Навчально-методичний комплекс дисципліни Історія економіки та економічної думки

1. Передумови промислової революції.

2. Перетворення Англії у “майстерню світу”.

3. Хронологія та особливості промислового перевороту у Франції.

4. Хронологія та особливості промислового перевороту у Німеччині.

5. Хронологія та особливості промислового перевороту у США.

6. “Пруський” та “американський” шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. “Пруський” та “американський” шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71 с.118, 72 с.209, 74, 81]

Тема 4. 2. Економічна думка у другій половина ХVІІІ ст. - першій половині

ХІХ ст

План

1. “Дослідження про природу і причини багатства народів” - А. Сміта. Економічні погляди Д. Рікардо.

2. Критичний напрям політичної економії – ідеї добробуту, справедливості і “державного соціалізму” С. Сісмонді, П. Прудона та К. Родбертуса, теорія економічного розвитку народів Б. Гільденбранда (історична школа).

3. Марксистська економічна теорія.

Утвердження класичної політичної економії. “Дослідження про природу і причини багатства народів” - А. Сміта. Економічні погляди Д. Рікардо. Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Міля і А. Вагнера. Економічні погляди Ж. Б. Сея.

Критичний напрям політичної економії – ідеї добробуту, справедливості і “державного соціалізму” С. Сісмонді, П. Прудона та К. Родбертуса, теорія економічного розвитку народів Б. Гільденбранда (історична школа).

Марксистська економічна теорія.

План семінарського заняття по темі

1. Економічні погляди А. Сміта.

1. Економічні погляди Д. Рікардо.

2. Економічні погляди Ж. Б. Сея.

3. Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Міля і А. Вагнера.

5. Критичний напрям політичної економії - С. Сісмонді, П. Прудон та К. Родбертус.

6. Економічні погляди Фрідріха Ліста. Історична школа Німеччини - Б. Гільденбранд.

7. Марксистська економічна теорія.

Завдання до індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладача (у вигляді розширеного конспекта)

1. Економічні погляди Ж. Б. Сея. (“Трактат по политической экономии”. – М., 2000. – С. 20 – 60).

2. Економічні погляди Фрідріха Ліста. (“Лист Ф. Национальная система политэкономии”. – СПб, 1981. – Т. 1. - С. 9, 18 – 19, 154.).

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Міля і А. Вагнера.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71, 72 с.219, 74, 81]

Розділ V (ЗМ 5). Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст.)

Тема 5.1. Становлення та розвиток монополістичного капіталізму

В провідних країнах світу

План семінарського заняття по темі

Становлення та розвиток монополістичного капіталізму

в провідних країнах світу”

1. Індустріально технологічна революція останньої третини ХІХ ст. та її вплив на світове господарство.

2. Монополістичний капіталізм – основні ознаки.

3. Типи монополістичних об’єднань.

4. Особливості капіталістичної індустріалізації у:

- США; -Англії; - Японії;

- Німеччині; - Франції;

4. Завершення формування світового ринку та зовнішньо-економічні зв’язки.

5. Причини першої світової війни.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Індустріально технологічна революція останньої третини ХІХ ст. та її вплив на світове господарство.

2. Зовнішньоекономічні зв’язки. Причини першої світової війни.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71 с.158, 72 с.246, 74, 81]

Тема 5.2. Економічна думка в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст.)

План

1. Виникнення та сутність маржиналізму (А. Маршалл, А. Пігу, В. Парето, Л. Вальрас).

2. “Податкова держава“ Й. Шумпетера.

Виникнення маржиналізму (мікро – та макроекономіки). “Економікс” А. Маршалла. Кількісна теорія грошей Дж. Робертсона, економічна теорія добробуту А. Пігу, теорія граничної продуктивності Дж. Б. Кларка. “Оптимум Парето” (В. Парето) та модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса.

Погляди на принципи оподаткування у ХІХ – на початку ХХ ст. - “податкова держава“ Й. Шумпетера.

План семінарського заняття по темі

Економічна думка в період монополістичної конкуренції

(друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст.)”

1. Виникнення та сутність маржиналізму (А. Маршалл, А. Пігу, В. Парето, Л. Вальрас).

2. “Податкова держава“ Й. Шумпетера.

3. Американський маржиналізм. Дж. Б. Кларк. (Кларк Д. Б. Распределение багатства. – М., 1992. – С. 22 - 90, 100 – 137, 365 - 370).

Завдання до індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладача (у вигляді розширеного конспекта)

1. Американський маржиналізм. Дж. Б. Кларк. (Кларк Д. Б. Распределение багатства. – М., 1992. – С. 22 - 90, 100 – 137, 365 - 370).

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекту)

1. Альфред Маршалл – творець економікс.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71, 72 с.264, 74, 81]

Розділ VІ (ЗМ 6). Особливості розвитку ринкового господарства

Та основні напрямки економічної думки в Україні

(друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.)

Тема 6. 1. Господарство України у другій половині ХІХ – на початку ХХ т.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71 с.186, 72 с.279, 74, 81]

Тема 6. 2. Основні напрямки економічної думки в Україні

План семінарського заняття по темах

Господарство України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.”.

Основні напрямки економічної думки в Україні

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Економічні погляди М. П. Драгоманова.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71, 72 с.296, 74, 81]

Розділ VІІ (ЗМ 7). Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства

Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

Тема 7. 1. Світове господарство у міжвоєнний період

План

1 Економічні зміни в господарстві воюючих країн.

2. Характерні риси розвитку господарств країн світу у 20-і рр. План Ч. Дауеса.

3. Світова економічна криза 1920 - 1933 рр. Американський та німецький шляхи виходу з кризи.

Економічні наслідки першої світової війни для США, Англії, Франції, Німеччини. Економічний зміст Версальської системи. Плани Дауеса та Юнга, їх суть і мета.

Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. Її наслідки для США та шляхи виходу з неї (“Новий курс” Ф. Д. Рузвельта). Початок державного регулювання економіки і теоретичне обгрунтування можливості макроекономічного регулювання. ”Кейнсіанська революція” в економічній науці.

Особливості кризи в Німеччині, Англії, Франції.

Становище провідних країн у світовому господарстві напередодні другої світової війни. Економічні причини війни.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Економічні зміни в господарстві воюючих країн.

2. Особливості кризи в Німеччині, Англії, Франції.

3. Причини Другої світової війни.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71 с.214, 72 с.315, 74, 81]

Тема 7. 2. Економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

План

1. Економічна теорія монополістичної конкуренції - Е. Чемберлін.

2. Економічна теорія недосконалої конкуренції - Д. Робінсон.

3. Економічні погляди Дж. М. Кейнса.

Економічні теорії монополістичної та недосконалої конкуренції (Е. Чемберлін, Д. Робінсон). Діяльність Дж. М. Кейнса.

План семінарського заняття по темах

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Соціальні ідеали Дж. М. Кейнса.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71, 72 с.335, 74, 81]

Розділ VІІІ (ЗМ 8). Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ )

Тема 8.1. Основні тенденції розвитку світового господарства у другій половині ХХ ст.

План семінарського заняття по темі

Основні тенденції розвитку світового господарства в 40-90 рр.

Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються”

Завдання до індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладача

(у вигляді розширеного конспекта)

1. Господарство в роки ІІ світової війни.

2. Економічні наслідки другої світової війни для світової економіки.

2. Реалізація економічної програми Людвіга Ерхарда в повоєнній Німеччині.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді розширеного конспекту)

1. Тенхнологічна революція середини 70-х рр. та її вплив на економічні процеси.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71 с.268, 72 с.360, 74, 81]

Тема 8.2. Економічна думка у другій половині ХХ ст.

План

1. Повоєнне неокейнсіанство - А. Хансен, П. Самуельсон, Джоан Робінсон.

2. Повоєнний неолібералізм - Ф. Хайєк, В. Ойкен.

3. Основні напрямки інституціоналізму:

- технократичний – Т. Веблен;

- юридичний – Дж. Коммонс;

- емпіріостатистичний – У. Мітчел;

- індустріально-технологічний – Дж. Гелбрейт.

Повоєнне неокейнсіанство (П. Самуельсон, теорія економічних циклів А. Хансена, економічні погляди Джоан Робінсон) та неолібералізм (Ф. Хайєк, В. Ойкен). Основні напрямки інституціоналізму: технократичний – Т. Веблен, юридичний – Дж. Коммонс, емпіріостатистичний – У. Мітчел, індустріально-технологічний – Дж. Гелбрейт.

План семінарського заняття по темі

“ Економічна думка у другій половині ХХ ст.”

1. Повоєнне неокейнсіанство - А. Хансен, П. Самуельсон, Джоан Робінсон.

2. Повоєнний неолібералізм - Ф. Хайєк.

3. В. Ойкен – засновник Фрайбурзької школи в Німеччині. Ойкен про економічну політику, про економічну владу, про людину, що господарює.

4. Основні напрямки інституціоналізму:

- технократичний – Т. Веблен;

- юридичний – Дж. Коммонс;

- емпіріостатистичний – У. Мітчел;

- індустріально-технологічний – Дж. Гелбрейт.

Завдання до індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладача (у вигляді розширеного конспекта)

1. В. Ойкен – засновник Фрайбурзької школи в Німеччині. Ойкен про економічну політику, про економічну владу, про людину, що господарює,

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Економічні погляди Джоан Робінсон.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71, 72 с.388, 74, 81]

Розділ ІХ (ЗМ 9). Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції

(кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.)

Тема 9.1. Світове господарство на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.)

План

1. Особливості міжнародних економічних зв’язків.

2. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються.

Формування трилітаризму. США, Японія, ФРН - нові економічні лідери.

Форми державного регулювання економіки. Транснаціональні корпорації. Військово-промисловий комплекс та зростання воєнних витрат. Поглиблення криз у 70 - 80-ті роки та їх причини.

Особливості економічного розвитку провідних країн Європи в умовах глобалізаційних процесів в кінці ХХ - на початку ХХІ ст. Роль транснаціонального капіталу. Особливості міжнародних економічних звя’зків. Проблеми євроінтеграції.

«Нові індустріальні країни» та причини їх швидкого економічного зростання.

План семінарського заняття по темі

“Світове господарство на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.)”

1. Особливості міжнародних економічних зв’язків.

2. “Нові індустріальні держави” (П. Корея, Тайланд, Японія, Сінгапур, Індія, Бразилія).

3. Міжнародні монополістичні об’єднання кінеця ХХ ст. - початоку ХХІ ст. та їх вплив на світове господарство.

Завдання до індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладача (у вигляді розширеного конспекта)

1. “Нові індустріальні держави” (П. Корея, Тайланд, Японія, Сінгапур, Індія, Бразилія).

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Міжнародні монополістичні об’єднання кінеця ХХ ст. - початоку ХХІ ст. та їх вплив на світове господарство.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71 с.268, 72 с.433, 74, 81]

Тема 9. 2. Основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.)

План

1. Кейнсінізм.

2. М. Фрідман – основоположник монетаризму.

3. Трансформаційні та глобалізаційні теорії (Гуннар Мюрдаль, Пітер Друкер, Алвін Тоффлер, Д. Белл).

Кейнсінізм. Сучасний монетаризм (неолібералізм). Трансформаційні та глобалізаційні теорії.

План семінарського заняття по темі

“ Основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.)”

1. Кейнсінізм.

2. М. Фрідман – основоположник монетаризму.

3. Протилежності економічних теорій М. Фрідмана та Дж. М. Кейнса.

4. Трансформаційні та глобалізаційні теорії (Гуннар Мюрдаль, Пітер Друкер, Алвін Тоффлер, Д. Белл).

Завдання до індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладача (у вигляді розширеного конспекта)

1. Кейнсінізм.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Протилежності економічних теорій М. Фрідмана та Дж. М. Кейнса.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71, 72 с.452, 74, 81]

Розділ Х (ЗМ 10). Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та формування засад ринкового господарства в Украіні у 90-их роках ХХ ст.

Тема 10.1. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи

План

1. Радянська економічна система між першою та другою світовими війнами.

- політика “воєнного комунізму;

- НЕП;

- сталінська індустріалізація та її наслідки;

- голодомор 1933 року;

2. Економіка України в 40 - 90 рр. ХХ ст.

3. Економічна думка першої половини ХХ ст. (О. В. Чаянов, М. Д. Кондратьєв) та складання радянської політичної економії.

Політика «воєнного комунізму». Нова економічна політика і відбудова народного господарства України у 20-х роках. Згортання непу.

Сталінська індустріалізація та її наслідки. Колективізація сільського господарства. Голодомор 1933 року. Народне господарство УРСР у другій половині 30-х років.

Соціально-економічні наслідки приєднання західноукраїнських земель до УРСР.

Економіка України в роки Другої світової війни. Наслідки Другої світової війни для економіки України. Повоєнна відбудова народного господарства. Колективізація сільського господарства в західно-українських землях.

Структурні зрушення у народному господарстві України в 50-х - першій половині 60-х років. Економічна реформа другої половини 60-х років та причини її невдачі. Застійні явища в економіці 70-х - першої половини 80-х років. Спроби реформування радянської системи у другій половині 80-х років («Перебудова»).

Економічна думка першої половини ХХ ст. (О. В. Чаянов, М. Д. Кондратьєв) та складання радянської політичної економії.

План семінарського заняття по темі “Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи”

1. Радянська економічна система між першою та другою світовими війнами.

- політика “воєнного комунізму;

- НЕП;

- сталінська індустріалізація та її наслідки;

- голодомор 1933 року;

2. Господарство України в роки ІІ світової війни.

3. Розвиток народного господарства в 1946-1970 рр. Причини сповільнення економічного розвитку України в 60-80-х рр.

4. Економічна думка першої половини ХХ ст. (О. В. Чаянов, М. Д. Кондратьєв) та складання радянської політичної економії.

Завдання до індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладача (у вигляді розширеного конспекта)

1. Сталінська індустріалізація та її наслідки.

2. Причини та наслідки голодомору 1933 року.

3. Безрезультатність перебудовчих процесів в економіці 1985-1991 рр.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Господарство України в роки ІІ світової війни.

2. Розвиток народного господарства в 1946-1970 рр. Причини сповільнення економічного розвитку України в 60-80-х рр.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71 с.358, 72 с.473, 74, 81]

Тема 10.2. Формування засад ринкового господарства в Украіні

У 90-их роках ХХ ст.

План

1. Проголошення політичної та економічної незалежності України. Проблеми і труднощі економічного розвитку України в умовах незалежності та переходу до ринкової економіки.

2. Роль і місце господарства України в світовому економічному розвитку.

3. Проблеми податкової реформи.

Проголошення незалежної України.

“Декларація про державний суверенітет України”. Перспективи встановлення економічної незалежності України. Проблеми і труднощі економічного розвитку України в умовах незалежності та переходу до ринкової економіки. Ринкові зв’язки України з Європейськими державами. Конституція України 1996 р. Основні тенденції економічного розвитку на сучасному етапі.

Роль і місце господарства України в світовому економічному розвитку.

Проблеми податкової реформи.

План семінарського заняття по темі

Формування засад ринкового господарства в Украіні

у 90-их роках ХХ ст.”

1. “Декларація про державний суверенітет України”.

2. Економічні засади закріплені в Конституції України.

3. Ринкові зв’язки України з Європейськими державами.

4. Проблеми і труднощі економічного розвитку України в умовах незалежності та переходу до ринкової економіки.

5. Роль і місце господарства України в світовому економічному розвитку.

6. Проблеми податкової реформи.

Завдання до індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладача (у вигляді розширеного конспекта)

1. Проблеми і труднощі економічного розвитку України в умовах незалежності та переходу до ринкової економіки.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Економічні засади закріплені в Конституції України.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 58, 60, 71, 72 с.510, 74, 81]

Методи оцінювання результатів поточного і підсумкового контролю та розподіл балів за рейтинговою системою

Розподіл балів при рейтинговй системі

Розподіл балів при рейтинговй системі

Завдання до виконання реферативних робіт для студентів денної форми навчання та контрольних робіт для студентів заочної форми навчання.

1. Взаємозв’язок філософсько – теологічних, етно – культурних та господарських традицій у період генези ранніх цивілізацій (Єгипет, Межиріччя, Індія та Китай).

Християнство, як чинник господарського розвитку розвитку та капіталізації економічних відносин Європейської цивілізації.

Контрольні питання з навчальної дисципліни

1. Охарактеризуйте основні періоди історії світового господарства.

2. Визначіть напрямки життєдіяльності людини у період палеоліту - мезоліту.

3. Яке значення для подальшого розвитку господарства мала “неолітична революція”?

4. Які причини руйнування первісного суспільства?

5. Визначіть історико-економічне значення Трипільської культури.

6. Розкрийте основні особливості господарської системи східного рабства.

7. Розкрийте особливості та сутність державного господарського комплексу, що склався у Єгипті.

8. Економічна думка Стародавнього Єгипту.

9. Визначіть спільні риси та відмінності господарства Межиріччя, Єгипту, Стародавньої Індії та Китаю?

10.Економічна думка Стародавнього сходу.

11.В чому полягають особливості еллінської господарської системи та античного рабства?

12.Визначіть основні галузі та особливості розвитоку у Стародавній Греції.

13.У Греції склалися два основних типи міст-полісів. Дайте їм характеристику.

14.Охарактеризуйте товарообмін та процес формування грошової системи у античній Греції.

15.Яке значення мали реформи Сервія Тулія?

16.Визначіть характерні риси римської класичної рабовласницької системи.

17.Охарактеризуйте соціально – економічну структуру римського суспільства періоду ранньої римської імперії.

18.Чим можна пояснити підйом у розвитку сільського господарства Стародавнього Риму у II - I ст. до н. е.?

19.У чому полягає суть Римського колонату та його вплив на формування аграрного суспільства?

20.Які причини занепаду Риму та економічні наслідки цього процесу?

21.Визначіть форми та основні види податків в первісну добу та у античному світі.

22.Економічна думка Античного світу.

23.Назвіть основні ознаки феодальної аграрної системи.

24.Як відбувалася еволюція класичних феодальних відносин у Франкській державі?

25.У чому полягають особливості розвитоку аграрного суспільства у Англії?

26.Охарактеризуйте розвиток сільського господарства у країнах Європи в епоху феодалізму.

27.В чому зміст аграрної революції у Візантії. Що таке митрокомія?

28.В чому полягає суть державного феодалізму у Візантії?

29.Визначіть особливості розвитку феодальних відносин у німецьких землях.

30.Як відбувався процес розвитоку феодальних відносин на Україні у період Київської Русі та феодальної роздробленості?

31.Які причини виникнення та в чому суть фільваркової системи на Україні?

32.Визначіть особливості розвитоку феодальних відносин на Україні в литово - польську добу.

33.Які основні селянські верстви сформувалися на Україні у період аграрного суспільства V - XV ст.?

34.Охарактеризуйте розвиток міст та ремесла у Київській Русі.

35.Як розвивалася внутрішня та зовнішня торгівля на Україні в добу середньовіччя?

36.Проаналізуйте генезу фінансової системи на Україні у V - XV ст.

37.Назвіть основні центри європейської середньовічної торгівлі, їх спільні риси та відмінності.

38.Охарактеризуйте середньовічне місто і ремесло, та наслідки комунальних революцій у Європі.

39.Які особливості цехової системи ремесла? ЇЇ структура та характеристика.

40.Економічна думка середньовіччя в Західній Європі. Фома Аквінський.

41.Економічна думка на Україні доби середньовіччя.

42.Податкова система середньовіччя (на прикладі Франції або України).

43.Проаналізуйте процес утворення національних ринків.

44.Великі географічні відкриття та їх соціально - економічні наслідки.

45.Революція цін та її вплив на розвиток капіталістичних відносин в окремих регіонах Європи.

46.Які ви знаєте джерела первісного нагромадження капіталу?

47.Поясніть, чому мануфактурне виробництво є основою генези індустріального суспільства?

48.Визначіть спільні риси та відмінності цехового і мануфактурного виробництва в Західній Європі.

49.На вашу думку, чим відрізнялася розсіяна мануфактура від ценралізованої?

50.Які передумови формування капіталістичних відносин на європейському континенті.

51.Як змінилася соціально – економічна структура суспільства та стан дрібного виробника у XVI ст.?

52.Чому промисловість стає первинною галуззю господарства у країнах Західної Європи в XVI - XVII ст. ст.?

53.Охарактеризуйте розвиток міст та мануфактурного виробництва на Україні в XVI - XVIII ст?

54.Визначіть економічні наслідки Нідерландської та Англійської буржуазних революцій.

55.Охарактеризуйте особливості промислового розвитку Голландії.

56.У чому полягав зміст поняття “огороджування“ у сільському господарстві Англії?

57.Які причини сприяли перетворенню Англії в найбільшу промислову та торгівельну державу світу у XVII ст.?

58.Визначіть економічні наслідки Першої Північно-американської та Великої французької буржуазних революцій.

59.Поясніть, які особливості розвитку промисловості США сприяли економічному піднесенню країни?

60.Розкрийте характерні особливості зародження капіталістичного укладу у Франції.

61.Визначіть основні ознаки капіталізму.

62.Теологічне обгрунтування протестантизмом (Лютер, Кальвін) економічних змін у першій половині ХVІ ст.

63.Економічні погляди меркантелістів та фізіократів, їх роль у виникненні класичної політичної економії (В. Стаффорд, В. Петті, П. Буагільбер, економічна таблиця Ф. Кене).

64.Економічна думка в Україні – Конституція Пилипа Орлика, Феофан Прокопович, Іван Посошков.

65.Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії.

66.Фізіократи - представники класичної політичної економії у Франції.

67.У. Петті - основоположник класичної політичної економії в Англії.Які основні фактори сприяли розвитку промислового перевороту в країнах світу.

68.Розкрийте основні підходи до формування системи оподаткування у період генези капіталізму.

69.Визначіть передумови та особливості промислового перевороту у Англії.

70.Назвіть основні етапи та специфічні особливості промислового перевороту у Франції.

71.У чому полягали основні наслідки промислового перевороту у США?

72.Визначіть причини повільного розгортання двох етапів промислового перевороту у Німеччині.

73.Що таке революція “Мейдзи“?

74.Економічне вчення А. Сміта.

75.Економічне вчення Д. Рікардо.

76.Місце податків в економічному вченні А. Сміта і Д. Рікардо.

77.Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Міля та А. Вагнера.

78.Визначіть основні ідеї критичного напряму політичної економії та історичної школи.

79.Сутність марксистської економічної теорії.

80.Які особливості промислового перевороту на Україні в першій половині XIX ст ?

81.Причини промислового піднесення в Україні у другій половині XIX ст.

82.Визначіть основні передумови індустріалізації в країнах Європи.

83.Які фактори зумовили перехід капіталізму від промислової стадії до монополістичної?

84.Поясніть характерні риси монополістичного капіталізму та моноплістичної конкуренції.

85.Які форми монополістичних обєднань виникають у к. XIX – на п. XX ст.ст?

86.Порівняйте процеси капіталістичної індустріалізації в Англії та Франції.

87.Порівняйте процеси капіталістичної індустріалізації у США та Німеччині.

88.Які фактори визначили швидкий темп промислового розвитку Німеччини? Розкрийте їх суть.

89.Економічні причини першої світової війни.

90.Виникнення маржиналізму (мікро – та макроекономіки). “Економікс” А. Маршалла.

91.Кількісна теорія грошей Дж. Робертсона, економічна теорія добробуту А. Пігу.

92. Теорія граничної продуктивності Дж. Б. Кларка.

93. “Оптимум Парето” (В. Парето) та модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса.

94.Погляди на принципи оподаткування у ХІХ – на початку ХХ ст. - “податкова держава“ Й. Шумпетера.

95.В чому полягають особливості капіталістичної індустріалізації в Україні?

96.В чому зміст Столипінської аграрної реформи та її наслідки в Україні?

97.Охарактеризуйте господарство України на передодні першої світової війни.

98.Визначіть представників та основні ідеї школи класичної політичної економії в Україні.

99.Революційно – демократична течія економічної думки в Україні – Кирило – Мефодіївське товариство.

100. Ліберально - дворянська течія економічної думки в Україні – А. О. Скальковський, Д. П. Журавський, Д. М. Струков.

101. Ліберально-буржуазний рух економічної думки в Україні. М. П. Драгоманов.

102. Вплив на економічну думку в Україні наукової діяльності – М. Зібера, С. Подолинського, М. Туган-Барановського, Є. Слуцького.

103. Визначіть економічні та політичні протиріччя між провідними країнами світу, що призвели до першої світової війни.

104. Охарактеризуйте особливості зовнішньо - економічних звязків в умовах завершення формування сучасного світового господарства у к. XIX – на п. XX ст.

105. Охарактеризуйте колоніальну політику метрополій у к. XIX – на п. XX ст.

106. Як вплинула І світова війна на господарство Німеччини? План Ч. Дауеса.

107. Чи позначилася участь царської Росії у І світовій війні на господарстві України.

108. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст. у США.

109. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст. у Англії.

110. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст. у Німеччині. План О. Юнга.

111. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст. у Франції.

112. У чому полягають причини та особливості світової економічної кризи п. 30-х рр. ХХ ст.?

113. Охарактеризуйте етапи здійснення “Новго курсу” президента Ф. Рузвельта. В чому їх соціальна спрямованість.

114. Що передбачав німецький шлях виходу з економічної кризи в 30-х рр. ХХ ст.?

115. Економічна теорія монополістичної конкуренції - Е. Чемберлін.

116. Економічна теорія недосконалої конкуренції - Д. Робінсон.

117. Економічні погляди Дж. М. Кейнса.

118. НЕП в Україні. Форми і методи господарювання.

119. У чому полягають особливості та економічні наслідки індустріалізації 20 - 30-х рр. в Україні?

120. У чому полягають особливості та економічні наслідки колективізації 20 – 30-х рр. в Україні?

121. У чому сутність командно – адміністративної системи управління 20 – 30-х рр., її позитивні та негативні сторони?

122. Охарактеризуйте господарство країн Європи в роки ІІ світової війни.

123. Які міжнародні валютно – фінансові інституції виникли 1944 р.? В чому їх роль?

124. Чи відбувається процес інтернаціоналізації світового господарства після ІІ світової війни?

125. Що таке трилітаризм?

126. Які інтеграційні економічні обєднання серед провідних країн світу виникають у повоєнний період? Їх роль у світовому господарстві?

127. Які причини посилення ролі транснаціональних корпорацій у розвитку міжнародних економічних звязків?

128. Визначіть наслідки впровадження “плану Маршалла”.

129. Як позначилася реалізація плану Доджа – Макартура на відбудові господарства Японії.

130. Визначіть особливості та закономірності господарського розвитку США у 40 - 80 рр. ХХ ст. Що таке “рейганоміка“?

131. Визначіть особливості та закономірності господарського розвитку Великобританії у 40 - 80 рр. ХХ ст. Що таке “тетчиризм“?

132. Визначіть особливості та закономірності господарського розвитку Франції у 40 - 80 рр. ХХ ст. Що таке “голлізм“?

133. Визначіть особливості та закономірності господарського розвитку Німеччини у 40 - 80 рр. ХХ ст. В чому зміст реформаційної політики Л. Ерхарда?

134. Що таке постіндустріальне суспільство?

135. Господарство Японії в 60 - 90-х рр. ХХ ст. Визначіть фактори, які зумовили т. з. “японське економічне чудо“?

136. Повоєнне неокейнсіанство - А. Хансен, П. Самуельсон, Джоан Робінсон.

137. Повоєнний неолібералізм - Ф. Хайєк, В. Ойкен.

138. Основні напрямки інституціоналізму:

- технократичний – Т. Веблен;

- юридичний – Дж. Коммонс;

139. Основні напрямки інституціоналізму:

- емпіріостатистичний – У. Мітчел;

- індустріально-технологічний – Дж. Гелбрейт.

140. Визначіть загальні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу в 40 – 90-х рр. ХХ ст.

141. Кейнсінізм.

142. М. Фрідман – основоположник монетаризму.

143. Трансформаційні та глобалізаційні теорії (Гуннар Мюрдаль, Пітер Друкер, Алвін Тоффлер, Д. Белл).

144. У чому полягали проблеми господарського розвитку України у період повоєнної відбудови?

145. Визначіть позитивні та негативні наслідки третьої індустріалізації України.

146. Яким чином змінювалася економічна стратегія в СРСР та УРСР у повоєнний період?

147. Охарактеризуйте становище господарства України в 80 - 90-х рр. ХХ ст.

148. Визначіть основні тенденції господарського розвитку України на сучасному етапі.

149. Радянська економічна думка першої половини ХХ ст. (О. В. Чаянов, М. Д. Кондратьєв).

150. Складання радянської політичної економії.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Розділ І (ЗМ 1)

Господарські форми економіки та особливості економічної думки Стародавнього світу

Тема 1.1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки. Наукова періодизація історії економіки

План

1. Предмет і завдання історії економіки та економічної думки.

2. Наукова періодизація економічної історії.

3. Загальна характеристика джерел і літератури.

Предмет і завдання історії економіки та економічної думки.

Наукова періодизація економічної історії

Античний (від с. І тис. до н. е. до с. V ст.).

Утвердження індустріального суспільства (від поч. до к. ХІХ ст.).

Тема 1.2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій.

План

1. Історико-економічне значення неолітичної революції.

2. Особливості східного рабства (Єгипет, Межиріччя, Індія, Китай).

3. Історико-економічне значення Трипільської культури.

4. Первісні господарські та правові документи (адміністративно-господарські документи Єгипту, звід законів Хаммурапі, “Артхашастра” та закони Ману, економічний зміст конфуціанства).

Історико-економічне значення неолітичної революції.

Особливості східного рабства (Єгипет, Межиріччя, Індія, Китай).

Єгипет

Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. До наших часів збереглися залишки давньоєгипетського літопису, які датуються III тис. до н. е. Історія країни в долині Нілу нараховує 30 династій фараонів і поділяється на декілька періодів – від Раннього до Пізнього царства. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. За допомогою розгалуженої ірригаційної системи долина Нілу перетворилася в унікальну природну машину, що давала по два врожаї на рік. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни вміли обробляти метали, винайшли соху, ремісники створювали витончений посуд, навчилися виготовляти папірус і навіть скло, мали власну писемність, календар, вивчали математику, астрологію, медицину. До основних галузей життєдіяльності належали: зрошувальна система землеробства, тваринництво, обробка каменю (піраміди), будівництво гідротехнічних споруд, ливарство, ювелірна справа, лляне ткацтво.

Основною продуктивною силою в первинній галузі виробничої діяльності (землеробстві) виступала вільна сільська община.

Фараони та жерці поступово перетворювали вільних общинників у залежних через боргову систему. Рабів, завойованих або куплених, використовували в основному як слуг або продавали, і вони нічим не відрізнялися від залежних общинників.

У Стародавньому Єгипті царське майно та господарство відрізнялися від майна і господарства інших осіб. Недоторканість придбаного майна постійно підкреслювалася. У своєму розпорядженні фараони мали величезні земельні багатства і роздавали їх знаті та храмам. Землевласник розпоряджався землею на свій розсуд, міг її подарувати, передати у спадок.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між ними виникла жвава торгівля. Складовими експортної торгівлі були: раби, срібло, олово, золото, мідь, шкіра, слонова кістка. Єгипет вів торгівлю з Нубією, Лівією та Синаєм. Основою імпортної торгівлі були раби.

У Стародавньому Єгипті не було грошової системи, товар обмінювали на товар, вартість (цінність) якого була еквівалентною, на думку торговців. Пізніше була розроблена спеціальна система, відповідно до якої вартість товару оцінювалася у вагових одиницях міді. Ця одиниця одержала назву – дебен. Монетна система виникла пізніше, у VII столітті до н. е. у Лідії на території Малої Азії.

Варто зазначити, що уже тоді фараони та його сановники розуміли значення податків, без яких неможливі державні перетворення. Кожні два роки в країні проводився своєрідний переоблік господарств, майна, рабів саме задля податкових цілей. За династії Птолемеїв визначалися основні засади економічної та соціальної політики нової еліністичної держави, сформувалася податкова система та адміністративний апарат. Уся господарська система Птолемеїв регулювалася рядом указів та постанов. Серед них – постанова 261 р. до н. е., що регулювала рабовласницькі відносини, та “Податний устав” 257 р. до н. е., на основі якого стягувалися податки в Єгипті. Всі сільськогосподарські роботи контролювала царська адміністрація. Коли врожай був зібраним, селяни повинні перш за все заплатити державі орендну плату натурою, а також сплатити чимало інших внесків та зборів: на підтримання іригаційної системи, за використання токів, просіювання борошна в царському амбарі, оплату роботи канцелярії, на забезпечення варти. Існував окремий грошовий збір з виноградників та плодових дерев (апомойра – 1/6 урожаю). Селяни примусово притягувалися до ремонту каналів та гребель. За рахунок місцевого населення відбувалися численні поїздки по країні царя та сановників. Податкова система була складною, існували різні категорії платників, які суттєво різнилися між собою за соціальним та юридичним станом. Вершиною адміністративної ієрархії була посада діойкета, який відав фінансами, казною, обліком та збором усіх надходжень, контролем за видатками. Його діяльність була, в першу чергу, підпорядкована фіскальним цілям: поповненню царської казни. Діойкет був першим сановником у державі, призначення на відповідні нижчі посади в областях залежало від нього.

Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатися насамперед з творів державних чиновників (писарів). До нашої доби дійшли “Повчання гераклкопського царя своєму синові Мерікара”, “Пророчення Іпусера”, “Пророцтво Неферті”, “Пов­чання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі”, різні адміністративно-господарські та юридичні документи. Адміністративно-госпо­дарські документи характеризують організацію та управління державним (царсько-храмовим) господарством, організацію праці царських майстрів та землеробів. Крім того, як видно навіть із назв творів, важливе місце в давньоєгипетській літературі належить творам дидактичного характеру, що викладають правителям “пра­вила“ державного управління і керівництва господарством.

525 року до н. е. Єгипет завоювали перси.

Месопотамія

Індія

З II тис. до н. е. відбувається швидке піднесення економіки Індо-Гангської рівнини, для якої також характерне східне рабство та варнова система організації суспільства. Використовуючи залізні знаряддя праці, землероби на зрошуваних полях збирали по два врожаї на рік рису, пшениці, проса, льону, бавовни, цукрової тростини. Існує патріархальне рабство.

