 царі – дорійський і ахейський. Невелика група повноправних громадян-спартіатів експлуатувала величезну кількість поневолених ілотів. Це звісно вимагало створення сильної воєнної організації.
Захоплену землю спартіати розділили на спадкові ділянки (клери), які оброблялися ілотами. Спартіат не міг продати, закласти чи здати в оренду свій клер. Ілоти, що обробляли цю землю, сплачували податок (половину отриманого врожаю), який йшов на утримання спартіата. Обов’язком останнього була військова справа, а весь вільний час зайнятий полюванням, гімнастикою, хороводами. Чисельність спартіатів разом з сім’ями не перевищувала 10 відсотків від загальної кількості населення.
Основи такого ладу у Спарті заклав ще легендарний законодавець Лікург (ІХ-УІІІ ст. до н. е.). Саме йому приписується поділ території Лаконіки (первісного ядра майбутньої держави, площею усього в 300 кв. км) на 39 тис. ділянок-клерів, введення залізних грошей (для запобігання хабарництву, навіть незначні суми доводилося перевозити волами), розробка законів проти розкоші (дах мав зводитися лише сокирою, двері – пилкою, без оздоб і прикрас).
Образ життя спартанців від народження до смерті жорстко регламентувався. Із 7 років хлопчики виховувались у гімназіях під наглядом наставників – педагогів. Головна мета навчання і виховання – підготовка майбутнього воїна. З 20 до 60 років спартанець вважався військовозобов’язаним і повинен був систематично вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До 30 років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватись порад свого опікуна, наставника.
Спартанці носили однаковий одяг, користувались однаковим домашнім начинням, дотримувались стандарту, загальноприйнятої форми бороди та вус. До 30 років спартанець повинен був одружитися, інакше він щорічно під час релігійного свята підлягав побиттю з боку жінок.
Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високий. Вони не знали багатьох господарських турбот, ілоти доставляли їм продукти, дітей виховувала держава.
Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами (сиситіями), під час яких прості громадяни та царі їли за одним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожен вносив щомісячно натуральний внесок в общину.
Військова справа була основним заняттям громадян. Спартіатам заборонялося займатися ремеслом, торгівлею, фінансово-кредитними операціями.
На чолі вільної общини, як уже згадувалося, стояли два царі – дорійський та ахейський. У військовий час це були воєначальники, у мирний – вищі жреці. Влада царів була спадковою.
Для обмеження царської влади щорічно усіма повноправними спартіатами обиралася колегія ефорів (спостерігачів) з 5 чол. Вони ж скликали Раду старійшин (герусію) та народні збори (апелу), вели переговори з іноземними послами. Старший ефор – епонім давав своє ім’я назві року. Звіт ефори складали лише перед своїми наступниками.
Суспільний і державний лад Римської республіки. За неписаними римськими законами визнавалося, що люди нерівні між собою, раби взагалі розглядалися як не люди, а речі. Громадянином вважався чоловік, народжений від повноправних батька і матері. З досягненням повноліття його приводили на форум і записували у відповідну трибу. Після цього він набував право участі в народних зборах, право бути обраним на посаду в державному і судовому апараті, право служби у війську (і відповідно участі у розподілі військової здобичі). Громадянин до смерті батька не мав права розпоряджатися майном. Жінки взагалі позбавлялися права здійснювати угоди і тим більше брати участь у суспільному житті.
Втрата громадянства була пов’язана з продажем у рабство за борги (до 326 р. до н. е.) або за злочин, вона ж наступала внаслідок заслання чи вигнання.
Раб-вільновідпущеник ставав громадянином, але не міг заміщувати посади.
Іноземці – перегріни могли отримати громадянство Риму за особливі заслуги перед державою. На них не поширювалися римські закони, а діяла власна система права.
