Результати вимірювань

 

№ п/п	L′1мм	L″1мм	L1=	L′2мм	L″2мм	L2=
...

 

Для розрахунку σ₀ необхідно користуватись такими формулами:

 

 

де λ_серед – середнє арифметичне дванадцяти вимірювань;

λ – середнє значення результатів вимірювань після вилучення грубих промахів.

Примітка. При обчисленні слід вилучити грубі промахи. Для цього потрібно обчислити середньоквадратичну похибку σ_Q, а за N і Ρ з табл. 11.2 знайти і розрахувати Δ ε:

 

. (11.20)

 

Одержаний результат порівняти з відхиленнями, які розраховуються:

 

, (11.21)

 

причому порівняння робити за модулем: якщо відхилення δЕ_n більше розрахованого, то відповідне вимірювання слід вилучити. Значення t взяти з табл. 11.3.

4. Вибрати вузол у середині вимірювальної лінії. Перемістити каретку для одержання максимального показання індикатора. Ручками вхідних атенюаторів вимірювального підсилювача добитися відхилення стрілки індикатора близького до максимального. Для десяти положень зонда між пучністю та вузлом визначити показан­ня вимірювального приладу α, відмічаюча відповідні відстані d від цих положень до вузла напруженості по лінійці вимірювальної лінії, Повторити вимірювання для тих же значень d, відрахованих по інший бік від вузла. Скласти таблицю.

 

Таблиця 11.3

Оцінка грубих промахів (критерій Романовського)

 

N P	0,05	0,02	0,01	0,005	0,001
	15,561	38,973	77,964	779,70	779,64
	4,969	8,042	11,460	36,50	36,486
	3,558	5,077	6,530	14,46	14,468
	3,041	4,105	5,043	9,43	9,432
	2,777	3,635	4,355	7,41	7,409
	2,616	3,360	3,963	6,37	6,370
	2,508	3,180	3,711	5,73	5,733
	2,431	3,053	3,536	5,31	5,314
	2,372	2,959	3,409	5,01	5,014
	2,327	2,887	3,310	4,79	4,791
	2,291	2,829	3,233	4,62	4,618
	2,261	2,782	3,170	4,48	4,481
	2,236	2,743	3,118	4,37	4,369
	2,215	2,710	3,075	4,28	4,276

 

5. Побудувати градуювання детектора в прямокутній системі координат, відкладаючи по осі абсцис величину , де d – абсолютна величина зміщення зонда відносно вузла, а λ_х – довжина хвилі в даній лінії. По oсі ординат відкласти величини, які дорівнюють α – середньому з показань iндикатора, що відповідають даному значенню d по обидва боки вузла.

6. Аналітичний вираз характеристики детектора має вигляд:

 

. (11.22)

 

Показник степеня n можна визначити методом двох відліків, використовуючи співвідношення, що зв'язує напруженість поля у будь-якій точці короткозамкнутої лінії з пучністю цїєї напруженості та відстанню точки від вузла напруженості:

 

. (11.23)

 

У такому разi маємо (рис. 11.7):

 

;

(11.24)

 

 

Рис 11.7. Метод двох відліків

 

Струм детектора при положенні зонда в точках d₁ і d₂ дорівнюватиме відповідно:

,

 

, (11.25)

 

Звiдки:

 

. (11.26)

 

Якщо візьмемо І_δ2 = 2І_δ, потім проведемо скорочення у виразі (11.26) і прологарифмуємо, то кінцеву формулу одержимо у вигляді:

 

. (11.27)

 

Таким чином, взявши по індикатору значення U₁ і U₂ = 2U₁ та відмітивши положення d₁, і d₂, можна визначити показник степеня в аналітичному виразі характеристики детектора.

7. Коефіцієнт відбиття, зумовлений неоднорідністю вимірювальної лінії, дуже малий, і визначити його шляхом дослідження картини стоячої хвилі, одержаної при роботі лінії на добре узгоджене навантаження, неможливо: надто незначні та невизначені коливання напруженості поля, які при цьому спостерігаються. Принцип визначення малих відбиттів базується на методі зміщення вузла, що пояснює рис. 11.8.

 

 

 

Рис. 11.8. Метод зміщення вузла

 

До вимірювальної лінії підключають зразковий реактивний опір, поршень якого ставлять у положення X. Якщо при цьому помістити зонд вимірювальної лінії у вузол напруженості поля (точка X), то відстань між зондом і поршнем дорівнюватиме цілому числу півхвиль:

 

або

 

де Х_о – відстань від нуля шкали поршня до кінця лінійки вимірювальної лінії.

 

При переміщенні поршня вузол у вимірювальній лінії буде також зміщуватися. Якщо обидві лінії абсолютно однакові та у вимірювальній лінії відсутні неоднорідності, то зміщення вузла у вимірювальній лінії дорівнюватиме переміщенню поршня:

 

або

 

За наявності ж неоднорідностей зміщення не однакові, тобто .

При цьому, якщо неоднорідність стаціонарна, то вона викликає періодичні зміни величини . Методика вимірювання неоднорідностей така:

А. Поршень зразкового реактивного опору ставлять на нуль.

Б. Методом "вилки" визначають вузол, найближчий до кінця вимірювальної лінії, та відраховують положення X.

В. Поступово переміщують поршень на півхвилі від кінця лінії так, щоб вузол знову з’явився в точці X.

Г. Оскільки відлік положення поршня потребує достатньої точності, то далі діють таким чином: зміщують зонд на деяку величину ∆X₁ = 2 мм в напрямку до генератора і, переміщуючи поршень, добиваються того, щоб вузол у вимірювальній лінії з'явився точно в точці χ, нового місцеположення зонда.

Відмічають нове положення поршня X.

Д. Операцію п.В повторюють для ряду положень зонда (через 2 мм), доки загальне зміщення зонда не буде більшим хоча б за одну півхвилю. Результати заносять в табл. 11.4.

Початкове положення поршня Х₂ = ... .

Початкове положення зонда X₁ = ... .

Примітка. В табл. 11.4 Χ'_2а і Х'_2б – відліки за шкалою поршня, при яких одержуються однакові показання індикатора по один і другий бік від вузла (метод "вилки").

Е. На основі результатів вимірювань будують графіки:

 

або

 

Ж. За графіком визначають різницю між максимальним і мінімальним значеннями одержаної кривої. Цю різницю позначимо 2а.

 

Таблиця 11.4