Вільні общинники – основна продуктивна сила в землеробстві. Кастовість стимулювала у ремісників високий професійний рівень і збереження навичок майстерності через передавання у спадщину. Розпад родоплемінного устрою в умовах специфіки аграрних відносин (земля — власність сусідської общини), а також звичаї і традиції закріпили владу родоплемінної аристократії (магара­джів), земля стає їхньою власністю. Доля багатьох членів общи­ни — страждання і злидні, хвороби. Проте різкого розшаруван­ня в сусідській общині немає, а поза общиною панує голод. Це країна сусідських общин з традиціями родоплемінного устрою.

На відміну від інших країн Сходу, тут відбувається процес спеціалізаціїокремих районів. Так, наприклад, Кашмір спеціалізувався на виготовленні вовни, у Гімалаях видобували золото та коштовне каміння, Пенджаб славився своїми кіньми, Східна Індія торгувала слонами. До основних галузей господарської діяльності належать: двоурожайне землеробство; гончарство; ткацтво; ювелірна справа.

Спеціалізація сприяла товарообміну та виникненню грошового обігу. Формується прошарок професіоналів-купців та лихварів. У V ст. до н. е. впроваджуються гроші у вигляді срібних злитків.

Індійське населення характеризувалося великою кількістю несільськогосподарських виробників, від третини до половини жителів були зайняті у ремеслі. На відміну від попередніх регіонів, індійські поселення були досить великими, правильної геометричної форми, з двоповерховими будинками, збудованими з обпаленої цегли, з кількістю населення до декількох тисяч. Найбільш відомими є міста – Хараппа та Мохенджо-Даро. Разом з тим, міста не набули значного поширення.

У середині II тис. до н. е., після арійського завоювання долини Інду, в основу староіндійських уявлень про суспільство було покладено концепцію станової (варнової) ієрархії та кастової визначеності професійних занять. Шлюб можна було укладати тільки з представниками своєї касти, у іншому випадку одружені та їхні діти ставали “недоторканими” – тобто найнижчою кастою. Найвищою вважалася варна брахманів, до якої входили жерці, священнослужителі та державні чиновники, до варни кшатріїв належала військова знать, хлібороби; ремісники, купці становили варну вайшів; неарійське населення та нащадки від змішаних шлюбів були об’єднані в варну шудр.

Тому й релігія тут своєрі­дна — індуїзм. Це не тільки релігія, це — складова система сві­тогляду, світосприйняття, що включає в себе тісно переплетені, взаємозначущі філософський, соціальний та релігійний компо­ненти.

Особливе місце в житті людини посідає духовність. Індус по­винен вивчити Веду, яка має надлюдське походження. Вона є од­кровенням і законом прабатька людства і всього космосу — Ма­ну. Це не продукт, породжений міжособистісними, міжлюдськими відносинами, вона не залежить від авторитету. Обов’язок індуса, його повинність — дхарма — виконувати закони Веду, закони Ману. Трактування Веди, за законами Ману, — обов'язок брахманів — вищої касти. Каста — становий інсти­тут у саморегулюванні соціальної системи. Індуська держава — “надбудова”, яка справляє мінімальний вплив як на окрему лю­дину, так і на суспільство загалом.

Найбільшого свого розквіту централізована індійська держава досягла за часів правління – Чандрагупти (321 – 297 рр. до н. е.) та Ашоки (274 – 233 рр. до н. е.).

Індуська цивілізація багато в чому позначилася на розвитку людства своєю стародавньою культурою. Це — писемність, ма­теріальна культура, державність, філософія — від теїзму до софі­стики, матеріалізму.

Між IV та III ст. до н. е. з’являються літературні епопеї – “Махабхарата” і “Рамаяна”, а також трактат “Артхашастра”. У них подані грунтовні відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику. Держава визначалася як основний чинник економічного життя давньоіндійського суспільства. За “Артхашастрою”, основною метою економічної діяльності держави є наповнення скарбниці. Відповідно до цього у трактаті викладено вчення про управління та державні доходи, зокрема розглянуто їхні основні джерела, подано рекомендації щодо організації оподаткування. Навіть поширене в Індії буддійське вчення, заперечуючи рабство як перешкоду до досягнення нірвани, сповідувало необхідність усіляко уникати заборгованості та своєчасно сплачувати борги.

Головний моральний обов’язок індуса — додержання вчення про карму (обов’язок, призначення), тобто вимог Веду. Характер і доля людини — результат її дій у цьому або минулому житті, але не виключається і вплив вчинків інших. “Людина, що страж­дає, і страждає несправедливо, здається індусу такою, що сплачує борг або нагромаджує капітал для іншого життя. Людина, яка на­солоджується здоров’ям і багатством, повинна усвідомлювати, що во­на витрачає більше ніж заробила і що їй потрібно сплатити борг, до­кладаючи нових зусиль”.

Людина після її народження вводиться до складної структури суспільства як одна з його комірок. Кожен має сусідів — вищих і нижчих, у кожного члена касти є свої права та обов’язки. Краще виконати погано свою карму, ніж добре чужу. Є покарання у пе­реродженні — людина може перевтілитися в образ собаки або черв’яка.

Для індуса є беззаперечною істиною те, що душа людини піс­ля смерті переселяється в інше тіло, навіть тварини чи рослини (душа безсмертна).

Філософія релігії індусів — відчувати себе частиною Всесвіту, додержувати її космічних законів. Релігія — це життя, життя — це релігія. Філософія Індії ґрунтується на дусі, який є вищим за прос­ту логіку. Життя не можна осягнути лише логічним розумом, са­мосвідомість — не верховний суддя. За межами свідомості — ін­туїція, одкровення, космічна свідомість. Бог — це надсвідомість.

В індійській філософії не існує ідентифікованих понять суб’єкта та об’єкта, зла і добра, причини і наслідку. Веданта ви­ходить з того, що причина криється у наслідку, а отже, їх проти­ставлення не має підґрунтя. Наслідок не є заново виробленим чи створеним, це лише новий вияв, так само як і причина ніколи не зникає. Існує тотожність суб’єкта й об’єкта, є їх синтез. “Веданта ґрунтується переважно на синтезі суб’єкта та об’єкта, на ототож­ненні причини і наслідку, Я і Це є характерною ознакою Веданти, що відрізняє її від усіх інших філософій”.

Особливе місце Веданта відводить знанням. “Вражений лиха­ми і минущістю цього світу, він вирішує оголосити, що навіть Логос є лише результатом незнання, і визнати знищення цього незнання вищою метою, вищим благом людини ...що доброта і доброчинність, віра і справи необхідні як підготовка, навіть як обов’язкова умова для досягнення того найвищого знання, що повертає душу до її джерела, до її батьківщини, відновлює її іс­тинну природу і її істинне Я у брахмані”.

Життя — обертання чотирьох епох: від Золотого віку до су­часності по низхідній; занурення в обман, неробство, бруд та хво­роби. Завершується все це світовою катастрофою. Гине все. Так само, як у християнства та ісламу (Судний день). Проте народжу­ється Брахма — і знову все спочатку. Чергування світових епох не припиняється. Світ не має ні початку, ні кінця. Тут немає цер­кви, бо хто візьме на себе керівництво космічним світосприйняттям? Немає дуалізму добра і зла. Немає поняття перворідного гріха. Людина — частина живої й неживої природи. Нескінчен­ний абсолют. На одному полюсі чиста матерія, на другому — чи­стий дух, в якому розчинилася матерія. Нескінченне становлення: у каміння, у рослини, які відрізняються тим, що в них є часточка Вищого Духу (на сьогодні встановлено, що рослини бачать, чу­ють, розмовляють), у тварини і на порядок вище — у людини. Але є й ті, що пройшли великий шлях духовної досконалості. Удосконалюючи себе, людина поліпшує світ, сприяє зростанню духовності, але вона не може змінити його призначення. Це є ос­новою кастового поділу. Існують чотири сенси життя: матеріальний, біо­логічний, інтелектуальний і духовний. Соціальна практика індуї­зму — касти, карма (шлях, призначення), брахма (просвітлення, рух до духовного).

Проте ортодоксальний індус повинен спочатку стати господарем, а це вже раціоналізм. Життя в лісі чи печері він може розпочати лише після виконання цього обов’язку. Тому пе­вною мірою необгрунтованими є ідеї, що для індуса первинні ду­ховні, а не матеріальні, економічні інтереси. Очевидним є те, що місіонерська діяльність протестантизму в Індії не могла давати добрих плодів, як і те, що не марксизм-ленінізм, а гандизм віді­гравав панівну роль в ідеологічній боротьбі Індії в XX ст., і в цьому велике значення кастовості та духовності.

В індуїзмі існує найсуворіша релігійна регламентація буден­них справ і думок, самоконтроль віруючого (це у християн Бог на небесах читає справи у день Страшного суду).

Індуїзм мав вплив на іудаїзм, християнство, іслам. І якщо єре­сі цих релігій їх потрясали, то в індуїзмі їм немає місця, тому що немає Тори, Євангелія, Корану.

Індуська цивілізація зазнала важких історичних випробувань: магометанське завоювання з його пропагуванням Корану; хрис­тиянське місіонерство, що намагалося зруйнувати устої індійсь­кого суспільства; багатовікове британське панування. Це була боротьба двох цивілізацій. Європейська цивілізація грабуванням та насиллям намагалася підкорити Індію, нав’язати європейську мораль. Певною мірою ринкові відносини тут розвивалися, спо­стерігався поступ промисловості, але за індустріальну цивіліза­цію народи Індії заплатили високу ціну — мільйони загиблих ре­місників. Діалогу філософії Схід—Захід не було. Панував культурний імперіалізм.

Індія початку XXI ст. — це країна з понад мільярдним насе­ленням, що з успіхом впроваджує інформаційні технології.

Давні пророки, мудреці Індії намагалися не копіювати, а тво­рити. Сьогодні Індія встановлює зв’язок сучасного знання з дав­нім надбанням, і тому вона може стати одним з важливих рушіїв загальнолюдського прогресу [60].

Китай

Економіка східного рабства характерна і для Стародавнього Китаю. Першою хліборобською культурою вважається культура Яншо – V тис. до н. е. Характерною для тих часів є гарна мальована кераміка, що нагадує еламітські вироби й іншу доісторичну кераміку з Трипілля. У 2000 р. до н. е. китайці мали вже своє письмо. Після періоду землеробських культур Китаєм правило декілька династій – Сю (2205 р. до н. е.), Шан (1766 р. до н. е.), Чжоу (1122 р. до н. е.), Цінь (середина II ст. до н. е.).

Серед основних галузей виробничої діяльності – іригаційно-зрошувальне землеробство (рис, зернові, льон, бавовна, прянощі); металургія; ковальство; виробництво залізної зброї; гончарство; ткацтво, особливо шовкове; ювелірна справа; будівництво.

Для розуміння змісту й особливостей економічної системи Стародавнього Китаю потрібно враховувати, що держава виникла та розвивалася в межах географічної замкнутості та тогочасних філософських і політичних уявлень, особливо конфуціанства (Кун-цзи або Кун Фу Дзи, або Конфуцій – 551 – 479 рр. до н. е., автор записаного його учнями збірника “Лунь юй” – “Бесіди і міркування”), яке перетворилося на державну ідеологію. На перший план висовувалися ідеї соціального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні централізованій владі імператора, що асоціювалася з старшинством та мудрістю. Щоб уникнути соціальних конфліктів, конфуціанці закликали правителів не відривати селян від сільськогосподарських робіт, дбати про поліпшення добробуту, зменшувати податки.

Конфуцій проповідує первісні засади: багатий народ — багата держава; він заперечує розкіш, виступає за помірність споживан­ня, збереження ритуалів, за серединний шлях, суворе і чесне вико­нання обов’язків, самовдосконалення.

Ринкові відносини — торгівля, лихварство — підривали родо­племінний устрій і общину. Приватна власність не повинна бути культом — на перше місце Конфуцій ставить доброчинність, етику. Кожен повинен виконувати свої обов’язки. На запитання: “Що є життя?”, — Конфуцій відповів: “Не роби людині того, чого не бажаєш собі”. Таке ж положення існувало і у давньоіндуїстських джерелах, можливо, воно було запозичене Китаєм.

Взаємостосунки між правителем і народом виражалися наступним чином: імператор — вершник, чиновники і закони — вуздечки й віжки, народ — кінь. Щоб добре управляти кіньми, потрібно правильно їх гнуздати, рівно тримати віжки. Стимулом необхідно вважати розмірність сили коней та на­гляд за узгодженим бігом останніх; в таких умовах правителю не потрібно кричати, хльостати віжками, чи підганяти іншим стиму­лом — коні й самі побіжать. Правитель, за Конфуцієм, повинен бути мудрецем. Управління, політика, етика — основне в конфуціанстві.

Великого значення конфуціанство надає родині, тому вини­кають родинний капіталізм, сімейний підряд (ментальність ки­тайця відрізняється від ментальності німця, росіянина, українця). Вільні общинники були основною продуктивною силою, застосовували кругову поруку і колективну відповідальність сім’ї до третього коліна.

Конфуцію належить вислів: “Все тече так само, як вода. Час збі­гає, не зупиняючись”.

Про значення конфуціанства свідчить такий історичний факт: у 1974 р. КНР обрала шлях ринкових відносин (Ден Сяо Пін). З боку лівих радикалів лунала приголомшлива кри­тика на адресу Конфуція. Але, як казав Конфуцій, “якщо справи правителя правильні, то за ним підуть люди без будь-яких наказів, якщо неправильні, то народ не підкориться йому, попри заклики” [60].

Ці ідеї були на 250 років приглушені в умовах складання об’єднаної Китайської імперії. Ши Хуанді (“перший імператор“) усунув владу давніх князів, поділив державу на нові округи, удосконалив законодавство, адміністративну систему, ввів єдину грошову одиницю. Він побудував великі шляхи та канали, колонізував пустирі, переселяючи людей з густозаселених районів, започаткував єдині міри і навіть однакового розміру вози у всій країні. Від набігів гунів відділив державу 3 000 кілометровою стіною, завширшки більше 10 метрів. Тоталітарне правління досягло практичної завершеності за правління У Ді (140–86 рр. до н. е.), який обмежив владу аристократії, розділивши маєтності на дрібніші землі, здійснюючи завойовницьку політику, накладав важкі податки на вищі класи і не раз проводив реквізиції, держава взяла під контроль чеканку монет, було заведено монополію на виробництво і збут солі та заліза. Разом з тим його політика спиралася на філософію Конфуція.

Тільки в II ст. до н. е. Китай вийшов із самоізоляції, налагодивши стосунки з Римом.

Особливості східного рабства:

1) Основна сфера економічного життя (сільське господарство) залишалося поза рабовласницьким виробництвом. Праця рабів в обробітку землі використовувалася частково в царських і храмових господарствах.

2) Основною продуктивною силою в первинній галузі виробництва – сільському господарстві виступали селяни-общинники. Між державою і общинниками-землеробами склалися відносини підданства. Було навіть “відомство постачальника людей“ із ув’язненням – з числа тих, хто ухилявся від повинностей.

3) Раби як правило належали державі. Джерелами рабства були: війни та борги.

4) Використання рабської праці носило малопродуктивний характер. Це обслуговування рабовласників, будівництво пірамід, палаців та грандіозних іригаційно-зрошувальних систем.

5) Східне рабство не було класичним. Тут перепліталися общинні та рабовласницькі елементи.

6) Формується традиційне господарство (первинна галузь – сільське господарство), яке існувало до с. XVI ст.

7) Поступово складався так званий азійський спосіб виробництва, з безперечною участю держави в економічних процесах, на основі тотожності, неподільності влади та власності (т. з. східний тоталітаризм).

Історико-економічне значення Трипільської культури.

Тема 1.3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій

(VІІІ ст. до н. е. – V ст.)

План

1. Господарство античної Греції.

2. Економічні фактори піднесення та занепаду Риму.

3. Економічна думка античності.

Господарство античної Греції.

Висновки.

Європейська цивілізація зароджується в античній Греції. Ма­ленька країна — зосередження малих міст-полісів, що перебува­ли в нескінченних воєнних сутичках, але таких, які об’єднали си­ли в боротьбі з Персидським царством чи навалою мідян. Вони дали світу всі форми політичного устрою: тиранію, народовлад­дя, демократію. Тут народилися всі напрями філософії наступних віків. Тут панувало мистецтво. Антична Греція вміла перемагати не тільки хоробрістю своїх воїнів, а й новими формами організа­ції воєнних дій, високим рівнем патріотизму.

Греки — мореплавці, автори нових прийомів ремісного вироб­ництва, будівельники, землероби, скотарі. У боротьбі з голодом вони сміливо вирушали до далеких земель, організовуючи там міста-колонії, активно торгуючи з навколишнім світом. Вони ввійшли в ринкові відносини, характерною рисою яких був акти­вний пошук технічних, технологічних, соціальних і політичних рішень. Так формувалася нова людина — людина європейської цивілізації. Також важливу роль у становленні європейської ци­вілізації відіграла Римська імперія.

Економічні фактори піднесення та занепаду Риму.

І-й період Римської держави (VIII – VI ст. до н. е.) – царський

ІІ-й період Римської держави (510 – 31 рр. до н. е.) – республіканський

ІІІ-й період Римської держави (31 р. до н. е. – к. ІІІ ст. н. е.) – рання Римська імперія

IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія

Римською інтерпретацією християнства стає стоїцизм.

Фінансова та податкова система стародавнього світу.

Християнство.

Основні терміни і поняття

Тема 2.1. Феодальна система господарства в Західній Європі та Україні. Економічна думка середньовіччя.

Франція

Англія

На відміну від Франції, де VIII – X ст. пануючою формою власності став бенефіцій, у Англії цього періоду пануючою формою власності стає бокленд,особливо в умовах початку активного формування централізованої королівської влади (802 – 839 король Вассексу Еберт).

На правах бокленду король передавав села або цілі округи, що йому належали, з вільним населенням, яке було підвладне королю як главі держави, рицареві чи ленд-лорду. Але земля не ставала приватною власністю рицаря. Його влада поширювалася тільки на людей. Складалася ситуація, коли одночасно на одну і ту саму ділянку землі поширювалася влада феодала, якому платилася рента, і влада селянина (на звичаєвому праві фолькленду), але земля залишалася у власності короля. Селяни до ІХ ст. залишалися в більшості особисто вільними, але опинилися під правовою юрисдикцією згідно з наданим імунітетом феодалу. Більшість селян наділялися земельними ділянками до 30 акрів.

У кінці ІХ – Х ст. у ході військових реформ К. Мартелла основою армії стає важкоозброєна кіннота, що вимагала великих витрат, які могли покрити закріпачене населення та нормандське завоювання Англії герцогом Вільгельмом у 1066 р. (початок насильного закріпачення селян) прискорився процес феодалізації поземельних стосунків. “Книга страшного суду” к. ХІ ст. (звід феодальних законів) свідчить, що з 1,5 млн ос. населення 95 % зайняті у сільському господарстві, основну частку – становили вільні селяни (фригольдери відробляли повинності, але могли покинути помістя) як основна виробнича сила. Разом з тим відбувається скорочення кількості вільних селян. З’являються селяни-віллани (члени сільської общини з наділом до 30 акрів землі та власними знаряддями праці), які сплачували ренту і відробляли панщину 3 – 4 дні, селяни-котери (залежні селяни без землі або з невеликими ділянками до 7 акрів). У ході комутації ренти вілланів та котерів перетворюють у копигольдерів та переводять на грошовий оброк.

Таким чином, у Англії існувало, в основному, общинне землеволодіння із значною частиною особисто вільного населення, що сприяло активному розвитку товарно-грошових відносин та товаризації господарства у XІV – XV ст.

– раціональне поєднання ринкових важелів із держаним регулюванням економіки;

– визначення і реалізацію загальнонаціональних інтересів та здійснення політики протекціонізму;

– строге лімітування іноземних інвестицій та ефективне їх використання;

– використання іноземних ноу-хау та впровадження 10 тис. нових технологічних процесів;

– високі затрати на НД та ДОКР;

– упровадження матеріало- та енергозберігаючих технологій;

– праця висококваліфікованих кадрів та зростання реальної заробітної плати на 6,3 %.

У 80–90-х рр. в Японії здійснюється структурно-техно­ло­гіч­на перебудова економіки в напрямі розвитку мікропроцесорної техніки, інтегральних схем, обліково-вимірювальної техніки, біотехнологій та реалізовується програма створення “Японської моделі суспільства громадянського добробуту“.

Програма мала ліберальний характер і передбачала:

– мінімізацію асигнувань на соціальні програми;

– активізацію трудової мотивації;

– реалізацію принципу рівних можливостей;

– перетворення Японії в технологічну державу;

– самозабезпечення на 71 % продуктами харчування;

– запровадження екологічних стандартів та чистих технологій.

До 1995 р. частка японських кредитів у світі становила 53 %, а до кінця століття нетто-активи досягнули 1 трл дол.

У технотронній державі 60 % території складають ліси та заповідники (27 національних парків, 54 квазі-національні парки, 298 префектурних парків, 500 заповідників та заказників).

Інституціонально-соціальний (індустріально-техноло­гіч­ний) напрям представляє Джон Кеннет Гелбрейт (н. 1909). Серед найбільш відомих монографій та праць виділяють: “Американський капіталізм” (1952), “Великий крах” (1955), “Суспільство дос­тат­ку” (1958), “Нове індустріальне суспільство” (1967), “Епо­ху невизначенос­ті” (1976), “Історію економічної науки: минуле як теперішнє“ (1987), “Культуру задоволеності” (1992), “Спра­вед­ливе суспільство” (1996) та інші.

Дж. Гелбрейт характеризує капіталізм як лад, що постійно зазнає перетворень. Основу цього, на його думку, становить еволюційне оновлення суспільства, його спонтанна трансформація. Еволюційний характер концепції інституціоналістів проявляється під час розгляду ними характерних для капіталізму соціально-економічних процесів, господарського механізму, реальних форм організації економічного життя у їхній конкретно-історичній національній визначеності. Серед найважливіших проблем, які розробляють інституціоналісти, це проблема корпорації, як великого монополістичного об’єднання, що втілює в собі велику економічну могутність. Корпорація розглядається як основа організаційної структури індустріальної системи сучасного суспільства. Інституціоналісти активно досліджують взаємодіюмонополії і конкуренції, олігополії, управління динамікою доходів, цін, різні аспекти господарського механізму. У їхньому полі зору такі інститути, як держава та її роль у розвитку економіки, профспілки, різні суспільні явища правового, морально-етичного, психологічного характеру. Усе це створює багатоаспектний об’єкт досліджен­ня прихильників соціально-інституціонального напряму, який відображає складне і суперечливе явище у сучасній економічній теорії. Джерело змін вони вбачають у розвитку науки, техніки, у створенні нових технологій. Техніка і технологія, по суті, ототожнюється із соціально-економічними структурами. Прин­цип технологічного де­термінізму лежить в основі теорії індустріального, постіндустріального, суперіндустріального, технотронного, інформаційного суспільства.

У своїх дослідженнях Джон Гелбрейт висунув поняття зрілої корпорації порівняно із звичайною виробничою корпорацією (монополією), а також показав її як носія НТП. Об’єднання таких корпорацій становить основу індустріальної системи, яку він називає планувальною. Дж. Гелбрейт виходив із того, що у зрілих корпораціях і в планувальній системі в цілому влада та правління перемістилися від власника до техноструктури, що складається із інженерно-технічного персоналу, який не входить до власників. До складу техноструктури він відносить тих, хто має спеціальні знання, здібності та досвід групового прийняття рішень. Основна роль у техноструктурі належить провідним менеджерам, які ухвалюють основні управлінські рішення. Заслуга Гелбрейта полягає в тому, що він перший серед економістів обґрунтував тезу про заміну влади ринку рішенням менеджерів. Він дійшов висновку, що з появою зрілої корпорації та планувальної системи змінилися цілі та характер їхньої діяльності, тому що планувальна система народжувала нову “розумну ціль суспільства“, отже, максимізація прибутку вже не є необхідною.

Разом з тим у 70-х роках Джон Гелбрейт змушений був визнати, що планувальна система, за відсутності державного регулювання, як правило, нестабільна. Вона піддається спадам та депресіям, які не самообмежуються, але можуть набути кумулятивного характеру. На неї впливає інфляція, що має хронічний характер і не піддається саморегулюванню. Він вважає за необхідне обмежити владу корпорацій та техноструктури, послабити тиск військових концернів та апарату військового відомства. Реальною силою, здатною затримати негативні процеси, на думку Дж. Гелбрейта, є держава. Тільки за допомогою незалежної від корпорацій держави можна послабити вплив негативних процесів та забезпечити подальший розвиток системи.

Здійснення реформ Дж. Гелбрейт пов’язує з посиленням регулювальної ролі держави. Категорично заперечуючи програми монетаристів та прихильників економіки пропозиції, він закликає звільнитися від сліпого поклоніння кредитно-грошовій політиці, від віри, що її магія може скеровувати і регулювати розвиток капіталізму. На його думку, необхідно значно більше покладатися на фінансово-бюджетну, ніж на кредитно-грошову політику, поєднуючи її з підвищенням податків, скороченням державного дефіциту та значним зниженням процентних ставок.

Разом з тим не всі інституціоналісти погоджуються з протиставленням планувальної і ринкової системи. Це положення викликає найбільше заперечень у економістів. Наприклад, Д. Сіссел віднайшов у взаємозв’язку трьох елементів планувальної системи (корпорація з її техноструктурою, система управління сукупним попитом та управління споживанням) глибокі суперечності, оскільки планувальна структура стабільна доти, доки функціонує складна система взаємозалежних інститутів. Він називає це – “парадоксом Гелбрейта”. Сіссел вважає, що слабкість цієї будови полягає в ігноруванні ринкових сил, які діють в економіці, не виключаючи і її корпоративного сектора. Підтвердження цьому він вбачає у гострій ринковій конкуренції, що охоплює і корпорації всередині самої планувальної системи.

Неоінституціональний напрям представляють – Рональд Коуз, Нобелівський лауреат 1991 р; Дуглас Норт, Нобелівський лауреат 1993 р.; Роберт Фогель, Нобелівський лауреат 1993 р.; Джеймс Б’юкенен Нобелівський лауреат 1986 р.

Нобелівським лауреатом Рональд Коуз став завдяки розробці теорії фірми та трансакційних витрат, яку він виклав у працях “Природа фірми“ (1937), “Суперечка про граничні витрати“ (1946), “Проблеми соціальних витрат“ (1960).

До трансакційних витрат або “витрат використання ринкового механізму“ Коуз відносив витрати на пошук інформації про ціни, попит, необхідних партнерів, укладання контрактів тощо. Цим він розширив існуюче поняття витрат, яке обмежувалося двома витратами – фізичними, що зумовлені рідкістю ресурсів, та технологічними, що відображають рівень знань і практичної майстерності економічних агентів. Розвиваючи аналіз Коуза, сучасні економісти запропонували декілька класифікацій трансакційних витрат. Зокрема, до таких витрат належать:

– витрати пошуку інформації (витрати часу та ресурсів на отримання і обробку інформації, а також витрати від недосконалості інформації);

– витрати на ведення переговорів;

– витрати вимірювання, тобто витрати на вимірювальну техніку, втрати від помилок та неточностей тощо;

– витрати на специфікацію (точне визначення) і захист прав власності, тобто витрати на утримання судів, арбітражу, органів державного управління, витрати часу та ресурсів, необхідних для по­новлення порушених прав, а також витрати на виховання “консенсусної ідеології“ – у дусі дотримання неписаних правил та норм;

– витрати т. з. опортуністичної поведінки, що становлять елемент трансакційних витрат, який найважче визначається (існує дві форми трансакційних витрат: “ухилення” – виникає тоді, коли працюють командою, але отримання інформації про ефективність дії кожного або надто дороге, або неможливе, та “здирство“ – спостерігається у тих випадках, коли будь-який агент володіє ресурсом, спеціально пристосованим для використання у даній команді і немає вартості поза нею). У першому випадку, при асиметрії інформації (підлеглий точно знає, скільки ним витрачено зусиль, а керівник має про це лише приблизне уявлення) виникає можливість працювати з неповною віддачею. У другому випадку у решти учасників тоді з’являється можливість претендувати на частину доходу (квазіренту) від цього ресурсу, загрожуючи його власнику розривом відносин, якщо той відмовиться з ними поділитися.

Розширення трансакційного сектора економіки неоінституціоналісти назвали структурним зрушенням надзвичайної важливості. Саме на цьому, на їхню думку, ґрунтується пояснення щодо контрасту між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються.

Скорочення трансакційних витрат, а отже, підвищення ефективності функціонування економіки забезпечується існуванням правових норм та їхнім дотриманням. Зв’язок між юридичними нормами (правами власності) і трансакційними витратами було сформульовано Коузом у його відомій теоремі. Теорема присвячена проблемі зовнішніх ефектів (екстерналій). Так називають побічні наслідки будь-якої діяльності, що стосуються не безпосередніх учасників, а третіх осіб. Існування екстерналій призводить до розходження між приватними і соціальними витратами (за формулою – соціальні витрати дорівнюють сумі приватних витрат і екстерналій, тобто покладених на третіх осіб). У випадку негативних ефектів приватні витрати виявляються нижчими від соціальних, при позитивних зовнішніх ефектах – соціальні витрати нижчі від приватних, за словами відомого економіста Пігу, це є не що інше, як “провали ринку“. На думку Коуза, якщо б усі права були ясно визначені і запропоновані, якби трансакційні витрати дорівнювали нулю, якщо б люди погоджувалися суворо дотримуватися результатів добровільного обміну, то ніяких екстерналій не було б. “Провалів ринку“ у цих умовах не відбувалося б, і у держави не було б ніяких підстав для втручання з метою коригування ринкового механізму.

Коуз зазначав, що визначення прав власності є важливою попередньою умовою ринкових угод, таким чином, поняття “влас­ність” було замінено поняттям “право власності”. Власність як така не є ресурсом, а тільки комплексом прав (принаймні часткою такого права) на використання ресурсу (право володіння, користування, управління тощо). Крім того, категорія власності виводиться з проблем обмеженості ресурсів. Ті ресурси, кількість яких не обмежена, не стають об’єктом власності. З приводу їхнього використання між людьми не виникає ринкових відносин.

Права власності повинні бути чітко визначені, тому що саме вони стають об’єктом купівлі і продажу. Їх, у кінцевому підсумку, придбавають ті, хто більше цінує забезпечені ними можливості виробництва і здатний одержувати від них більшу користь. Коуз також вважає, що для успішного функціонування ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Якщо трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені та їх додержують суб’єкти господарювання – ринок здатний до саморегулювання.

Неоінституціональні ідеї Р. Коуза отримали подальший розвиток у працях Д. Норта “Економічне зростання США: 1790–1860 роки” (1961), “Зростання і благополуччя в Америці минулого: нова економічна історія” (1966), “Економічне піднесення в країнах Заходу: нова економічна історія” (1973) та Р. Фогеля – “Залізниці та темпи економічного зростання в Америці” (1964), “Час на хресті: економіка в Америці” (1989). Вони стали творцями нової економічної історії, на основі досліджень як у галузі економічної історії, так і економетрики, що, у свою чергу, привело до появи нової концепції щодо дослідження економічних явищ – “кліометрії” (від грецьк. кліо – муза історії та метріо – вимірювати).

Розмірковуючи про процеси, що відбуваються у світі, Норт підкреслює, що найважливішим завданням для Східної Європи сьогодні є формальна передача державної власності у приватну. Але при цьому відсутнє все те, що дає змогу цій приватній власності функціонувати відповідно до невидимої руки ринку – немає відповідної правової системи, системи освіти. Просто немає основ для цього. Неформальні правила гри, які опосередковані через культуру кожної країни, змінити дуже важко. Якщо модифікувати лише формальні правила, то це може призвести до напруженості і тривалої політичної нестабільності. Щодо Росії, України та інших республік колишнього СРСР, то шлях змін тут буде тривалим та важким і в найближчі десятиріччя навряд чи можна очікувати високих темпів розвитку.

Своїми досліженнями Фогель намагається довести існування прямої залежності між життєвим рівнем суспільства та добробутом людини. На основі новітніх медичних знань учений систематизує дані про рекрутів та звертає увагу на факти, що за час індустріальної революції добробут людини знизився, а в середині XX ст. знову зріс. Звідси було зроблено висновок, що загальний життєвий рівень у США у період індустріальної революції помітно погіршився. Крім того, у результаті дослідження впливу і значення розвитку залізничного транспорту на економічне піднесення США Фогель зробив оригінальний висновок про те, що сума багатьох дрібніших технічних змін для економічного розвитку країни має значно більше значення, аніж окремі великі нововведення. Зокрема, вплив залізниці на економічне зростання оцінюється Фогелем лише в 3 %.

Одним із засновників “нової політичної економії”, а саме так називають теорію суспільного вибору (теорія, що вивчає різні способи і методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у своїх власних інтересах), є Дж. Б’юкенен. Усвоїх працях – “Формула згоди“ (1962), “Теорія суспільного вибору” (1972), “Межі свободи: між анархією і Левіафаном” (1975), “Політична спадщина лорда Кейнса“ (1977), “Влада податків – теоретичне обґрунтування фінансової конституції“ (1980), “Свобода, ринок і держава” (1986), “Дослідження конституційної демократії” (1989), Б’юкенен сформулював три основні передумови, на які спирається теорія суспільного вибору:

1) методологічний індивідуалізм – люди діють у політичній сфері, дбаючи про свої особисті інтереси, тому немає непереборної грані між бізнесом та політикою (розвінчується міф, що у держави немає інших інтересів як турбота про суспільні інтереси);

2) концепція “економічної людини” (homo economicus) – людина намагається приймати такі рішення, які максимізують значення функції корисності;

3) аналіз політики як процесу обміну – індивідуми намагаються колективно досягнути своїх власних цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного ринкового обміну. У політиці люди погоджуються платити податки в обмін на блага, необхідні всім і кожному зокрема.

У теорії суспільного вибору політичний ринок розглядається за аналогією з товарним. Держава – це арена конкуренції людей за вплив на прийняття рішень, за доступ до розподілу ресурсів, за місце на ієрархічній драбині. Разом з тим держава – це ринок особливий, його учасники мають надзвичайні права власності: виборці можуть обирати представників у вищі органи держави, депутати ухвалюють закони, чиновники стежать заїхнім виконанням. Виборці та політики розглядаються як індивіди, що обмінюються голосами і передвиборними обіцянками. Основними сферами аналізу теорії, що розглядається, є сам виборчий процес, діяльність депутатів, теорія бюрократії, політика державного регулювання.