Політична історія Древнього Риму ділиться на два великі періоди – республіку і монархію. Республіка проіснувала близько 500 років. Ця республіка була рабовласницькою за своїм типом і аристократичною за формою правління. Вищі посади займалися представниками вузького кола знатних фамілій. В руках цих людей зосереджувалися і великі земельні володіння.
Головним органом влади був Сенат, до якого входили представники відомих 300 родів. З вимиранням цих родів за законом 318 р. до н. е. вакантні місця заповнювалися особами, що обиралися народними зборами. Перший у списку сенаторів називався принцепсом. Він вів засідання зборів. Голосування відбувалося шляхом розходження сенаторів у різні боки.
Законодавчими органами вважалися народні збори (коміції).
Поточна виконавча влада знаходилася в руках т.зв. магістратів.
Колегія консулів – були головнокомандуючими військами в провінції та Римі і мали необмежені повноваження в усьому, що стосувалося війни і військової справи.
Колегія преторів – розглядали попередньо усі кримінальні і цивільні справи до направлення їх у суд.
До магістратів належали і цензори, які складали списки громадян за майновим цензом, на основі яких проводилося обкладення податками. Вони ж розподіляли громадян між центуріями і трибами.
З 494 р. до н. е. діє колегія народних трибунів, які обираються з числа плебеїв.
До магістратури нижчого рангу належали курульні едили і квестори.
В добу республіки політичні права на населення провінцій не поширювалися. Провінції управлялися призначеними Римом губернаторами з числа колишніх консулів та преторів.
Тема 9. Держава і право франків
Значна частина західноєвропейської території ще задовго до нашої ери і на початку нашої була населена численними германськими племенами, які знаходились на стадії первіснообщинного ладу – готів (ост- і вестготів), франків, бургундів, аламанів, англів, саксів, тевтонів, вандалів і ін. Кожне з них, у свою чергу ділилось на дрібніші племена, ті – на роди і сім’ї.
Основним заняття населення спочатку було скотарство, мисливство, рибальство, згодом – землеробство.
Родова община у міру розкладу родоплемінних відносин перетворювались у сусідсько-територіальну, названу маркою.
Серед германців спочатку існував один суспільний поділ – на вільних і невільних (рабів). Рабами ставали військовополонені і діти, народжені від батьків-рабів, іноді – боржники.
У деяких племен відомою була й категорія напіввільних. До них належало населення племен, які добровільно піддались сильнішим племенам.
Повноту прав мали тільки вільні. На них лежав обов’язок брати участь в народних зборах тощо. Але згодом і серед вільних починається майнова й політично-правова диференціація. Виділяється спочатку родоплемінна, а далі майнова знать, особи заможні й впливові. Знать, крім більших і кращих земель, мала право мати свою військову дружину.
На рубежі до нашої і нашої ери у германців виникли племінні державні утворення, які римські історики називають civitates. Кожне civis поділялось на певну кількість округів – “земель” або пагів (pagus), які охоплювали по кілька поселень.
Найвищим органом влади в цих державних утвореннях були народні збори, до участі у яких допускались вільні громадяни чоловічої статі, повнолітні (військова демократія). Вони вирішували усі найважливіші питання війни і миру, важливі спірні справи, судили тяжкі злочини (зрада громади, вбивство і т.п.), приймали до складу общини, обирали вождя, а подекуди й короля (деякі з цих державних утворень були монархіями).
Існувала, для вирішення менш важливих справ, рада старійшин (principes). Вона попередньо обговорювала справи, які виносились на народні збори, готувала “проект рішення” останніх.
На народних зборах обирали короля, зазвичай із знатного роду, переважно одного і того ж, по спадковості.
Судочинство, крім народних зборів, здійснювали старійшини, а також спеціально вибрані на народних зборах громадські судді, які їздили на місця, по округах.