Неоінституціоналісти доводять, що не можна цілком покладатися на результати голосування, оскільки вони значною мірою залежать від конкретного регламенту прийняття рішень. Сама ж демократична процедура голосування у законодавчих органах також не перешкоджає ухваленню неефективних економічних рішень. Парадокс голосування не лише дозволяє пояснити, чому нерідко приймаються рішення, які не відповідають інтересам більшості, але і наочно показати, чому результати голосування піддаються маніпуляції. Тому при затвердженні регламенту потрібно уникати впливу кон’юнктурних факторів, які заважають ух­валювати справедливі та ефективні законопроекти. Демократія не зводиться лише до процедури голосування, гарантом демо­кра­тичних рішень мають бути тверді та стабільні конституційні принципи і закони.

Неоінституціоналісти звертають особливу увагу на таке політичне явище, як лобізм. Лобізм – це різні способи впливу окремою групою, аж до підкупу, представників влади з метою прийняття вигідних для цієї групи виборців політичних рішень. Вигода від ухвалення таких рішень реалізовується всередині групи, а витрати розподілено на все суспільство в цілому. Сконцентрований інтерес небагатьох перемагає розпорошені інтереси більшості. Тому відносний вплив груп з особливими інтересами значно більший від їхньої частки голосів. Такий вплив концентрованих інтересів пояснює парадокси економічної політики держави. Держава значно частіше регулює ринок споживчих товарів, ніж ринки факторів виробництва, частіше надає пільги галузям, сконцентрованим у визначених районах, ніж розпорошеним по всій країні.

Неоінституціоналісти визначили також систему логролінгу (logrolling – перекочування колоди, торгівля голосами). Підтримку своїх питань депутат ”купує”, віддаючи взамін свій голос при захисті проектів своїх колег. Така підтримка інколи дозволяє домогтися ефективнішого розподілу ресурсів, тобто такого, який би підвищував загальне співвідношення корисності і витрат відповідно до принципу оптимального Парето. Але, можливо, ідучи на зустріч місцевим інтересам, за допомогою логролінгу уряд добивається схвалення великого дефіциту державного бюджету, зростання асигнувань на оборону тощо. Тим самим загальнонаціональні інтереси нерідко приносяться у жертву регіональним вигодам. Класичною формою логролінгу є “бочечка із салом“ – закон, який включає набір невеликих локальних проектів. Щоб отримати схвалення, до загальнонаціонального закону додають цілий пакет різноманітних, нерідко слабопов’язаних з основним законом, пропозицій, у прийнятті яких зацікавлені різні групи депутатів. Щоб забезпечити його прийняття, до нього додають все нові і нові пропозиції (“сало”), доки не буде досягнута впевненість у тому, що закон схвалить більшість депутатів. Такі маніпуляції є загрозою для демократії.

Теорія суспільного вибору має ще один актуальний та важливий напрям – економіку бюрократії. Це система організацій, що задовольняє, як мінімум, два критерії:

– не виробляє економічних благ, які мають ціннісну оцінку;

– включає частину своїх доходів із джерел, не пов’язаних із продажем результатів своєї діяльності.

Маючи відповідне становище, бюрократія не пов’язана безпосередньо з виборцями, вона обслуговує насамперед інтереси різних груп законодавців та виконавчих гілок влади. Чиновники не лише реалізують уже прийняті закони, але й активно беруть участь у їхній підготовці. Через бюрократів групи з особливими інтересами “обробляють” політиків, подають інформацію у вигід­ному для них світлі. Бюрократи прагнуть до прийняття таких рішень, які б відкрили для них доступ до самостійного використання різних ресурсів. Ухвалення програм, які дорого коштують, дає їм широкі можливості для особистого збагачення, посилення впливу, зміцнення зв’язків з групами, що їх підтримують, і в кінцевому підсумку дає змогу підготувати “відхід“. Не випадково багато працівників корпорацій, попрацювавши в державному апараті, повертаються у свої корпорації з помітним підвищенням. Така практика отримала назву “система обертальних дверей”. Державні чиновники намагаються отримати матеріальні вигоди за рахунок як суспільства в цілому, так і окремих осіб, які домагаються ухвалення окремих рішень. Бюрократи, беручи участь у політичних процесах, роблять спроби ухвалити такі рішення, які б гарантували їм отримання економічної ренти за рахунок суспільства. Політики зацікавлені у рішеннях, які забезпечують явні та швидкі вигоди при прихованих витратах, що важко визначаються. Подібні рішення сприяють зростанню популярності політиків, але, як правило, вони економічно неефективні.

Умовою ефективної боротьби з бюрократією є приватизація, а її змістом – розвиток “м’якої інфраструктури”(збільшення економічних прав людини – зміцнення прав власності, чесність і відповідальність за виконання контрактів, терпимість до інакомис­лячих, гарантії прав меншин тощо), а кінцевою метою – створення конституційної економіки.

Представники теорії суспільного вибору розробили питання про “провали“ держави (уряду).Такі провали – це випадки, коли держава (уряд) не спроможна забезпечити ефективний розподіл та використання суспільних ресурсів. До характерних рис провалів держави потрібно віднести:

– обмеженість необхідної для прийняття рішення інформації (наявність могутніх груп з особливими інтересами, активного лобі, потужного бюрократичного апарату призводить до значних викривлень наявної інформації);

– недосконалість політичного процесу (маніпулювання голосами через недосконалість регламенту, лобізм, логролінг, бюрократизм, пошук політичної ренти);

– обмеженість контролю над бюрократією (стрімке зростання державного апарату);

– нездатність держави передбачати та ефективно контролювати найближчі і віддалені насліди прийнятих рішень.

До фіаско ринку іноді додається і фіаско уряду. Тому, застосовуючи ті чи інші регулятори, уряд повинен суворо стежити за негативними ефектами і завчасно вживати заходів щодо ліквідацї негативних явищ.

Висновки

У кінці XX ст. критика НТР “перемістилася“ у галузі екології, моралі і прав людини (особливо у зв’язку з проблемами вторгнення у її особисте життя). На зміну теоріям обмеження НТР прий­шли: концепція соціокультурного сприяння її розвитку; інновацій­ні теорії сприяння високотехнологічним галузям. У процесі розвитку теорій трансформації виробництва і суспільства про­стежу­ється зіткнення двох економічних напрямів: індивідуалізму та гуманістично-демократичного підходу. У цілому можна під­крес­лити, що обидві течії використали метод системного аналізу найважливіших тенденцій економічного та соціально-по­лі­тич­но­го розвитку суспільства і людства у XX ст., націлений на активіза­цію людей і раціоналізацію їхніх дій в умовах демократії. Наукові та ідеологічні елементи, безперервно зіштовхуючись, досить ефективно орієнтували економічні дослідження і практичні дії лю­дей.

Основні терміни і поняття

Особливості міжнародних економічних зв’язків.

Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються.

Тема 9. 2. Основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції

(кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.)

План

1. Мілтон Фрідмен – основоположник монетаризму.

2. Трансформаційні та глобалізаційні теорії (Гуннар Мюрдаль, Пітер Друкер, Алвін Тоффлер, Д. Белл).

Мілтон Фрідмен – основоположник монетаризму.

Трансформаційні та глобалізаційні теорії

Гуннар Мюрдаль, Пітер Друкер, Алвін Тоффлер, Д. Белл).

Д. Белл розробив теорію індустріально-технократичного суспільства.

Основні терміни і поняття

Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та формування засад ринкового осподарства

В Украіні у 90-их роках ХХ ст.

Тема 10.1. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи

План

1. Радянська економічна система між першою та другою світовими війнами.

- НЕП;

- сталінська індустріалізація та її наслідки;

2. Економіка України в 40 - 90 рр. ХХ ст.

3. Економічна думка першої половини ХХ ст. (О. В. Чаянов, М. Д. Кондратьєв) та складання радянської політичної економії.

Радянська економічна система між першою та другою світовими війнами.

НЕП в Україні

Західноукраїнські землі у міжвоєнний період

Податки за часів непу

Економіка України в 40 - 90 рр. ХХ ст.

Господарство України в роки Другої світової війни та повоєнної відбудови

М. Д. Кондратьєв) та складання радянської політичної економії.

У 20-х роках ХХ століття світового рівня набули економічні погляди, розстріляних сталінським режимом, талановитих вчених Олександра Васильовича Чаянова (1888–1937) та Миколи Дмитровича Кондратьєва (1892–1938). Ряд проблем економічної теорії, зокрема теорії сімейно-трудового господарства, порушив Чаянов у таких працях: “Сутність і межі науки”, “Порівняння статистичних методів з методами природничих наук”, “Чи існує принципова різниця між дослідами і методами статистичного дослідження”, “Нариси з теорії трудового господарства”. Світову славу та визнання принесли Кондратьєву такі праці, як – “Великі цикли кон’юнктури”, “Великі цикли економічної кон’юнктури”, “План і передбачення”, “До питання про поняття економічної статистики, динаміки і кон’юнктури”, “Світове господарство і його кон’юн­ктура під час і після війни”.

Чаянов у своїх працях запропонував оригінальний варіант ор­ганізаційного плану селянського господарства. Організаційний план, або суб’єктивне відображення селянином системи цілей та засобів господарської діяльності, включає: вибір спрямування господарства, поєднання його галузей, узгодження трудових ресурсів та обсягів робіт, розподіл продукціїдляспоживання і продажу на ринку, баланс грошових надходжень і витрат. Концепція трудоспоживчого балансу ґрунтувалася на тому, що селянин прагне не до максимуму чистого прибутку, а до зростання загального доходу, відповідно до виробництва і споживання, рівноваги виробничих і природних факторів, рівномірного розподілу праці та прибутку впродовж усього року. На відміну від радянської системи поділу селян – куркуль – середняк – бідняк, Чаянов запропонував власну класифікацію, що містила шість типів господарств: капіталістичне, напівтрудове, заможне сімейно-трудове, бідняцьке сімейно – трудове, напівпролетарське, пролетарське. Соціальні протиріччя на селі, підвищення ефективності аграрного сектора передбачалося вирішувати через кооперативну колективізацію різних типів господарств та кооперативний кредит, але не через державну кооперацію. Вигоди кооперації вчений вбачав у відносно низьких цінах на продукцію та додаткових прибутках її членів. До кооперативів повинні відходити ті види діяльності, технічний потенціал яких перевершував можливості окремого селянського господарства.

У праці “До питання про теорію некапіталістичних систем господарства“ О.В. Чаянов спробував побудувати “метатеорію“ економічних систем, де робить висновок про можливість співіснування та взаємодію визначених ним п’яти економічних систем, через ринок і ціни. Він переконливо доводить, що сімейно-трудове господарство має більшу стійкість, виживаність, ніж господарство, засноване на найманій праці, оскільки здатне миритися із тимчасовим зниженням ринкових цін, а також схильне виплачувати більш високу орендну плату, ніж капіталістичні підприємці.

М.Д. Кондратьєв розробив концепцію змішаних форм впливу на економіку з боку держави, торговельно-підприємницьких структур, місцевих органів влади, окремих селянських господарств. Він висунув вимоги ринкової перевірки методів державної політики. Кондратьєв виходив із потреби у поєднанні на основі непу планових і ринкових принципів, висунув ідею тісного зв’язку та рівноваги аграрного та індустріального секторів економіки. Ефективний аграрний сектор, вважав він, здатний забезпечити підйом усієї економіки, стати гарантією стійкості всього народного господарства. Кондратьєв вважав необхідним надати першочергову допомогу господарствам, наближеним до фермерського типу, здатним забезпечити швидке нарощення виробництва товарного хліба. Його програма була зорієнтована на підтримку міцних сімейних трудових господарств, спроможних стати основою економічного підйому в країні. М.Д. Кондратьєв був прихильником активного державного втручання в економічні процеси через систему державного планування, у якому важливу роль відіграє економічне прогнозування. У ринковій економіці побудова прогнозу економічного розвитку необхідна для реалізації заходів державного регулювання.

У праці “До питання про поняття економічної статистики, динаміки і кон’юктури“ (1924 р.) М. Кондратьєв формулює свій план дослідження, який ґрунтувався на виділенні двох якісно різнорядних груп кон’юктурних процесів: з одного боку, зворотних, хвилеподібних, з іншого – незворотних, еволюційних, у яких виявлявся поступальний розвиток продуктивних сил. Щодо розуміння економічного ряду, йдеться про циклічну і тривалу складову економічного зростання.

Вивчаючи зворотні процеси, М.Д. Кондратьєв виділяв такі періоди коливань економічної активності: менше року (сезонні), три з половиною роки, торговельно-промислові цикли тривалістю 7–11 років, а також великі цикли кон’юктури – 50–60 років. Така класифікація на сьогодні є загальноприйнятою у світовій економічній літературі, а тоді тільки здобувала визнання. У західній літературі звичайно розрізняють малі цикли (тривалістю близько трьох років), великі цикли (вісім-десять років) і так звані довгі хвилі, які отримали назву “хвилі Кондратьєва“. Подібні хвилі охоплюють довгі періоди економічних коливань – близько півстоліття, здійснюючи тривалий вплив на економічне життя. Найчастіше зустрічаються в економіці розвинених капіталістичних країн цикли тривалістю 8–10 років, але на ділову активність впливають, звичайно, всі інші цикли. Датуючи перехід від висхідної до спадної фази великого циклу на межі 20-х років, учений у 1922 р. передбачав Велику депресію, що охопила Захід у 30-х роках.

Кондратьєв розпочав також вивчення механізму, який відтворює явища довгочасної періодичності в економіці, припустивши, що його основними елементами є оборот основного капіталу з тривалим терміномслужби (близько 50 років), нагромадження вільного грошового капіталу та науково-технічний прогрес. Йдеться про виробничі інфраструктурні споруди: промислові будівлі, мости, шляхи, для спорудження яких потрібні великі кошти і тривалий час. Їх оновлення відбувається не плавно, а своєрідними поштовхами, імпульсами для яких є науково-технічні відкриття та нововведення. Зміна “основних капітальних благ“ потребує значних накопичень, великих інвестицій. Отже, М. Кондратьєв обґрунтував інвестиційну теорію довгих хвиль в економіці.

Крім цього, М.Д. Кондратьєв 10 років своєї праці віддав розробці основ планового управління народним господарством. У своїй концепції плану він проводив чітку межу між плануванням в умовах економіки перехідного періоду в СРСР та регулюванням господарства у капіталістичних країнах. Вважаючи ринок носієм стихійних засад в економіці, а план – раціональним началом, учений підкреслював елементи їх нерозривної єдності і не розглядав їх як альтернативу один одному. Ринок з його стихійними процесами не є синонімом руйнівних, некерованих сил. У процесі реалізації плану він розцінював реакцію ринку як об’єктивний критерій правильності того або іншого рішення. Цим пояснювалася і та увага, яку він приділяв удосконаленню статистичного апарату кон’юктури досліджень, прагнувши до відображення навіть слабких сигналів ринку. Побудова перспективних планів охоплювала взаємопов’язані етапи або елементи: по-перше, включала визначення перспектив розвитку окремих галузей та економіки в цілому, виходячи із аналізу об’єктивної господарської діяльності і тенденцій її стихійного розвитку; другий етап (елемент) – планування, що являв собою активну, перетворюючу функцію плану, що охоплював побудову системи заходів і засобів впливу держави на хід цього стихійного розвитку з метою спрямування його в максимально бажане русло. Третій етап полягав в остаточному визначенні перспектив економічного зростання, включаючи ймовірний ефект впливу органів планового керування господарством на хід соціально-економічних процесів. Контрольні цифри перспективного плану мали цілеспрямований, проте рекомендаційний характер і не були нав’язуванням “зверху“ обов’язкових рішень щодо обсягів виробництва. План був ніби скерованим завданням керуючих органів, що здійснювали економічну політику і ”брали на себе“ його директиви.

Одним із перших творців радянської політичної економії був М. Бухарін. У праці “Економіка перехідного періоду“ він стверджував, що кінець капіталістичного товарного суспільства буде і кінцем політичної економії, відкидав поняття товару та вар­тості при соціалізмі. Проблему виміру витрат і результатів пропонував розв’язати за допомогою натуральних показників. Зокрема, вираження величини продукту в енергетичних одиницях. Представник нового покоління радянських теоретиків М. Вознесенський у праці “До питання про економіку соціалізму“ (1931) одним із перших вжив поняття “політична економія соціалізму“. Він стверджував, що відбувається революційний перехід від епохи стихійних економічних законів до епохи економічних законів, свідомо встановлених пануючим пролетаріатом. У 1932 р. відомий економіст С. Струмилін зазначив, що планове господарство за своєю ідеєю, крім техніко-економічних норм, фізико-хімічних законів і тому подібних детермінант, ніяких інших “об’єктив­них“, тобто незалежних від волі суспільства “соціальних“ законів не знає. Як одиницю виміру пропонував “трудову одиницю (тред)“ – трудовий день робітника першого розряду, який виконує норму виробітку на 100 %. На думку Є. Преображенського, в умовах непу існують два сектори економіки – соціалістичний і несоціалістичний, у першому діє закон “первісного нагромаджен­ня“, у другому – закон вартості. У законі вартості концентрується вся сума тенденцій товарного і товарно-капіталістичного елементів нашого господарства, а також вся сума впливу на нашу економіку світового капіталістичного ринку.

У повоєнний період багатьма вченими піднімалися теоретичні проблеми економіки соціалізму. Зокрема, у праці “Воєнна економіка СРСР у період Вітчизняної війни” М. Вознесенський упритул підійшов до визнання того, що вартісні відносини характерні для самої соціалістичної економіки без посилань на вплив інших форм власності. Радянське суспільство у СРСР має свою форму обліку товарів, основна і переважна частина яких вироблена на соціалістичних підприємствах. Засоби виробництва та робоча сила, на його думку, є товаром і в соціалістичній економіці. Закон вартості, зазначав учений, діє не лише при розподілі продуктів, але також і при розподілі самої праці між галузями народного господарства. Радянська торгівля виключає зі сфери при­ватних купівлі-продажу основні засоби виробництва та робочу силу. Звідси фактично був один крок до визнання товарами у соціалістичній економіці засобів виробництва та робочої сили, але якщо стосовно засобів виробництва це визнання згодом було зроблене, то робочу силу радянська економічна наука товаром не визнавала ніколи, оскільки наступним логічним кроком було б визнання “експлуатації трудящих” при соціалізмі. Логіка наукового аналізу вступала у протиріччя з офіційною ідеологією. Спочатку ця книга була відзначена Сталінською премією, а потім вилучена з обігу, а сам М. Вознесенський у 1950 р. був розстріляний.

У 60–80-х роках у радянській науці відбувалася полеміка навколо моделей системи виробничих відносин соціалізму. У ній брали активну участь – Н. Цагалов, Я. Кронрод, А. Покритан, Л. Абалкін та інші. У підручниках широко висвітлювалася двохелементна модель, у якій виділялося два великі шари виробничих відносин – організаційно-економічні відносини, які безпосередньо ґрунтуються на розвитку виробничих сил і характеризують організацію сукупної суспільної праці (розподіл, спеціалізацію, рівень усуспільнення), і соціально-економічні відносини (форми власності, соціальна структура власності, система інтересів), що надають соціалістичну якість усім іншим суспільним відносинам. Вихідними категоріями системи висувалися – соціалістична (загальнонародна) власність; власність на засоби виробництва; поєднання виробників із засобами виробництва; планомірність; колективність; усуспільнення виробництва; усуспільнення праці тощо. Разом з тим усі схеми побудови системи виробничих відносин соціалізму були надто абстрактними, майже не справляли впливу на господарську практику. Крім того, утвердилася думка, що власність – основа виробничих відносин, з неї виростають всі елементи системи. У подальшому розвитку це теоретичне положення явно відривалося від практичних завдань планування та розвитку економіки. Загальнонародний характер власності був перетворений у якийсь примарний витвір, невловимий на практиці. Насправді ж державна власність все більше перетворювалася у власність правлячої еліти.

У ході господарських реформ на початку 60-х років розгорнулася полеміка щодо проблем товарно-грошових відносин та ціноутворення, удосконалення системи управління, планування, стимулювання виробництва тощо. Широковідомою стала позиція Г. Лисичкіна щодо перетворення класичного ринкового механізму у повноцінно діючий регулятор господарства (“План і ринок” (1966)). Лисичкін вважав, що для ефективності суспільного виробництва і ліквідації диспропорцій у господарстві потрібно забезпечити вільний перелив капіталу із однієї галузі в іншу, формування цін на основі співвідношення попиту і пропозиції. Соціалізм розглядався як один із видів, різновидність або форма товарного виробництва. Подібну точку зору розділяв Н. Петраков у книзі “Деякі аспекти дискусії про економічні методи господарювання” (1966).

Причини існування товарного виробництва при соціалізмі висувалися вченими різні: розподіл праці (Г. Худокормов), різний технічний рівень окремих підприємств і відносна самостійність підприємств у межах єдиної державної власності (І. Кузьмінов), специфічний характер праці при соціалізмі (М. Макарова). Такий різнобій у питанні товарно-грошових відносин при соціалізмі є свідченням неможливості для економістів-теоре­тиків відобразити реальний характер економічної системи, яка наприкінці 80-х років отримала назву “державного соціалізму”. Українські вчені-економісти на чолі із О. Ліберманом (“План, при­буток і премія” (1962)) виступали за розширення самостійності та ініціативи підприємств на принципах госпрозрахунку. Необхідна така система планування і оцінка роботи підприємств, яка б стимулювала зацікавленість у найбільш високих планових завданнях, у втіленні нової техніки, поліпшенні якості продукції, у найбільшій ефективності виробництва. Цього можна досягти, якщо доводити підприємствам лише плани обсягів і номенклатури продукції та терміни поставок. При цьому господарська система повинна бути значною мірою переорієнтована на прямі зв’язки між підприємствами, між постачальниками і споживачами, тобто частково децентралізована. Решту планових показників пропонувалося доводити лише до галузевих або регіональних органів управління, що виступали у вигляді раднаргоспів. Щоб зацікавити підприємства у виконанні планів, пропонувалося затверджувати по кожній галузі тривалі норми рентабельності. Кожне підприємство, залежно від ступеня досягнення нормативного рівня рентабельності (відношення прибутку до виробничих фондів у відсотках), мало б право на матеріальне стимулювання та заохочення колективу. Пропонований порядок мав звільнити цен­тра­лізоване планування від опіки над підприємствами та перейти до методів економічного, а не адміністративного впливу на підприємства. Ідеї про “економічні“ методи господарювання підготували ґрунт для проведення господарської реформи 1965 р. Два пленуми ЦК КПРС 1965 р (березневий і вересневий) поклали початок цій реформі. Але консерватизм, інертність мислення супроти бюрократичного апарату став причиною негативних наслідків реформи вже в 1966 – 1967 рр. Інтереси суспільства та підприємств стали все більше розходитися. Поступово це призвело до збою у роботі всього народногосподарського механізму країни і до глибокої економічної кризи.

Як підсумок двадцятирічної дискусії, у радянській економічній літературі сформувалися такі концепції планового ціноутворення:

- вартісна;

- ціни виробництва;

- ціни оптимального плану;

- ціни рівноваги.

За розробку концепції цін оптимального плану та оптимального розподілу ресурсів Л. Конторовичу у 1975 р. було присуджено Нобелівську премію. Сутність цієї концепції полягала у тому, що якщо відомі обмеження на всі види виробничих ресурсів у певний період та відомі умови технології, що склалися у цей період, виражені коефіцієнтами витрат, якщо мета даної системи може бути виражена формально у вигляді цільової функ­ції (критерія оптимальності), то, по-перше, може бути визначений оптимальний план, при реалізації якого буде досягнуто найкраще значення цільової функції; по-друге, всім видам ресурсів у цьому плані можуть бути поставлені відповідні економічні оцінки, що дорівнюють прирощенню значення цільової функції при збільшенні ресурсів даного виду на одиницю. Склавши таким чином оптимальний план, держава одночасно визначила б і систему цін, стимулюючи його виконання. Це була аксіома, яка, на жаль, у реальній економічній практиці того часу не реалізувалася.

У цілому ж, незважаючи на всі економічні дискусії, що велися радянськими вченими, не вирішеною залишалася основна проблема – чи сумісний державний соціалізм з вимогами, що випливали із сучасного етапу НТП.

Тема 10.2. Формування засад ринкового господарства в Украіні у 90-их роках ХХ ст.

План

1. Проголошення політичної та економічної незалежності України. Проблеми і труднощі економічного розвитку України в умовах незалежності та переходу до ринкової економіки.

2. Проблеми податкової реформи.

Проголошення політичної та економічної незалежності України. Проблеми і труднощі економічного розвитку України в умовах незалежності та переходу до ринкової економіки.

В умовах розпаду Радянського Союзу першим кроком до завоювання Україною економічної та політичної незалежності стало прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України, у серпні 1990 р. Закону України ”Про економічну самостійність України” та листопаді 1990 р. Постанови Верховної Ради України ”Про проекти концепції та програми переходу до ринкової економіки”.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради України прийняла Акт проголошення незалежності України. Вона проголосила створення самостійної незалежної української держави під назвою “Україна“. З моменту проголошення незалежності на території України діяли тільки її закони. Цим документом Верховної Ради було визначено новий політико-правовий статус країни. Територія України оголошувалася недоторканною й неподільною. Проголошення незалежності України поклало початок перехідному періоду, сутність якого полягала у переході до якісно нового рівня суспільного розвитку. У політичній сфері – від тоталітаризму до демократії, в економічній – від директивно-планової до ринкової економіки.

На початку 90-х років Україна мала достатній первинний потенціал для стабільного економічного та соціального розвитку, особливо щодо природоресурсів.

За розмірами території Україна займає друге місце в Європі після Росії та 40 місце у світі (603,7 тис. кв. км). На її частку припадає 5,5 % площі Європи, 0,44 % світової поверхні суші. Практично вся територія держави придатна для промислового, транспортного та сільськогосподарського використання та розвитку. Частка сільськогосподарських угідь у загальній структурі земель становить – 70 %, орних земель понад 56 %, що є найвищим показником у Європі та світі. Порівняно високою є і забезпеченість ріллею у розрахунку на одного жителя. В Україні цей показник становить 0,78 га, у середньому по Європі – 0,26, у світі – 0,29 га. За підрахунками вчених, при раціональному використанні земельних ресурсів Україна могла б прокормити до 100 млн осіб. Разом з тим розораність у лісостеповій та степовій зонах суттєво перевищує оптимальні розміри, фактично сягаючи 70 %. Зворотним боком такого стану справ є ерозійні процеси.

Налічуючи на своїй території понад 7 тис. родовищ корисних копалин, Україна належить до держав із середнім рівнем мінерально-сировинного потенціалу. Це пояснюється його незбалансованістю, тому що на Україні зосереджено 20 % світових ресурсів марганцевих руд та понад 5 % запасів залізних руд; запаси графіту, ртуті, брому, самородної сірки, які в декілька разів перевищують реальні потреби, але абсолютно недостатня забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами, в першу чергу нафтою та природним газом, рудами кольорових металів, фосфоритами, калійними солями. Рівень забезпеченості прісною водою на одного жителя становить лише 1 тис. м куб. За цим показником республіка посідає одне із останніх місць у Європі. Лісистість території республіки досягає лише 14,3 %, що не тільки менше оптимального показника (19 %), але й значно поступається аналогічним показникам у ряді країн: США – 32,7 %, Німеччині – 29 %, Франції – 27 % тощо. У результаті потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє лише на 20 – 25 відсотків.

Верховна Рада України у жовтні 1991 р. розглянула “Основні напрями економічної політики в умовах незалежності“, де передбачалися такі заходи:

– структурна перебудова господарства країни;

– конверсія оборонної промисловості;

– закриття нерентабельних підприємств;

– переорієнтація машинобудування на задоволення потреб агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;

– здійснення контролю щодо реконструкції та переоснащення діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У березні 1992 року Верховна Рада України розглянула “Основи національної економічної політики України“. У документі зазначалося, що Україна повністю виходить із рубльового простору, хоча залишається в СНД. Таким чином, було покладено початок виходу із господарського механізму колишнього СРСР та розбудови власної економічної системи.

Наступним кроком на шляху формування інституційних засад ринкової економіки стало прийняття Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств“. Це дало можливість створити 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій та консорціумів, 18 акціонерних товариств. Було зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств, 28 тис. кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. осіб.

Основними напрямами економічної політики України стають:

1) реформування валютно-фінансової та кредитної системи, що передбачало впровадження конвертованої валюти; антиінфляційні заходи; подолання дефіциту бюджету; контроль емісії грошей; забезпечення ринку конкурентоспроможними товарами; створення резервного валютного фонду; забезпечення рівноваги попиту і пропозиції на внутрішньому ринку;

2) формування податкової системи, яка б, забезпечуючи фіскальні інтереси держави, сприяла створенню ринкового середовища для розвитку українського підприємництва;

3) докорінні зміни економічної та галузевої структур господарства з орієнтацією на потреби ринку: роздержавлення та приватизація економіки, створення ринкової конкуренції; створення умов для лібералізації ринкових відносин і цін; вихід із продовольчої кризи.

На даному етапі розвитку у промисловому комплексі України відбуваються якісні зміни, що формують основу на довгострокову перспективу. Промисловість поступово нарощує обсяги виробництва. Уряд намагається підтримувати ринкові механізми стимулювання таких галузей, як судно-, літако-, автомобіле-, сіль­госпмашинобудування, ракето-космічної промисловості. Пріо­ри­тетною в науково-технічному прогресі країни вважається машинобудівна промисловість, де намітилося підвищення обсягу виробництва в 2,5 раза. Посилюється соціальна направленість промислового виробництва. 95 відсотків продовольчого ринку забезпечується продукцією вітчизняного виробника.

Разом з тим позитивні тенденції не набули ще стійкого характеру, не забезпечили загальноекономічного оздоровлення. У реальному секторі економіки залишається висока питома вага застарілих виробництв, що уповільнюють її швидку модернізацію, низька інтенсивність оновлення основного капіталу, значна частина збиткових господарств, сировинна спеціалізація на зовнішньому ринку, що супроводжується нееквівалентним зовнішньоекономічним обміном. В Україні відсутнє системне законодавство в галузі господарських відносин. Не стабілізувалося податкове та митне законодавство, що гальмує приплив іноземних інвестицій. Соціально-економічний розвиток в Україні характеризується, з одного боку, наявністю значного людського потенціалу, з іншого – існуванням у цій сфері проблем і негативних тенденцій: прогресуюче зниження природного приросту та старіння населення, деформована система зайнятості робочої сили, проблеми соціального захисту населення й соціальної справедливості. Надмірна диспропорція між соціальними групами населення, яка виникла в умовах переходу до ринку внаслідок реформування відносин власності, свідчить про необхідність державного регулювання соціально-економічних процесів. Реформи, що стосуються відносин власності, впливають насамперед на ринок праці й зайнятість різних соціальних груп населення. До позитивних наслідків цих перетворень у сферіпраці й зайнятості потрібно віднести – початок розвитку бізнесових структур та формування середнього суспільного класу, функціонування державної служби зайнятості. До негативних наслідків соціально-економічних перетворень потрібно віднести – зменшення попиту на робочу силу та падіння її ціни як фактора виробництва, особливо в державному секторі економіки, різке скорочення реальних доходів населення. В Україні зросла частка населення, яка поєднує основну діяльність з роботою на умовах вторинної зайнятості.

Становлення ринкової економіки в Україні передбачає подальший розвиток господарської самостійності її суб’єктів. Нині все більшу роль починають відігравати регіони, що обумовлює правомірність постановки питання про природу регіональних економічних інтересів та особливість їх державного регулювання. Державна регіональна політика повинна виходити з нових наукових уявлень про регіон, як складову, динамічну еколого-еко­но­мічну та соціальну систему господарства країни.

Проблеми податкової реформи.

Частка податкових надходжень та відрахувань у Консолідованому бюджеті України в 1991–1995 рр.

Частка податків і обов’язкових платежів у Зведеному бюджеті України в 1997–2002 рр., млрд грн

Основні терміни і поняття

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ, ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ САМОСТІЙНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

І. Методичні рекомендації до проведення семінарських занять

Пояснення за розділами та темами

Розділ І (ЗМ 1). Господарські форми економіки та особливості економічної думки стародавньог світу

Тема 1.1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки.

Наукова періодизація історії економіки.

Тема 1.2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій.

План семінарського заняття по темах

1. Історія економіки у системі економічних наук.

2. Наукова періодизація історії економіки.

3. Особливості господарства в епоху палеоліту і мезоліту.

4. Проблеми взаємодії людини та природного середовища у стародавньому суспільстві.

5. Суть неолітичної революції.

6. Господарство бронзового віку та раннього залізного віку.

7. Історико-економічне значення розвитку господарства первісної доби.

8. Особливості патріархального рабства у Єгипті, адміністративно-господарські документи Єгипту.

9. Особливості патріархального рабства у Месопотамії, звід законів Хаммурапі.

10. Особливості патріархального рабства у Індії. “Артхашастра” та закони Ману.

11. Особливості рабства у Китаї, економічний зміст конфуціанства.

12. Особливості східного рабства.

13. Історико-економічне значення Трипільської культури.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тема 1.3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VІІІ ст. до н. е. – V ст.).

Фази еволюції та варіації розвитку рабовласництва (античне рабство, Римська держава). Форми власності. Галузева структура економіки, основні форми органцізації виробництва в аграрному секторі та ремісництві. Економічні функції держави та соціально-економічна структура суспільства. Господарсько-технічні досягнення античних держав.

Внутрішня та зовнішня торгівля. Генезис грошей, кредиту та податків.

Економічна думка античності (“Домострой” - Ксенофонта, “Держава” та “Закони” - Платона, “Політика” та “Нікомахова етика” - Арістотеля, “Землеробство” - Катона Старшого, “Про сільське господарство” Варрона та Колумели, проекти аграрних реформ Тіберія та Гая Гракхів, фіскальні реформи Юлія Цезаря та Октавіана Августа.

Причини занепаду та загибелі рабовласницької системи. Зародження протофеодальних відносин (система колонату).

План семінарського заняття по темі

1. Галузі господарства та суть античного рабства у Греції.

2. Характеристика господарства царського Риму.

3. Формування класичного рабства у республіканському Римі.

4. Економічні відносини та галузі господарства ранньої Римської імперії.

5. Причини та наслідки занепаду Риму.

6. Суть колонату.

7. Економічна думка античності (“Домострой” - Ксенофонта, “Держава” та “Закони” - Платона, “Політика” та “Нікомахова етика” - Арістотеля, “Землеробство” - Катона Старшого, “Про сільське господарство” Варрона та Колумели, проекти аграрних реформ Тіберія та Гая Гракхів).

8. Фіскальні реформи Юлія Цезаря та Октавіана Августа.

9. Господарство українських земель у період від найдавніших часів до V ст.

10. Господарство: Ольвії, Херсонесу, Пантікапеї та інш. міст-полісів Північного Причорномор’я.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тестові завдання для самоконтролю

Завдання № 1. Життєдіяльність людини в період палеоліту носила характер:

а) привласнюючий;

б) відтворюючий.

Завдання № 2. Основними знаряддями праці періоду палеоліту були:

а) прим. палиця; д) снасті;

б) мікроліти; е) лук і стріли;

в) макроліти; є) рало, соха.

г) складні знаряддя;

Завдання № 3. Характерними ознаками “неолітичної революції” були:

а) тваринництво; д) кочове життя;

б) землеробство; е) постійні поселення;

в) ремесло; є) первісні цивілізації.

г) макроліти;

Завдання № 4. Вкажіть на спільні риси і відмінності господарства (письмово):

а) Єгипту;

б) Месопотамії;

в) Індії.

Завдання № 5. Ідеї мислителів якої країни (країн) стали відправною точкою для сучасної економічної науки:

а) Стародавнього Китаю;

б) Стародавнього Єгипту;

в) Стародавньої Греції;

г) Стародавнього Риму;

д)Стародавньої Індії.

Завдання № 6. Економічна думка стародавнього світу характеризується:

а) глибоким теоретичним аналізом тогочасної економічної системи;

б) відображенням стану соціально-економічного і політичного розвитку тогочасних суспільств;

в) самостійністю стосовно інших галузей знань;

г) переважанням натурально-господарського ставлення до економічних питань;

д) визнанням значної ролі держави в економічному житті суспільства;

е) формуванням основ економічної науки.

Завдання № 7. Що таке ергестерія? (письмово)

Завдання № 8. Що таке трапеза? (письмово)

Завдання № 9. Арістотель відносив до сфери хрематистики:

а) землеробство і ремесло;

б) велику торгівлю і лихварство;

в) дрібну торгівлю.

Завдання № 10. Хто мав більше соціально-економічних привілеїв у класичному Римі? Чому?

а) нобілі; в) паупери;

б) вершники; г) раби.

Завдання № 11. Що таке (пояснити письмово):

а) вілла; в) сальтус;

б) латифундія; г) парцелла.

Завдання № 12. Колони це:

а) квазіліони; г) нобілі;

б) вершники; д) паупери.

в) лібертіони;

Завдання № 13. В якому році було запроваджено серваж у Римі:

а) 476 р.; в) 395 р.;

б) 332 р.; г) 284 р.

Завдання № 14. Назвіть найважливішу економічну проблему стародавньої римської літератури:

а) захист економічних інтересів селянства;

б) рабовласництво і його виправдання;

в) організація та методи господарювання в рабовласницьких латифундіях;

г) збільшення ефективності сільського господарства.

Завдання № 15. Визначіть основні галузі господарства трипільської культури:

а) хліборобство; е) будівництво;

б) садівництво; є) бортництво;

в) городництво; ж) риболовство;

г) гончарство; з) збиральництво.

д) ткацтво;

Завдання № 16. Галузями життєдіяльності скіфів було:

а) хліборобство; е) гончарство;

б) торгівля; є) ковальство;

в) війни; ж) ювелірна справа.

г) тваринництво;

д) ткацтво;

Завдання № 17. Які причини еллінської колонізації Північного Причорномор’я:

а) стратегічна;

б) військова;

в) торгівельно-економічна.

Завдання № 18. Які міста-поліси Північного Причорномор”я ви знаєте?

Завдання № 19. Центром Боспорського царства було місто:

а) Ольвія; в) Пантікапея;

б) Тірас; г) Танаїс.

Розділ ІІ (ЗМ 2). Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – ХV ст.).

Тема 2.1. Феодальна система господарства в Західній Європі та Україні. Економічна думка середньовіччя.

План семінарського заняття по темі

1. Виникнення і розвиток феодальних відносин у Західній Європі:

- Франція;

- Німеччина;

- Англія;

- Візантія.

2. Особливості формування феодальних відносин у Візантії.

3. Аграрне суспільство в Київській Русі.

4. Економічні наслідки литово-польського завоювання українських земель.

5. Другий поділ праці. Урбанізація Європи. Комунальні революції. Типи міст. Магдебурзьке право. Роль міста у становленні ринку.

6. Ремесло. Структура цехової системи.

7. Регіональна та міжконтинентальна торгівля. Ганзійський союз.

8. Економічна думка середньовіччя. Учення про “справедливу ціну” Фоми Аквінського.

9. Економічна думка на Україні доби середньовіччя.

10. Податкова система середньовіччя (на прикладі Франції).

11. Особливості оподаткування в Україні в добу середньовіччя.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тестові завдання для самоконтролю

Завдання № 1. Визначіть основні ознаки аграрного суспільства (письмово).

Завдання № 2. Класичною формою землеволодіння у Франції був:

а) аллод;

б) бенефіцій;

в) лен.

Завдання № 3. Прекарій – це (письмово) - ?

Завдання № 4. Що таке бокленд - ? (письмово).

Завдання № 5. Що гальмувало розвиток феодальних відносин у Німеччині:

а) роздробленість; г) природно кліматичні умови;

б) община-марка; д) державна влада.

в) відсталість господарства;

Завдання № 6 . Що таке митрокомія - її стосунки із державою у Візантії?

Завдання № 7. Наведіть приклади:

а) міст-держав .............................

б) міст-комун ...............................

в) імперських міст ........................

г) вільних міст .............................

Завдання № 8. Цех – це (дати визначення) ?

Завдання № 9. Комунальні революції це:

а) підпорядкування міст державі;

б) завоювання незалежності;

в) підпорядкування міст окремим феодалам;

г) формування самоуправління.

Завдання № 10. Якими привілеями користувалися міста Ганзійського союзу?

1............................................. 4 ...............................................

2. .......................................... 5. ..............................................

3. .........................

Завдання № 11. Згідно з поглядами Арістотеля і Томи Аквінського гроші — це:

а) зовсім некорисний товар;

б) результат домовленості між людьми;

в) специфічний товар — загальний еквівалент.

Завдання № 12. Згідно з поглядами Томи Аквінського в основу визначення «справедливої ціни» товару покладено:

а) витратний принцип;

б) морально-етичний принцип;

в) витратний і морально-етичний принцип одночасно.

Завдання № 13. “Вервь“ – це - ?

Завдання № 14. “Руську Правду“ підготував:

а) Володимир Великий; г) Святослав;

б) Ярослав Мудрий; д) Володимир Мономах;

в) княгиня Ольга;

Завдання № 15. Які форми земельної власності характерні для Київської Русі?

а) алод; г) феодальна вотчина;

б) бокленд; д) державне землеволодіння;

в) общинне землеволодіння; е) бенефіцій.

Завдання № 16. В якому році відбулося повне закріпачення українського селянства:

а) 1529; г) 1557;

б) 1470; д) 1588;

в) 1566; е) 1470.

Завдання № 17. Що таке фільварок - ?.

Завдання № 18. До основних грошових одиниць в Україні доби середньовіччя належали:

а) дукати; г) таллери;

б) куни; д) гроші.

в) гривни

Завдання № 19. Визначте основні селянські верстви в литово – польську добу на Україні: (письмово).

Розділ ІІІ (ЗМ 3). Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (ХVІ – перша половина ХVІІІ ст.).

Тема 3.1. Генеза капіталізму та перехід до індустріального суспільства.

Тема 3.2. Економічна думка перехідного періоду від аграрного до індустріального суспільства.

План семінарського заняття по темах

1. Загальні передумови генези індустріального суспільства. Соціально-економічна структура суспільства. Перерозподіл доходів.

2. Передумови Великих географічних відкрить та їх наслідки.

3. Нідерландська революція ІІ половини XVI - початку XVII ст.

4. Англійська буржуазна революція та її вплив на світовий розвиток.

5. Особливості генези капіталізму у Франції.

6. Передумови та наслідки війни північно - американських колоній за незалежність.

7. Податки козацької доби.

8. Зміни у аграрних відносинах в Україні козацько-гетьманської доби.

9. Розвиток сільського господарства у ХVІ-ХVІІІ ст.

10. Мануфактурний період української промисловості.

11. Генеза економічних поглядів: кальвінізм; фізіократія; меркантилізм.

12. Економічна думка в Україні – Конституція Пилипа Орлика, Феофан Прокопович, Іван Посошков.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тестові завдання для самоконтролю

Завдання № 1. Визначте основні передумови формування індустріального суспільства (письмово):

Завдання № 2. Мануфактура – це (письмово)

Завдання № 3. Батьківщиною мануфактурного виробництва є:

а) Англія; г) Іспанія;

б) Франція; д) Італія.

в) Голландія;

Завдання № 4. “ Революція цін “ – це …

Завдання № 5. До основних наслідків географічних відкриттів слід віднести:

а) формування колоніальної системи;

б) “революція цін “;

в) розвиток місцевих народів;

г) первинне нагромадження;

д) швидкий розвиток с/г.

Завдання № 6. До основних завоювань першої хвилі буржуазних революцій у Європі слід віднести:

а) свободу торгівлі;

б) зростання феодальної ренти;

в) свободу підприємництва;

г) недоторканість приватної власності.

Завдання № 7. “Навігаційний акт“ було прийнято:

а) 1640 р.; в) 1660 р.;

б) 1651 р.; г) 1609 р.;

Завдання № 46. Джентрі – це …

Завдання № 8. Автором терміна “політична економія” є:

а) Арістотель;

б) Тома Аквінський;

в) А. Монкретьєн;

г) А. Сміт;

д) К. Маркс.

Завдання № 9. Згідно з меркантилістською концепцією джерелом грошового багатства є:

а) зростання закордонних інвестицій;

б) перевищення імпорту над експортом;

в) перевищення експорту над імпортом.

Завдання № 10. Предметом вивчення меркантилізму є:

а) сфера обігу;

б) сфера виробництва;

в) сфера обігу і виробництва одночасно.

Завдання № 11. Визначте історичні умови виникнення меркантилізму:

а) бурхливий розвиток капіталізму, прискорений промисловим переворотом;

б) формування світового ринку;

в) посилення циклічного характеру розвитку капіталістичної економіки;

г) розклад феодалізму та зародження капіталізму;

д) первісне нагромадження капіталу;

е) розгортання науково-технічної революції.

Завдання № 12. У ході Великої французької революції дворянство :

а) розорилося; в) було знищене;

б) зміцнило свої позиції; г) емігрувало.

Завдання № 13. Назвіть головні засади класичної школи політичної економії:

а) державне регулювання економіки;

б) дослідження сфери обігу;

в) визнання дії об’єктивних економічних законів;

г) проголошення економічного лібералізму;

д) дослідження сфери виробництва;

е) визнання сфери обігу джерелом багатства;

є) розгляд проблеми цінності переважно з позицій трудової теорії.

Завдання № 14. Назвіть прихильників фізіократизму:

а) В. Петті; д) Ф. Кене;

б) Дюпон де Немур; е) Ж. Тюрго;

в) Мірабо; ж) П. Буагільбер;

г) А. Сміт; з) Мерсьє де Ла Рів’єр.

Завдання № 15. США було проголошено:

а) 1640 р.; в) 1783 р.;

б) 1776 р.; г) 1787 р.;

Розділ IV (ЗМ 4). Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина ХVІІІ ст. - перша половина ХІХ ст.).

Тема 4.1. Особливості промислового перевороту у провідних

Країнах світу.

Передумови промислової революції. Англія - світовий економічний лідер. Особливості промислового перевороту у Франції, Німеччині, США. Роль промислового перевороту у розвитку продуктивних сил та становленні ринкового господарства.

“Пруський” та “американський” шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві.

План семінарського заняття по темі

1. Передумови промислової революції.

2. Перетворення Англії у “майстерню світу”.

3. Хронологія та особливості промислового перевороту у Франції.

4. Хронологія та особливості промислового перевороту у Німеччині.

5. Хронологія та особливості промислового перевороту у США.

6. “Пруський” та “американський” шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тема 4. 2. Економічна думка у другій половина ХVІІІ ст. - першій половині ХІХ ст.

Утвердження класичної політичної економії. “Дослідження про природу і причини багатства народів” - А. Сміта. Економічні погляди Д. Рікардо. Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Міля і А. Вагнера. Економічні погляди Ж. Б. Сея.

Критичний напрям політичної економії – ідеї добробуту, справедливості і “державного соціалізму” С. Сісмонді, П. Прудона та К. Родбертуса, теорія економічного розвитку народів Б. Гільденбранда (історична школа).

Марксистська економічна теорія.

План семінарського заняття по темі

1. Економічні погляди А. Сміта.

2. Економічні погляди Д. Рікардо.

3. Економічні погляди Ж. Б. Сея.

4. Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Міля і А. Вагнера.

5. Критичний напрям політичної економії - С. Сісмонді, П. Прудон та К. Родбертус.

6. Економічні погляди Фрідріха Ліста. Історична школа Німеччини - Б. Гільденбранд.

7. Марксистська економічна теорія.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тестові завдання для самоконтролю

Завдання № 1. Промисловий переворот - це (письмово)…

Завдання № 2. Перша парова машина з’явилася (приведіть до відповідності дати і країни):

а) 1733; а) Англія;

б) 1783; б) Франція;

в) 1820; в) Німеччина;

г) 1769; г) США;

д) 1765; д) Росія.

Завдання № 3. Пріорітет у ході промислового перевороту у Франції віддавався:

а) формуванню промислового капіталу;

б) формуванню фінансового капіталу;

в) формуванню кредитної системи.

Завдання № 4. Промисловий переворот у США розпочинається у:

а) мануфактурному виробництві;

б) фабрично-заводському виробництві;

в) кустарному виробництві.

Завдання № 5. Доктрина Монро передбачала …

Завдання № 6. Які процеси відбувалися у Німеччині в ході промислового перевороту:

а) об’єднання країни;

б) поглиблення митних протиріч;

в) промисловий занепад;

г) господарське піднесення;

Завдання № 7. Назвіть теоретичні засади економічних поглядів А. Сміта:

а) егоїзм людини;

б) споживна вартість як мета виробництва;

в) схильність людей до обміну;

г) обіг як джерело багатства;

д) низький рівень заробітної плати;

е) поділ праці;

є) економічний лібералізм;

ж) дія об’єктивних економічних законів;

з) визначення цінності речі її корисністю.

Завдання № 8. Назвіть, яку працю А. Сміт визнає за продуктивну:

а) працю в сільському господарстві;

б) працю у сфері матеріального виробництва;

в) працю, що створює цінність;

г) працю у сфері обігу;

д) працю у сфері нематеріального виробництва;

е) працю, що закріплюється в матеріальних цінностях.

Завдання № 9. Назвіть проблеми, що перебували в центрі економічних досліджень Д. Рікардо:

а) аналіз обмеженості ресурсів;

б) теорія цінності;

в) дослідження потреб людини;

г) розподіл багатства;

д) аналіз якісних характеристик капіталізму.

Завдання № 10. У визначенні вартості Д. Рікардо дотримується:

а) трудової теорії вартості;

б) теорії витрат;

в) теорії корисності.

Завдання № 11. Знайдіть відповідність:

1. С. Сісмонді; а) теорія конституйованої вартості;

2. П. Прудон; б) економічний романтизм;

3. К. Робертус; в) справедливий розподіл суспільного продукту;

4. Ф. Лассаль; г) створення виробничих асоціацій;

д) “залізний закон заробітної плати”;

е) ідея створення “народного банку”;

є) заснування критичного напряму в політичній економії;

ж) формування основ теорії абсолютної ренти.

Завдання № 12. Вкажіть, які з наведених положень відповідають економічним поглядам С. Сісмонді:

а) критика капіталізму;

б) державне втручання в економіку;

в) схильність до традиційних поглядів класичної політекономії;

г) трудова теорія вартості;

д) визначення мети капіталістичного виробництва як споживання;

е) сприйняття абстрактного методу класиків;

є) визнання прогресивності великого капіталістичного виробництва;

ж) критика комуністичних ідей.

Завдання № 13. Назвіть історичні передумови формування критичного напряму в політичній економії:

а) зростання ролі торгового капіталу;

б) бурхливий розвиток капіталізму;

в) активне втручання держави в економіку;

г) занепад дрібного виробництва;

д) підвищення продуктивності праці;

е) економічні кризи;

є) посилення експлуатації трудящих;

ж) нагромадження капіталу.

Завдання № 14. Додаткова вартість за К. Марксом створюється:

а) працею, капіталом, землею;

б) неоплаченою працею робітників;

в) постійним капіталом.

Завдання № 15. Які причини, за К. Марксом, породжують тенденцію норми прибутку до зниження:

а) переливання капіталів з однієї сфери виробництва в іншу;

б) зростання органічної будови капіталу;

в) зростання цін на предмети споживання;

г) збільшення в структурі капіталу частки постійного капіталу;

д) зростання відносного рівня заробітної плати робітників.

Завдання № 16. Двигуни внутрішнього згорання винайшли :

а) Отто; в) Бенц;

б) Даймлер; г) Дизель.

Розділ V (ЗМ 5). Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції

(друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.)

Тема 5.1. Становлення та розвиток монополістичного капіталізму

В провідних країнах світу.

Фактори, що зумовили завершальну стадію індустріалізації. Індустріально технологічна революція останньої третини ХІХ ст.

Структурні зміни в економіці та продуктивних силах країн Європи. Концентрація промислового та банківського капіталу, як передумова створення монополій. Основні форми монополій. Суть монополістичної конкуренції.

Економіка Англії на межі ХІХ - ХХ ст. Причини втрати нею світової економічної першості.

Франція на межі ХІХ - ХХ століть. Причини вповільнення темпів економічного розвитку, особливості й основні тенденції.

Об’єднання німецьких земель з ініціативи Прусії. Причини швидкого економічного зростання, роль мілітаризації.

Перетворення США на провідну індустріальну державу світу. Причини швидкого економічного піднесення, окремі його фактори.

Економічні причини першої світової війни.

План семінарського заняття по темі

1. Індустріально технологічна революція останньої третини ХІХ ст. та її вплив на світове господарство.

2. Монополістичний капіталізм – основні ознаки.

3. Типи монополістичних об’єднань.

4. Особливості капіталістичної індустріалізації у:

- США; -Англії; - Японії;

- Німеччині; - Франції.

5. Завершення формування світового ринку та зовнішньо-економічні зв’язки.

6. Причини першої світової війни.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тема 5.2. Економічна думка в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст.).

Виникнення маржиналізму (мікро – та макроекономіки). “Економікс” А. Маршалла. Кількісна теорія грошей Дж. Робертсона, економічна теорія добробуту А. Пігу, теорія граничної продуктивності Дж. Б. Кларка. “Оптимум Парето” (В. Парето) та модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса.

Погляди на принципи оподаткування у ХІХ – на початку ХХ ст. - “податкова держава“ Й. Шумпетера.

План семінарського заняття по темі

1. Виникнення та сутність маржиналізму: А. Маршалл; А. Пігу;

2. Дж. Б.Кларк; В. Парето; Л. Вальрас.

3. “Податкова держава“ Й. Шумпетера.

4. Американський маржиналізм. Дж. Б. Кларк.

5. Альфред Маршалл – творець економікс.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тестові завдання для самоконтролю

Завдання № 1. До основних причин Першої світової війни слід віднести:

а) Балканську кризу;

б) колоніальні протиріччя;

в) диспропорції у промисловому виробництві;

г) індустріалізацію;

д) торговельні війни;

Завдання № 2. Маржиналізм ґрунтується на дослідженні:

а) сумарних економічних величин;

б) середніх економічних величин;

в) граничних економічних величин.

Завдання № 3. Назвіть теорії, які було покладено в основу синтетичної теорії А. Маршалла:

а) марксизм;

б) інституціоналізм;

в) трудова теорія вартості;

г) кейнсіанство;

д) маржиналізм;

е) теорія трьох факторів виробництва.

Завдання № 4. Вартість товару А. Маршаллом характеризується на основі:

а) трудової теорії;

б) теорії витрат;

в) теорії граничної корисності;

г) виявлення рівноважної ціни, що визначається граничною корисністю і граничними витратами.

Завдання № 5. Автором учення про статику і динаміку та теорії граничної продуктивності є:

а) В. Джевонс; г) Л. Вальрас;

б) А. Маршалл; д) В. Парето.

в) Дж. Б. Кларк;

Завдання № 6. Поділ економіки на які складові відповідає методу дослідження Дж. Б. Кларка?

а) макроекономіка;

б) мікроекономіка;

в) універсальна економіка;

г) економічна статика;

д) економічна динаміка;

е) ефективна економіка;

є) неефективна економіка;

ж) національна економіка;

з) світова економіка.

Завдання № 7. Серед учених-маржиналістів засновником сучасного методу макроекономічного моделювання слід вважати:

а) В. Джевонса; г) Дж. Б. Кларка;

б) А. Курно; д) В. Парето.

в) Л. Вальраса;

Завдання № 8. Хто з названих нижче економістів присвятив свої дослідження проблемам:

1) ціни рівноваги; а) Дж. Б. Кларк;

2) продуктивності капіталу і пр б) К. Менгер;

3) економічного добробуту; в) Л. Вальрас, В. Парето;

4) загальної економічної рівноваги; г) А. Маршалл;

5) граничній корисності предметів споживання; д) А. Пігу.

Завдання № 85. Знайдіть відповідність:

1. Австрійська школа граничної корисності; а) Дж. Б. Кларк;

2. Кембриджська школа; б) А. Курно, Л. Вальрас, В. Парето;

3. Американська школа; в) А. Маршалл, А. Пігу;

4. Математична школа; г) К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк;

5. Шведська (стокгольмська) школа; д) К. Вікселль, В. Кассель.

Розділ VІ (ЗМ 6). Особливості розвитку ринкового господарства

Та основні напрямки економічної думки в Україні

Друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.).

Тема 6. 1. Господарство України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Тема 6. 2. Основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.).

План семінарського заняття по темах

1. Особливості промислового розвитку України у ХІХ ст.

2. Основні положення та економічні наслідки реформи 1861 р.

3. Столипінська аграрна реформа в українських землях.

4. Промислове піднесення в Україні на передодні першої світової війни.

5. Господарство України в 1914 - 1920 рр.

6. Економіка західноукраїнських земель. Колоніальний характер галузевої структури західноукраїнської промисловості.

7. Школа класичної політичної економії – В. Каразин, Т. Степанов, Й. Ланг, І. Вернадський, А. Антонович.

8. Революційно-демократична течія Кирилло - Мефодіївське товариство.

9. Ліберально-дворянська течія – А. О. Скальковський, Д. П. Журавський, Д. М. Струков.

10. Економічні погляди М. П. Драгоманова.

11. Вплив на економічну думку в Україні наукової діяльності – М. Зібера, С. Подолинського, М. Туган-Барановського, Є. Слуцького

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тестові завдання для самоконтролю

Завдання № 1. Юридичне оформлення кріпосного права на Україні відбулося:

а) 1711 р.; в) 1783 р.;

б) 1775 р.; г) 1785 р.;

Завдання № 2. Який тип мануфактур переважав у XVІІ - XVІІІ ст. на Україні:

а) централізований; в) змішаний;

б) сільське ремесло; г) розсіяний;

Завдання № 3. У яких галузях господарства розпочинається перший етап промислового перевороту в Україні:

а) вугільній; г) транспорті; є) суконній;

б) металургійній; д) будівництві; ж) олійній;

в) хімічній; е) цукровій; з) борошномельній.

Завдання № 4. Визначте фактори, які зумовили промислове піднесення в Україні у другій половині XІX ст.:

а) кріпосне право;

б) аграрні реформи;

в) завершення промислового перевороту;

г) грошова реформа;

д) сировинні запаси;

е) абсолютизм;

є) підприємництво;

Завдання № 5. Провідними галузями господарства України напередодні Першої світової війни були:

а) cільське господарство;

б) легка промисловість;

в) важка промисловість;

г) металургія;

д) гірничодобувна промисловість;

е) сукновиробництво;

є) транспорт.

Завдання № 6. Знайдіть відповідність між прізвищами вчених і школами (теоріями), які ці вчені репрезентували:

1. М. Туган-Барановський; а) праксеологія;

2. С. Подолинський; б) статистика;

3. Є. Слуцький; в) психологічна школа;

4. Д. Журавський; г) інвестиційна теорія циклів;

Завдання № 7. Знайдіть відповідність:

1. М. Левитський; а) автор однієї з перших наукових праць з політекономії російською мовою;

2. Т. Степанов; б) популяризатор економічного вчення К. Маркса;

3. М. Зібер в) автор “Артільного договору”;

4. М. Драгоманов; г) теорія збалансованого бюджету споживача;

5. Є. Слуцький д) фундатор “Старої громади”;

е) засновник київської психологічної школи.

Розділ VІІ (ЗМ 7). Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.).

Тема 7. 1. Світове господарство у міжвоєнний період.

Тема 7. 2. Економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.).

Економічні наслідки першої світової війни для США, Англії, Франції, Німеччини. Економічний зміст Версальської системи. Плани Дауеса та Юнга, їх суть і мета.

Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. Її наслідки для США та шляхи виходу з неї (“Новий курс” Ф. Д. Рузвельта). Початок державного регулювання економіки і теоретичне обгрунтування можливості макроекономічного регулювання. ”Кейнсіанська революція” в економічній науці.

Особливості кризи в Німеччині, Англії, Франції.

Становище провідних країн у світовому господарстві напередодні другої світової війни. Економічні причини війни.

Економічні теорії монополістичної та недосконалої конкуренції (Е. Чемберлін, Д. Робінсон). Діяльність Дж. М. Кейнса.

План семінарського заняття по темах

1. Економічні зміни в господарстві воюючих країн зумовлені світовою війною.

2. Характерні риси розвитку господарства країн світу в 20-30-х рр.

3. Світова економічна криза 1929-1933 рр. та її вплив на світове господарство.

4. Господарство розвинених країн у 30-ті роки.

5. Суть американського та німецького шляхів виходу з економічної кризи 1929-1933 рр.

6. Причини Другої світової війни.

7. Економічна теорія монополістичної конкуренції - Е. Чемберлін.

8. Економічна теорія недосконалої конкуренції - Д. Робінсон.

9. Економічні погляди Дж. М. Кейнса.

10. Соціальні ідеали Дж. М. Кейнса.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тестові завдання для самоконтролю

Завдання № 1. Версальський мирний договір прийнято у:

а) 1918 р.; в) 1922 р.;

б) 1919 р.; г) 1924 р.

Завдання № 2. План Ч. Дауеса передбачав:

а) посилення репараційного тиску; в) прямі інвестиції в економіку;

б) надання фінансової допомоги; г) конкуренцію з боку німецьких товарів.

Завдання № 3. “Просперіті” – це ?

Завдання № 4. За рахунок яких факторів відбувалось економічне зростання США:

а) ленд-ліз; д) поставки зброї і продовольства;

б) міграція робочої сили; е) впровадження нових технологій;

в) приплив капіталу; є) протекціонізм уряду;

г) ек. реформи; ж) вивіз капіталу.

Завдання № 5. Визначіть причини економічного відставання Англії в 20-х рр. (письмово) - ?

Завдання № 6. Причинами світової економічної кризи 1929-1933 рр. стали:

а) недовиробництво товарів; е) відсталість с/г;

б) мілітаризація економіки; є) політична боротьба;

в) надвиробництво товарів; ж) державне регулювання економіки;

г) проблема перекваліфікації робітників; з) І світова війна.

д) монополізація виробництва;

Завдання № 7. Визначіть країни, що увійшли до стерлінгового блоку: - ?

Завдання № 8. “Новий курс президента Ф. Рузвельта” передбачав: - ?

Завдання № 9. Німецький шлях виходу з економічної кризи передбачав: - ?

Завдання № 10. План Юнга було прийнято у:

а) 1929 р.; в) 1931 р.;

б) 1930 р.; г) 1933 р.

Завдання № 11. Що передбачав Вестмінстерський статут 1931 р. - ?

Завдання № 12. “Дирижизм“ – це - ?

Завдання № 13. Хто написав працю “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей“:

а) Д. Кейнс; в) Е. Хансен;

б) К. Маркс; г) Р. Харрод.

Завдання № 14. Які теорії критикував Дж. М. Кейнс:

а) теорію ринкового саморегулювання економіки;

б) кількісну теорію грошей;

в) теорію ринків Сея (закон Сея);

г) усі попередні відповіді правильні;

д) правильні тільки відповіді а) і б).

Завдання № 15. Який період можна вважати початковим етапом формування кейнсіанства:

а) 20-ті роки XX ст.;

б) безпосередньо роки “великої депресії”;

в) 30-ті роки XX ст.

Завдання № 16. Назвіть історичні передумови виникнення кейнсіанства:

а) розвиток монополій;

б) збільшення кількості грошей в обігу;

в) зростання цін;

г) “велика депресія”;

д) посилення циклічності економічного розвитку;

е) жорстке регулювання економіки державою.

Завдання № 17. Що можна назвати центральною проблемою загальної теорії Кейнса:

а) інвестиційний мультиплікатор;

б) середню і граничну схильність до споживання;

в) принцип ефективного попиту.

Завдання № 18. Якщо за кейнсіанською теорією споживання дохід зростає, то:

а) гранична схильність до споживання знижується;

б) гранична схильність до споживання зростає;

в) середня схильність до заощадження знижується;

г) середня схильність до заощадження зростає.

Завдання № 19. Згідно з “основним психологічним законом” Дж. М. Кейнса зі зростанням доходів темпи приросту споживання:

а) залишаються на попередньому рівні;

б) випереджають темпи приросту доходів;

в) зростають, але не тією ж мірою, що й доходи;

г) зменшуються порівняно з попереднім рівнем.

Завдання № 20. Основу методології дослідження Дж. М. Кейнса становлять:

а) пріоритет мікроекономічного аналізу;

б) пріоритет макроекономічного аналізу;

в) концепція «ефективного попиту»;

г) прихильність «законам ринку» Ж.-Б. Сея;

д) автоматичне саморегулювання ринкової економічної системи;

е) мультиплікатор інвестицій.

Завдання № 21. Які заходи, на погляд Кейнса, спроможні вивести економіку з кризи?

а) помірна інфляція;

б) підвищення граничної ефективності капітальних вкладень;

в) зниження облікової ставки (норми) процента;

г) активне втручання держави в економіку;

д) створення додаткових робочих місць;

е) стимулювання заощаджень;

є) розвиток споживчого кредиту.

Завдання № 22. Назвіть послідовників Кейнса:

а) Т. Веблен; ж) М. Фрідмен;

б) Д. М. Кларк; з) Дж. Хікс;

в) Дж. Гелбрейт; и) Ф. Перру;

г) Л. Мізес; і) Дж. Робінсон;

д) Ф. Хайєк; ї)Р.Харрод;
е) Е. Хансен; й) В. Ойкен;

є) С. Харріс; к) О. Домар.

Завдання № 23. Установіть відповідність:

1. Дж. М. Кейнс; а) теорія економічного зростання;

2. Ф. Перрі; б) посткейнсіанська концепція розподілу;

3. Е. Хансен; в) теорія індикативного планування;

4. Р. Харрод; г) теорія “ефективного попиту”;

5. Дж. Робінсон; д) неокейнсіанська теорія економічного циклу.

Завдання № 24. Причинами другої світової війни були:

а) диспропорції у світовому господарстві;

б) мілітаризація;

в) економічне зростання США;

г) відродження промислового потенціалу Німеччини;

д) економічна позиція Франції;

е) реваншизм;

є) боротьба за стратегічні ресурси;

ж) “політика умиротворення агресора”.

Завдання № 25. Політика “умиротворення агресора” – це (письмово) - ?

Розділ VІІІ (ЗМ 8). Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ).

Тема 8.1. Основні тенденції розвитку світового господарства у другій половині ХХ ст.

План семінарського заняття по темі

1. Господарство в роки ІІ світової війни.

2. Економічні наслідки другої світової війни для світової економіки.

3. “План Маршала”.

4. Особливості та закономірності розвитку світового господарства у другій половині ХХ ст.

5. Євроінтеграційні процеси. “Спільний ринок”.

6. Особливості та закономірності розвитку країн світу – США, Великобританія, Японія, Франція.

7. Реалізація економічної програми Людвіга Ерхарда в повоєнній Німеччині.

8. Тенхнологічна революція середини 70-х рр. та її вплив на економічні процеси.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тема 8.2. Економічна думка у другій половині ХХ ст.

Повоєнне неокейнсіанство (П. Самуельсон, теорія економічних циклів А. Хансена, економічні погляди Джоан Робінсон) та неолібералізм (Ф. Хайєк, В. Ойкен). Основні напрямки інституціоналізму: технократичний – Т. Веблен, юридичний – Дж. Коммонс, емпіріостатистичний – У. Мітчел, індустріально-технологічний – Дж. Гелбрейт.

План семінарського заняття по темі

1. Повоєнне неокейнсіанство - А. Хансен, П. Самуельсон, Джоан Робінсон.

2. Повоєнний неолібералізм - Ф. Хайєк.

3. В. Ойкен – засновник Фрайбурзької школи в Німеччині. Ойкен про економічну політику, про економічну владу, про людину, що господарює.

Основні напрямки інституціоналізму:

- технократичний – Т. Веблен;

- юридичний – Дж. Коммонс;

- емпіріостатистичний – У. Мітчел;

- індустріально-технологічний – Дж. Гелбрейт.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тестові завдання для самоконтролю

Завдання № 1. Найбільше ефективною соціально-економічною системою в ході другої світової війни, виявилася:

а) американська; г) німецька;

б) французька; д) британська;

в) радянська; е) японська.