Завоювання римлянами Галії у ІІ – І ст. до н.е. наблизило їх до інших величезних територій у Центральній Європі, де проживали якраз численні германські племена. Римлянам не вдалось їх підкорити і включити до складу своєї світової, за розмірами, держави. Вони змушені були вивести свої легіони назад за Рейн, який став кордоном між Римською державою і германцями. Оскільки землі вздовж Рейну на римській території були заселені рідко, то вже з І ст. н.е. на них починали проникати і селитися різні германські племена – франки, готи, бургунди і ін. Римляни, спочатку проганяли їх, а згодом дозволили і уклали відповідні договори.
У ІV-V ст. германці таким чином зайняли не тільки прирейнські землі, але й проникли далеко вглиб Галлії.
Особливості виникнення держави у франків. Держава франків у своєму розвитку пройшла два основні періоди, в залежності від того, яка правляча династія стояла при владі:
1) з кінця V ст. – до середини VІІ ст. – монархія Меровінгів;
2) з VІІІ – до середини ІХ ст. – монархія Каролінгів.
Утворення держави франків безпосередньо пов‘язане із занепадом та розпадом Західно-Римської імперії, а падіння імперії, у свою чергу, поєднане з процесом, який отримав назву в історії людства “великого переселення народів”.
Франки жили на правому березі нижньої течії р. Рейну і біля побережжя Північного моря. Вони поділялись на дві групи. Племена, які займали землі біля побережжя Північного моря, називалися салічними (кельт. sal – море, тобто приморські) франками, а племена, розміщені біля р. Рейн, – рипуарськими.
Наприкінці V ст. салічні франки, підкоривши рипуарських і декілька інших германських племен, а також скориставшись розпадом Римської імперії в 486 р., захопили всю Галію. Очолювали франкські володіння вожді колишніх племен. З-поміж вождів франків цього періоду був відомим легендарний Меровей, від імені котрого започаткувалася назва королівського роду Меровінгів. Франську державу започаткував Хлодвіг І (з роду Меровінгів). Він особливо дбав про те, щоб усунути від влади дрібних князів і утворити єдину та сильну германську державу. Після смерті Хлодвіга правили його сини.
В подальший період влада династії Меровінгів ще більше занепадає. З 639 р. у франків почали появлятися “ліниві королі”, які хоч і очолювали державу, але замість них реально правили державою їх майордоми. Тому вже з середини VІІ ст. верховна влада в королівстві фактично опинилась у майордомів.
Майордом Карл Мартелла (715-741 рр.) прийняв владу, коли держава перебувала на межі розпаду. В 741 р. майордомом став син Карла Мартелла – Піпін Короткий. Він усунув з престолу останнього Меровінга і заснував нову королівську династію Каролінгів. В 751 р. на зборах світської та духовної знаті Піпін був проголошений королем.
Найбільшого розквіту держава франків досягла при синові Піпіна Карлі Великому (768-814 рр.). У 800 р. Папа Римський Лев ІІІ, намагаючись поширити владу Римської Церкви, коронував його імператорською короною.
Однак імперія Карла Великого вже довго не проіснувала, оскільки: 1) охоплювала великі території, на яких проживали народи, які належали до різних племен, володіли різними мовами, вели власну незалежну економіку та ін. (вони розвивалися окремо); 2) відбуваються суперечки між правителем і крупними феодалами; 3) боротьба підкорених народів за самостійність; 4) VІІІ-поч. ІХ ст. набіги норманів.
Після смерті Людовика Благочестивого між його трьома синами розпочалася міжусобна війна за владу, що завершилась 843 р. підписанням Верденського договору.
Суспільний лад. У V-VI ст. у франків зберігались общинні родові відносини. Община називалась «марка». Соціальну диференціацію прискорили завоювання Галії. Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. Франки розселялися на нові території сільськими общинами – марками. Марка вважалась власником всієї землі общини. В VІ ст. зароджується приватна власність у формі аллода – земельна ділянка вільних франків, яка передавалася у спадок.