Завдання № 2. План Маршалла передбачав:

а) соціально-економічні реформи;

б) державне регулювання економіки;

в) політичну стабілізацію;

г) подолання розрухи;

д) стабілізацію фінансового обігу;

е) надання фінансових субсидій;

є) перерозподіл колоній;

ж) зміну сфер економічного впливу;

з) уніфікацію митної системи;

и) вільне пересування робочої сили;

і) свободу підприємництва;

ї) підтримку американської політики.

Завдання № 3. “ Зворотний курс” Доджа – Макартура передбачав: - ?

Завдання № 4. Бреттон – Вудська система включає:

а) НАТО; г) РЕВ;

б) МВФ; д) МБРР;

в) Систему коригування фінансових курсів валют; е) ВТО.

Завдання № 5. Визначіть загальні тенденції розвитку світового господарства у 40 – 90-х рр. XX ст. (письмово): - ?

Завдання № 6. Термін «соціальне ринкове господарство» належить:

а) Дж. М. Кейнсу; г) П. Самуельсону;

б) М. Фрідмену; д) К. Менгеру;

в) А. Мюллєру-Армаку; е) В. Ойкену.

Завдання № 7. Назвіть основні теоретичні засади неолібералізму:

а) вільне ціноутворення і стабільність грошового обігу;

б) зростання обсягів державних замовлень, закупівлі і позик;

в) пріоритет приватної власності;

г) державне регулювання економіки;

д) соціальне вирівнювання за допомогою справедливого розподілу;

е) обмежена економічна роль держави.

Завдання № 8. Соціальне ринкове господарство передбачає:

а) вільну конкуренцію;

б) рівні можливості;

в) монополізм;

г) відсутність конкуренції;

д) акціонування капіталу;

е) тоталітаризм;

є) масове виробництво споживчих товарів;

ж) узгодження інтересів праці та капіталу;

з) обмеження конкуренції;

и) досягнення соціальної згоди.

Завдання № 9. “Рейганоміка” – це : - ?

Завдання № 10. Європейське Співтовариство утворилося:

а) 1945 р.; г) 1953 р.;

б) 1949 р.; д) 1957 р.

Завдання № 11. Чи входять до “G – 8” наступні країни:

а) США; д) Великобританія;

б) Росія; е) Італія;

в) Японія; є) Канада.

г) Німеччина;

Завдання № 12. Які етапи у своєму розвитку проходять інтеграційні процеси - ?

Завдання № 13. Установіть відповідність:

1) Дж. Коммонс; а) економічна теорія «прав власності»;

2) Дж. Б’юкенен; б) теорія постіндустріального суспільства;

3) Д. Белл; в) соціально-правовий інституціоналізм;

4) Р. Коуз; г) концепція «технотронної ери»;

5) 3. Бжезінський; д) теорія суспільного вибору.

Завдання № 14. Назвіть авторів перелічених нижче теорій:

а)“трансакційних витрат”; г)“нового індустріального суспільства”;

б) “суспільного вибору”; д) “постіндустріального суспільства”.

в) “стадій економічного зростання”;

Завдання № 15. Назвіть прихильників інституціоналізму з наведеного списку:

а) Р. Коуз; г) А. Пігу; є) Л. Вальрас;;

б) В. Мітчелл; д) Дж. Гелбрейт. ж) Ф. Ліст;

в) М. Фрідмен; е) Т. Веблен з) Г.Ч. Кері;

и) Дж. Коммонс.

Завдання № 16. Назвіть представників раннього інституціоналізму з наведеного списку:

а) А. Маршалл; д) Дж. Гелбрейт;

б) М. Фрідмен; е) В. Мітчелл;

в) Т. Веблен; є) В. Ойкен;

г) Ф. Ліст; ж) Дж. Коммонс.

Завдання № 17. Виберіть із наведеного списку терміни, поняття і визначення, які характеризують “змішану економіку”:

а) революційний перехід до соціалізму;

б) поступове реформування відносин власності;

в) директивне планування, державний контроль за цінами, рівнем доходів, суспільні фонди споживання;

г) комунітаризм та конкуренція;

д) індивідуалізм та конкуренція;

е) розвиток демократичних форм контролю за виробництвом з боку його суб’єктів та держави;

є) вільне ціноутворення; ж) перерозподіл державою національного доходу на користь соціальної сфери.

Розділ ІХ (ЗМ 9). Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції

Кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.).

Тема 9.1. Світове господарство на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.).

Формування трилітаризму. США, Японія, ФРН - нові економічні лідери.

Форми державного регулювання економіки. Транснаціональні корпорації. Військово-промисловий комплекс та зростання воєнних витрат. Поглиблення криз у 70 - 80-ті роки та їх причини.

Особливості економічного розвитку провідних країн Європи в умовах глобалізаційних процесів в кінці ХХ - на початку ХХІ ст. Роль транснаціонального капіталу. Особливості міжнародних економічних звя’зків. Проблеми євроінтеграції.

“Нові індустріальні країни” та причини їх швидкого економічного зростання.

План семінарського заняття по темі

1. Особливості міжнародних економічних зв’язків.

2. “Нові індустріальні держави” (П. Корея, Тайланд, Японія, Сінгапур, Індія, Бразилія).

3. Міжнародні монополістичні об’єднання кінеця ХХ ст. - початоку ХХІ ст. та їх вплив на світове господарство.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тема 9. 2. Основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.).

Кейнсінізм. Сучасний монетаризм (неолібералізм). Трансформаційні та глобалізаційні теорії.

План семінарського заняття по темі

1. Кейнсінізм.

2. М. Фрідман – основоположник монетаризму.

3. Протилежності економічних теорій М. Фрідмана та Дж. М. Кейнса.

4. Трансформаційні та глобалізаційні теорії (Гуннар Мюрдаль, Пітер Друкер, Алвін Тоффлер, Д. Белл).

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тестові завдання для самоконтролю

Завдання № 1. До групи держав т. з. молодих азійських тигрів слід віднести:

а) Китай;

б) В’єтнам;

в) Тайвань;

г) Гонконг:

д) П. Корею;

е) Малайзія;

є) Філіпіни;

ж) Сінгапур.

Завдання № 2. Індія завоювала незалежність:

а) 1953 р.;

б) 1961 р.;

в) 1947 р.;

г) 1939 р.

Завдання № 3. Хто ввів у сучасну науку термін “монетаризм”:

а) М. Фрідмен;

б) К. Брунер;

в) Дж.Робінсон;

г) Г.Мюрдаль.

Завдання № 3. Менеджмент як науку створив:

а) Г. Мюрдаль;

б) А. Тоффлер;

в) Д. Белл.

Завдання № 5. Які види спеціалізації відносяться до внутрішньогалузевої

спеціалізації:

б) предметна;

в) подетальна;

г) типорозмірна;

д) технологічна;

е) наукова.

Завдання № 6. Міжнародний поділ праці зумовлює для країни наступні можливості?

а) оптимальне використання ресурсів;

б) зменшення обсягів виробництва;

в) збільшення обсягів виробництва;

г) виробництво дешевих товарів;

д) виробництво дорогих товарів;

е) обмеженість можливостей науки;

є) стимулювання розвитку науки і техніки.

Завдання № 7. До основних форм процесу інтернаціоналізації господарського життя слід віднести:

а) міжнародна торгівля:

б) бартерні операції;

в) обмін науково-технічною інформацією;

г) фінансово - інвестиційне співробітництво;

д) вільне пересування робочої сили;

е) розширення діяльності ТНК;

є) експорт капіталу.

Завдання № 8. М. Фрідмен розробив:

а) доктрину неокласичного відродження;

б) теорію “раціональних очікувань”;

в) “монетаризм”.

Розділ Х (ЗМ 10). Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та формування засад ринкового господарства в Украіні у 90-их роках ХХ ст.

Тема 10.1. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи.

План семінарського заняття по темі

1. Радянська економічна система між першою та другою світовими війнами.

- політика “воєнного комунізму;

- НЕП;

- сталінська індустріалізація та її наслідки;

- голодомор 1933 року;

2. Господарство України в роки ІІ світової війни.

3. Розвиток народного господарства в 1946-1970 рр. Причини сповільнення економічного розвитку України в 60-80-х рр.

4. Економічна думка першої половини ХХ ст. (О. В. Чаянов, М. Д. Кондратьєв) та складання радянської політичної економії.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тема 10.2. Формування засад ринкового господарства в Украіні

У 90-их роках ХХ ст.

Проголошення незалежної України.

“Декларація про державний суверенітет України”. Перспективи встановлення економічної незалежності України. Проблеми і труднощі економічного розвитку України в умовах незалежності та переходу до ринкової економіки. Ринкові зв’язки України з Європейськими державами. Конституція України 1996 р. Основні тенденції економічного розвитку на сучасному етапі.

Роль і місце господарства України в світовому економічному розвитку.

Проблеми податкової реформи.

План семінарського заняття по темі

1. “Декларація про державний суверенітет України”.

2. Економічні засади закріплені в Конституції України.

3. Ринкові зв’язки України з Європейськими державами.

4. Проблеми і труднощі економічного розвитку України в умовах незалежності та переходу до ринкової економіки.

5. Роль і місце господарства України в світовому економічному розвитку.

6. Проблеми податкової реформи.

Літературні джерела

[16, 17, 34, 35, 37, 46, 49, 52, 60, 71, 72, 74, 81]

Тестові завдання для самоконтролю

Завдання № 1. Кріпосне право в Україні було відмінено у:

а) 1848 р.; в) 1867 р.;

б) 1861 р.; г) 1906 р.

Завдання № 2. Столипінська аграрна реформа передбачала:

а) збереження общинної власності; в) капіталізацію с/г;

б) руйнування общини; г) переселення селянства.

Завдання № 3. “Воєнний комунізм“ – це ?

Завдання № 4. Який уряд найбільше піклувався розвитком народного господарства:

а) Генеральний секретаріат; в) уряд Директорії;

б) Гетьманський уряд;

Завдання № 5. Продрозкладка – це ?

Завдання № 6. Визначіть причини впровадження НЕПу (письмово) - ?

Завдання № 7. НЕП було прийнято на :

а) X зї’зд РКП(б);

б) XV зї’зд ВКП(б) ;

Завдання № 8. НЕП в Україні передбачала:

а) націоналізацію промисловості і сільського господарства;

б) денаціоналізацію економіки;

в) формування приватного капіталу;

г) державне регулювання економіки;

д) формування трестів, концесій, кооперації;

е) “воєнний комунізм”;

є) розвиток всіх форм торгівлі;

ж) натуральний обмін між містом і селом;

з) соціальні реформи.

Завдання № 9. Назвіть кооперативні обєднання в Україні періоду НЕПу (письмово) - ?

Завдання № 10. ГОЕЛРО – це (письмово) ?

Завдання № 11. Які грошові одиниці було введено в обіг у 1921р.:

а) імперіали; в) карбованці;

б) рублі; г) червінці.

Завдання № 12. В який період реалізовувався перший п’ятирічний план:

а) 1921 – 1925 рр.; в) 1928 – 1932 рр.;

б) 1923 – 1928 рр.; г) 1927 – 1931 рр.

Завдання № 13. Назвіть найбільші новобудови в Україні періоду індустріалізації (письмово) - ?

Завдання № 14. Визначіть причини і наслідки голодомору 1932-1933 рр. (письмово).

Завдання № 15. “Державний соціалізм“ 30-х років XX ст. передбачав:

а) інтенсифікацію економічного розвитку; е) екстенсивний розвиток екон.;

б) приватну власність; є) загальнодержавну власність;

в) економічні стимули праці; ж) позаекономічний примус.

г) автократію в управлінні економікою;

д) ліберальне управління господарством;

Завдання № 16. Визначіть наслідки Версальської системи для Західної України (письмово).

Завдання № 17. Західно українські землі були включені до складу України:

а) 1945 р.; г) 1943 р.;

б) 1939 р.; д) 1941 р.

Завдання № 18. Які галузі господарства України відбудовувалися у повоєнний період першочергово:

а) сільське господарство; г) металургійна;

б) паливно - енергетична; д) машинобудівна.

в) легка;

Завдання № 19. Яку реформу було започатковано 14 грудня 1947р.:

а) податкову; г) соціальну;

б) грошову; д) політичну.

Завдання № 20. Реформи М.С. Хрущова передбачали:

а) відмову від тоталітаризму; д) волюнтаризм у сільському господ.;

б) госпрозрахунок; е) вирішення житлової проблеми;

в) створення раднаргоспів; є) конфлікт із Заходом;

г) децентралізацію управління; ж) “політику відлиги”.

Завдання № 21. Реформи О. Косигіна передбачали:

а) посилення директивного планування;

б) контроль над діяльністю підприємств;

в) внутрішньогалузевий госпрозрахунок;

г) самофінансування;

д) інвестування сільського господ.;

е) підвищення ефективн. виробн.;

є) застій в економіці.

Завдання № 22. Наведіть приклади великих підприємств, що стали до ладу у роки повоєнної відбудови на Україні (письмово): - ?

Завдання № 23. Яким шляхом розвивалося господарство України у 70 – 80-х рр.. XX ст.:

а) інтенсивним; б) екстенсивним;

Завдання № 24. До основних галузей індустріальної України слід віднести – (письмово)?

Завдання № 25. Які великі транзитні газопроводи були збудовані на території України у 70 – 80-х рр.. XX ст.: - (письмово) - ?

Завдання № 26. “Декларацію про державний суверенітет України” було прийнято:

а) 1985 р.; г) 1991 р.;

б) 1990 р.; д) 1994 р.

Завдання № 27. Закон України “Про економічну самостійність України прийнято”:

а) у липні 1990 р.; в) у серпні 1990 р.;

б) у серпні 1991р.; г) у грудні 1991 р.

Завдання № 28. В “Основних напрямках економічної політики в умовах незалежності” передбачалося:

а) розширення військового комплексу;

б) проведення конверсії; в) державні дотації підприємствам;

г)закриття нерентабельних підприємств;

д) модернізацію виробництва;

е) пріоритетний розвиток металургії.

.

Завдання № 29. Виберіть терміни, поняття і визначення, які характеризують учення представників радянської школи політекономії:

а) суспільні фонди споживання;

б) саморегулювання економіки;

в) три фактори виробництва;

г) індивідуалізм та конкуренція;

д) об’єкт дослідження, що обмежується матеріальною сферою виробництва;

е) метод національних рахунків, що базується на міновій концепції;

є) балансовий метод, що базується на концепції трудових витрат;

ж) об’єктивна природа економічних законів;

з) основною умовою економічної рівноваги є планування народногосподарського розвитку;

и) основною умовою становлення соціалізму є встановлення суспільної власності на засоби виробництва;

і) вимірювання вартості через показники витрат факторів виробництва;

ї) невтручання держави як запорука ефективної дії механізмів саморегулювання.

Завдання № 30. Назвіть проблеми теоретичних дискусій 20—30-х рр. ХХ ст.:

а) аграрні; е) кредиту і грошового обігу;

б) демографічні; є) поліпшення матеріального

в) госпрозрахунку; становища населення;

г) світового ринку; ж) екологічні;

д) методологічні й з) відтворення, планування.

загальнотеоретичні;

Тематика завдань для поглибленого вивчення курсу

ВСТУП

Економічна проблематика хвилює все ширші кола нашого суспільства. Зростає інтерес, як до теоретичних аспектів сучасної економічної науки, так і раціонального використання тих чи інших економічних напрацювань.

Переосмислення економічних механізмів, орієнтація на світову економічну практику, знання історико-економічних закономірностей та особливостей, практична реалізація історичного досвіду - запорука створення ефективного механізму ринкових відносин в умовах транзитивної економіки України.

Предмет:“Історія економіки та економічної думки” – це нормативна навчальна дисципліна циклу прфесійної підготовки фахівців за напрямом “Економіка і підприємництво“ спеціальностей “Облік і аудит“, “Фінанси“, “Економіка підлриємства“, “Оподаткування“. Предметом вивчення історії економіки та економічної думкиє процес становлення і розвитку господарства в різних історико-політичних, етно-культурних, теологічних, природно-кліматичних умовах розвитку, а також економічних поглядів, ідей, течій і шкіл, що дає можливість формування економічної науки як системи знань.

Мета: вивчення історико-економічного досвіду та поглядів видатних представників економічної науки; формування уявлень про собливості розвитку окремих країн; визначення факторів та причин швидкого розвитку одних країн та відставання інших у різні історичні проміжки часу; поглиблення та розширення знань з економічної теорії; формування теоретичної бази для аналізу проблем сучасної економічної політики; підвищення економічної та загальної культури фахівця з економіки.

Форми і методи викладання дисципліни: Програма передбачає лекційно-семінарські заняття, індивідуальну та самостійну роботу студентів під керівництвом викладача, яку вони виконують на навчальних заняттях і в позаурочний час. Індивідуальна та самостійна робота може виконуватися у вигляді написання рефератів, розширених конспектів, доповідей, тез, виступів, наукових повідомлень та статей.

Курс забезпечується конспектом лекцій та навчальними посібниками “Економічна історія” та “Історія економіки та економічної думки”, що рекомендовані Міністерством освіти і науки України як навчальні посібники для студентів вищих навчальних закладів (укладач к. е. н., доцент кафедри економічної теорії - М. М. Теліщук).

Форми і засоби проміжного та підсумкового контролю: Навчальним планом передбачено семінари (в т. ч. колоквіуми) за темами та 3 рубіжні модульні контрольні заходи за змістовними модулями (розділами), після 36 год. вивчення навчального матеріалу, у вигляді тестової контрольної роботи, котра проводиться за рахунок часу, відведеного на семінарські заняття.

До контрольних заходів входять поточний, модульний та підсумковий контроль.

Поточний контроль здійснюється під час проведення семінарських, індивідуальних занять, консультацій та виконання модульної контрольної роботи і має на меті перевірку рівня засвоєння студентами навчального матеріалу дисципліни. Під час семінарських занять застосовуються такі засоби контролю як: усне опитування з питань поставлених у плані семінарських занять, самостійної роботи, а також за допомогою письмових колоквіумів, теоретичних тестів та рефератів.

Рейтингова система оцінки знань студентів передбачає отримання від 32 до 60 балів, в ході вивчення навчального матеріалу за змістовими модулями та від 0 до 40 балів на екзамені. Підсумкова оцінка формується за загальною кількістю набраних балів.

Методи оцінювання результатів поточного і підсумкового контролю та розподіл балів за рейтинговою системою.

Викладення теоретичних питань навчальної дисципліни.

Розділ І (ЗМ 1). Господарські форми економіки та особливості економічної думки стародавньог світу.

Тема 1.1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки. Наукова періодизація історії економіки.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Підходи до періодизації історії економіки Ф. Ліста, Б. Гільдебранта та К. Бюхера, К. Маркса, В. Левитського, П. Мечникова, Е. Мейєра, А. Тойнбі, У. Ростоу.

2. Етапи розвитку та загальна характеристика історії економічної думки.

З часу виникнення історії господарства визначились різні підходи до наукової періодизації історії економіки. Зокрема, інституціонально-технологічний, історико-хронологічний, а також періодизація Ф. Ліста, Б. Гільдебранта та К. Бюхера, К. Маркса, В. Левитського, П. Мечникова, Е. Мейєра, А. Тойнбі, У. Ростоу.

У середині ХІХ століття німецький вчений Ф. Ліст сформулював п’ятистадійну модель періодизації економічної історії:

– стадія дикості, що містить палеоліт та мезоліт (від 1,5 млн р. до н. е. до 10 тис. р. до н. е.) із стадно-колективним способом життя та привласнюючим характером життєдіяльності людини;

– пастуша стадія, що включає протонеоліт та неоліт (від 10 – 8 тис. р. до н. е. до 5 тис. р. до н. е.) із родоплемінним способом життя та переходом від привласнюючого до відтворюючого характеру життєдіяльності людини;

– стадія землеробська, яка включає енеоліт, мідно-бронзову добу, ранній залізний вік та середні віки (від 5 – 4 тис. р. до н. е. до ХІІІ ст.) із сімейно-станово-державним способом життя та хліборобським характером життєдіяльності людини;

– стадія хліборобсько-мануфактурна, що містить пізні середні віки (від с. ХІІІ ст. до с. ХVІІ ст.) із станово-державним способом життя та землеробсько-ремісничим характером життєдіяльності людини;

– стадія хліборобсько-мануфактурно-комерційна, яка включає перехідний період від аграрного до індустріального суспільства (від с. ХVІІ ст. до с. ХІХ ст.) із станово-державним способом життя та промислово-землеробським характером життєдіяльності людини.

Представники тієї ж німецької економічно-історичної школи Б. Гільденбрант та К. Бюхер сформулювали тристадійну модель із поділом довжини шляху продукту життєдіяльності людини від виробника до споживача:

– стадія натурального (домашнього) господарювання із одномильною довжиною шляху продукту з поля або городу через млин і кузню до власної та панської садиби (до с. ХІІІ ст.);

– стадія грошового (міського) господарювання із довжиною шляху продукту в декілька десятків миль з поля чи майстерні через ринок за посередництвом купця до споживачів (до к. ХVІІІ ст.);

– стадія кредитного (народного) господарювання із довжиною шляху продукту у сотні і тисячі миль від виробників у метрополіях і колоніях за посередництвом купців і банкірів на фабрики і ринки Європи, а звідтіля до споживачів у метрополіях і колоніях (починаючи з ХІХ ст.).

Наукова періодизація розвитку світового господарства за К. Марксом ґрунтується на п’яти суспільно-політичних формаціях, в основі яких лежать відповідні форми власності на засоби виробництва, що визначають характер засобів виробництва та самого суспільно-політичного ладу:

– первісно-общинна формація (від 10 тис. р. до н. е. до VІ ст. до н. е.) із відсутністю приватної власності та класового поділу суспільства;

– рабовласницька формація (від V ст. до н. е. до V ст.) із приватною власністю на знаряддя праці й основну продуктивну силу та класовими рабовласницькими суспільними стосунками;

– феодальна формація (від VІ ст. до ХVІІІ ст.) із основним об’єктом приватної власності – землею як джерелом додаткового продукту і експлуатації та класовими феодальними суспільними стосунками на основі ренти;

– капіталістична формація (ХІХ ст.) із приватною власністю на засоби промислового виробництва та класовими капіталістичними суспільними стосунками на основі перерозподілу додаткової вартості.

Російський історик-економіст Л.І. Мечников в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема розвиток водних шляхів сполучення.

Англійський дослідник А. Тойнбі в основу періодизації поклав розвиток культури та релігії.

У 60-х роках ХХ ст. популярними стали теорії “індустріального суспільства“ французького соціолога Р. Арона і “стадії економічного розвитку” американського соціолога У. Ростоу. Свій розвиток вони отримали у теорії про постіндустріальне суспільство та інституціально-технологічному підході щодо періодизації економічної історії, за якими історія господарства поділяється на три великі періоди:

– аграрний або доіндустріальний (від Х ст. до с. ХVІІІ ст.) в основному з ручною землеробською працею (до 85 % працездатного населення);

– індустріальний (від ост. третини ХVІІІ ст. до ост. чверті ХХ ст.) із використанням машинної техніки і технології у промисловому виробництві (до 60 % працездатного населення);

– постіндустріальний (з ост. чверті ХХ ст.) із переважанням використання людської праці у сферах фінансових послуг, оброб­ки інтернет-інформації, обслуговування населення та побуту, а також машин, роботів, комп’ютерної технології у виробництві (більше 65 % працездатного населення).

З погляду історизму, підходом до наукової періодизації історії економіки, який дає можливість відобразити основні події соцільно-економічного та політичного розвитку людства, проаналізувати його певні закономірності, на нашу думку, є історико-хронологічний підхід. Він передбачає такі основні періоди:

1) Архаїчний (від антропогенезу до 10 – 8 тис. р. до н. е.). Відбувається фізичне і розумове становлення та самоусвідомлення людини, без яких не може йтися про елементи праці. Розпочинається перманентний процес винайдення та вдосконалення знарядь праці, пристосування до природних умов, що невпинно змінюються. Життєдіяльність людини привласнююча, колективно-стадна.

2) Неолітичної революції (від 8 тис. р. до н. е. до 4 – 3 тис. р. до н. е.). Відбувається кардинальний, революційний перехід від привласнюючого до відтворюючого характеру життєдіяльності. Формуються нові галузі виробничої діяльності, відбувається поділ праці. Формуються основні соціальні інститути: сім’я, община, власність, право, держава, релігія.

3) Первісних цивілізацій та держав (від 5 тис. р. до н. е. до ХVІІІ ст. до н. е.). Формування традиційного характеру господарювання з провідною роллю землеробства і натурального господарства, позаекономічним примусом як засобом організації та привласнення суспільної праці.

З’являються перші адміністративно-господарські та юридичні документи, які висвітлюють та врегульовують особливості соціально-економічних відносин, зокрема – Єгипетські повчання фараонів, звід законів Вавілонського царя Хаммурапі, Древньоіндійські закони Ману та “Артхашастра”, філософські принципи конфуціанства.

У вище зазначених документах актуалізувалися такі питання:

ролі держави та державного управління (абсолютна економічна влада держави; авторитарна влада уособлювалася із старшинством і мудрістю);

власності та рабства (захист приватної власності; природність рабства);

фіскальної системи та фінансів (основне економічне завдання держави – наповнення скарбниці; товарно-грошові відносини допускалися в тій мірі, яка не спричинятиме масового зубожіння вільних громадян);

4) Античний (від с. І тис. до н. е. до с. V ст.).

Формування юридично-правової ситеми регулювання соціально-еконо­мічних відносин суспільства на основі захисту приватної власності. З’являються ремесла, торгівля, грошова та фіскальна системи.

Антична економічна думка актуалізувала такі питання:

про природність рабства, зокрема у праці Ксенофонта “Домострой” – 430 – 354 рр. д. н. е.

про поділ праці, який є основою виникнення ринку, торгівлі та грошей і зумовлює природність соціального поділу суспільства, зокрема у працях Платона – “Держава” та “Закони” – 428 – 348 рр. д. н. е.

Аристотель у працях “Плітика” та “Нікомахова етика” – 384 – 322 рр. д. н. е., розподіляє діяльність людини на два види: “економіку”, що являється природною, продуктивною виробничою діяльністю, яка формує істинне багатство як сукупність споживчих вартостей та “хрематистику”, що являється діяльністю пов’язаною з нагромадженням грошей;

про товаризацію натурального римського господарства, зокрема у працях - Катона Старшого “Землеробство” – 234 – 149 рр. д. н. е. та Варрона “Про сільське господарство” – 116 – 27 рр. д. н. е.;

про роль держави у організації фіскальної системи та здійснення контролю за її функціонуванням, зокрема в указах римського імператора Августа Октавіана;

5) Аграрного суспільства (від V ст. до ХV ст.). Складання різноманітних форм феодальних відносин. Формування основних європейських націй із станово-державним способом життя. Поява самостійних міст, цехової системи, торгівельних гільдій.

В умовах переважання натурального характеру господарювання, нерозвинутості ринкових відносин та інквізиційного засилля, економічна думка, як і інші сфери знань, переживала певний застій. Основними джерелами економічної думки є юридичні кодекси – “Салічна правда” (V ст.) та “Капітулярій про вілли” (ІХ ст.) у королівстві франків, “Книга страшного суду” у Англії та “Руська правда” у Київській Русі (ХІ ст.).

Найвизначнішим представником економічної думки середньовіччя був Фома Аквінський (1225 – 1274 рр.). В працях “Сума проти язичників” та “Сума теології”, він актуалізує такі питання:

приватної власності як необхцідного інституту людського життя;

“справедливої ціни” як права продажу речі дорожче її вартості, але не дорожче ніж вона коштує її власникові;

“грошей” - як засобу для полегшення обміну;

“лихварського процента” – як своєрідного відшкодування втрачених доходів;

6) Переходу від аграрного до індустріального суспільства (від поч. ХVІ ст. до кінця ХVІІІ ст.). Відбуваються великі географічні відкриття та первинне нагромадження капіталу. Перша хвиля буржуазних революцій призвела до зміни соцільно-економічної структури суспільства та утвердження мануфактурного виробництва. Складаються передумови до початку промислової революції.

Поширюється протестантизм як основне моральне джерело майбутньої буржуазної ідеології – його основоположниками стали Мартін Лютер та Жак Кальвін (1509 – 1546 рр.).

Формується перша економічна теорія – “меркантилізм” – започаткована Вільямом Стаффордом (1554 – 1612 рр.) та реалізована в практиці економічного розвитку Англії.

Формуються основні засади політичної економії як сфери наукових знань (Вільям Петті (1623 – 1687 рр.) та П’єр Лепазан де Буагільбер), яка розглядає:

“природну ціну” (вартість) речі;

“політичну ціну” (ринкову) речі;

залежність ринкової ціни від попиту та пропозиції і затрат праці на виготовлення речі;

залежність економічної рівноваги від пропорційних цін.

Поширюється вчення французьких фізіократів (Франсуа Кене – 1694 – 1774 рр.) , за яким суспільство поділялося на продуктивний та непродуктивний класи, а також було cформульовано вчення про “чистий продукт” (земельну ренту).

7) Утвердження індустріального суспільства (від поч. до к. ХІХ ст.).

Відбувається кардинальний перехід від вільної конкуренції до монополізму. Завершується процес формування сучасного світового господарства на основі кооперації, міжнародного поділу праці та виробничої спеціалізації.

Завершується формування англійської школи класичної політичної економії, через поширення ідей Адама Сміта (1723 – 1790 рр., “Дослідження про природу і причини багатства народів”) та Девіда Рікардо (1772 – 1823 рр. “Засади політичної економії і оподаткування”), які актуалізували такі питання:

“економічної людини”;

праці як основи багатства;

грошей як засобу не тільки обміну, але й засобу обігу;

природної та мінової вартості;

поділу праці як фактора зростання багатства;

попиту та пропозиції;

поділу “капіталу” на – основний (засоби праці і продуктивні сили) та “оборотний” (гроші, сировина і продукція);

випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням податків та витрат держави;

Адольф Вагнер, вперше відкидає твердження про податки як “необхідне зло” чи “велике зло” та формує вісім принципів оподаткування: доходність, еластичність, раціональний вибір джерел та видів оподаткування, універсальність, рівність, визначеність, зручність, малозатратність.

Формується “нова хвиля” у класичній економічній школі – англійці: Д. Мак-Куллох, Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. С. Міль; французи – Ж.-Б. Сей, Ф. Батіста; американець – Г. Ч. Керрі, які продовжили актуалізацію таких економічних категорій, як: капітал, заробітна плата, прибуток, ціна.

Формується “критичний напрям” політичної економії представлений – С. Сісмонді, П. Прудоном, К. Родбертусом, Ф. Ласалем, які в епіцентр економічних досліджень поставили добробут та матеральне становище людини, сформували теорію “державного соціалізму” та “залізного закону заробітної плати” (одержання робітником лише мінімуму зарплати).

Складається німецька економічна історична школа – Ф. Ліст, В. Рошер, Б. Гільденбрандт, К Кніс, Г. Шмоллер, представники якої визнають політекономію наукою про складові державної політики в національному аспекті та висувають теорію економічного розвитку народів (натуральне господарство, грошова економіка, кредитна економіка). Проблема соціальної рівноваги розглядалася як необхідна умова економічного розвитку.

Виникає марксизм, яким було сформульовано трудову теорію вартості, теорію додаткової вартості та доктрину економічної кризи.

8) Період утвердження монополістичного капіталізму (п. ХХ ст. – с. ХХ ст. ).

Концентрація капіталів і боротьба за економічний поділ світу призвели до серії криз та війн.

Закономірним явищем у цей період є виникнення маржиналізму – А. Маршалл (ввів в науку терміну “економікс”, у праці “Принципи економікс”), А. Пігу (створив економічну теорію добробуту), Дж. Б. Кларк (створив теорію граничної продуктивності), В. Парето (створив теорію про оптимальний розподіл економічних ресурсів і благ), Л. Вальрас (створив математичну модель загальної економічної рівноваги).

Формуються теорії монополістичної (Е. Чемберлін) та недосконалої (монопсії) конкуренції (Джоан Робінсон, праця “Економцічна теорія недосконалої конкуренції”); вчення про податки (“податкова держава” Йозефа Шумпетера).

Макроекономіка стає самостійним розділом економічної теорії (Дж. М. Кейнс, праця “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”).

9) Постіндустріального суспільства (від с. ХХ ст.).

Відбулася технологічна революція. Світ вступив у фазу інформаційних та економічних глобалізаційних процесів. Сформувалося суспільство споживачів на основі активного розвитку соціального ринкового господарства.

Складається повоєнне неокейнсіанство – Рой Харрод, Алвін Хансен, Пол Семуюелсон, тотожністю якого стало функціонувння “змішаної економіки”.

Фрідріх Август фон Хайєк, Людвіг Ерхард, Мілтон Фрідмен, сформулювали основні ідеї повоєнного неолібералізму, зокрема:

вчення про спонтанний характер ринкового порядку;

основна функція державного регулювання – функція “нічного сторожа” або “спортивного арбітра”;

характеристика двох економічних систем – мінової ринкової та централізовано керованої;

монетарна система як основний засіб регулювання економіки (досягнення стабільних темпів приросту грошової маси, що на основі ринкового саморегулювання покликано забезпечити зростання виробництва та високу зайнятість).

Формується інституціоналізм як система поглядів на суспільство та економіку, в основу якої покладено категорію інституту, тобто сукупність правових норм, звичаїв, традицій, а також описово-статистичні та історико-генетичні методи дослідження (Торстен Веблен – соціально-психологічний напрям; Джон Коммонс – соціально-правовий напрям; Уеслі Мітчел – кон’юнктурно-статистичний напрям; Джон Гелбрейт – індустріально-технологічний напрям). Неоінституціальний напрям економічної думки представляють – Рональд Коуз (теорія трансакційних витрат), Дуглас Норт (теорія “кліометрії”), Роберт Фогель (теорія взаємозалежності життєвого рівня суспільства та добробуту людини), Джеймс Б’юкенен (теорія суспільного вибору).

В умовах інтеграційних, інформаційних та глобалізаційних процесів, які розгорнулися у світовій економіці в останній третині ХХ ст., закономірним явищем є поява трансформаційних та глобалізаційних теорій. Зокрема, Гуннар Мюрдаль – обгрунтував теорію міжнародної економічної інтеграції, Пітер Друкер – створив нову науку менеджмент, Алвін Тоффлер – розробив теорії розриву з минулим, третьої хвилі та зрушення влади, Д. Бел – розробив теорію індустріально-технократичного суспільства.

Тема 1.2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1, Сутність християнства, буддизму та ісламу.