Все франко-римське населення поділялося на соціальні групи: до найнижчої групи населення відносилися раби (серви), колони та вільновідпущені. Групу напіввільного населення становили літи. Вони особисто і частково матеріально залежали від вільних осіб, однак лит міг бути відпущений на волю, а також володів обмеженою правоздатністю в суді. До вільного населення належали вільні франки.
Найбільші привілеї у соціальній структурі суспільства мали особи, які входили до королівських дружинників та інших службовців короля (служила знать) з франків.
Державний устрій. За формою правління держава франків була ранньофеодальною монархією. Спочатку владу здійснювали військові вожді, а громадські та судові справи вирішувались на народних зборах чоловіків – воїнів. Після завоювання Галії державний устрій франків починає ускладнюватися й удосконалюватися. Особливо посилюється влада монарха, яка стає спадковою.
З VІІ ст. королівську владу обмежують васали короля. Рішення король приймав після його погодження з представниками вищої світської знаті та вищого духовенства. Ці збори становили раду короля.
Щороку королі збирали Березневі (травневі за Каролінгів) поля, які виконували роль військових зборів. На них вибирались майордоми, оголошувався вступ на престол королів, доводилися до відома зборів прийняті закони тощо.
Велику роль в управління відігравав королівський двір, котрий був центральним органом королівської влади. Тут зосереджували діяльність вищі чиновники, які називалися міністеріалами. Першим серед них вважався майордом (major domus).
Крім майордома, важливе місце в структурі центрального управління посідали такі особи. Сенешал, який завідував особистими справами короля й управляв усіма слугами королівського двору. Пфальцграф очолював суд королівського двору. Він був присутній при винесенні судових вироків, керував судовими поєдинками, спостерігав за виконанням судових вироків. Реферандарій редагував і оформляв акти, що надходили від короля (едикти, дипломи тощо), зберігав архіви та ін. Маршал спочатку завідував королівською конюшнею, а згодом очолив королівську кінноту, камерарій – майном короля та скарбницею, архікапелан – духовенством королівського двору.
Місцеве управління. Держава франків поділялась на окремі округи – паги, які очолювали графи. Їх призначав король із найбільших землевласників. Паги поділялись на сотні, котрих очолювали сотники.
У прикордонних землях створювалися крупніші територіальні об‘єднання – герцогства. У них входило декілька пагів (від двох до 12). Одним із головних завдань герцогів, які їх очолювали, було організувати належну оборону держави. Найменшою територіальною одиницею були общини (марки), що належали до складу сотні й користувалися самоуправлінням.
Судові органи. Вища судова влада належала монарху. Він здійснював її разом з представниками знаті. Королівська рада розглядала найбільш небезпечні правопорушення.
ОРГАНІЗАЦІЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ, САМОСТІЙНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ
Розділ 1. Стародавня держава і право
Тема 1. Предмет і завдання курсу історії держави і права
Розділ 2. Феодальні держави Західної Європи та Арабський Халіфат
Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Франції
Семінарське заняття
План семінарського заняття
Початок буржуазної революції. Декларація прав людини.
Встановлення панування великої буржуазії.
Варенська криза 1791 р. і знищення монархії.
Боротьба жиронди і «гори». Створення якобінської диктатури.
Якобінська диктатура. Конституція 1793 р.
Контрреволюційний переворот 9 термідора. Директорія.
Тема 21. Держава і право Великобританії нового часу
Семінарське заняття
План семінарського заняття
Основні зміни в економіці, політичній системі та в державному устрої в першій половині ХХ ст.
2. Криза Британської колоніальної імперії після першої та другої світових воєн.
3. Урядування консерваторів.
4. Великобританія в ХХІ ст.
КОНТРОЛЬНІ РОБОТИ
МОДУЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ № 1
Тема 2. Держава і право Стародавнього Єгипту.
Контрольні питання до ЗМ 1
Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн.
Значення історії держави і права як науки та її місце її в системі юридичних дисциплін.