2. Історико-економічне значення Трипільської культури.

Сутність християнства, буддизму та ісламу.

Історико-економічне значення Трипільської культури.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Зародження елліністичних полемічних шкіл – стоїки, софісти, гностики, піфагорійці, демагоги, як основа філософії наступних віків.

2. Економічні погляди Цицерона (ідеологія латифундистської аристократії).

Зародження елліністичних полемічних шкіл – стоїки, софісти, гностики, піфагорійці, демагоги, як основа філософії наступних віків.

Економічні погляди Цицерона (ідеологія латифундистської аристократії).

Тема 2.1. Феодальна система господарства в Західній Європі та Україні. Економічна думка середньовіччя

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Податкова система середньовіччя (на прикладі Франції).

2. Особливості оподаткування в Україні в добу середньовіччя.

Податкова система середньовіччя.

Особливості оподаткування в Україні в добу середньовіччя.

Тема 3.1. Генеза капіталізму та перехід до індустріального суспільства

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді розширеного конспекта)

1. Фінансовий та грошовий обіг, податки та кредит у мануфактурний період.

2. Місце капіталізму в світовій історії, його періодизація та основні риси.

3. Мануфактурний період української промисловості.

Фінансовий та грошовий обіг, податки та кредит у мануфактурний період.

Місце капіталізму в світовій історії, його періодизація та основні риси.

Мануфактурний період української промисловості.

Тема 3. 2. Економічна думка перехідного періоду від аграрного до індустріального суспільства

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді розширеного конспекта)

1. Податки козацької доби.

2. Зміни у аграрних відносинах в Україні козацько-гетьманської доби.

3. Розвиток сільського господарства у ХVІ-ХVІІІ ст.

Податки козацької доби.

Зміни у аграрних відносинах в Україні козацько-гетьманської доби.

Розвиток сільського господарства у ХVІ-ХVІІІ ст.

Тема 4.1. Особливості промислового перевороту у провідних

Країнах світу

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. “Пруський” та “американський” шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві.

Для європейських аграрних відносин у XIX — на початку XX ст. визначальним було збереження великого землеволодіння. У Великобританії у 70-х роках XIX ст. 250 землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 p. 0,6% власників (21,4 тис.) володіли 42,3% землі. У Німеччині 118 тис. дворян мали понад 600 моргів землі кожний, що разом становило 60 % земельної площі. В кінці XIX ст. поміщицьким і фермерським господарствам, які становили 13% усіх господарств, належало 71,4% сільськогосподарських угідь.

Сільське господарство Великобританії розвивалось на фермерській основі. Фермери орендували у лендлордів землю, господарювали на ній, використовуючи найману робочу силу. До 70-х років XIX ст. у фермерське господарство було вкладено 450 млрд ф. ст., чисельність найманих робітників становила 1 млн чол. Концентрація виробництва призвела до знищення невеликих ферм. Перед першою світовою війною у Великобританії було понад 500 тис. ферм, найбільшим належала третина оброблюваних земель. Характерним було те, що значна частина земель не оброблялася.

Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Поширилися сівозмінна система, травосіяння. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива. В 1846 p. було відмінено протекціоністські “хлібні закони”. Проте фермери, які сплачували високу земельну ренту, не витримували конкуренції дешевого американського зерна. Аграрна криза, що продовжувалася з середини 70-х до середини 90-х років XIX ст., прискорила переведення сільського господарства на індустріальну основу. Було скорочено посівні площі під зерновими культурами, зменшено земельну ренту. Основним напрямом стало інтенсивне тваринництво. В 1913 p. сільськогосподарська продукція становила 8 % національного доходу країни. Потреби країни в продуктах харчування та сировині задовольнялися за рахунок імпорту. Рівень забезпеченості країни залежав від становища на світовому ринку.

У Франції сільське господарство розвивалося на основі парцелярного землеволодіння. У 1815 p. 1,5 млн селян (37,9 % усіх власників) володіли 19,5 % землі, середній розмір господарства коливався від 3 до 12 га землі. Більше половини з 'них користувалися ділянками 0,5 га. Протягом XIX ст. йшов повільний процес концентрації земельних володінь і одночасного зростання кількості парцелярних господарств. Формувалося фермерство. В 1908 p. 84% всіх господарств належало 28,8 % оброблюваних земель, з них менше 1 га мали 38 %, від 1 до 10 га — 46 %. Великі господарства займали 2/3 землі. Селянське господарство складалося з невеликих парцел розміром від 0,05 до 0,4 га. Для зміцнення матеріального становища селяни орендували землю. Була поширена як “чиста” (капіталістична) оренда, так і дольщина, коли землю брали під заставу. В кінці XIX ст. селяни сплачували у лихварям щорічно 2 млрд фр., значна частина їх була номінальними власниками землі.

Селянське господарство залишалося провідною галуззю французької економіки. В 1912 p. у ньому було зайнято 40 % населення, а в промисловості — 36 %. Сільськогосподарська продукція протягом XIX ст. збільшилася в 2,5 раза і за вартістю перевищувала промислову. Відбулися певні прогресивні зрушення. Посівні площі зросли з 23 до 26 млн га. Із зернових культур найпоширенішою була пшениця, з технічних — цукровий буряк. Розширювалося шовківництво. Аграрна криза кінця XIX ст. прискорила механізацію сільського господарства. За перші десятиліття XX ст. кількість молотарок зросла в 2,5 раза, сівалок — в 4 рази, жниварок — у 8, сіножаток — у 4, використання мінеральних добрив — в 5 разів.

Проте порівняно з іншими європейськими країнами рівень розвитку сільського господарства був низьким. Врожайність підвищувалася повільно. Поголів’я худоби на 1 тис. га землі становило 262 голови великої рогатої худоби, тоді як у Великобританії — 367, Німеччині — 395, Бельгії — 727. Механізацію, агротехніку запроваджували лише у великих господарствах. Перед війною Франція за врожайністю пшениці посіла десяте місце в світі. В окремі роки імпорт сільськогосподарської продукції перевищував її експорт.

Гальмом розвитку сільського господарства Франції була його парцелярність, залишки такої оренди, як половинщина, заборгованість селян в Іпотечному банку, державні прямі та непрямі податки. Торгова неспроможність селян гальмувала розвиток внутрішнього ринку.

Для розвитку аграрних відносин у Німеччині характерною була поступова ліквідація феодально-кріпосницьких відносин. “Жовтневий едикт” 1807 p. у Прусії дав селянам особисту свободу і право розпоряджатися землею, залишив за юнкерами судову та адміністративну владу. За законами 1811, 1816, 1821 pp. селяни мали змогу викупити землю за умови сплати суми, в 25 разів більшої від щорічних рентних платежів, чи віддати поміщику від 1/3 до 1/2 своєї землі. Цей порядок було поширено на заможних селян, які мали повну упряжку худоби і були записані в особливі податкові списки. Революція 1848 p. прискорила ліквідацію феодальних відносин. Проте цей процес продовжувався на основі викупних платежів і затягнувся до 80-х років XIX ст. Лише в областях на схід від Ельби селяни виплатили юнкерам протягом 50 років 1 млрд марок.

Посилився процес майнової диференціації серед селянства. В 1882 p. селянські господарства площею до 10 га (87 % всіх господарств) володіли 28,6 % оброблюваних земель. З млн господарств, що становило половину загальної кількості їх, мали менше ніж 2 га землі. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом та орендарів, становище яких було складне в зв'язку з високою земельною рентою.

У Німеччині на той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних та південно-західних районах і в Баварії, де засилля юнкерського землеволодіння було меншим, розвивалися селянські та фермерські господарства.

На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом аграрної кризи 1876—1895 pp. Значна роль в цьому належала урядовій політиці аграрного протекціонізму. В землеробстві поширилися сівозмінна і травопільна системи. За 1870—1913 pp. врожайність зросла на 33—50 %. Визначилася спеціалізація юнкерських господарств: цукрові буряки, картопля, тваринництво, насамперед свинарство. В помістях будували цукрові та винокурні заводи. Імпортували пшеницю, бавовну, вовну. Створювали сільськогосподарські товариства, станції, школи. У 1893 p. почав діяти Союз сільських господарів, у 1909 p. — Імперський союз сільськогосподарських товариств, який об’єднував 13 тис. кредитних товариств з 1 млн членів і річним оборотом 4,5 млрд. марок.

У цілому індустріалізація сільського господарства Німеччини відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стримував цей процес, були обезземелення і малоземелля більшості селян, їх низька купівельна спроможність, висока земельна рента, заборгованість.

У США перша половина XIX ст. — це період утвердження фермерського господарства як пануючої форми землеволодіння. Після війни за незалежність і в ході освоєння Заходу державний земельний фонд значно зріс. Протягом 1788—1859 pp. 1442 млн акрів землі з 1905 мдн акрів (1 акр дорівнює 0,4 га), що оброблялися, перейшли у володіння уряду. Внаслідок боротьби за демократизацію аграрного законодавства поліпшилися умови продажу землі, але залишалося скватерство — система вільного займу земель, яка була санкціонована в 1841 p. На 1860 p. загальна кількість фермерських господарств досягла 2044 тис., їх середній розмір становив приблизно 335,4 акра. На Півдні зберігалося плантаційне рабовласницьке господарство, що спеціалізувалося на вирощуванні бавовни. Типовими були плантації площею від 700—900 до 20 тис. акрів, на яких працювало від 20 до 500 рабів. Розвивалася оренда землі. На Заході орендарями були 15—20 %, на Півдні — до 40 % землевласників.

Ліквідація рабства в ході Громадянської війни, акт про гомстеди (поселення), прийнятий у 1862 p., активізували зростання аграрного сектора економіки. Гомстед-акт давав право кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору отримати 160 акрів землі, що ставали власністю після п'яти років проживання на ній, обробітку та забудови. Ті, хто бажав, могли отримати землю до 5-річного строку, заплативши до 1,25 дол. за 1 акр після 5-місячного проживання на гомстеді. За 1860—1900 pp. було роздано 1,4 млн гомстедів. Площа оброблюваних земель збільшилася в 2,2 раза. 160 млн акрів землі з державного фонду на Заході безплатно отримали компанії з будівництва залізниць. У розпорядженні індійців залишилося менше 2 % землі.

На початок XX ст. в США налічувалося 5,8 млн ферм, що утворилися в основному в результаті купівлі землі у держави та великих землевласників, оренди. З них 35 % були орендовані, 23 % — заставлені в банках і страхових компаніях, 42 % перебували в руках власників. Відбувався процес концентрації земельної власності. Так, 1 млн ферм функціонували, використовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, і давали 52 % продукції. У 1910 p. 1 % фермерів володіли п'ятою частиною фермерських земель. Розміри великої ферми в середньому становили 1,5—2 тис. га, середньої — 55—80 га, невеликої — 1,5 га.

Сільське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпи зростання: валовий збір пшениці і кукурудзи зріс відповідно в 3,5 і 3 рази, бавовни — в 2 рази. В 1900—1914 pp. врожай пшениці збільшився на 70 %. кукурудзи — на 27, бавовни — на 58 % .

Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м'ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства. В 1850 p. у США виготовлялося 250 різних модифікацій залізних плугів. У 1860 p. на полях працювало 250 тис. молотарок, у 1911 p. — 17 тис. тракторів з паровими двигунами. Щорічні витрати на машини і обладнання для сільського господарства зросли за останню третину XIX ст. на 424,4 млн дол. Будували польові залізниці, створювали систему елеваторів. Застосовували мінеральні добрива, обсяг яких збільшився за 1900—1914 pp. у 2,7 раза. Найману робочу силу використовувала половина американських ферм.

На Півдні розвиток сільського господарства відбувався повільніше через ліквідацію здольщини (кропперства) і системи боргового рабства (пеонажу).

У кінці XIX — на початку XX ст. вартість сільськогосподарської продукції швидко зростала. У 1890 p. вона становила 2,5 млрд дол., у 1900 p. — 5, у 1914 p. — 10 млрд дол.

Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стали одним з головних експортерів збіжжя і м’яса на світовий ринок. З 1862 по 1901 p. експорт пшениці збільшився майже у 5 разів, кукурудзи — в 16. Це призвело до європейської аграрної кризи 1875—1896 pp., коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі. Завоювання зовнішнього ринку було зумовлено тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни і фермери були змушені платити значні рентні платежі. На початок XX ст. колонізація земель завершилася. Ціни на землю зросли, США в конкурентній боротьбі втратили переваги і, як наслідок, американський експорт значно скоротився.

Отже, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, що було тісно пов'язане з ринком. Це сприяло піднесенню продуктивності та інтенсивності праці, розвитку механізації, агрокультури, використанню найманої робочої сили.

Для розвитку сільського господарства Японії велике значення мала земельна реформа 1872—1873 pp. Було анульовано феодальне право і утверджено буржуазну власність на землю. Селяни — спадкові держателі землі отримали її у власність, а селяни, які дали землю в заставу, втратили її на користь своїх кредиторів. З селянського землеволодіння було вилучено до третини орної землі. 70 % селян залишилися мало- та безземельними, орендували землю за умови сплати 65—70 % врожаю. Общинні землі були проголошені державними, а пізніше продані поміщикам. Податок, що раніше збирали з врожаю, був замінений на єдиний поземельний податок, який сплачували у грошовій формі. Він становив 50 % вартості середнього врожаю. Землю обробляли вручну. Погано розвивалося тваринництво. Перед війною Японія була аграрно-індустріальною країною, 60 % населення якої займалося сільськогосподарським виробництвом.

Отже, у XIX — на початку XX ст. розвиток сільського господарства в США, Японії та європейських країнах відбувався двома шляхами: революційним (з переходом на індустріальну основу) та еволюційним, або поступовим переростанням господарств з феодальних у фермерські.

Тема 4. 2. Економічна думка у другій половина ХVІІІ ст. - першій половині ХІХ ст.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Міля і А. Вагнера.

Дж. С. Міль в “Основах політичної економії... ” (1848 р.) основні принципи оподаткування узагальнив у таких положеннях:

– рівність податків за ознакою рівновеликих тягарів, тобто прогресивність оподаткування;

– не оподатковувати прожитковий мінімум;

– не оподатковувати суми заощаджень та інвестицій;

– шкоду національному капіталу завдає не сама податкова система, а надмірний сумарний тягар податків.

На відміну від своїх попередників, Адольф Вагнер у своєму став­ленні до оподаткування вперше поєднав індивідуальні та державні інтереси. А. Вагнер відкинув твердження, що податки – “не­об­хід­не зло”, чи “велике зло”. Він сформулював вісім принципів опо­даткування: дохідність та еластичність (фінансові прин­ципи); раціональний вибір джерел та видів оподаткуван­ня (економічні прин­ципи); універсальність та рівність опо­даткування (економіч­ні принципи), визначеність, зручність та малозатратність.

З огляду на зазначене необхідно зауважити, що впродовж трьох із половиною століть зміст та вибір принципів оподаткування істотно не змінився, але на перший план виходять принципи економічної ефективності, дешевизни, гнучкості (еластичності), транспарентності (прозорості), справедливості.

На межі XVІІІ–ХІХ ст. формується “нова хвиля” у класичній школі. Провідними представниками цієї економічної течії були: англійці – Д. Мак-Куллох, Д. Міль, Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. С. Міль; французи – Ж.-Б. Сей, Ф. Бастіа та американець – Г. Ч. Кері. Великої уваги вони надавали вивченню категорій – вартості, ціни, капіталу, прибутку, заробітної плати, ренти. Зокрема, Дж. С. Міль вивів кілька важливих визначень:

– капітал – це раніше нагромаджений матеріальний продукт праці, що авансується на придбання засобів виробництва та робочої сили. Мілль розрізняє основний та оборотний капітал;

– заробітна плата – це частина капіталу, що витрачається безпосередньо на купівлю робочої сили, або як плата за працю;

– прибуток – це винагорода за стримування від споживання. Прибуток зростає тоді, коли зменшується вартість праці і навпаки;

– ціна – це завжди ціна обміну, вона визначає вартість речей відносно грошей, тобто ту кількість грошей, які можна обміняти на річ.

Розділ V (ЗМ 5). Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст.)

Тема 5.1. Становлення та розвиток монополістичного капіталізму

В провідних країнах світу.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Індустріально технологічна революція останньої третини ХІХ ст. та її вплив на світове господарство.

2. Зовнішньоекономічні зв’язки. Причини першої світової війни.

Індустріально технологічна революція останньої третини ХІХ ст. та її вплив на світове господарство.

Зовнішньоекономічні зв’язки. Причини першої світової війни.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекту)

1. Альфред Маршалл – творець економікс.

А. Маршалл — видатний економіст історичної епохи затвердження панування індустріальної технологічної революції у світовому масштабі, який поклав початок аналізу суперечностей індустріальної цивілізації.

Його дослідження мають у своєму підґрунті два девізи: “Природа не робить стрибків” і “Численне в одиничному та одиничне в численному”.

У поняття “природа” він вкладає єдність як природних, так і моральних процесів. Ця єдність не є чимось застиглим, вона в безперервному русі. Принцип “безперервності” посідає важливе місце в дослідженні природи, що розуміємо в широкому значенні цього поняття. Безперервність відображає еволюційність розвитку. Розвиток іде через нагромадження не стільки сукупності кількості, скільки приросту якості.

“Економічна революція відбувається поступово. Її хід іноді сповільнюється або перетворюється на політичну катастрофу. Але її поступальні кроки не бувають несподіваними”. Цей важливий висновок Маршалла — плід старанних і глибоких досліджень економічної та політичної історії не лише європейських, а й східноазіатських, арабських цивілізацій. Кредитні відносини в Римській імперії, які дістали достатньо високого розвитку, потім на століття відходять зі сцени Європи, але лише кредит є однією з рис індивідуалізму. Справді, вони затримались і практично перетворились на щось подібне, як птиця Фенікс, відродилися, розквітли в другій половині XIX століття, ставши рушійною силою прогресивної людської цивілізації.

Політичні катастрофи першої половини XX ст. в Німеччині, Італії, Росії, Югославії, Індонезії, африканських та інших країнах ілюструють висновок Маршалла про місце і роль кредитних відносин у постіндустріальному русі прогресу, у тому числі економічного. Можливість прогресу великою мірою залежить від фактів та висновків, що входять у компетенцію економічної науки, тобто це становить головне і найвище призначення економічних досліджень. Так визначає місце економічної науки А. Маршалл у прогресивному розвитку людства.

А як оцінює А. Маршалл дослідження економістів-попередників? Як найпозитивніші оцінки він дає дослідженням А. Сміта, Д. С. Мілля, але рух прогресу, його “безперервність вносять свої корективи. Це стосується перш за все поглядів на місце і роль людини наприкінці XIX ст. Економісти в особі Д. С. Мілля вже цей феномен відзначали, але не як найважливіший, а в соціалістів він на чільному місці. Але їхні погляди не базувалися на основних наукових дослідженнях, вони не розуміли природи нової організації суспільства, що рельєфно показали події в Європі 1848 року.

Ранні економісти виходили у своїх доводах з того, що характер людини і її продуктивність мали розглядатись як фіксована величина; сучасні економісти постійно пам’ятають про те, що це є продуктом обставин, в яких вона жила. Частково причина такої зміни поглядів економістів полягала в тому, що перетворення в людській при­роді протягом останніх п’ятдесяти років проходили настільки швидко, що привертали до себе увагу. Частково причина полягала в безпосередній дії окремих авторів — соціалістів, а частково — у побічній дії схожих змін у деяких сферах природничих наук. Економічна теорія не залишилась осторонь і приділяла увагу змінності людської природи і тому, яким способом характер людини діє на переважні методи виробництва, розподіл багатств і сам піддається їхній дії.

Маршалл критикував Рікардо, його теорію вартості, заробітної плати та прибутку, яка лягла в основу теорії додаткової вартості Карла Маркса. А. Маршалл — творець “економікс” — досліджує економічні процеси з позиції людини нової епохи. Це не “економічна людина” А. Сміта та його послідовників, а людина, яка перебуває в середовищі, де поряд з економічними діють і соціальні, моральні, інституціональні фактори. Це індустріальна цивілізація. Він констатує: “Бідність — величезне істинне зло. Ліквідація тягарів злиднів та згубної дії непомірної фізичної праці — головне і найвище призначення економічних досліджень”. Отже, А. Маршалл чітко позначає новий час і нові завдання економічної науки. Як зазначає Кейнс, мова Маршалла — мова ділової людини, але ділової людини нової епохи, яка реалізує не тільки особисті інтереси, а й самореалізується. Бізнесмен Маршалла — релігійна людина, пуританин. Вона глибоко поважає інтереси родини. Саме родина виступає однією з рушійних сил діловитості. Головна мета родини — створити умови дітям, щоб вони вступали в життя збагаченими як знаннями, так і капіталом. Інтереси родини — стимул для нагромадження та інвестицій.

В економічній науці, за Маршаллом, два завдання — дослідження багатств та дослідження людини. “Політична економія, чи економічна наука, веде дослідження нормальної життєдіяльності людського суспільства, вона вивчає ту сферу індивідуальних та суспільних дій, котра якнайтісніше пов’язана з пізнанням і використанням матеріальних засад добробуту”, — зазначає Маршалл.

Вихід у світ першого тому “Принципів економічної науки” А. Маршалла 1890 р. був відзначений суспільством як непересічна історична подія. “Пелл-Мелл газет” писала: “Виникла “нова політекономія”, а “стара” політична економія — ця лиховісна наука, котра розглядала індивідуальну людину як винятково егоїстичну і скупу тварину, а державу — лише як масу таких тварин, пішла в минуле».

Нова економічна наука — економікс; її творець А. Маршалл окреслює її завдання: дослідження багатств людини в умовах співдружності праці та капіталу, їх ефективної взаємодії.

Як підкреслював Маршалл: “У ХVIII столітті Англія відкрила еру дорогих знарядь виробництва. На кінець XIX століття вони стали ще дорожчими. Експлуатація дорогих машин вимагала висококваліфікованих робітників, ефективна взаємодія вимагала особливої організації виробництва... Розвиток організму чи-то соціального, чи-то природного обумовлено поглиблюваним поділом функцій між його різними частинами. Він виявляє себе як розподіл праці, розвиток спеціалізованих кваліфікацій, знань, машин та інтеграції, тобто посилюваної глибини та міцності зв’язків між різними частинами виробничого організму — зростання надійності комерційного кредиту, засобів і навиків сполучення за допомогою морського та шосейного транспорту, залізничних доріг та телеграфу, почти та друкарського верстата. В економічній науці є закон про те, що боротьба за існування приводить до примноження таких організацій, які ліпше за інших пристосовані до здобування користі з навколишнього середовища”.

В організації виробництва особливу роль відіграє «принцип заміщення». У міру розширення знань і посилення ділової підприємливості виробників вони кожного разу вибирають ті фактори виробництва, які якнайкраще відповідають їхнім цілям; аналогічним способом суспільство замінює одного за одним підприємців, ефективність діяльності яких пропорційно менша від отриманого прибутку. Ми можемо назвати це принципом заміщення. Цей принцип використовується майже в усіх галузях економічних досліджень. Принцип заміщення поширюється і на діяльність підприємця.

Цікавий історичний екскурс робить Маршалл, досліджуючи процеси формування комерційної підприємливості, її здатностей. Він пов’язує появу підприємництва перш за все зі зламом звичаїв та традицій. Родина, сільська громада, гільдія зв’язували ініціативу, якою є свобода господарської діяльності, право на ризик, включаючи свободу політичну. Маршалл так описує ментальність греків, римлян, німців: “Греки життєрадісні та повні свіжих ідей, які є елементами комерційної підприємливості. Але їм не вистачає терплячості в їх виконанні... Римляни виявляють тверду волю, рішучість, наполегливість у виконанні цілей, винахідливі та підкорені дисципліні, вони постійно випробовували ті якості, які необхідні для комерційної підприємливості… Для німця, яким би рішучим та сильним він не був, виявилось дуже важкою справою вивільнитися від кайданів звичаїв та від неосвіченості. Він занадто дорожив постулатами та звичаями своєї родини та свого племені”. Ця особливість німця відбивається і в особливостях національної економіки, в якій значна роль держави.

У Німеччині досить велика частина кращих інтелектуальних сил нації намагається знайти роботу в урядових закладах, та, можливо, ні один уряд не має такої великої кількості добре підготовлених високообдарованих людей. З другого боку, енергія, оригінальність та рішучість, які притаманні кращим комерсантам Англії та Америки, лише останнім часом стали розвиватись у Німеччині; водночас німці володіють великими здібностями до покори. Тож вони не відрізняються від англійців, чия сила волі дозволяє виявити їм чітку дисципліну в серйозний момент, але які не володіють схильністю до покори. У цьому один із секретів потужного розвитку Німеччини, особливостей шляхів індустріальної революції.

Раніше вже йшлося про роль пуританізму у формуванні англійської підприємливості з позиції становлення та розвитку особистості. А. Сміт і його послідовники в концепції дослідження природи та причин багатства народів деякою мірою виходили з ментальності; Сміт космополітичний у висновках про те, що закони функціонування економіки наднаціональні, тому в заголовку фігурує “багатство народів”, а не народу.

Сміт проти втручання держави в економічне життя. Але інша ситуація в німців. Тут держава — вождь, учитель, верховний суд­дя, вона — захисник родини, клану. Тут навчали службовця державного нагляду і управління фінансами, податками, зборами, акцизами, взаємодіями станів. Тут панувала камералістика. Тому потрібна була протекціоністська політика захисту національного підприємництва від французьких та англійських конкурентів. Так виникла німецька історична школа — засновниця економічної теорії про особливості національних економік.

А. Маршалл розкриває ці відмінності, спираючись на такий фактор, як ментальність. У цьому він випереджає історичний час на десятиріччя. Тільки в середині XX ст. з’являється вчення про особливості національних економік та національних менеджментів. Є американська та японська економіка, є японський менеджмент, є національні моделі соціалізму. Є особливості історії національного підприємництва.

Англійський тип підприємництва має свою історію. Вона перш за все пов’язана з аграрною технологічною революцією. За часів релігійних смут лендлорди у війнах покінчили один з одним, на ґрунті релігійних війн з’явились нові барони — власники великих маєтків, позбавлені забобонів лендлордів феодальної епохи. Барон не мав можливості змусити працювати на своїх полях вільного йомена-селянина. Але розорення селянства в результаті різкого зростання попиту на вовну, коли пасовища заміняли орні землі, створило ринок селян, які наймались у орендарі земель барона. Утім барон бере участь в інвестиціях орендаря, у підвищенні культури землеробства. Усе це створило підприємця-фермера, який стає взірцем підприємця в промисловості.

Роки, коли Великобританія втратила колонії в Північній Америці, роки великого напруження сил в наполеонівських війнах привели, з одного боку, до важкого тягаря внутрішнього боргу країни, але, з другого боку, перемога стимулювала стрімкий розвиток індустріальної технологічної революції через раптове збільшення економічної свободи для підприємців.

“Нова нація підприємців складалася насамперед з тих, хто самостійно створив власні статки, тобто із сильних, рішучих, підприємливих людей, які, спостерігаючи власні результати, одержані завдяки своїй власній енергії, були схильні стверджувати, що бідних та слабких слід уважати винуватцями в їхніх нещастях, а не жаліти їх. Вони прославляли індивідуальність характеру і не поспішали знайти сучасну заміну соціальних і виробничих зв’язків, які поєднували людей у попередні часи”.

Неблагополучні умови призвели до зниження загального чистого прибутку англійців, 1/10 з якого пішла на погашення національного боргу. Товарні витрати виробництва, які знизились у результаті нових винаходів, лише в невеликій кількості споживались робітниками. Вони змушені були продавати свою працю за мізерну платню. Повна свобода не дає зміни ролі фінансового капіталу, зміни економічної теорії та її методу, появи нових наукових, економічних дисциплін.

Кінець XIX ст. характеризується появою цілої низки нових економічних наук. Це — науковий менеджмент, психологія менеджменту, наукові засади маркетингу, організація виробництва, економіка галузей, економічна статистика, державні фінанси, економічна соціологія та ін. Доля цих дисциплін склалася по-різному. Зокрема, науковий менеджмент спочатку зустрічає різкий опір профспілок Європи, які вважали методи Тейлора витонченим засобом експлуатації робітників, а також американських профспілок. Висновок наукового менеджменту: єдиною можливою умовою промислового миру є промислова демократія.

Нові наукові дисципліни відображають нові процеси у виробництві. Маршалл дає контрастно окреслену картину цієї нової системи: “Праця всередині кожної галузі була розділена таким способом, щоб планування й організація підприємства, управління ним і відповідальність за ризик покладалися на одну групу людей, тимчасом як необхідна для нього ручна робота виконувалася найманою працею. Ця форма розподілу праці одночасно характер­на для сучасного світу в цілому, а також для англійської нації¼ Сьогодні вона виділяється як основне явище за наявної форми цивілізації, являє собою ядро економічних проблем сучасності”.

Поява такої дисципліни, як макроекономіка, ілюструє зміну ролі старих галузей. У новій структурі макроекономіки зросла роль транспорту. Більше того, Маршалл стверджує, що саме розвиток транспортної галузі й характеризує нову стадію технологічної революції. Завдяки транспорту був даний потужний імпульс розвитку металургії, машинобудування, появі нових професій, кваліфікованої праці, у тому числі в будівництві, а значить, вирішенню проблеми зайнятості. Завдяки новим видам транспорту знизились витрати виробництва, зблизились ринки збуту та ринки сировини, були залучені в експлуатацію великі площі родючих земель Америки, Австралії та інших регіонів планети. Павутина зв’язку оплутала всі континенти, з’явився планетарний ха­рактер біржових, кредитних, валютних зв’язків.

Нові технології уможливили набагато вищі темпи та обсяги виробництва та переміщення, викликали потребу створення управлінських ієрархій для нагляду й контролю та координації нових процесів виробництва та розподілу. У цьому історична роль капіталу епохи індустріального суспільства.

А. Маршалл у визначенні капіталу додержується старих добрих традицій А. Сміта, різко критикуючи погляди К. Маркса та його послідовників, які вважають капіталом тільки те, що як засоби виробництва належить одній особі (або групі осіб) і використовується для виробництва речей на благо інших за рахунок най­маної праці таким способом, щоб перші мали можливість грабувати або експлуатувати інших.

Французькі економісти-фізіократи, а з ними й А. Сміт, використовували термін “капітал” у розумінні “запас”. “Згідно зі старою англійською традицією капітал складається з тих речей, які сприяють праці у виробництві або забезпечують її, він складається з тих речей, без яких виробництво не могло б існувати з такою ефективністю, але які не є безкоштовними дарами природи”.

Маршалл поширює на категорію “капітал” людську активність — таку саму цінність, як і засіб виробництва.

Про ренту Маршалл пише: “Видатна роль земельної ренти
в розвитку теорії земельної ренти — історична випадковість. Рента — плата за будь-який невідновлюваний ресурс. Певною мірою всі види ренти є ресурсом суспільної рідкості, і всі види ренти є диференціальними рентами. А тому це квазірента”.

Як зазначалось раніше, предметом економічної науки він уважає сферу індивідуальних і суспільних дій, які тісно пов’язані з використанням матеріальних засад добробуту. Багатство і людина — головна мета економічних досліджень. Цей взаємозв’язок розкривається в спонукальних мотивах людської діяльності в конкретних історичних умовах. А це ринкова економіка чи те, що в Маршалла рівнозначне терміну “грошова економіка”. Тому він у вартості бачить реалізацію економічних цілей як покупця, так і виробника. Так він пише про А. Сміта: “Його найважливішим завданням є об’єднання і розвиток міркувань його англійських та французьких сучасників та попередників про вартість. Найважливіше значення його діяльності, що привела до виникнення цілої епохи в економічній думці, полягало в тому, що він першим здійснив ретельне і наукове дослідження способу, за допомогою якого вартість вимірює людську мотивацію, з одного боку, даючи кількісну характеристику бажань покупця отримати благо, а з другого — зусиль (або реальних витрат виробництва) з боку його виробника”.

Маршалл дуже високо оцінює місце Сміта в історії економічних учень, підкреслюючи, що він відкрив новий погляд на речі
і тому мав епохальне значення.

Гроші відіграють особливу роль в мотивації економічної мети. Вони являють собою загальну купівельну спроможність, і люди намагаються їх отримати як засоби для досягнення будь-яких цілей як високого, так і низького порядку, як духовних, так і матеріальних. Разом з тим наведені положення містять і первинний засновок концепції вартості.

Маршалл дає таке розгорнуте визначення змісту реальних витрат виробництва: “Затрати всіх різноманітних видів праці прямо чи опосередковано зайнятої в його [товару] виробництві, разом з помірністю або, точніше, чеканням, необхідним для нагромадження використовуваного в його виробництві капіталу, іншими словами, усі ці зусилля та жертви разом узяті ми будемо називати реальними витратами виробництва товару. Сума грошей, які доводиться платити за ці зусилля, та жертви, ми називаємо або грошовими витратами виробництва, або, для скорочення, витратами виробництва”. Така база цін пропонування.

Варто скорегувати положення про причетність Сміта до категорії «реальні витрати виробництва», в які включається і прибуток, — як частка капіталу, як фактор виробництва. Так, у Сміта є і цей варіант, але Сміт все-таки автор теорії трудової вартості.

Маршалл розглядає і принципи, які регулюють попит. Ця проблема досліджувалась Менгером, Візером, Бем-Баверком, Вальрасом, Джевонсом та іншими. Корисність — ось що стоїть на боці попиту. Але в Маршалла потреба випливає з діяльності, корисність вимірюється через ціни. Ціна товару визначається станом потреб. Вони насичені — ціни низькі. Не насичені — вищі (психоаналіз у дії, проте він не відповідає догматам Сходу).

У Джевонса на боці попиту — корисність, на боці пропонування — важкість праці. Кейнс зазначає, що Джевонс побачив киплячий котел і вигукнув радісний крик, Маршалл також побачив киплячий котел і мовчки взявся за побудову парового двигуна.

Потрібен був геній Маршалла, щоб з’єднати класичну теорію витрат виробництва з теорією корисності на основі загальної теорії рівноваги попиту та пропонування. “Загальна теорія рівноваги попиту та пропонування, — пише Маршалл, — являє собою ту основоположну ідею, яка пронизує будову всіх різноманітних частин центральної проблеми розподілу та обміну”.

“Загальна ідея, що полягає в основі твердження про те, що вартість установлюється на рівноважному рівні попиту та пропонування, дістала такого дальшого розвитку, що знайшла всю специфічну систему Коперника, згідно з якою всі елементи економічного всесвіту міцно утримують своє місце завдяки спільному врівноваженню та взаємодії”, — це положення Маршалл ілюструє на прикладі ножиць: ми могли б на рівних підставах сперечатися про те, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, розрізає шматок паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць.

Рівновага попиту та пропонування поширюється не тільки на благо, а й на фактори виробництва. Вона характеризує “неперервність”. Відомо, що конкурентна сфера як у попиті, так і в пропонуванні вирівнює вартості. Але це може бути здійснено тільки на основі руху до нескінченно малих величин. Тому додаток до корисності граничної корисності і дає рівновагу попиту та пропонування як в обміні, так і в розподілі.

Аналіз рівноваги попиту та пропонування поглиблюється запровадженням «принципу заміщення». Заміщення на межі віднов­люється, або встановлюється рівновага. Для факторів виробництва заміщення приводить до того, що вони конкурують за зайнятість кожного з факторів виробництва, а в умовах більш високої продуктивності кожний із факторів намагається витіснити інший, обмежуючи ціну попиту на нього. Та це лише один бік дії заміщення. А з іншого боку, вони формують зайнятість один для одного. “Цей метод, — пише Кейнс, — дозволяє підкорити категорію заробітної плати та прибутку дії загальних законів вартості, пропонування та попиту так само, як раніше теорія грошей була покладена в основу теорії загальних законів”.

А. Маршалл формулює загальні правила: а) граничні витрати не керують ціною; б) лише після досягнення межі можуть бути правильно зрозумілі дії тих сил, які керують ціною; в) межа, яку потрібно дослідити щодо довгих періодів і стійких результатів, відрізняється за своїм характером та кількісними параметрами від межі з коротким періодом і перехідним коливанням. Маршалл уводить в економічний аналіз “елемент часу”. Тут реалізується принцип безперервності, «що прив’язує пропонування загальною теорією рівноваги попиту та пропонування до різноманітних періодів». В економічний аналіз Маршалл запроваджує категорії “зовнішня та внутрішня економіки”, “основні та додаткові витрати”, а також «грошові» та “реальні”. До реальних уходить “антикорисність” (важкість праці). У концепції розподілу він відмовився від теорії граничної продуктивності. Маршалл стверджує, що доступність факторів виробництва в часі змінюється, а величина пропонування залежить від ціни. Великий вплив на розвиток економічного аналізу справили концепції Маршалла “споживчої ренти” та “споживчого кредиту”, з яких випливає, що максимум користі, що досягається необмеженою концентрацією, зовсім не обов’язково забезпечує досягнення найбільшої можливої користі. Це він показує на прикладі чаю:

Припустимо, що ринкова ціна 1 фунту чаю — 2 шилінга, покупець витрачає на купівлю 7 фунтів чаю 14 шилінгів. Тоді загальна корисність становитиме 20 + 14 + 10 + 6 + 4 + 3 + 2 = 59. Це справжня цінність, а споживчий надлишок дорівнює 59 – 14 = 45.

А. Маршалл зробив велику послугу економістам чітким формулюванням ідеї «еластичності» попиту: L = dx/y + dy/x. Без цієї ідеї не могла в дальшому дістати розвитку теорія вартості й розподілу, яка розглядається в динамічному стані. Еластичність — універсальна категорія, яка поширюється не тільки на попит на товари, а й на фактори виробництва і пропонування.

“Тільки ті економічні результати є нормальними, які породжені необмеженим функціонуванням вільної конкуренції». «Коли попит і пропонування перебувають у рівновазі, кількість товарів, вироблених за одиницю часу, можна назвати рівноважною кількістю, а ціна, за якою вони продаються — рівноважною ціною”.

Суперечності індустріальної цивілізації — величезне багатство небагатьох і злиденність більшості — у Маршалла викликають співчуття до соціалістичних ідей. Це видно з його оцінки альтруїзму, вияв якого і швидке найбільш доцільне приведення його в дію він уважає найважливішим завданням економіста. Але разом з цим дається така оцінка соціалізму: «Історія взагалі та історія соціалістичних експериментів зокрема свідчать, що звичайні люди рідко здатні виявляти суто ідеальний альтруїзм протягом будь-якого часу.

Але альтруїзм — категорія моральна. І ось як він оцінює значення морального фактора: і “ринкові» ціни”, і “нормальні” ціни утворюються під дією багатьох факторів, з яких одні перебувають на моральному ґрунті, а другі — на фізичній основі. Потрібно обов’язкове врахування цих факторів, але для багатьох економістів це не характерно (криві попиту багатих, середнього класу і бідних у Маршалла).

Маршалл пише: «І все-таки Родбертус і Маркс звертаються до авторитету Рікардо, доводячи, що природна вартість товарів визначається винятково затраченою на них працею; і навіть ті німецькі економісти, які найбільш наполегливо спростовують висновки цих авторів, часто вимушені погоджуватись, що вони пра­вильно інтерпретують Рікардо, та їх висновки логічно випливають з його висновків».

Отже, теорія вартості Рікардо в тому викладі, який подається в «Принципах політичної економії та оподаткування», має великий недолік, не врахований ні Марксом, ні Родбертусом. Маршалл пише: “Безтурботність Рікардо стосовно до фактора часу стає джерелом подвійної помилки за допомогою доказів, заснованих на причинах поточних змін і короткочасних коливань вартості. Однією з причин ситуації, що виникла, є метод дослідження економічних процесів, які використовує Д. Рікардо. Це — абстрактний дедуктивний метод”.

Маршалл виходить з того, що науковій думці потрібна й індук­ція, і дедукція. Так само, як людині для ходіння потрібні обидві ноги: і права, і ліва. Ще одна безсумнівна заслуга Маршалла — у введенні в економічну науку графіків, хоч його ставлення до математичних методів в економіці й не захопливе.

Дослідження економічних процесів — це узагальнення тенденцій, що характеризують дію людини за певних умов. “Між тим не існує такого ряду економічних тенденцій, які б діяли так само стійко і які можна було б виміряти так само точно, як закон тяжіння. Не існує й економічних законів таких за своєю точністю, які можна було б зрівняти із законом тяжіння”, — підкреслює Маршалл. Якщо політекономія стверджувала про наявність економічних законів як таких, то Маршалл ставить цей висновок не тільки під сумнів, як це робить історична школа Німеччини, а взагалі заперечує їхню харизму. Це вже “Економікс”.

Вихід у світ “Принципів” підвищив суспільну репутацію економістів. Економічна наука стає професійною. Не любителі-одинаки, а професійні школи стають реальністю індустріального суспільства.

А. Маршалл — засновник Кембриджської школи. Він уперше 1885 р. читає курс “Економікс”. “Маршалл, — пише Кейнс, — був першим в історії великим економістом у повному розумінні цього слова, першим, хто своє життя присвятив створенню економічної науки у вигляді самостійного предмета, який побудований на суспільних постулатах і який відрізняється таким самим високим рівнем наукової точності, як природничі й біологічні науки. Маршалл був першим, хто посів стосовно до цього предмета професійно-наукову позицію, як до наукової дисципліни, що стоїть над поточними суперечками, дисципліни настільки ж далекої від політики і політичних поглядів, як фізіологія від уявлення пересічного лікаря”.

Кейнс, звичайно, не правий у твердженні про віддаленість «Економікс» від політики, адже і сам Маршалл підкреслював, що політика відіграє далеко не останню роль у формуванні та функціонуванні економічних процесів. Але в головному ця оцінка великого Маршалла великим Кейнсом цілком слушна.

Під час аналізу концепції австрійської школи було сказано, що вихід на реалізацію потреб — це початок маркетингу. Праці А. Маршалла створили теоретичну базу для практичного становлення цієї науки, він — один із її засновників. І хоч Маршалл — незамінний консультант бізнесмена в його повсякденній праці, проте в ученого немає впевненості, що його сучасник — бізнесмен облагодіє своїм раціоналізмом людство.

Розділ VІ (ЗМ 6). Особливості розвитку ринкового господарства

Та основні напрямки економічної думки в Україні

(друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.)

Тема 6. 1. Господарство України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекту)

1. Основні положення та економічні наслідки реформи 1861 р.

2. Господарство України в 1914 - 1920 рр.

3. Економіка західноукраїнських земель. Колоніальний характер галузевої структури західноукраїнської промисловості.

Основні положення та економічні наслідки реформи 1861 р.

Господарство України в 1914 - 1920 рр.

Тема 6. 2. Основні напрямки економічної думки в Україні

(друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.)

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Економічні погляди М. П. Драгоманова.

У 60-х роках ХІХ ст. в Україні сформувався ліберально-буржуазний рух, який представляли громади. Активними діячами цього руху були: В. Антонович, П. Чубинський, К. Ми­хальчук, П. Житецький, М. Лисенко, О. Русов, М. Старицький, П. Косач, В. Рубінштейн. Одним із лідерів Київської “Старої громади” був видатний український історик, публіцист, етнограф, літературний діяч М.П. Драгоманов.

Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895) — видатний український мислитель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик. Народився М. Драгоманов у збіднілій дворянській сім’ї в м. Гадячі на Полтавщині. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1864 — 1875 р. був приват-доцентом цього університету. У період посилення політичної реакції в Росії М. Драгоманова як політично “неблагонадійного” було звільнено з посади викладача. 1876 р. він виїхав за кордон, до Відня, потім — до Женеви, де видавав збірник, а згодом журнал “Громада”. 1889 р. він став професором Софійського університету.

М. Драгоманов посідав визначне місце в громадсько-політичному та науковому житті України. Він був активним учасником і одним із фундаторів “Старої громади”, брав активну участь в організації “недільних шкіл”. У своїх наукових працях, які друкувалися багатьма європейськими мовами, М. Драгоманов опрацьовує питання історії, літератури, філософії, релігії, фольклору. У численних публіцистичних творах він викриває антинародну суть самодержавства, характеризуючи його як перешкоду на шляху прогресивного суспільного розвитку. Він закликає до об’єднання всіх народів Росії в боротьбі проти самодержавства. “Цей ворог, — писав М. Драгоманов, — може бути переможений лише спільними зусиллями всіх народів Росії, які й повинні для цього організуватися як всередині себе, так і між собою”. М. Драгоманов — прихильник об’єднання всіх слов’янських народів на демократичних засадах.

Величезні заслуги М. Драгоманова в розвитку української національної ідеї. Він палкий прихильник возз’єднання українських земель, розвитку національної культури, виступає проти насильницької русифікації, за право українського народу користуватись рідною мовою.

Водночас М. Драгоманов гостро засуджував реакційні консервативні напрямки в українському суспільному русі, з обуренням виступав проти аполітичності українофілів, доводячи цілковиту абсурдність їхніх намагань відокремити культуру від політики. На відміну від більшості громадівців, він не ігнорував соціальних проблем у національних рухах, підкреслював, що саме соціальними ідеями вимірюється сила різних “національних напрямів”.
Громадсько-політичну програму М. Драгоманова найбільш повно викладено ним у “Передньому слові” до першого числа збірки “Громада”. Він спирається на ідеї дрібнобуржуазного соціалізму Прудона із засадами “громадівства” (соціалізму. — Л. К.), федералізму й анархізму. М. Драгоманов так і писав, що за кінцеву мету він бере “цілковите безначальство і цілковите громадство”.

Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Драгоманова займають економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. М. Драгоманов розглядав як позитивний акт, вельми корисний для суспільства. Але водночас він підкреслював її антинародну спрямованість, зазначав, що реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали лише особисту волю без землі. Реформа, писав він, не тільки не дала селянам землі, “а й відібрала ту, яка в них була”. Це призвело до погіршання становища селянства, оскільки до феодальних форм експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістичні її форми. Селяни, позбавлені землі, мусили «йти в найми», писав М. Драгоманов.

Причину тяжкого економічного становища селянства М. Драгоманов убачав у суспільно-політичних відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян. Пияцтво, писав він, “головним чином є наслідок тих причин, які зумовлюють горе, злість і т.п.”.
На відміну від народників, М. Драгоманов не лише не заперечував капіталістичного розвитку країни, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розвиток капіталізму сприяє розвитку продуктивних сил, прискорює технічний прогрес. Бачив він і негативні сторони капіталізму, такі як кризи, безробіття, що вже почали виявлятися в Росії. Для критичного аналізу капіталістичного виробництва М. Драгоманов намагається використати політичну економію. Високо оціюючи фундаментальні праці з політичної економії західних економістів, він підкреслював необхідність їх перекладу, що сприяло б розвитку в країні економічної думки.

Саме відсутність економічної літератури, зазначав він, негативно позначається на інтелектуальному розвитку молоді. Проте першочерговим завданням він вважав не переклад Мілля, Маркса, Лассаля, а створення популярного курсу політичної економії, зрозумілого для трудящих мас.
Приділяючи велику увагу тяжкому становищу робітничого класу за умов капіталізму, М. Драгоманов пропонує заходи для його поліпшення. Це, передусім, «освіта та спільність між бідними людьми, між робітниками». Крім того, писав він, необхідно домагатися підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці тощо.

Найпершу умову радикальної зміни становища робітників і селян він бачив у знищенні приватної власності.

Майбутнє суспільство М. Драгоманов зв’язував із соціалізмом (громадівством), як більш досконалим, ніж капіталізм, ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб виробництва, за якого фабрики, заводи і продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва — сільським громадам. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте, і можливості революційних виступів, “без яких інколи не можна обійтись”.
Водночас М. Драгоманов, який був обізнаний із працями К. Маркса і Ф. Енгельса, заперечував марксистську теорію класової боротьби, теорію соціалістичної революції, диктатури пролетаріату. Соціалізм для нього був справою далекого майбутнього. На його думку, першочергове завдання соціалістів (а себе М. Драгоманов називав соціалістом, громадівцем) полягає в завоюванні політичних свобод і вже на цьому ґрунті — здійсненні соціально-економічних реформ.

Можна з упевненістю сказати, що М. Драгоманов у розумінні питань суспільного розвитку був більшим реалістом, ніж деякі його пізніші критики.
Оцінюючи суспільно-економічні погляди М. Драгоманова в цілому, слід зазначити, що він був ідеологом дрібної буржуазії, але, як реформіст, змикався з буржуазним лібералізмом.

Розділ VІІ (ЗМ 7). Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства

Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

Тема 7. 1. Світове господарство у міжвоєнний період

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Економічні зміни в господарстві воюючих країн.

2. Особливості кризи в Німеччині, Англії, Франції.

3. Причини Другої світової війни.

Економічні зміни в господарстві воюючих країн.

Особливості кризи в Німеччині, Англії, Франції.

Причини Другої світової війни.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Соціальні ідеали Дж. М. Кейнса.

Одними з найгостріших проблем, що нависли над Англією в післявоєнні 20-30 роки, були масове безробіття та недовантаження виробничих потужностей. В проміжку між 1922 - 1927 роками число безробітних тут ніколи не опускалося нижче 1 млн. Найвищого рівня одна досягла в 1932 р. (а це розпал кризи), коли без роботи залишилось 2829 тис. робочих, що складає 22,1% застрахованих. Якщо в 1924 р. в Уельсі безробітних серед застрахованих було 8,6 %, то в 1932 – 36,5 %, в Шотландії в 1927 р. безробіття склало 10,6 %, то в 1932 – 27,7 % (Д. Р. Кемпбелл “Деякі економічні ілюзії в лейбористському русі”, 1969, с. 77). “Нужденна людина не є вільною” – гасло того дня. А це вже не капіталістична ідеологія. Втручання держави в економіку – характерна риса цього часу для Європи та США, включно з націоналізацією та корпоратизацією. Наближується “змішана економіка”.

Англійські уряди, у тому числі і лейбористи, які очолили його в 1924 р., працювали під гаслом «ми можемо подолати безробіття». Уряди Англії експериментували рівнем відсотка у пошуках виходу як в післявоєнні 20-і роки, а особливо в роки Великої депресії 1929 - 1932 рр. Не говорячи вже про проблеми грошового обігу, який також піддався експериментам.
Основна робота Кейнса “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” присвячена цим питанням. Після виходу у світ цієї роботи з'явилася брошура лейбориста Роуса “Містер Кейнс і лейбористський рух”, в якій ставить питання: “що відділяє зараз містера Кейнса від лейбористського руху?” і відповідає: “як я можу вважати, нічого не відділяє”. Коли ми подивимось на результати його аналізу сучасного суспільства, то виявляється неможливим знайти які-небудь відмінності, між ним і тим, що досягнуто лейбористським рухом» (цитується “Критика економічних теорій правих лейбористів” 1960г., с. 331). Автор прав, соціальні ідеали Кейнса, а ми їх розглянемо нижче, близькі до лейбористських.

Хоча проблеми зайнятості праці з’являються ще в Греції і Римі, але вони розв'язувалися в гаслі: “хліба і видовищ”. Але в умовах ринкових відносин, один з ранніх випадків посилання на безробіття як на підставу для заборони імпорту товарів можна знайти у Флоренції в 1426 році. Англійське законодавство з цього питання сходить принаймні до 1445 р. Соціальні і економічні проблеми широко обговорюються в Англії в середині ХVI в. “достаток іноземних товарів, що доставляється щорічно до Англії, не тільки породив брак грошей, але й підірвав всі ремесла, що забезпечували можливість заробляти гроші на їжу і пиття багатьом простим людям, які тепер вимушені жити безробітними, жебракувати і красти”.

Але цей соціальний продукт в гільдійскій системі практично не продукувався. Він міг з’явитися тільки через зовнішні чинники – конкуренцію зарубіжних виробників.

Індустріалізація породила безробіття в масовому масштабі. Проте економісти класичної школи затверджували, що цей феномен результат дії недосконалої конкуренції, але “невидима рука” відновить рівновагу.
Кейнс виступив проти цього постулату. Саме зайнятість в широкому значенні слова – об’єкт дослідження. Саме проблема безробіття не вирішуване питання сучасної економічної системи. Безробіття вимушене – тобто стан цієї системи – її найтяжча вада. Вона народжується, посилюється, становиться лихом індустріальної цивілізації.

Питання про величину наявних ресурсів, тобто кількості населення, яке може бути зайняте, об’ємах природних багатств і накопиченого капітального устаткування часто потрактувало описово. Причому часто теоретична сторона проблеми, чим визначається дійсна зайнятість наявних ресурсів – рідко досліджувалося скільки-небудь детально. “Я маю на увазі не те, що дану тему взагалі продивилися. Але теорію, що була в її основі, вважали простою і очевидною”.

В основу своєї теорії Кейнс поклав пріоритет праці. Він визнає чинники виробництва, але розглядає їх як своєрідну фондоозброєність праці. На наш погляд цей оригінальний підхід сформувався у Кейнса в його роботах, пов'язаних з версальським договором, аналізом причин, що породили першу світову війну. Кейнс дав блискучий аналіз ситуації до 1914 року в Європі і США.

Кейнс однією з причин подій 1914-1918 років вважає проблему взаємозв'язку зростання населення і необхідного продовольства. Темпи зростання населення Європи її чисельності останньої третини XIX століття випереджає зростання продовольчих продуктів. Аграрна технологічна революція певною мірою сповільнилася. Хімія ще не вийшла на відкриття виробництва мінеральних добрив, хоча стрімкий розвиток с/г машинобудування дозволив прискорити терміни збору урожаю, тим самим скорочення втрат.

Аграрна криза 80-х років важко відобразилася на економічному стані землеробів. Різке падіння цін ударило по інвестиційних можливостях. Це була загальна ситуація в Європі, у тому числі і в Німеччині. Населення в Німеччині в 1870 році дорівнювало 40 млн., до 1892 – 50 млн., а до 30 червня 1914 року – 68 млн. В роки, що безпосередньо передували війні, щорічний приріст доходив до 850 тис., з населення незначна частина емігрувала. Цей сильний приріст став можливий лише завдяки глибокому перетворенню економічної структури країни. Із землеробської країни Германія перетворилася на величезну і складну індустріальну машину, робота якої ґрунтувалася на рівновазі багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Щоб знайти заняття у себе удома для населення і засобу, що все росте, для закупівлі матеріалів за кордоном, Німеччина повинна була забезпечити цій машині повний хід.

Щоб зрозуміти сучасне положення ми повинні ясно уявити собі яким надзвичайним центром стала середня Європа, завдяки розвитку німецької системи. “населення Німеччини і Австро-Угорщини разом майже дорівнювало населенню всієї північної Америки. В цих числах лежить військова сила центральних держав. Проте якщо позбавити їх коштів для існування, які навіть війна не скоротила скільки-небудь значно, залишаються навряд чи меншою небезпекою для європейського порядку”.

Тут чітко змальована ситуації життєвого простору для довоєнної Німеччини до версальського договору, Німеччини після нього. Кейнс наводить дані про зростання чисельності населення Росії, вони склали в роки попередні 1914 р. 2 млн. чол. щорічно, що “було, проте одним з найкращих явищ останніх років» Кейнс.

Ситуації що породила війну 1914 - 1918 рр. була розглянута з позиції соціал-демократії в Маніфесті Базельського Конгресу II Інтернаціоналу. Оцінка ситуації дається з погляду політичної. Але у війні були і економічні корені. Було встановлено, що в кінці 19 в. Англія втратила свою першість в світовій економіці. На світову арену виходить США і Німеччина, маючи в своєму розпорядженні наймогутніший індустріальний потенціал. Франція займає четверту сходинку в списку індустріальних країн. До франко-прусської війни чисельність населення була однаковою, але Франція була багатішою. До 1914 р. чисельність населення Німеччини була майже на 70 % більше, ніж у Франції. Кейнс підкреслює “вона стала однією з перших промислових націй всього світу і технічна спритність і засоби для створення майбутніх багатств не мали собі рівних.

Але територія або «життєвий простір» в Європі і в тій же Німеччині не збільшилася. Правда після франко-прусської війни Німеччина відчужила у Франції Ельзас і Лотарингію, що поза сумнівом сприяло зростанню економічної і військової потужності Німеччини. Були спірні території з Бельгією, Польщею, Чехословаччиною, Францією, ці території колись входили до складу різних німецьких держав або завойовані та анексовані тевтонськими лицарями в Польщі.

Не на залізі і крові процвітала Німеччина останньої третини 19-початку 20 ст., а її індустріальна потужність росла на залізі і вугіллі Ельзасу і Лотарингії, і того ж Руру.

Не менше важливе положення Кейнса про те, що до 1914 року ситуація взаємозалежності чисельності населення і ресурсів продовольства зазнала зміни порівняно з періодом до 1870 р. “До 1870 р. Європа узята в цілому могла самостійно задовольняти свої головні потреби. Після 1870 р. шляхом поступового розвитку в Європі створилося в широкому масштабі таке положення, подібного якому не знає історія і разом з тим протягом найближчих 50 років умова її економічного життя зробилися нестійкі і незвичайно. Наполеглива потреба населення в їжі вже раніше задовольнялася доставкою продуктів з Америки; тепер вперше в історії в цьому відношенні відбувся повний переворот”. Зростання чисельності населення забезпечувалося зростанням продовольства. Аграрна технологічна революція, з’єднавшись з індустріальною привела до зростання виробництва, як в сільському господарстві, так і в промисловості. Це пропорційно збільшило по Кейнсу дохід. Доходи інвестувалися в нові райони планети, там розвивався транспорт для перевезень харчових продуктів до Європи. Благополуччя панувало в Європі.

Зростання чисельності населення в Європі давало можливість зростанню числа емігрантів до Америки, де вони могли почати розробку нових земель, накопичені в Європі капітали стали тут джерелами інвестицій в розвиток транспорту як залізничного, так і морського. Але до 1914 р. в США чисельність населення і продовольчі ресурси вирівняли. Можливість експорту відкривалася тільки в урожайні роки.

Так Європа опинилася в ситуації, про яку говорив Мальтус в кінці XVIII століття. Кейнс досліджує особливості психології суспільства в Європі. Громадський порядок був налаштований так, що значна частина зростаючого доходу поступала в розпорядження одного суспільного класу, який все менш мав бажання спожити його цілком. Нові багачі XIX століття не були схильні до надмірних витрат і віддавали перевагу владі, що доставляється новим вживанням капіталів в економічній діяльності, насолодою безпосереднього споживання... саме нерівність розподілу багатств дала можливість нескінченного їх накопичення і постійних удосконалень, що відрізняли наше століття від передуючих. В цій обставині лежить головне виправдання капіталістичної системи.

“...Зростання і розвиток цієї чудової системи, були засновані на містифікації і обмані. Робочий клас підкоряється їй в наслідок свого неуцтва і безсилля, він був примушений, підкорятимуться їй завдяки примушенню, навіюванню і приманкам. Положення, в якому він знаходився, давало йому нікчемну частку цього пирога. Так борг “заощадження” зробився головною чеснотою нашого часу, а зростання пирога – предметом його релігії. Принцип збереження пирога виховував всі ті інститути пуританізму... Заощадження мало на увазі старість або благополуччя дітей. Діяльністю суспільства керував несвідомий інстинкт... Війна показала всім можливість негайного споживання, вона показала багатьом даремність стриманості. Так був відкритий обман; робочий клас вже, мабуть, не погодиться більше жертвувати собою для інших, а клас капіталістів, невпевнених в своєму майбутньому, схоче повніше скористатися своєю свободою насолоджуватися, поки вона ще належить йому, і цим наблизить годину конфіскації свого майна”.

Таким чином, Кейнс вже на початку 20-х років приходить до висновку про значення психологічних чинників в соціально-економічному розвитку суспільства.

Версальський договір був найбільшою помилкою, яка привела до другої світової війни. По-перше, він відобразив стару психологію. “річ у тому, що сили, що управляли життям XIX століття, вчинили свій шлях і вичерпали самі себе. Економічні мотиви і ідеали колишніх поколінь більше не задовольняють нас; ми повинні знайти новий шлях і нам знову доводиться відчувати нездужання, врешті-решт, навіть муки народження на світло нового індустріального порядку”.

По-друге, версальський договір позбавив Германію індустріального шляху розвитку. А саме він дав народу Німеччини високий життєвий стандарт. Вона була першим покупцем в Росії, Норвегії, Голландії, Бельгії, Швейцарії, Італії і Австро-Угорщині. Вона була другим покупцем Великобританії, Швеції і Данії, третім покупцем у Франції.

Для багатьох країн вона була постачальником капіталу. Німеччина несла сюди не тільки машини, але і організацію, у тому числі і психологію суспільства, у тому числі країну Обломових, де відбулася Велика Жовтнева революція. Заслуговує уваги виведення Кейнса: “великі історичні події часто бувають слідством вікових змін в чисельності населення, а також і інших фундаментальних економічних причин; завдяки своєму поступовому характеру ці причини вислизають від уваги сучасних спостерігачів, які бачать в подіях слідство помилок державних людей або фанатизму атеїстів. Таким чином надзвичайні події останніх двох років в Росії колосальні потрясіння суспільства, яке перекинуло все, що здавалося найміцнішим: релігію, основи власності, землеволодіння рівно як політичний порядок і станову ієрархію, є, мабуть, більше наслідком зростання населення, ніж діяльності Леніна або помилок Миколи вельми можливо, що руйнівні сили надмірної плодючості раси грають велику роль в розриві кайданів, що накладаються на народ умовностями, ніж могутність ідей або помилки аристократії”.

І Кейнс проголошує: “Ми повинні знайти новий шлях. Велика Депресія 1929-1933 року підтверджує і вимагає пошуку нового шляху. В економічний аналіз суспільного відтворювання разом з об'єктивними чинниками вводиться суб'єктивна – психологія суспільства в умовах нового індустріального порядку: психологічне відчуття споживання, психологічна відчуття переваги ліквідності і психологічна оцінка ефективності інвестицій як прояв основного психологічного закону нового часу: відома частина доходу не вступає в споживання, а вступаючи, збільшує цей дохід, індустріальний прогрес. Депресія змінила одну з рис ментальності громадянина ринкової економіки. Капітал утворюється в результаті не схильності до заощадження, а у в результаті попиту, обумовленого поточним і перспективним споживанням”. Ведучий чинник прогресу нового індустріального порядку – ефективний попит.

Цей методологічний підхід складає основу концепції за загальним визнанням геніального Дж. М. Кейнса.

Природно, що Кейнс повинен був піддати критиці постулати класичної теорії. Вона “панує над практичною і економічною думкою правлячих і академічних кругів нашого покоління. Я приведу докази того, що постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку він розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги”.

Класична загальна теорія покоїлася на аналізі вартості і розподілу. Кейнс висуває і створює свою теорію на основі особливої ролі ефективності сукупного попиту в трактуванні, відмінному від класичної школи.
Сукупний ефективний дохід є базовим поняттям кейнсіанської концепції. Оригінальність аналізу цієї категорії укладено в тому, що Кейнс за початковий пункт бере практичну діяльність підприємця. А початковий етап її полягає в тому, що він здійснює витрати двоякого: а) виплати власникам чинників виробництва – факторіальні витрати при даному рівні зайнятості; б) виплати іншим підприємцям вплетеними в техніко-технологічний ланцюг його діяльності, а також неминучими витратами в його діяльності – витратами використовування при даному рівні зайнятості (натяк на те, що функціонування ринку чогось коштує). У результаті повинен бути прибуток підприємця.

“В тих випадках, коли аналіз економічної кон'юнктури ми проводимо з позиції підприємця, сукупний дохід (тобто факторіальні витрати плюс прибуток), одержуваний при даному рівні зайнятості, доцільно назвати виручкою від цієї зайнятості. З іншого боку – сукупна ціна пропозиції продукції при даному об'ємі зайнятості є очікувана виручка, яка якраз і спонукає підприємця представити попит на працю, рівну саме цьому рівню зайнятості”.

Ще раз підкреслюємо, що Кейнс початковим в аналізі сукупного доходу бере економічні дії підприємця. Дохід підприємця є перевищення вартості виготовленої продукції над витратами при даному рівні зайнятості. Для суспільства ж сукупний дохід дорівнюватиме факторіальним витратам, а це дохід власників чинників виробництва плюс підприємницький прибуток. Основу цієї схеми складає рівень зайнятості праці з його технічною, технологічною, ресурсною озброєністю.

“Отже, якщо припустити, що стан техніки, об'єм застосованих ресурсів і питомі (на одного працівника) факторіальні витрати незмінні, то рівень зайнятості як на окремому підприємстві, або в одній галузі так в цілому по господарству залежить від суми виручки, яку підприємець розраховує одержати за власну продукцію. Підприємець прагнутиме довести об'єм зайнятості до рівня, на якому він має намір мати найбільше перевищення виручки над факторіальними витратами”.

Сукупний попит – це сукупна ціна пропозиції продукції, а сукупна пропозиція – виручка, очікувана підприємцем на базі відповідної зайнятості. Основа першого і другого – зайнятість праці, так як пріоритет праці виступає абсолютно виразно.

Як видно в поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції Кейнс вкладає інше, ніж класична схема, зміст.

“Позначимо сукупну ціну пропозиції продукції при зайнятості N через Z. Взаємозв’язок між Z і N, яку можна записати у формі Z = f (N) назвемо функцією сукупної пропозиції. Виручку, очікувану підприємцем при зайнятості N людина, позначимо через D; взаємозв'язок між D і N, який можна записати у формі D = f (N) назвемо функцією сукупного попиту.

Якщо при даній величині N очікувана виручка більше, ніж очікувана ціна пропозиції, тобто якщо D більше Z, то підприємці прагнутимуть збільшити зайнятість понад N (якщо навіть конкуренція їх один з одним через залучення чинників виробництва приведе до підвищення витрат) до такої величини N, при якій Z стала б рівним D. Таким чином, рівень зайнятості визначається точкою перетину функцій сукупного попиту і сукупної пропозиції. Саме в цій точці очікуваний підприємницький прибуток буде найбільшим. Величину D в тій точці кривої функції сукупного попиту, де вона перетинається з функцією сукупної пропозиції, назвемо ефективним попитом”.

Кейнс дає ще одне визначення поняття ефективного попиту. “Об’єм витрат праці N, на яку підприємці пред'являють попит, залежить від очікуваних витрат суспільства на споживання (D1) і від очікуваних витрат на нові інвестиції (D2). D = D1 + D2 і є те, що ми раніше визначили як ефективний попит”. Проблема сукупного ефективного попиту проходить у Кейнса у всьому аналізі споживання, інвестицій, ефективності капіталу, норми відсотка, грошей, зайнятості, інфляції і дефляції і ін.

Так він говорить, що первинний імпульс до збільшення попиту дається зростанням споживання. Із зростанням ефективного попиту зайнятість ресурсів зростатиме в точній пропорції із збільшенням ефективного попиту викликаної зростанням кількості грошей. Коли ж буде досягнута повна зайнятість всіх чинників, то з того часу одиниця заробітної платні і ціни ростимуть в точній пропорції із збільшенням ефективно попиту і т.д.

Рівноважний рівень зайнятості залежить від: а) функції сукупної пропозиції, б) схильності до споживання і в) обсягу інвестицій D2. Це і є суть загальної теорії зайнятості.

Кейнс розглядає історію питання ефективного попиту. Він розкриває причини того, чому проблема ефективності попиту випарувалася після Мальтуса з економічної літератури.

Він пов'язує це з соціальними коренями підтримки громадськістю концепції Рікардо, що нехтує функцією сукупного попиту. “Теорія Рікардо у багатьох відношеннях вельми підійшла тому середовищу, до якої вона була звернута. Вона приводила до висновків, цілком несподіваним для непідготовленої людини. Рікардіанське навчання, запропоноване на мову практики, вело до суворих і часто неприємних висновків, що додавало йому відтінок чесноти....Властями імпонувало, що це навчання пояснювало багато проявів соціальної несправедливості і очевидної жорстокості як неминучі витрати прогресу, а спроби змінити таке положення виставляло як дії, які можуть в цілому принести більше зла, ніж користь”.

Не береться до уваги ефективний попит і у класичної школи.
Від аналізу сукупного ефективно попиту Кейнс переходить до “аналізу схильності до споживання, граничної ефективності капіталу і теорії відсотка – три головні проблеми в нашому теперішньому знанні”.

Як вже зазначалось в дослідженні економічних процесів Кейнс виходить з пріоритету праці. Функціонування інших чинників виробництва відбувається як органічна складова праці.

Очевидно неминучість появи понять, що розкривають цей початковий початок: одиниця праці, грошова одиниця.

“Я переконаний в тому, що багатьох непотрібних ускладнень вдається уникнути, якщо при аналізі функціонування економічної системи в цілому суворо обмежуватися двома одиницями вимірювання: грошовою одиницею і одиницею праці”.

Визначальна роль в ефективному попиті належить доходу. Це знакове поняття в концепції. Взаємозв'язок доходу і зайнятості виражений у формулі, де дохід, очікування якого стимулюватиме досягнення рівня зайнятості. Серед понять, що вводяться в оборот є “короткострокового і довгострокового припущення як фактора, що визначає розміри виробництва і зайнятості. “Стан розрахунків на майбутнє весь час піддається змінам, так що нові припущення як би накладається на старі. Тому економічний механізм в кожний даний момент випробовує вплив багатьох чинників, пов'язаних з різними минулими станами розрахунків на майбутнє”.

“Вирішення питання про те, споживати або не споживати залежить від індивідуума; так само йде справа і з рішення питання інвестувати чи ні... ми вживатимемо поняття схильність до споживання замість поняття схильність до заощадження”. Кейнс, як відомо, встановив, що одним з важливих наслідків Першої світової війни було висунення на перший план особистого споживання. Цей базис розгортається в економічному аналізі пріоритетом схильності до споживання порівняно із схильністю до заощадження.

Соціальні ідеали Кейнса висловлюються в основному в 24-му розділі “Прикінцевих зауважень про соціальну філософію, до якої може привести загальна теорія”.

Автор різко констатує: «Найзначнішими вадами економічного суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість, а так само довільний і несправедливий розподіл багатства і доходів». Він відзначає, що з кінця XIX ст. були введені прибутковий, додатковий прогресивний податки зі спадку, що зумовило значне зменшення диференціації багатства і доходів. Але виникла й опозиція, яка стверджувала, що через податкові вилучення можна зменшити стимули до нагромадження багатства, а значить, і зростання інвестиційних ризиків. Опоненти вважали, як уже наголошувалося, що зростання капіталів залежить від заощаджень багатих людей за рахунок їх надлишків. Але, як довів Кейнс, до досягнення рівня повної зайнятості зростання капіталу взагалі не стимулюється слабкою схильністю до споживання, а навпаки, стримує його. У сучасних умовах зростання багатства не тільки не залежить від стриманості спроможних людей, як завжди думають, але швидше за все стримується ним.

Кейнс упевнений, що є соціальні і психологічні виправдання значної нерівності доходів і багатства. Він говорить, що є такі види людської діяльності, для успішного здійснення яких потрібна меркантильна зацікавленість і загальні умови приватної власності на капітал. Небезпечні людські схильності, той же нарцисизм, краще спрямувати на «заробляння грошей, інакше вони можуть знайти вихід в жорстокості, нерозсудливому прагненні до влади і впливу та в інших формах самозвеличення».

У скороченні нерівності розподілу багатства в майбутньому певна роль належить теорії процента. До Кейнса високу норму процента виправдовували необхідністю створення достатньої спонуки до заощадження. У Кейнса протилежна думка: “Ми показали, що величина ефективного заощадження неминуче визначається розмірами інвестицій і що збільшенню розміру останніх відповідає низька норма процента, ¼нам вигідніше знижувати норму процен­та до такого її відношення до величини граничної ефективності капіталу, за якого буде забезпечена повна зайнятість”.

Кейнс підкреслює, що гранична ефективність капіталу зі збільшенням маси капіталу веде до зниження норми процента. Навіть можливе настання моменту, коли процент стає величиною нескінченно малою, — це, за Кейнсом, означало б евтаназію рантьє, а отже, евтаназію частини капіталістів, що мають нагоду експлуатувати обумовлену недостатністю цінність капіталу, що дедалі збільшується. Це положення відобразило ситуацію у Великобританії в податковій політиці лейбористського уряду.

Кейнс уважає, що банківська політика на норму процента не може забезпечити оптимального розміру інвестицій, що достатньо широка соціалізація інвестицій виявиться єдиним засобом, щоб забезпечити наближення до повної зайнятості. (У країнах з державним регулюванням була повна зайнятість.) Це не повинно виключати всякого роду компроміси і способи співпраці держави з приватною ініціативою. Але, крім цього, немає очевидних підстав для системи державного соціалізму. Не власність на знаряддя виробництва істотна для держави. Якби держава могла визначати загальний обсяг ресурсів, призначених для збільшення знарядь виробництва і основних ставок винагороди власників цих ресурсів, цим було б досягнуто все, що необхідно. Заходи соціалізації можна вводити поступово, не ламаючи усталених традицій суспільства. А звідси недалеко й до соціалістів і християнських демократів з їхньою мораллю.

“Утвердження централізованого контролю потребує значного розширення функцій держави, але має зберегтися можливість традиційної переваги індивідуалізації. Але найціннішим є індивідуалізм, якщо він може бути очищеним від дефектів і зловживань, це найкраща гарантія особистої свободи в тому розумінні, що як порівняти з усіма іншими умовами він надзвичайно розширює можливості для здійснення особистого вибору. Він служить також кращою гарантією різноманітності життя, що прямо випливає з широких можливостей особистого вибору, втрата якого є найбільш вагомою з усіх втрат у гомогенній чи тоталітарній державі. Бо це різноманіття збереже традиції, які є втіленням найбільш правильного та успішного вибору попередніх поколінь”.

Як ми бачимо, автор чітко виступає за економічну систему ринкової економіки з втручанням уряду в її функціонування. Це змішана економіка. Ринковий капіталізм нестабільний. Немає автоматичного механізму його регулювання. На міжнародному рівні змі­шана економіка домінуватиме не більше ніж 25 років. Нова система миру, яка об’єднає індивідуалізм та державу, може бути більш сприятлива для збереження миру, ніж стара. Існує природна войовничість народів, але найбільше значення мають економічні причини війни, а саме надзвичайне зростання кількості населення та конкурентна боротьба за ринки. Утім якщо народи навчаться забез­печувати для себе повну зайнятість за допомогою внутрішньої політики (та додамо, якщо вони зможуть до цього ж досягти рівноваги в динаміці населення), тоді не має бути потужних економічних сил, розрахованих на протиставлення інтересів однієї країни інтересам сусідів. Міжнародна торгівля вже не була б ареною зіткнень.

За відповідного ефективного попиту, щоб досягти приросту світового багатства, не потрібно виняткових умінь та надзвичайного везіння, а достатньо середніх здібностей та вдачі. Цей ефективний попит залежить від держави та її інвестиційної політики. Економіка капіталізму недосконала, серед її вад — циклічність. Кейнс уважає, що втручання держави не змінює циклічності (він прибічник теорії циклів Кондратьєва). Вона пов’язана з механізмом коливання граничної ефективності капіталу. Початок циклічних коливань — бум, на останній стадії якого ще є оптимістична оцінка очікуваної діяльності капітальних благ. Але, коли починається паніка, вона набуває раптової катастрофічної сили, що сприяє різкому падінню ефективності капіталу, виникає зростання ліквідності, а отже, і зростання норми процента. Але державна бюджетна, кредитно-інвестиційна політика може послабити спад та посилити піднесення. Ці інвестиції бажано спрямувати в галузі, що не виробляють предметів споживання.

Кейнс уважає, що інвестування громадських робіт та його механізм оздоровлення економіки прийнятні для різних часів і цивілізацій. Отже, зайнятість, а також сукупний дохід зростатимуть, якщо інвестиції йдуть і на громадські роботи: або на будівництво надзвичайно дорогих споруд, або на будівництво єгипетських пірамід, або на добування золота на значних глибинах. Кейнс робить висновок, з яким не може погодитися добропорядний економіст: “Стародавній Єгипет був удвічі щасливішим і, безумовно, завдячував своїм казковим багатством тому, що він розпоряджався двома такими видами діяльності, як будівництво пірамід і добування дорогоцінних металів, плоди яких не могли безпосередньо задовольняти потреби людини і не використовувались для споживання, а отже, у міру збільшення достатку не втрачали своєї цінності. Ми стали надто передбачливими, нас важко відрізнити від “благородних фізіократів”. Ми тепер надто ретельно оцінюємо кожне рішення перед тим, як збільшити “фінансовий час”, який покладаємо на нащадків, на будів­ництво будівель, що призначені для наших дітей. У нас немає таких легких способів позбавлення страждань, заподіяних безробіттям”.

Але якщо народи навчаться забезпечувати собі повну зайнятість за допомогою внутрішньої політики і якщо вони зможуть досягти рівноваги в динаміці населення, тоді не повинно бути могутніх економічних сил розв’язання проблем не мирним способом. Кейнс розуміє складність сучасної ситуації. Потрібні ідеї, які мають хоч який-небудь шанс на успіх. Тож ідеї економістів і політичних мислителів — і коли вони мають рацію, і коли вони помиляються — мають набагато більше значення, ніж заведено думати. Насправді тільки вони і правлять миром.

Розділ VІІІ (ЗМ 8). Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ )

Тема 8.1. Основні тенденції розвитку світового господарства у другій половині ХХ ст.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді розширеного конспекту)

1. Тенхнологічна революція середини 70-х рр. та її вплив на економічні процеси.

Першість Великобританії у ХІХ ст. та США у ХХ ст. ґрунтується на технологічному переважанні за широким колом промислових галузей. Приблизно 100 років тому продуктивність праці у Великобританії вдвічі перевищувала продуктивність праці інших розвинутих на той час країн світу.

Уже у другій половині ХХ ст. науково-технологічний поступ виявився в основі триполюсної будови сучасної світової економіки, що призвело до розширення розриву між розвинутими країнами й тими, що розвиваються. Цей розрив набуває ефекту “снігової кулі”: для засвоєння, розвитку та перетворення в реальну продукцію досягнень країнам, які перебувають на периферії світового розвитку, необхідне нагромадження певної критичної маси як нематеріальних факторів (освітніх, наукових, культурних), так і матеріальних, серед яких найвагомішим постає створення дослідницької інфраструктури та здійснення наукового пошуку, розробок і створення на їхній основі нових видів продукції.

Прогрес означає рух уперед, поступальний розвиток по висхідній — від менш досконалих до досконаліших форм, від нижчої якості або сутності до вищої, розвинутішої системи.

Технологія охоплює методи, системи і пристрої, які є результатом наукових знань, для застосування їх із практичною метою.

Науково-технологічний поступ був започаткований промисловою революцією кінця ХVIII — початку ХІХ ст., коли технологічні способи виробництва з використанням машинної праці почали витісняти процеси, засновані на ручній праці. Машинна індустрія залучила до процесу виробництва нові сили природи (пару, електроенергію), і це потребувало нових наукових теоретичних пошуків та інтенсивного розвитку традиційних і нових наукових дисциплін: математики, механіки, фізики, хімії, досягнення яких стали основою виникнення сучасної великої промисловості, сучасних технологій, нових галузей промисловості, у результаті чого посилився суспільний поділ праці та змінювалося економічне мислення робочої сили — людини.

Сучасний стан НТП характеризується широким запровадженням засобів автоматизації в усі сфери виробничої і господарської діяльності людини: застосуванням кібернетики; комп’ютерних систем; інформаційних технологій, що сполучають комп’ютер та сучасні засоби зв’язку; створенням нових матеріалів (полімерів, кераміки, нових сплавів та композиційних матеріалів); поширенням нових наукових напрямів, зокрема біотехнології, на основі якої вдосконалюються медицина, фармацевтика, сільське господарство, хімічна промисловість. Автоматизація виробництва висунула нові вимоги до робочої сили, які передбачають якісно ви­щий рівень духовності, освіти, фізичних і розумових здібностей, творчих обдарувань особистості, організаторських здібностей.

У розвитку технологій вирішального значення набуває наука, що на сучасному етапі перетворилася на безпосередню ефективну продуктивну силу суспільства, визначаючи НТП, який виявляється як поступальний, органічно взаємопов’язаний розвиток науки і технологій. НТП зумовлює еволюційні та революційні зміни у сфері технологічного способу виробництва, і на їхній основі — зміни інших елементів економічної системи (відносин економічної власності, техніко-економічних, організаційно-економіч­них і господарського механізму) та всієї сукупності суспільних взаємин — соціальних, політичних, правових тощо. У той же час НТП сам є наслідком загального соціально-економічного, промислового і культурного розвитку суспільства, зумовлюється рівнем цього розвитку і спрямований на розв’язання комплексу економічних, соціальних та культурних проблем, що стоять перед багатогалузевим господарством країн, із урахуванням зростання населення та суспільних потреб.

Остання третина ХХ ст., відповідно як і в останніх третинах ХVІІІ та ХІХ століть, ознаменувалась черговою науково-технічною революцією, що переросла на кінець ХХ – початок ХХІ ст. в технолого-інформаційну революцію. Говорячі про НТР, необхідно зазначити, що вона тісно пов’язана з науково-технічним прогресом. Науково-технічний прогрес, іншими словами, прогрес науки, техніки та технології супроводжується значною кількістю факторів, що тією чи іншою мірою впливають на суспільний розвиток. Сукупність цих факторів обумовила дві форми науково-технічного прогресу – еволюційну та революційну.

Якщо еволюційна форма НТП становить собою порівняно повільне удосконалення традиційних науково-технічних основ виробництва, то при революційній формі, яка сьогодні переважає, забезпечується більший ефект, знані масштаби та прискорені темпи виробництва. Саме революційна форма НТП втілюється в науково-технічній революції, чи НТР.

Термін “науково-технічна революція” ввів у науковий обіг Дж. Бернал у своїй роботі “Світ без війни” (1960 р.) . Досягнення науки в сучасних умовах настільки великі, що вони виявляють суттєвий вплив не лише на сферу виробництва, але й на всі інші сторони життя суспільства. Іншими словами, науково-технічна революція – це корінні перетворення в системі наукового знання і в техніці, сукупність взаємопов’язаних переворотів у різноманітних галузях матеріального виробництва, що здійснюються на основі переходу на нові науково-технічні принципи.

Науково-технічна революція проходить три стадії у відповідності з тими змінами, що відбуваються у матеріальному виробництві. Такі зміни стосуються не лише ефективності виробництва, у тому числі й продуктивність праці, але й факторів, що обумовлюють її зростання. Загально прийнято визначати такі наступні етапи розвитку науково-технічної революції:

• науковий, підготовчий;

• сучасний (перебудова технічної та галузевої структури національного господарства);

• великого автоматизованого машинного виробництва.

Перший етап можна віднести на початок 30-х рр. ХХ ст., коли розробки нових наукових теорій машинної техніки та нових принципів розвитку виробництва передували створенню принципово нових типів машин, обладнання, технології, що потім знайшли своє використання під час підготовки до другої світової війни. В цей передвоєнний період в науці відбувся корінний переворот в багатьох фундаментальних уявленнях про основи оточуючої природи, а в виробництві спостерігався бурхливий процес подальшого розвитку техніки та технології. На цьому етапі наука використовувалася обмежено, не стільки для розвитку виробничого процесу взагалі, скільки для створення машин та інших засобів праці. Техніка та технології в цей час ще значною мірою залежали від участі людини у виробництві, а не від об’єктивних наукових основ виробництва.
Вихідним моментом для наступного етапу розвитку НТР була розробка якісно нових наукових теорій та принципів. Епоха другої світової війни співпала з початком другого етапу НТР. Найбільш передовою у науково-технічному відношенні країною на той час були Сполучені Штати Америки, що, зрозуміло, було не випадково. Цьому сприяв ряд важливих факторів: ще під час першої світової війни США мали величезні воєнні замовлення, що позитивно вплинуло на їхню економіку; США не вели воєнних дій на власній території; не мали застарілого обладнання в промисловості; володіли багатими і винятково сприятливо розташованими природними покладами; з надлишком володіли кваліфікованою робочою силою.

Суть цього етапу полягала в технічній та галузевій перебудові, коли в матеріальному виробництві створювалися матеріальні передумови для наступного корінного перевороту в системі машин, технології виробництва, в структурі провідних галузей промисловості і всього національного господарства.

У колишньому Радянському Союзі і Україні, яка перебувала у його складі, другий етап НТР із-за Великої Вітчизняної війни і величезних втрат почався набагато пізніше – після відновлення зруйнованого війною господарства. Набагато раніше другий етап НТР почався в головних країнах Західної Європи – Великій Британії, Франції, ФРН, Італії.

На третьому етапі НТР виникло велике автоматизоване машинне виробництво. Останні десятиліття відмічені випуском великої кількості різноманітних автоматичних станків та автоматичних станочних ліній, створенням участків, цехів і навіть окремих автоматизованих заводів. Але це не позбавило їх суттєвих недоліків: виявилася так звана криза автоматизації як результат внутрішніх суперечностей розвитку автоматичної техніки. Поряд із цим важливою особливістю цього етапу розвитку промисловості є все більш прискорювана заміна одних видів продукції, що виробляється, іншими, що потребує відносно частої переналадки обладнання. Також нові вироби стають все складнішими в обробці.

Говорячи про третій етап розвитку НТР, необхідно зазначити, що в ньому створюються передумови для наступного переходу до великого автоматизованого виробництва також в галузі предметів праці та технології: нові технологічні методи викликають до життя нові предмети праці і навпаки. Нові технологічні методи (поряд з автоматизованими засобами виробництва) немовби відкрили нові споживні вартості у “старих” предметів праці.

У зв’язку з тим, що в розгортанні НТР втілюється сучасна, революційна форма НТП, часто відбувається ототожнення понять науково-технічна революція та науково-технічний прогрес, хоча в економічній літературі кожне з них розглядається самостійно. НТП та ТНР обумовлюють один одного, так як кількісне накопичення порівняно невеликих змін в науці та техніці в кінці кінців призводить до до корінних якісних перетворень у цій галузі, а після переходу до нової техніки та технології революційні зміни переростають в еволюційні.

Науково-технічний прогрес не можна представити як просту суму його складових елементів чи форм їх прояву. Вони знаходяться в тісній органічній єдності, взаємно обумовлюючи та доповнюючи один одного. Це безперервний процес виникнення наукових та технічних ідей і відкриттів, їх реалізації в виробництві, морального старіння техніки та заміни її новою, більш продуктивнішою. Характерним є те, що сучасна науково-технічна революція, переросла в технолого-інформаційну, про що мова буде йти нижче.

Але, з появою у 1970 – 1980-х рр. нових виробництв та технологій, старінням ряду виробничих галузей, наприклад, сталеливарної, транспортного машинобудування, вугледобувної, текстильної та інших, дуже тісно пов’язані економічні кризи – як циклічні, так і структурні.

Узагальнюючим показником НТП є стан розвитку технологічного способу виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці, та заміна ним технологічних способів виробництва, заснованих на машинній і ручній праці. На жаль, в Україні на початку ХХІ ст. питома вага ручної праці залишається високою (до 40 %), як і рівень продуктивності праці, який у промисловості наприкін­ці 90-х рр. ХХ ст. був майже у 7—8 разів нижчим, ніж у США, у сільському господарстві — майже в 10 разів, що свідчить про низь­ку ефективність суспільного виробництва, заснованого на застарілих технологічних процесах, предметах праці та недосконалих формах організації виробництва.

З початком розгортання інформаційної революції у 70-ті рр. ХХ ст. законом розвитку НТП стала інформатизація праці, кожної складової виробництва і всього технологічного процесу, що зумовило якісні зміни рівня технічної оснащеності (за сучасним визначенням — рівнем розвитку інформаційних технологій) і самої людини-працівника, рівня розвитку науки, наукомістких галузей, упровадження найсучасніших форм і методів організації виробництва, ступенем застосування нових конструкційних матеріалів (композитних, надчистих, надтвердих), принципово нових технологій (мембранних, плазмових тощо), які, разом із досяг­неннями фундаментальних наук, якісно змінюють оволодіння людиною силами природи (зокрема, ядерною і термоядерною енергією) і змінюють ставлення людини до природи її духовним удосконаленням.

Закономірністю НТП є поступальний розвиток науки, технологій і на їхній основі — виробництва. На сучасному етапі НТП такою закономірністю виявляється випереджувальний розвиток науки за ланцюгом “наука — технологія — виробництво” та чітке розмежування і поділ праці за процесами наукової діяльності: фундаментальні дослідження, прикладні наукові дослідження і на їхній основі — наукові розробки, що залучають поетапне створення нової продукції (експериментальних, дослідних зразків, дослідних партій, промислових зразків і партій, освоєння промислового виробництва).

Фундаментальні наукові дослідження спрямовані на відкриття нових законів розвитку матерії, джерел енергії, суспільства та самого процесу мислення тощо. Такі дослідження мають переважно галузевий характер, охоплюють прикладні науково-виробничі дослідження, проектно-конструкторські та дослідно-експериментальні роботи (НДДКР) і постають проміжною ланкою між наукою і виробництвом, що пов’язує їх в одне ціле.

Поступові кількісно-якісні перетворення у сфері науки, технологічному способі виробництва з частковим удосконаленням наявних та впровадженням нових технологій, технічних засобів, предметів праці, відсутність промислових революцій у межах технологічного способу виробництва, а разом з тим і поступові зміни в економічних відносинах власності, господарському механізмі з поступовим удосконаленням інших підсистем суспільних взаємин відповідають еволюційній формі розвитку НТП. З поступовим нагромадженням якісних зрушень НТП виявляє себе у революційних сплесках здобутку людського розуму, яким відповідають революційні форми науково-технологічного розвитку. Еволюційна форма НТП здійснюється здебільшого в межах одного панівного технологічного способу виробництва й готує ґрунт для переходу менш розвинутого технологічного способу виробництва до більш розвинутого.

Революційна форма НТП утверджує себе в досягненні докорінних, суттєвих змін у розвитку науки, технологій, технічних засобів, предметів праці, інших елементів системи продуктивних сил, що спричинюють якісні та сутнісні перетворення економічної власності, господарського механізму, процесу суспільного виробництва, а також набуття якісних змін іншими підсистемами суспільного виробництва. За умов НТП зв’язок між наукою і технологією стає настільки тісним, що наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу й найдинамічніший елемент суспіль­ного виробництва.

Тема 8.2. Економічна думка у другій половині ХХ ст.

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Економічні погляди Джоан Робінсон.

Магдебурзьке право – право на самоврядування, завойоване в ході комунальних революцій, пізніше надавалося державною владою.

Мікроліти і макроліти – первісні знаряддя праці.

Міста-поліси – міста-держави аристократично-демокра­тич­ного характеру, засновані греками у Північному Причорномор’ї у VI – III ст. до н. е.

Муніципія – у Стародавньому Римі місто з правом самоврядування.

Меркантилізм – напрям економічної думки XVІ–XVІІІ ст., представники якого ототожнювали багатство країни з грішми (золотом, сріблом), розглядаючи гроші як найважливіший засіб економічного зростання, а джерело багатства бачили в зовнішній торгівлі з досягненням активного торговельного сальдо.

Мануфактура – підприємство приватновласницького характеру (як правило), засноване на ремісничій техніці і технології, використанні вільнонайманої робочої сили та зорієнтоване на забезпечення потреб ринку.

“Майстерня світу” – Великобританія к. XVІІІ – п. XІX ст.

Монополії – це великі господарські об’єднання, що перебувають у приватній власності (індивідуальній, акціонерній чи груповій) і здійснюють контроль за ринками за допомогою концентрації матеріальних та фінансових ресурсів, науково-технічного потенціалу з метою отримання монопольного прибутку.

Міжнародний поділ праці –це спеціалізація окремих країн на виробництві певних товарів для потреб світового ринку.

Молоді азійські тигри – Південна Корея, Малайзія, Тайвань, Гонконг та Сінгапур.

“М’яка інфраструктура” - збільшення економічних прав людини – зміцнення прав власності, чесність і відповідальність за виконання контрактів, терпимість до інакомис­лячих, гарантії прав меншин тощо.

Матеріальні активи – основні фонди та оборотні активи у будь-якому вигляді.

Менеджмент - теорія організації і розвитку гнучкого, швидкого, перебудовного, ефективного та динамічного виробничого колективу великої корпорації, в основі якої лежить не фактор виробництва, а фактор продуктивності.

“Меритократія” -влада осіб, які мають найбільші заслуги перед суспільством і приходять на зміну технократам.

Метаекономіка –економіка,де враховується вплив таких потужних неекономічних факторів, як демографія, освіта, нові технології, тип психології людей, рівень культури тощо.

Міжгалузева спеціалізація –це орієнтування на виготовлення окремих видів промислової продукції.

Монетаристська політика - досягнення стабільних темпів приросту грошової маси, що на основі ринкового саморегулювання покликано забезпечити зростання виробництва та високу зайнятість.

“Метатеорія“ економічних систем – за Чаяновим, це можливість співіснування та взаємодія визначених ним п’яти економічних систем, через ринок і ціни. Він переконливо доводить, що сімейно-трудове господарство має більшу стійкість, виживаність, ніж господарство, засноване на найманій праці, оскільки здатне миритися із тимчасовим зниженням ринкових цін, а також схильне виплачувати більш високу орендну плату.

Нобілітет – оточення римських імператорів, яке мало виняткове право на володіння земельними наділами із державного фонду безкоштовно.

Надлишковий продукт – частина продукту, що залишався у первісного виробника після споживання.

Неолітична революція – перехід людства від привласнюючого характеру життєдіяльності до ведення відтворюючого усвідомленого господарства.

“Новий курс Ф. Рузвельта” – економічна програма, що передбачала серію ліберальних реформ, спрямованих на вихід США з економічної кризи, теоретичною основою програми стали погляди англійського економіста Дж. М. Кейнса про державне регулювання економіки для безперебійної роботи ринкового механізму.

“Нова економічна політика“ – термін вперше було вжито на Всеросійській продовольчій нараді 16 червня 1921 року, хоча початком її впровадження вважається прийняття 21 березня 1921 року Х з’їздом РКП(б) постанови “Про заміну розкладки натуральним податком“, що ґрунтувалася на відносно широкому використанні ринкових механізмів і стимулів, її запровадження повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу.

Неолібералізм – течія в некласичній теорії, яка визнає потребу у регулювальному втручанні держави в соціально-еконо­міч­ні процеси, але обмежує його свідомим створенням інституціональних умов, що забезпечуватимуть моделювання бажаного економічного та соціального ладу на основі вільного, конкурентного ринку, що саморегулюється.

Ноу-хау –технічні знання, досвід, секрети виробництва, документально оформлені, передача яких зумовлюється при укладанні ліцензійних договорів та інших угод, оскільки ноу-хау охороняється законодавством.

Неоконсерватизм, або тетчеризм, – радикальна економічна програма уряду консерваторів М. Тетчер, ідеологічною основою якої були такі елементи: сприяння вільному підприємництву; розвиток особистої ініціативи; проповідування крайнього індивідуалізму; повернення суспільства до “вікторіанських цінностей” (повага до закону, порядку, релігії, сім’ї; бережливість, трудолюбство тощо).

Нематеріальні активи – об’єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визначені у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.

Нерезиденти – юридичні особи та суб’єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва), з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Нова економіка - визначається як “економіка знань“, а сама галузь, яка виробляє і розповсюджує інформацію, як “індустрія знань”, а все суспільство – як “суспільство знань”.

Олігополія –панування невеликої кількості фірм, компаній у виробництві та на ринку.

Ордолібералізм -західнонімецька неоліберальна доктрина, що отримала назву від щорічника “Ордо”, який видавався у Фрайбурзькому університеті з 1948 р.

Основний психологічний закон, встановлений Дж. М. Кейн­сом, – закон відставання сукупного споживання від зростання сукупного реального доходу, це пов’язано з тим, що частина національного доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись у господарський оборот.

Община-марка – німецька сусідська община, яка володіла власністю на землю.

Основна продуктивна сила – трудові ресурси, зайняті в основних галузях виробничої діяльності.

Окняжіння – процес одержавлення общинних земель князями.

Оренди– спеціальний податок з селянських та козацьких промислів.

Опціон – стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Посесійна мануфактура – підприємство, створене державою і передане у приватну спадкову власність, засноване на використанні кріпацької праці та вільнонайманої робочої сили.

Подимне – державний податок із селянських та козацьких дворів, який спрямовувався до скарбниці Війська Запорізького.

Перший поділ праці – відділення кочового тваринництва від осідлого ведення господарства.

Патріархальне рабство – система господарських відносин Стародавнього Сходу, яка спиралася на боргове рабство.

“Податний устав” – один із перших письмових документів, що врегульовував фіскальні відносини (Єгипет – 257 р. д. н. е.).

Принципат – у Стародавньому Римі форма рабовласницької монархії, за якої зберігалися республіканські установи, але влада фактично належала одній людині – принцепсу (першому у списку сенаторів); існувала з 27 р. до н. е. до 198 р. н. е.

Пауперизм – масові злидні вільного населення в Римі.

Парцела– невеликий наділ землі, який надавався власником в оренду римським колонам.

Прекарій – довічне володіння земельним наділом.

Пронія– довічне з правом успадкування надання земль та нерухомого майна за умови здійснення військової служби, завдяки їй була створена система військово-податкових ділянок, на яку спирався адміністративний та військовий устрій Візантії в останні віки її існування.

Панські селяни – кріпаки.

Протекціонізм – політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції через пряме або непряме обмеження імпорту товарів.

Первісне нагромадження капіталу – це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності та перетворення у бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню.

Промисловий переворот– це загальносвітовий процес переходу від мануфактурного виробництва з ремісничою технікою і технологією до фабрично-заводського розширеного товарного виробництва, створеного на основі використання машинної техніки і технології та вільнонайманої робочої сили.

“Програма Гіндебурга” – мілітарна господарська програма Німеччини напередодні Першої світової війни, яка передбачала збільшення випуску військової продукції до 75 % від загального обсягу виробництва усієї продукції.

“Просперіті“ (або “американське процвітання“) – цикл економічного піднесення 1922–1929 рр.

План Дауеса, прийнятий на Лондонській конференції 16 серпня 1924 року міжнародною комісією експертів на чолі з американським банкіром Чарльзом Дауесом (термін дії 1924–1929 рр.), передбачав пом’якшення репараційного тиску на період досягнення економічної стабілізації у Німеччині; збільшення прямих інвестицій у німецьку економіку; встановлення контролю міжнародної комісії експертів над німецьким бюджетом, грошовим обігом та кредитом, залізничним транспортом.

План Юнга – запропонований у 1930 р. союзниками щодо становища Німеччини, передбачав припинення окупації Рейнської області; зменшення репарацій із терміном сплати 59 років; відміну контролю над економікою Німеччини та ін.

Примусове картелювання – з 1933 р. процес примусового об’єднання підприємств у групи, а об’єднання груп підприємств здійснювалося за галузевими та територіальними ознаками.

Продподаток– справлявся в натуральному вигляді та встановлювався на хліб, картоплю, насіння олійних культур, яйця, молочні продукти, шерсть, шкіру, льон, тютюн (фактично в одному податку було поєднано декілька фіскальних механізмів, заснованих на натуральних внесках); розмір податку та терміни здачі продуктів підлягали доведенню до селян щорічно навесні до початку польових робіт.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист вітчизняних виробників від конкуренції з боку іноземних фірм.

План Маршалла – план післявоєнного економічного впорядкування Європи, метою якого був розвиток економіки на “принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності”, Європа розглядалася як єдиний економічний простір, на що вказував міжнародно-правовий договір між країнами (Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина та ФРН).

План Доджа-Макартура – це план повоєнного устрою Японії, що передбачав соціально-економічні реформи з метою повернення японського суспільства до буржуазних ліберальних цінностей.

“Провали“ держави (уряду) -це випадки, коли держава (уряд) не спроможна забезпечити ефективний розподіл та використання суспільних ресурсів.

Промислова переорієнтація – план, що реалізовувався в 1976–1980 рр. у Франції, спрямований на підтримку конкурентоспроможних галузей промисловості та ТНК, розвиток зовнішньої торгівлі, реалізацію галузевих програм.

“Підприємницька економіка” -ініціатива дрібних децентралізованих колективів всередині самих корпорацій.

Розподільний соціалізм – шведська теоретична модель демократичного суспільства, яка базується на визнанні справедливого розподілу, соціальної рівності як основних ознак соціалізму; спирається на приватну власність і перерозподіл суспільних доходів у напрямі їхнього вирівнювання на засадах солідаризму.

Реконверсія –переведення економіки країни після закінчення війни на виробництво продукції мирного часу.

Рейганоміка – економічна політика президента Р. Рейгана, в основу якої покладено лібералізацію економічних процесів, зокрема, зменшувалися корпоративні та особисті податки з громадян, бюджетні витрати, згорталися соціальні програми, відбувалося дерегулювання підприємництва.

Раціональні очікування - опираються на наукові прогнози, що враховують функціонування реальної економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.

Реконверсія –переведення економіки країни після закінчення війни на виробництво продукції мирного часу.

Розподільний соціалізм – шведська теоретична модель демократичного суспільства, яка базується на визнанні справедливого розподілу, соціальної рівності як основних ознак соціалізму; спирається на приватну власність і перерозподіл суспільних доходів у напрямі їхнього вирівнювання на засадах солідаризму.

Репарація – у міжнародному праві вид матеріально-правової відповідальності. Передбачає відшкодування державою завданих нею під час воєнних дій збитків. Виплату звичайно обумовлюють у мирному договорі.

“Руська правда” – звід феодальних законів XI ст., розроблений Ярославом Мудрим.

Рядовичі –селяни-общинники, які опинилися в економічній залежності із-за невиконання умов договору.

Революція цін – самодевальвація грошових систем європейських країн та перерозподіл багатства у зв’язку із великими географічними відкриттями.

Рантьє – особа, яка живе за рахунок доходів від цінних паперів чи на відсотки від наданого у кредит капіталу.

Революція Мейдзі – започаткована 1868 р. імператором Мацухито; ряд соціально-політичних та економічних реформ, що сприяли розвитку капіталістичних відносин у Японії к. ХІХ ст.

Резиденти– юридичні особи та суб’єкти господарської діяльності України, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва), що створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території.

“Розробник знань” –новий працівник (knowledge worker), причому кожний такий професіонал у межах своєї компетенції має бути “керівником”, що ухвалює рішення.

Цензитарій– феодально залежний селянин, який сплачував натуральний або грошовий оброк, чинш.

Централізована мануфактура – підприємство (виробництво), замкнуте на певній території.

Чернь –та частина населення, яка змушена була сплачувати всі податки та виконувати повинності на користь держави.