Джерела та періодизація історії держави і права зарубіжних країн.
4.Методологія (методи дослідження) ІДПЗК.
Виникнення і розвиток держави в Стародавньому Єгипті.
Суспільний устрій в Стародавньому Єгипті.
Державний лад в Стародавньому Єгипті.
Право Стародавнього Єгипту.
Суспільний лад Вавилонської держави.
Державний устрій Вавилонської держави..
Джерела та характерні риси права Вавилонської держави.
Виникнення Риму. Реформа Сервія Туллія.
Суспільний і державний лад Римської республіки.
Криза республіки. Реформи Гракхів. Диктатура Сулли.
Причини падіння республіки. Диктатура Цезаря.
Суспільний і державний лад Риму в період принципату.
Домінат. Реформи Діоклетіана та Костянтина.
Римське право ранньої республіки. Закони ХІІ таблиць.
Класичне римське право (пізня республіка і принципат).
Сторія виникнення податків.
Податкова система Стародавнього світу.
Відповідальність за ухилення від сплати податків.
МОДУЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ № 2
Варіант 1
1. Особливості утворення держави у франків.
2. Виникнення та особливості розвитку станово-представницької монархії у Німеччині.
3. Пояснити значення термінів.
а) «Салічна правда» – це…
б) Легісти – це…
в) Королівська курія – це…
г) Рахункова палата – це…
Варіант 2
1. К’єрсейський капітулярій 877р. (Франція).
2. Утворення та періоди розвитку Арабського Халіфату.
3. Пояснити значення термінів.
а) Генеральні штати – це…
б) Марка – це…
в) Кароліна – це…
г) Дивани – це…
Варіант 3
1. Становлення князівського абсолютизму у Німеччині.
2. Джерела права середньовічної Англії.
3. Пояснити значення термінів.
а) Гофрат – це…
б) Візир – це…
в) Керли – це…
г) Сунна – це…
Варіант 4
1. Джерела та характерні риси права франків.
2. Утворення та розвиток феодальної держави Німеччини у Х-ХІІ ст.
3. Пояснити значення термінів
а) Сенешаль – це…
б) Сотня – це…
в) Халіф – це…
г) Палата общин – це…
Варіант 5
1. Державне управління Арабського Халіфату.
2. Суспільний лад франків.
3. Пояснити значення термінів
а) Абати – це…
б) Палата лордів – це…
в) Індульгенція – це…
г) Васал – це…
Варіант 6
1. Джерела і система Німецького права.
2. Суспільний і державний лад англосаксів.
3. Пояснити значення термінів
а) Коран – це…
б) Зоряна палата – це…
в) Маршал – це…
г) Мер – це…
Варіант 7
1. Реформи Людовіка ІХ.
2. Джерела мусульманського права.
3. Пояснити значення термінів
а) Колегія кюрфюстів – це…
б) Вітенагемот – це…
в) Шателени – це…
г) Вандали – це…
Варіант 8
1. Кароліна – кодекс феодального права Німеччини.
2. Реформи Генріха ІІ.
3. Пояснити значення термінів
а)Емірат – це…
б) Рейхстаг – це…
в) Камерарій – це…
г) Лангобарди – це…
Варіант 9
1. Судова реформа Карла Великого.
2. Періоди розвитку феодальної держави у Франції. Суспільний лад.
3. Пояснити значення термінів
а) Імамат – це…
б) «Саксонське зерцало» – це…
в) Капелан – це…
г) Літи – це…
Варіант 10
1. Велика хартія вольностей.
2. Державний лад феодальної Німеччини.
3. Пояснити значення термінів
а) Іджма – це…
б) Бритти – це…
в) Джентрі – це…
г) Серви – це…
МОДУЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ № 3
– Конец работы –
Используемые теги: Історія, держави, права, зарубіжних, країн0.086
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Історія держави і права зарубіжних країн
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов